Суспільство як динамічна система

РОЗДІЛ 10.

Навіть поверхневого погляду на суспільство та його складові до­статньо, щоб зрозуміти, що в ньому немає незмінних об’єктів та суб'є­ктів. Відбуваються зміни у культурних комплексах, у складі груп, у взаєминах між людьми. Це, у свою чергу, впливає на суспільство, полі­тику, спосіб життя людей. Якщо порівняти спосіб життя людей у ста­родавні часи і наших сучасників, наприклад, з’ясується, що прогрес, якого досягло суспільство пов’язаний із змінами, що відбуваються бу­квально у всіх сферах соціального життя.

Важливо визначити різницю між "соціальними змінами" і "прогресом". Термін "прогрес" є ціннісним за характером. Він означає зміни у бажаному напрямку. Але які цінності можуть виступити критерієм бажаності руху в певному напрямку? Втручання техніки у природу, будівництво атомних електростанцій - чи дійсно все це є бажаним та необхідним? Тому замість оціночного терміну "прогрес" соціологи користуються нейтральним поняттям "соціальні зміни".

Після вивчення цієї теми Ви зможете осягнути:

§ типологію суспільств;

§ різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільством;

§ всезагальний характер соціальних змін;

§ поняття та види соціальних змін;

§ джерела соціальних змін;

§ еволюційні, циклічні, функціональні та конфліктні пояснення соціальних змін.

Виклад матеріалу:

10.1. Типологія суспільств.

10.2. Розвиток суспільств. Процес модернізації.

10.1. Типологія суспільств

Якщо спресувати всю історію життя на планеті в один рік, то перші живі істоти сучасного типу умовно з'являються лише о 23.53. 31 грудня від початку цього року, а перші цивілізації - лише за хвили­ну до закінчення року. Але незважаючи на такий мізерний відтинок часу культурні та соціальні зміни є вражаючими:

§ 15 тисяч років тому наші пращури почали практикувати релігій­ні ритуали та малювати на стінах печер;

§ 11 тисяч років тому деякі з них почали одомашнювати тварин та рослин;

§ 6 тисяч років тому люди починають жити у містах, ділитися за типами занять, на класи, створювати економічні та політичні інсти­тути.

§ близько 250 років тому розпочинається індустріальна револю­ція, яка реформувала світ навколо нас у світ фабрик та літаків, яде­рних реакторів, глобальних комунікацій і т.п.

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів суспільств. Наукове порівняння передбачає виділення основних параметрів, на підставі яких створюється класифікація осно­вних видів конкретних виявів феномена, що досліджується. Оскільки суспільство є вкрай складним, багаторівневим утворенням, щодо нього неможливою є будь-яка універсальна класифікація. Соціологи змуше­ні з різноманітних ознак, характерних для суспільства, обирати лише окремі, на основі яких вони створюють свою типологію.

Іноді за головну ознаку обирається наявність писемності, і тоді всі суспільства поділяють на дописемні і писемні, які володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях: клинописних таб­лицях, берестяних грамотах, книгах, газетах, комп’ютерах.

Інша типологія поділяє всі суспільства на два класи - прості і складні. Критерієм в даному випадку виступає чисельність рівнів уп­равління та ступінь соціальної диференціації. Прості суспільства - це ті, де немає керівників та підлеглих, багатих та бідних (первісні племе­на), складні суспільства - це суспільства, де є кілька рівнів управління, декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху вниз із зменшенням доходів.

Характерним для соціології є розподіл суспільства на традицій­не та індустріальне. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування. Найдревніший з них - полювання та зби­рання. Відповідно виділяють суспільство первісних мисливців та зби­рачів. Цей період в людській історії ще називають протосуспільством або періодом людського стада. Людина завжди покладалася на полю­вання та збирання певних культур для виживання. Всі суспільства користувалися цією технологією декілька тисяч років тому, але ще і сьогодні залишилися ізольовані суспільства (наприклад, деякі племе­на у Центральноавстралійській пустелі), які активно практикують саме цей спосіб життя. Таке суспільство складається з маленьких груп (ймо­вірно тому що навколишнє середовище не може підтримувати великі скупчення людей, які покладаються лише на збирання їжі або полюва­ння). Ці первинні групи рідко перевищують кількість 40 членів. Кон­тактів між групами майже немає. Група є однією сім"єю. Сім"я являє­ться фактично єдиним інститутом цього суспільства. Вона виконує багато функцій, які пізніше беруть на себе інші інститути: виробницт­ва, навчання, захисту групи. Політичних інститутів не існує: статуси в таких суспільствах в основному рівні, хоча іноді індивід з великим авторитетом береться виконувати функцію управління суспільними справами, більшість рішень приймається общиною. Ці суспільства пос­тійно рухаються, оскільки вони завжди повинні збирати і полювати на нових територіях. А тому власність їх обтяжує. Вони беруть з собою у мандрівки обмежену кількість речей. Немає статусу власника, немає власності. Знайшовши якусь їжу, людина завжди ділиться нею із свої­ми родичами. Військові конфлікти є рідкісним явищем в таких суспі­льствах, ймовірно через те, що вони не мають за що боротися.

