Понятие порта

Актуальним або потенційним учасником політичної ситуації –(до якого повинна застосовуватись імперативна вимога – політичного самовизначення) можливо вважати будь якого агента, який має особисту програму дій в умовах конкуренції.

Професійним політиком – слід вважати лише того агента, який утримує у полі свого постійного аналізу,

- як план історичного розвитку деяких суспільних цілісністей, так і

- самих агентів, із їхніми цілями, програмами, інтересами.

Політика – є той специфічний тип мислення та діяльності, який пов’язує один із одним план історичних процесів і план локальної ситуативної дії.

У цьому сенсі

Умовою реалізації політичної позиції – є розототоджнювання із конкретними цілями і змістом діяльності окремих агентів, які включені у ситуацію (розототодження – розрізнення своїх власних цілей, програм, сценаріїв із цілями, програмами, сценаріями інших учасників ситуації).

Реалізація політики – тісно пов’язана із баченням:

- історичної рамки (наявності у свідомості плану історичних процесів) і

- перспектив можливої спів організації діючих агентів.

Відповідно не можна стверджувати,що політична діяльність і мислення – беззмістовні.

Змістом політики – (як дії пов’язаної із історичними процесами) є зв'язок історичних процесів та дій, а не продукти та результати тієї або іншої дії.

Структура і потужність політичного простору – багато у чому залежить від складності того шару соціальної активності у котрому рухаються безпосередньо агенти дії та носії тих або інших програм:

- у випадку якщо таких автономних агентів мало, то політичний простір редуцирується та спрощується;

- якщо їх багато і їхні програми напряму конкурують одна із одною, тоді цей простір повинен розгортатися і ускладнюватись;

- у політичному просторі ми маємо справу не тільки і не стільки із фактичним зіткненням і конкуренцією за або інші матеріальні фрагменти або елементи діяльності, але і з

· уявними конфліктами;

· із проектами;

· програмами майбутньої діяльності,

· із тим чого не має, але що може бути.

Установки, проекти, думки, плітки – мають у політичному просторі таку ж, якщо не більшу реальність, як і фактичне положення справ. Це у свою черги відкриває шлях для цілого ряду рефлексивних ігор і специфічних політичних маніпуляцій.

Існує зв’язок між

- безпосереднім планом дії та

- політичною надбудовою,

і можливо стверджувати, що поява будь якого нового шару взаємодії (релігійного, green piece) між агентами дії (реального або передбачуваного) повинно супроводжуватись розгортанням простору політичних відносин (для нормального розвитку усього суспільного організму).

- Виокремлення економічних протиріч між різними агентами повинно передбачати таку конструкцію політичного простору, котра компенсувала би різницю економічних цілей програм та створювала би можливості для конструктивного подолання цього спектру конфліктів;

- Виокремлення екологічних, етнічних, конфесійних конфліктів – також повинно приводити до ускладнення політичного простору.

Такий шлях є надзвичайно складним. Він потребує тривалих відрізків часу для реалізації і приводить до радикального збільшення вимог до інтелектуального рівня та мислення усіх агентів дії.

Поява кожного нового аспекту конфліктності у системах діяльності та взаємодії завжди створює ситуацію вибору:

· Або намагатись розгорнути простір політичних відносин до необхідного ступеню складності (для виходу до консенсусу), і асимілювати цей новий тип конфліктів (для нормального розвитку суспільного організму),

· Або спробувати ліквідувати самий конфлікт, позбувшись однієї із конфліктуючих сторін, або іншим способом подолати саме позиційне протистояння.

(Наприклад:

Із досвіду розробки політ економіки К.Г.Марксом та її реалізації.

Реформістське крило марксизму зробило більш вдалий вибір в ситуації фіксації проблеми «експлуатації», іншими словами – конфлікту між трудом і капіталом.

