Лекція №4. Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт чи іншу

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів для надання необхідної допомоги.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельним наслідком та групових, повинен:

- повідомити про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, за формою, що встановлюється цим Фондом (при пожежі – відповідні органи державної пожежної установи, при профзахворюваннях – відповідні установи державної санітарно-епідеміологічної служби;

- організувати його розслідування й утворити комісію з розслідування.

До складу комісії з розслідування входять: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці, керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії з розслідування не включається.

Комісія з розслідування зобов’язана протягом трьох діб:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб, та отримати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

- з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов’язаний чи не пов’язаний цей випадок з виробництвом;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого у шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцю;

- у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь) крім акта за формою Н-1 складається також картка обліку професійного захворювання за формою П-5.

До першого примірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 додаються акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії, медичні висновки і т.д.

Примірник затвердженого акта форми Н-5 разом з примірником затвердженого акта форми Н-1 або НТ і примірником матеріалів розслідування картки форми П-5 – у разі виявлення гострого професійного захворювання протягом трьох діб надсилається роботодавцем: потерпілому, керівникові структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, територіальному органу Держнаглядохоронпраці, первинній організації профспілки, а також – органу, до сфери управління якого належить підприємство.

По закінченню періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті потерпілого роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НТ.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ беруться на облік.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування.

Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого був(є) потерпілий.

У ст. 22 розділу ІІІ Закону України „Про охорону праці”передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці.

Згідно з Законом „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23.09.1999 р. №1105-ХІУ, що був введений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отримати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України „Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2000 р. №1423 „Про затвердження порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання”. Найбільші страхові внески становлять 13,8%, найменші – 0,86% від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2%.

Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у вищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги по страховим внескам скасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці. Контроль за станом травматизму і за відрахуванням страхових внесків здійснюють страхові експерти Фонду. Страхові виплати потерпілим здійснює страховий Фонд. Великі страхові внески погіршують матеріальне становище підприємства і змушують власника дбати про стан безпеки й удосконалювати виробництво, щоб мати пільги і низький клас ризику.

Згідно з Законом „Про загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” працівники, а в окремих випадках і члени сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою на поховання;

3) пенсіям по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.

Відповідно до Закону (ст. 24), можуть створюватися добровільні об’єднання громадян, працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.

У розділі І V – „Стимулювання охорони праці” (ст. 25) йдеться про економічне стимулювання працівників за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодуванням збитків (ст. 26) за порушення правил охорони праці – державі, юридичним і фізичним особам – згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V – „Нормативно-правові акти з ОП”. До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Дія нормативно-правових актів з ОП поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ V І – „Державне управління ОП” (ст. 32) – визначає органи державного управління ОП та їх компетенцію – Кабінет Міністрів України (забезпечує реалізацію державної політики в галузі ОП); спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади – здійснює контроль та комплексне управління ОП на державному рівні; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр міністр України.

Розділ V ІІ „Державний нагляд і громадський контроль за ОП” – здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці; спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки – Державний комітету країни із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки – Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці – Санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В ст. 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за ОП.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (ст. 41) здійснюють профспілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників

Розділ V ІІІ – „Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці”. За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (ст. 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка виконує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Кошти зі штрафів нараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (ст. 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Розділ ІХ „Прикінцеві положення”. Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина – четверта ст. 19 – з 1 січня 2003 р.

Дата добавления: 2013-12-14