Таке протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв"язках, соціальні ролі одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає, що навколишній світ населений духами, які треба брати до уваги, але задобрювати їх не обов'я­зково. Соціальна структура цих суспільств є простою, а культура не диверсифікованою.

Поширеним є стереотип, що життя у первісному суспільстві дуже тяжке і складне. Ймовірно, що це не так. Потреби цих людей є доволі простими, вони доволі просто задовільняються, людина потребує неба­гато часу для того, щоб підтримати свій життєвий цикл. На думку соціологів, це найбільш "лінивий " тип суспільства.

На зміну протосуспільству приходить традиційне або доіндустріальне суспільство. Виникненню сільськогосподарського виробницт­ва сприяв розвиток перетворюючих функцій людини. Завдяки станов­ленню та розгортанню виробництва з"явилася можливість за допомо­гою знарядь праці, створених людиною, отримувати продукти, яких не було в природі. Поступово з полювання виникає тваринництво, коли люди впевнилися, що приручити тварин більш економічно, ніж здобу­вати їх на полюванні. Із збирання виростає городництво, а з нього -землеробство, тобто інтенсивне та систематичне вирощування сільсь­когосподарських культур. Із хліборобством пов"язують зародження де­ржави, міста, класів, писемності - перехідних ознак цивілізації. Вони стали можливими за умов переходу від кочового до осілого способу життя. Значна частина людей вже може не працювати на землі, спе­ціалізуючись на виконанні інших соціальних ролей, які за домовленіс­тю визнаються необхідними у суспільстві. 3"являються міста. Вони, як правило, складаються з людей, які безпосередньо або опосередкова­но обмінюють свої спеціалізовані послуги на продукти сільського гос­подарства. Набувають сили політичні інститути, влада зосереджується в руках одного індивіда, виникають спадкові монархії. Влада монарха, як правило, абсолютна, від нього залежить життя і смерть його підда­них. В найбільш розвинутих аграрних суспільствах з"являються інс­титути суду та урядової бюрократії. Багатство в таких суспільствах поділено нерівномірно, з"являються класи. Релігія набуває рис окре­мого соціального інституту, в рамках якого діють люди, що виконують спеціалізовані соціальні ролі і часто мають значний політичний вплив. Релігії аграрних суспільств включають, як правило, віру в "сім"ю" над­природних істот, серед яких обов"язково існує найстарша і найважли­віша. Ця віра обумовлена земним досвідом політично ієрархізованого суспільства абсолютної монархії. З'являються і поступово еволюціо­нують економічні інститути, зокрема торгівля, гроші використовуються як еквівалент обміну. Аграрні суспільства фактично весь час перебувають у стані війни, а це вимагає ефективної воєнної організації, впер­ше з"являються регулярні армії. Потреба в транспортуванні та комуні­каціях в цих великих суспільствах веде до розвитку мережі доріг та судноплавства. Таким чином, первинно ізольовані суспільства, які роз­виваються на базі аграрного виробництва, мають більш складну соціа­льну структуру та культуру, ніж попередні. Кількість статусів у суспі­льстві множиться, населення збільшується, з"являються міста, формую­ться нові інститути, політична та економічна нерівність дедалі більше стають невід"ємною рисою соціальної структури. Культура стає більш диверсифікованою. Характерною рисою аграрного суспільства є інерційність, несприйняття новацій. Поведінка індивіда жорстко контролює­ться, регламентується звичаями, нормами та соціальними інститутами. Всі соціальні утворення освячені традицією, вважаються незмінними, крамольною є сама думка про можливі перетворення, зміни.

Отже, традиційне аграрне суспільство - це суспільство з малору­хомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, який базується на традиції.