Спроба подолати суму економічних протиріч між підприємцем та найманцем за рахунок революційного знищення інституту власності, - не тільки політичної, але і фізичної ліквідації самих агентів підприємницької діяльності – носіїв відповідних інтересів та цілей – на користь прямого трудового самоуправління, призвела не тільки до деградації господарства, але й до появи нових, ще більш вишуканих форм експлуатації труда (у т.ч. і інтелектуального).

А реформістське крило марксизму, не намагалось одно миттєво ліквідувати основу конфлікту та протиріччя, за 100 років розгорнуло

· складну мережу інститутів та інструментів господарської демократії,

· систему компенсаторних механізмів соціальної політики і

· сформувало основу для нових економічних стосунків.)

Необхідність будь-якого простору політики і врахування позицій і орієнтацій різноманітних соціальних груп висуває на повістку денну питання культурної детермінації поведінки.

Поняття «культура»

Епоха просвіти – Руссо

«Культура» - є зміст «загальної історії людства», простір смислів і цінностей, також звичаїв і форм організації життя, які інтегрують людство, перетворюють окрему людину і соціальну групу в учасників спільного процесу, культура робить людину людиною, і в цій якості вона є загальною і універсальною (це універсальний смисл поняття «культура»).

Римські юристи, ритори і філософи

«Культура» - не як інтегруючий простір, а як джерело різноманіття і розбіжностей між соціальними, етнічними, національними, регіональними, професійними групами. У культурі шукають – «джерело», «причину», «механізми» тих, що актуально спостерігаються різниць у поведінці та організації життя (казуальний період).

Римська імперська традиція

«Культура» - протистоїть цивілізації – як сумі раціональних ефективних технічних та технологічних рішень (як у області будівництва, знань, так і в області політичного і господарсько-економічного будівництва). Культура сильніше за цивілізацію і обмежує рух останньої, примушуючи приймати неефективні та нераціональні (із цивілізаційної точки зору) рішення.

Дилема:

· інтеграції – диференціації

· універсалізації – регіоналізації (тоталізації)

була закладена у поняття «культури» із самого початку і не вирішена до тепер.

В універсалістській орієнтації (казуальні (причинні) телеологічні (цільові) підходи)

«Культура» - трактується, як «мета», «проект» і в цьому контексті її функціональне призначення бути рамкою і простором самовизначення людини як члена людства – виходить на перший план.

Казуальні пояснення

«Культура» - як механізм і причина різниць людських стратегій і актуальної поведінки.

Окремий представник людської популяції у даній ситуації вчиняє так, а не інакше тому, що він фактично (актуально) детермінований культурою. Саме культура розглядається, як причина та рушійна сила дії. Крізь призму культурологічного аналізу – поведінка та діяльність різних соціальних груп стає поясненою і навіть – передбаченою.

Обидві ці трактовки і обидва ці підходи

- казуальна трактовка міфології культури

- телеологічна трактовка культури,як простору свободи і самовизначення

у європейській традиції розвивалися паралельно

І. Кант

Людина не може бути примушена іншими мати ту або іншу мету, хоча вона може бути при певних обставинах примушена робити те, що протирічить її особистим цілям і установкам. Напроти, придбання розумною істотою здатності самостійно і автономно ставити цілі можливо за рахунок наявності особливого простору – культури. З цієї точки зору Культура – є одночасно простором розгортання родових людських здатностей ціле визначення і індивідуальним надбанням окремої людини, простором актуалгенеза – культурна організація задає кордони тог, що людина, як вільна діюча істота може робити із себе сама.

Розгляд людини, - як культурної істоти (тієї, що існує у культурному просторі і приймає участь у його створенні) змушує по іншому дивитися на соціальні, політичні та економічні процеси.

Теологічна трактовка культури (вчення про цілесообразність, цілевизначеність)

Вміщує вказівку на клас процесів та ситуацій рамочного використання знань у колективній миследіяльності.

Якщо К, Маркс

ще міг вважати, що відношення до засобів виробництва, які трактуються як знаряддя праці, є основним класоутворюючим і стратоутворюючим принципом,

сьогодні більшість соціальних мислителів

визнає, що виробничі відносини у цілому є похідними і визначаються включеністю активного агенту у поле знання та культурних рамок.

Культурологічний підхід

стверджує,що культурні архетипи, які задають способи використання людиною своїх здібностей (на межі – способи самопроектування), а також прагматичні, етичні, моральні виміри використання практичного розуму буде визначати і місце людини у соціальних структурах (набір соціальних ролей), і її статус (амплуа), і припустимі форми соціально-економічної діяльності.

Різниця між людьми, які мають різні типи знань і які орієнтуються на різні культурні норми (на межі – форми організації мислення і діяльності) опиняється більше, ніж пресловуті «класові» і «станові» зв’язки, а також зв’язки, які викликані наявністю відносин власності на матеріальні умови діяльності або відносин – влади і підкорення.

Простір культури – є тією мета системою, в який конституюються соціальні відносини і виникають відповідні організованості діяльності.

Культура, яка розуміється таким чином – принципово протистоїть комунальним відносинам та соціальній організації (дивись О.О.Зіновьєв).

Соціальні умови – можуть змінюватись від ситуації до ситуації. Разом із ними може трансформуватися – місце, яке займає активний агент.

Що визначає портрет соціальної ситуації (фактори):

· структура політичних і соціальних інститутів;

· конкретні обставини (включаючи суб’єктивні фактори);

· свавілля володарів і

· готовність конкретних людей до підкорення.

Однак всі ці фактори (які складають соціокультурну ситуацію), можуть суттєво трансформуватись (в притулок до повної нейтралізації) під впливом культури.

Наявність культурного простору робить можливим самовизначення для будь-якої конкретної людини і малої групи – всупереч соціальній ситуації і навіть в опозиції до неї (приклад МЛГ та ММГ).

Філософська культурологія та культурантропологія – виходять із того, що саме у культурі закріплюється факт визволення людини із під опіки соціальності у будь-яких її формах (форми соціальності):

· політичного тоталітаризму;

· колективізму;

· групізму і;

· різноманітних способів примусу.

Саме культура «розкупорює» соціальну організацію і створює той вимір історичного процесу, у якому можливе накопичення досвіду свободи.

Підстава формування культурної політики

(Самий термін «культурна політика» з’явився у Германії вже на при кінці ХІХ на початку ХХ століття)

У 1989 році П.Щедровіцький разом із О.Алексєєвим, В.Авксентьєвим, А.Коротенко, С.Зуєвим, С. Котельниковим створюють у Москві університетську корпорацію – Школа Культурної Політики.

Єфим Островський у журналі «Со - Общение» - характеризує їхню діяльність як розвиток суспільної зв’язності.

Формування уявлення про віртуальний простір культури – у якому уявлення про повинне та можливе є більш реальним, ніж існуючи соціальні обмеження і фактичні обставини – знаходиться у тісному зв’язку із усвідомленням значення та ролі рамочних способів використання знань в ситуаціях колективної миследіяльності (КМД).

Розповсюдження телеологічної трактовки культури (як простору свободи та самовизначення) означає разом із тим і обмеження культурологічного підходу (який стверджує, що культурні архетипи, завдають способи використання людиною своїх здатностей).

Бурхливий розвиток:

- інформаційних,

- екранних,

- політичних технологій –

примушує визнати, що окрім - снують інші типи рамок – які впливають на процеси

· самовизначення,

· комунікації та

· дії.

Денатуралізація поняття культури і повернення до аналізу рамочних функцій та рамочних способів використання знань у ситуаціях колективної миследіяльності призводить до виникнення нового типу і сфери діяльності – культурна політика.