Індустріалізм як спосіб виробництва з"явився в Англії приблиз­но 250 років тому, і відтоді поширився на всі країни світу, абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Індустріалізм грунтується на використанні наукових знань у виробничих технологіях, він стимулює використання нових джерел енергії, дозволяє машинам виконува­ти ту роботу, яку до того було покладено на людей і тварин. Це високоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині насе­лення годувати більшість. Оскільки винаходи та відкриття грунтують­ся одне на одному, рівень впровадження технологічних новацій в про­цес виробництва швидко зростає. Нові технології: парова машина, дви­гун внутрішнього згоряння, атомна енергія - стимулють зміни в еконо­міці та інших інститутах. На відміну від інших суспільств, індустріаль­не суспільство знаходиться у стані швидких соціальних змін. Як пра­вило, індустріальні суспільства є достатньо великими. Вони високоурбанізовані, в усіх розвинутих індустріальних суспільствах населення живе або в містах, або навколо них, де зосереджено більшість робочих місць. Суспільний розподіл стає набагато складнішим, комплексним, створюються спеціалізовані типи робіт. Більшість статусів є набутими, а не приписними: індивід може народитися в сім"ї багатія або бідняка, але активно діючи, досягти високого статусу, чи, навпаки - скотитися вниз по соціальній драбині. Сім "я втрачає багато своїх звичних функ­цій. Вона перестає бути ланкою виробництва і більше не несе відпові­дальності за освіту молоді. Родинні зв"язки стають слабшими, індивід живе, в основному, в своїй нуклеарній сім"ї, окремо від родичів. Посла­блюється вплив релігії як соціального інституту. Життєвий досвід ін­дивіда стає більш різноманітним, а тому люди починають притримува­тись різноманітних, іноді конкуруючих цінностей та вірувань. Тому традиційна релігія втрачає своє значення як унікальне джерело мора­льного авторитету. Самостійним важливим інститутом стає освіта. Індустріальне суспільство вимагає масової грамотності, а тому вперше в історії освіта стає швидше обов"язковим елементом функціонування суспільства, ніж показником елітарності тої чи іншої соціальної групи. На ранніх стадіях індустріалізму існує глибока прірва в прибутках багатих та бідних, але загальна тенденція індустріальних суспільств полягає в поступовому зниженні напруження соціальної нерівності. Спадкові монархії поступаються місцем більш демократичним політи­чним інститутам.

Хоча готовність до збройного конфлікту сягає якісно нового рів­ня, реальні воєнні конфлікти виникають, як правило, рідше. Соціологи з"ясували, що доіндустріальні європейські суспільства впродовж декі­лькох століть знаходилися в стані воєнного конфлікту в середньому кожні два роки. Натомість більшість індустріальних суспільств сучас­ної Європи втягувалися у воєнні конфлікти тільки два рази за сто років. Війна може виявитися руйнівною для розвинутих індустріаль­них суспільств. В ядерному військовому конфлікті людство може про­сто не вижити.

В індустріальному суспільстві множаться вторинні групи - кор­порації, політичні партії, державна бюрократія і т.д. Більшість проце­сів відбуваються в основному, у вторинних групах, а не в первинних. Відповідно, значна частина соціальних взаємодій є анонімною і неперсоналізованою.

Різноманітні життєві стилі та цінності створюють більш гетерогенну культуру, ніж в доіндустріальних суспільствах. Загальні ж риси індустріальних суспільств подібні частково через вплив глобальних масових комунікацій, частково тому, що індустріаліція ставить одні і ті ж вимоги перед соціальною структурою та культурою у будь-якій країні.

Індустріальне суспільство швидко стає домінуючим на планеті. Його тріумф пов"язаний з беспрецендентною ефективністю експлуатації навколишнього середовища, і з перенаселенням, нестачею джерел енергії та інших обмежених ресурсів, проблемами з руйнуванням традиційних цінностей, масовою анонімністю. Виникають проблеми з адаптацією суспільства до швидких змін у існуючій соціальній структурі.

Різкий стрибок в курсі соціокультурної еволюції - саме в такий спосіб можливо охарактеризувати перехід від доіндустріальних (тра­диційних) до сучасних (модерних) індустріальних суспільств. Це мо­жна продемонструвати наступним чином.

Таблиця 10.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПІВ СУСПІЛЬСТВА

	Доіндустріальне суспільство	Індустріальне суспільство
1. Соціальна структура	Відносно проста: декілька статусів і ролей, декілька (окрім сім"ї) розвинутих інститутів	Складна: розмаїття статусів і соціальних ролей, багато розвинутих інститутів, таких як освіта, наука і т.п.
2. Статуси	В основному приписні	Зберігається частина приписних, але зростає кількість і роль набутих.
3. Соціальні групи	Переважно первинні (персоналізовані, з тісними зв"язками)	Переважно вторинні (неперсоналізовані, анонімні)
4. Розмір територіальних спільнот	Невеликі територіальні спільноти (села)	. Великі територіальні спіль­ноти (міста, урбаністичні агломерації).
5. Розподіл праці	Відносно невелика кількість кри­теріїв розподілу праці, в основному тих, що базуються на статевих або вікових параметрах.	Більш досконала система розподілу праці, що базується на численних параметрах.
6. Цінності	Традиційно орієнтовані, релігійні.	Зорієнтовані на майбутнє, світські.
7. Культура	Гомогенна: більшість людей поділяють спільні норми та цінності, обмежене коло субкультур	Гетерогенна: численні субкультури дотримуються різ­номанітних норм та цінностей.
8. Технологія	Примітивна, грунтується в основному на м"язовій силі людей і тварин.	Розвинута, грун­тується в основному на енергії машин та механізмів.
9. Соціальні зміни	Повільні	Швидкі

У 70 - х роках XX ст., на думку спеціалістів, на зміну індустріаль­ному суспільству приходить постіндустріальне, правда, не у всіх краї­нах, а лише в найрозвинутіших. В постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика та сфера обслуговування. Безлюдні роботизовані заводські цехи, гігантські супермаркети, космі­чні станції - ознаки постіндустріального суспільства. При тому, відпо­відні глобальні якісні зміни проходять і у всьому соціокультурному комплексі.

10.2. Розвиток суспільств. Процес модернізації

Соціальні зміни - це зміни в моделях культури, соціальної струк­тури, соціальної поведінки. Хоча жодне суспільство не може обійтися без змін, навіть таке, яке свідомо намагається це зробити, тим не менше окремі суспільства чинять більший опір змінам ніж інші. За останні 200 років США перетворилися з переважно аграрного суспільства на високоурбанізоване індустріальне. За той же проміжок часу суспільс­тво пігмеїв бамбуті у Центральній Африці майже не змінилося. Чому? Чому в найбільш важких для життя частинах планети ми зустрічаємо руїни великих цивілізацій? Що спричинило їх розквіт, а потім ко­лапс? Чому в Індії цивілізація зародилася раніше, ніж у Європі? Чому індустріалізм виникає раніше в Європі, а не в Індії? Чи всі суспільства прямують до подібних соціальних форм та спільної долі - постіндуст­ріального способу життя, чи вони будуть різними за формами у майбу­тньому так як і в минулому?

На всі ці болючі для людства питання були запропоновані відповіді різноманітними соціологічними теоріями, але жодна з них на сьогодні­шній день не претендує на знання абсолютної істини щодо процесів соціальних змін.

Перш за все треба уяснити, в якому сенсі в соціології вживається термін "соціальні зміни", який соціологічний зміст цього терміну. Для цього варта би зробити два уточнення.

По-перше, поняття "соціальні зміни" потрібно відрізняти від поняття "соціальний розвиток". Поняття "соціальний розвиток" характеризує лише певний вид соціальних змін, які мають спрямованість на покращення, ускладнення, вдосконалення і т.п. Однак існує багато інших соціальних змін, які неможливо визнати змінами спрямованими на покращення або вдосконалення, наприклад, виникнення, становлення, зникнення, занепад, перехідний період, перехідний стан і т.п. Це просто зміни, що не несуть в собі ні позитивного, ні негативного змісту, вони не спрямовані ні в сторону прогресу, ні в сторону регресу. Виходячи з цих міркувань, в соціології віддають перевагу терміну " соціальні зміни", який не має оціночного компоненту, охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості. Це поняття фіксує сам факт соціальних змін.

По-друге, соціальні зміни не варта розуміти як взагалі будь-які зміни, що відбуваються у суспільстві. Коли розглядаємо соціальні зміни у соціологічному змісті, маємо на увазі не будь-які зміни, що відбуваються у будь-якій сфері - економічній, політичній, технологічній, а лише зміни в тій сфері, яка є предметом соціології. Це зміни соціальних систем, соціальної стратифікації, соціальних спільнот, соціальних процесів, соціальних організацій, їх взаємодій.

Отже, за допомогою поняття "соціальні зміни" позначаються зміни, що відбуваються впродовж деякого часу у соціальних спільностях, групах, інститутах, організаціях і суспільствах, в їх взаєминах одне з одним, а також з індивідами.

Види соціальних змін можна розглядати за критерієм тих соціальних елементів, які змінюються. За цією ознакою можна виділити чотири типи соціальних змін.

1. Зміни, які торкаються структур різноманітних соціальних утворень, або структурні соціальні зміни. Такими можна назвати зміни у структурі сім"ї (полігамна, моногамна, багатодітна, розширена, нуклеарна), у структурі будь-якої іншої спільності - малої групи, професійної, територіальної, нації, суспільства в цілому, зміни в структурі влади, у структурі соціокультурних цінностей. До цього виду змін можна віднести структурні зміни соціальних інститутів (торгівлі, системи освіти,науки, релігії), соціальних організацій тощо.

2. Зміни, що торкаються соціальних процесів - процесуальні соціальнізміни. Нам постійно доводиться спостерігати зміни, що відбуваються у сфері соціальних взаємодій та взаємовідносин різноманітних утворень: спільностей, інститутів та організацій, особистостей, індивідів. Це відносини солідарності, напруженості, конфлікту, рівноправ"я та підпорядкування, які постійно знаходяться в процесі змін.