Ідея культурної політики – пов’язана із поняттям культури та процесами масштабної політизації культурних факторів, які характерні для кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Одначе цей зв'язок не однозначний:

Із однієї сторони – культурологічна установка визнає виробляючий (детермінуючий) характер «культурних норм», по відношенню до соціальної, і на межі – діяльністної реальності,

з іншої сторони – вона ж фактично перетворює культуру із рамки світу у предмет спеціального проектування та конструкторської роботи.

Визнаючи на першому кроці, що самодіяльність виникає лише у просторі культурної організації, культурна політика робить процес зміни та реструктування вказаного культурного простору предметом особливого типу мислення та діяльності.

Це вимагає на наступному кроці відмовитись від завідомо звуженої орієнтації на морфологічно зрозумілу культуру (як - що) і повернутися до аналізу різних типів рамок і до процесів рамочного використання знаків і знань у миследіяльності (як - як).

Подібне розширене трактування культурної політики (по відношенню до базової – ідеї культури) виникає у ту мить, коли стає очевидним, що будь-яке слово є дією або може стати нею при певних умовах (дивись - В.В.Синельников «Таинственная сила слова»).

Інтерсуб’єктивна взаємодія та комунікація починають трактуватись як спосіб передачі, прийняття і засвоєння смислоутворюючих рамок: зростає інтерес до процесів розуміння та рефлексії.

Людська практична діяльність та соціальна дія – починають розглядатись як похідні від процесів комунікації, її змісту і форм організації. Зростає інтерес до процесів мислення, яке відповідає у процесах колективної миследіяльності за формування нового змісту – а значить і нових можливих рамок самовизначення.

Із цієї точки зору культурна політика покликана:

· створювати нові смисли в комунікації та розумінні;

· створювати культурні гештальти і «перцептивні конфігурації»;

· конструювати нові уявлення та;

· формувати простір для можливих і припустимих у даних рамках вчинків та дій.

Активуючи роботу уявлення (ідеювання, фантазії, проектування) і створюючи нові методи об’єктивації знання – культурна політика веде боротьбу за розповсюдження певних уявлень та рамок поведінки – діяльності людини, одночасно перетворюючись у боротьбу за можливість зберегти та трансформувати умови людської миследіяльності.

П'єр Бурд'є вказував, що той хто має можливість називати, може викликати до існування за допомогою номінації.

У останній чверті ХХ століття склалося нова сфера миследіяльності – культурна політика.

Окрім традиційно зрозумілих

· інститутів освіти та

· ЗМІ,

ця сфера сьогодні вбирає:

· масові політичні технології,

· дизайн і художнє проектування,

· юридичну (правову) і фінансову інженерію,

· імідж мейкінг і розвиток суспільних зв’язків (PR),

· рекламу і маркетинг,

· архітектурне проектування і формування середовища життя – від візуального середовища сучасного міста до екологічного середовища життєдіяльності у цілому.

Сфера культурної політики – вперше формує системні вимоги до соціальних наук та філософії, які у цьому новому контексті можуть набути новий тип практичності.

Разом із тим виникнення та бурхливий розвиток сфери культурної політики проблематизує існування техніки інтелектуальної роботи та предметно організованого мислення. Що стимулює напрацювання і розповсюдження нових методологій, які описують і нормують рамочні техніки мисленої роботи у ситуаціях колективної миследіяльності і комунікації.

П.Бурд'є стверджував, що політика конституюється двома типами відносин:

· відношення представництва і

· відношення конкуренції представників (за певними правилами) за розподіл сукупного суспільного ресурсу.

Нові відношення до знань (у рамочній функції) і крізь типи знань лежать у підвалинах виникнення так званого «середнього класу».

Под портом (см. Рис.1) понимают совокупность средств, унифицирующих и упрощающих способ взаимодействия микропроцессора с внешним миром. Порт обеспечивает единственную возможность приема или передачи данных любым объектам, кроме памяти.

Рис.1 – Расположение портов на задней панели компьютера

Всем устройствам, с которыми должен взаимодействовать процессор, таким как клавиатура, дисководы или динамик, выделяется собственный порт.

Дата добавления: 2013-12-14