3. Зміни, що торкаються різноманітних функцій соціальних систем, інститутів, організацій. Їх можна назвати функціональними соціальними змінами. Так, у відповідності до нової Конституції України суттєві зміни відбулися у функціях законодавчої та виконавчої влади країни.

4. Зміни у сфері мотивацій індивідуальної та колективної діяльності або мотиваційні соціальні зміни. Ймовірно, що характер потреб, інтересів, мотивацій у поведінці та діяльності індивідів, спільностей, різноманітних груп не залишається незмінними.Наприклад, при переході до ринкових відносин суттєво міняється мотиваційна сфера індивідів. На перший план виступають мотиви особистого грошового заробітку, прибутку, що впливає на їх поведінку, мислення, свідомість.

Не важко помітити, що всі види змін пов"язані між собою: зміни одного типу тягнуть за собою зміни інших типів. Наприклад, за структурними змінами обов"язково йдуть зміни функціональні, за мотиваційними - процесуальні.

За своїм характером, внутрішньою структурою, мірою впливу на суспільство соціальні зміни можна поділити на дві великі групи -еволюційні та революційні. Першу групу складають зміни часткові, поступові, що здійснюються як достатньо стійкі та постійні тенденції до зростання або зменшення якихось якостей, елементів в різних соціальних системах; вони (зміни) можуть набувати висхідної або низхідної спрямованості. Еволюційними за своїм характером можуть бути всі чотири види змін, що були описані раніше - структурні, функціональні, процесуальні і мотиваційні. Всі сфери життєдіяльності суспільства підлягають, в тій чи іншій мірі, еволюційним змінам -економічне життя, різноманітні спільноти, політичні та організаційні структури, системи цінностей і т.п. Еволюційні зміни можуть бути організовані свідомо, і в тому випадку вони набувають форми соціальних реформ (відміна кріпацтва у 1848 р. в Австро-Угорській імперії, реформа П.Столипіна на початку XX ст. в Росії, економічне реформування у сучасній Україні). Еволюційні зміни можуть відбуватися і стихійним шляхом. Як про таку загальну тенденцію можна говорити про підвищення впродовж останніх років середнього рівня освіти населення багатьох країн та загальне зменшення кількості неграмотних, хоча в ряді країн ця цифра (загальної кількості неграмотних) залишається доволі високою.

Революційні зміни відрізняються від еволюційних суттєво: по-перше тим, що вони не просто радикальні, а радикальні у вищій мірі, вони передбачають докорінну ломку соціального об"єкта; по-друге -це не часткові, а загальні, або навіть всезагальні зміни, і,накінець, по-третє, вони, як правило, спираються на насильство. Соціальна революція - предмет дискусій в історії соціології та багатьох інших суспільних наук. К.Маркс називав соціальні революції "локомотивами історії", "мотором" історичного розвитку, В.Ленін трактував їх як "свято всіх експлуатованих та пригнічених", а П.Сорокін назвав Жовтневу революцію 1917 р. "бійнею", письменник І.Бунін назвав свою книгу про неї "Прокляті дні".

Соціальні зміни включають різноманітні комплексні параметри. Якщо воду нагріти до 100 °С, вона закипить. Отже, тепло є причиною змін, відповідно можна передбачити, що такі самі процеси відбудуться в подібних обставинах в майбутньому. Зміни у суспільстві не так про­сто вирахувати. Кожне суспільство є унікальним, будь-які зміни - це результат комплексу взаємопов'язаних факторів - технологічних, ку­льтурних, політичних, релігійних, економічних і т.п. 3"ясувати причину або зміни в суспільстві через повторення обставин, або постановку соціального експерименту з метою перевірки наших теоре­тичних припущень неможливо. Саме через унікальність кожного сус­пільства треба бути обережним у використанні досвіду одного суспі­льства як основи для прогнозів щодо соціальних змін в іншому. Соціологи ідентифікують певні специфічні фактори, які у взаємодії з іншими, можуть спричинити зміни у всіх суспільствах. Природа та напрямок змін, тим не менше, залежить від унікальних умов місця і часу, де вони відбуваються.

Природне оточення істотно впливає на культуру та соціальну структуру суспільства. Люди, які живуть в арктичній тундрі, виробили інші соціальні форми, ніж ті, які живуть в пустелях або на тропічних островах. Дуже рідко соціальні зміни є прямим наслідком дії природ­ного довкілля, тим не менше таке трапляється. Біля 1500 до н.е., нап­риклад, вулканічне виверження в Егейському морі створило велетен­ську хвилю, яка зруйнувала Мінойську цівілізацію на острові Кріт. Взагалі катастрофічні явища можуть спричинити зміни у структурі населення, спровокувати міграції.

В основному, вплив оточуючого середовища на соціальні зміни відбувається в процесі взаємодії соціальних та природних факторів. Суспільства, що розташовані на географічних перехрестях, перетворюю­ться на центри соціальних змін. Суспільства географічно ізольовані менше змінюються. Тому не дивно, що найбільш “примітивні” суспі­льства в світі знаходяться в географічній ізоляції, віддалені океанами, пустелями, горами, джунглями.

Населення. Будь-які значні зміни чисельності населення впли­вають на соціальне життя. Населення, яке зростає швидкими темпами, вимагає значних ресурсів. Результат - масові міграційні процеси, які спричиняють культурну дифузію, а іноді військові конфлікти через те, що мігранти займають територію, яка належить іншим народам. Резу­льтатом може бути соціальна дезорганізація та конфлікт з приводу обмежених ресурсів у суспільстві. Прикладом може послужити падін­ня Римської імперії під натиском варварів. Населення, яке зростає повільно, або зменшується, створює проблему виживання самого суспі­льства.

Зміни у демографічній структурі населення ведуть до соціаль­них змін. Післявоєнний “бебі-бум” у США привів до диспропорції у демографічній структурі, до необхідності у 50-60-ті роки збільшити університетський потенціал. У сучасних США це покоління насичує своїми вимогами ринок праці, ринок будівель, інших ресурсів. По мірі росту покоління “бебі-буму” створює певні проблеми для сфери ме­дичного обслуговування людей похилого віку. Медицина повинна бу­де зосередитися на проблемах людей похилого віку, геронтологія має певні перспективи для розвитку.

Ідеї. Яку роль відіграють ідеї, системи вірувань або ідеології в процесі соціальних змін? Це питання одне з найдавніших та найсупе­речливіших в соціологічній теорії. К. Маркс, який вперше поставив цю проблему, аргументовано доводив, що соціальні умови формують певну ідеологію, а не навпаки. З його точки зору не ідеологія соціалі­зму примушує робітників чинити опір капіталістичному пригнобленню, Саме капіталістичне пригноблення примушує робітників приймати ідеологію соціалізму.

Німецький соціолог М. Вебер заперечив таку точку зору. Він твердив, що “протестантська етика” тяжкої праці та відкладеної вина­городи сприяла розвитку капіталізму. Неуспіх інших незахідних сус­пільств у розвитку капіталістичної системи, як він вважав, частково є наслідком відсутності подібної ідеології. Таким чином, він надавав ідеям більшого значення, ніж К.Маркс. Е.Дюркгейм поділяв таку дум­ку М. Вебера. Він вважав, що ідеї виникають з соціальних умов, але вірив, що вони іноді набувають самостійності, незалежності у формі “соціальних фактів”, що може мати зворотній вплив на самі суспільні умови, а отже виявитися причиною соціальних змін.

І дійсно, ідеї можуть впливати на перебіг подій, вони “відокрем­люються” від соціальних умов, які їх викликають, і починають своє незалежне існування в соціальному просторі. Наприклад, заборона ко­нтролю за народжуваністю у католиків та інших християнських груп залишається від суворої моралі стародавніх ізраїльтян. Вони були маленьким племенем, що за умов високої дитячої смертності та оточення ворожих племен, надавало великого значення народжуванос­ті та цінувало великі родини. Ця цінність була перенесена у християн­ство, і стала тим підґрунтям, за допомогою якого виправдовувалася заборона контролю за народжуваністю офіційною доктриною декіль­кох церков, незалежно від того, що походження цієї цінності було за­бутим. Віра в те, що контроль за народжуваністю є аморальним не виправдовує себе в сучасних умовах, коли розвинуті нації стоять перед проблемою перенаселеності. Відсутність ефективного контролю над народжуваністю обов'язково веде до соціальних змін в тих країнах, де панує подібна релігійна доктрина.

Отже, ідеї - виключно важливий елемент соціальних змін у сус­пільствах, які зорієнтовані на зміни як на спосіб життєдіяльності. При­чина полягає у тому, що ми формуємо наше майбутнє в термінах наших уявлень про нього. Наші ідеї визначають те, що ми називаємо потреба­ми і ми діємо, змінюємо наше суспільство у відповідності до потреб, які в свою чергу детерміновані ідеями.

Події. Термін подія використовується соціологами у значенні чо­гось непередбачуваного, якогось випадкового акту, який впливає на про­цес соціальних змін. Постріл вбивці Дж.Кеннеді, який привів до пре­зидентського крісла Ліндона Джонсона і тим самим сприяв не згортан­ню, а посиленню військового конфлікту у Північносхідній Азії. Спос­терігач, який помітив крадіжку зі зломом у готелі “Уотергейт” у Вашингтоні, що стало початком серії викриттів, які привели до падіння Р.Ніксона та президентства Дж.Форда.

Хоча небагато соціологів намагаються врахувати елемент випад­ковості як чинник соціальних змін, існує переконання, що система в цілому може “визріти” для змін, а окрема “подія” послужити лише спусковим гачком для цих змін. Корупція у верхніх ешелонах влади у США - проблема, яка хвилює американське (і не тільки американське) суспільство. Раніше чи пізніше хтось мав попастися на подібних злов­живаннях посадовими повноваженнями. Так трапилося, що ним став Р.Ніксон. Відсутність належного контролю за використанням зброї врешті-решт повинна була вилитися в трагедію - що і сталося з убивс­твом президента Дж.Кеннеді.

Отже, до деякої міри “події” можна пояснити в термінах істори­чних соціальних обставин. Тим не менше, як правило, випадкова при­рода “події” ускладнює і без того важке завдання передбачення, прог­нозування соціальних змін.

Важливим фактором соціальних змін можуть бути культурні змі­ни, культурна динаміка, про яку йшлося в одній з попередніх лекцій.

Людські дії. Очевидним джерелом соціальних змін є людські дії, які можуть змінити суспільство незалежно від того, наскільки вони усві­домлені. Доречно говорити про два типи значимих для процесу соціа­льних змін дій людей: дії впливових лідерів або інших видатних осо­бистостей, та соціальні рухи або колективна поведінка мас людей.

Важко переоцінити вплив великої людини на перебіг історичних подій. Саме Ю.Цезар приймає історичне рішення перейти річку Рубікон, здійснити похід на Рим, скинути республіканську форму правління і вста­новити диктатуру. Саме його дії привели безпосередньо до імперської форми правління; імперія спадково перейшла до його сина Августа, а пізніше до таких монстрів як Нерон та Калігула. Можливо, якби не було прийняття рішення перейти Рубікон, римську республіку було б збереже­но, Нерон та Калігула не стали б імператорами, і ціла історія Західної цивілізації розвивалася б інакше? Так або ні? Ми не знаємо. Ми не можемо поставити експеримент, усунувши Цезаря з історичної сцени.

Історики, біографи обов'язково аналізують дії великих людей і враховують їх у поясненні історичних подій. Соціологи загалом не абсолютизують вплив великої людини на перебіг соціальних процесів. Вони розглядають амбіції та особу лідера як таку, на яку значний вплив складає культура, за допомогою якої було соціалізовано цю людину. З точки зору соціологічної перспективи,соціальні зміни, які відбувають­ся через дії впливових осіб в історії можна пояснити дією глибинних соціальних сил. Цезарю вдалося зруйнувати Римську республіку саме через те, що вона вже “визріла” для руйнації, за 50 років до цієї події сама думка про таку руйнацію була б неприпустимою. Якщо б не Це­зар, хтось інший спробував би це зробити.

Роль колективних дій в процесі соціальних змін не викликає сумнівів. Колективна поведінка (мода, чутки, бунти) та соціальні ру­хи (такі,які ставлять собі за мету реформувати суспільство або навіть здійснити революцію) являють собою спроби людей змінити соціаль­не середовище. Широкомасштабні рухи - такі як рух за національне визволення, за громадянські права, за релігійну трансформацію - є важ­ливим джерелом соціальних змін.

Технологія - практичне застосування наукових знань як основне джерело соціальних змін. Більшість технологічних новацій базується на вже існуючих наукових знаннях. Чим розвинутішим є суспільство, тим більш прискореним буде темп технологічних змін. Чим прискоренішими є технологічні зміни, тим більш значними є соціальні зміни, які їх супроводжують.

Технологічні зміни впливають на всі сфери відносин у суспільс­тві. Розвиток медичних технологій продовжує життя людини і тим вносить значні зміни в структуру населення. Новації в індустріальних технологіях витісняють тисячі робітників із своїх робочих місць. Ку­льтурна дія набуває нових форм через такі новації як радіо, телебачен­ня і т. д. Продовжується процес освіти, соціалізація набуває рис перма­нентної ресоціалізації.

Вплив технологій на суспільство оцінюється настільки високо, що деякі соціологи спираються у своїх концепціях на принцип техно­логічного детермінізму як на основний принцип пояснення змін у ку­льтурі, соціальній структурі і навіть історії суспільства в цілому. Американські соціологи К.Каммайер, Г.Рітцер та Н.Йетман розрізняють три способи, за допомогою яких можна ідентифікувати соціальні зміни спричинені змінами технологічного характеру.

Перший спосіб: зміни в технології створюють проблеми соціального порядку, які потребують певних дій зі сторони людей. Суттєві технологічні зміни вимагають формування нових соціальних норм, ролей для індивідів та цілих трудових колективів, формування нових цінностей. Так формується культурний лаг, тобто розрив існуючими нормами, ролями, цінностями і новими вимогами, що зумовлені новою технологією.

Другий спосіб: нова техніка, нові технології створюють нові можливості для індивідів та груп в їх діяльності, спілкуванні. Нові можливості соціальної комунікації створені завдяки телефонізації, поширенню телебачення.

Третій спосіб: нові технології, як правило, створюють нові форми взаємодії між людьми та різного роду спільнотами. Роботизація технологічних процесів в значній мірі впливає на взаємини робітників у колективі. Спілкування з допомогою телефону суттєво змінило наші форми взаємодії із знайомим та незнайомими людьми.

Перелік специфічних факторів, які впливають на процес соціаль­них змін, можна продовжити. Проблема полягає у тому, чи можна се­ред означених факторів обрати один - найвпливовіший, найголовні­ший у поясненні цього процесу. Один з відомих американських соціо­логів свого часу писав: “Будь-яке твердження про те, що процес соціа­льних змін може бути детермінований економічними інтересами, ідея­ми або конкретною особою, географічними обставинами неприпустима. Всі подібні теорії, що пояснюють суспільство з допомогою одного-єдиного фактору, відносяться до дитячої стадії розвитку соціальної науки. Ко­жен окремий фактор залежить від численних інших”.

Конкретні умови існування суспільства детермінують, які факто­ри є прийнятними, які неприпустимими, а які можна прийняти у зміне­них формах. Жителі Сахари, для яких велика рогата худоба є ознакою і формою добробуту відмовилися від “раціональної” практики виро­щування худоби, яка б привела до зменшення поголів'я худоби на ко­ристь її фізичних параметрів. Іслам в багатьох регіонах Африки прий­мався охочіше, ніж християнство переважно через те, що він не сприй­мався як “біла” релігія, а також тому що дозволяв полігамію, яку пере­важно практикували африканці.

Для пояснення процесу соціальних змін існують численні теорії: Всі їх можна згрупувати по чотирьох основних категоріях: еволюційні, циклічні, функціональні та конфліктні.

Еволюційні теорії базуються на припущеннях, що суспільства поступово розвиваються (еволюціонують) від простих до складніших форм. Це підтверджується антропологічними та історичними дослі­дженнями.

Починаючи від О.Конта соціологи вважали, що суспільства ево­люціонують лише в одному напрямку, що проявляється у кожному суспільстві (однолінійний розвиток) - процес, від простого до склад­ного, від гіршого до кращого. Вони розглядали зміни як позитивні та доброчинні, оскільки еволюційний процес передбачав, що суспільства обов'язково сягають нових рівнів цивілізованості.

Еволюційний погляд на соціальні зміни спирався на теорію Ч.Дарвіна, яка продемонструвала, що всі нові природні форми еволюціо­нують від своїх предків в напрямку більшої складності. Г.Спенсер використав принцип дарвіністської теорії “виживає більш пристосо­ваний” в аналізі суспільства. Він твердив, що західні “раси”, “класи”, “суспільства” вижили та еволюціонували до вищих рівнів ніж незахідні, оскільки вони були краще адаптовані до умов виживання. Ця точ­ка зору, відома як соціальний дарвінізм, поширювалася в кінці XIX ст. у Європі та США до початку першої світової війни і використовувала­ся для виправдовування панування білих над небілими, багатих над бідними, сильних над слабими.

Такі еволюційні погляди виправдовували колоніальне правлін­ня над “відсталими народами”. Етноцентричні вірування відносно то­го, що всі суспільства еволюціонують лінійно в одному напрямку - до вершин західної цивілізації забезпечували розвиток ідеології, яка ви­правдовувала політичні та економічні інтереси колонізаторів. Приму­сове поширення західної культури розглядалося як “місія білої люди­ни” - благородне завдання внесення вищих форм цивілізації в “життя відсталих народів”.

Однією з вад еволюційної теорії однолінійного розвитку є те, що вона описувала, а не пояснювала соціальні зміни. Друга проблема по­лягала у тому, що ця теорія грунтується на помилкових інтерпретаціях даних. Напрямок західної історії етноцентрично задавався як “прог­рес” через те, що до уваги брався лише один аспект змін - технологічний або економічний розвиток.

Пізні версії еволюційного підходу до розвитку суспільства розг­лядають цей процес лише як тенденцію, а не як універсальний закон, і не акцентують свою увагу на аналогіях між суспільством та живими організмами. Сучасні антропологи визнають, що процес соціальних змін може бути полілінійним, інакше кажучи, суспільство може розвивати­ся в різних напрямках, не обов'язково так же, як якийсь ідеальний взірець (західна чи східна цивілізація). На відміну від попередніх версій еволюційної теорії зміни не обов'язково означають “прогрес”.

Циклічні теорії соціальних змін виникають в час розчарування у терміні “прогрес” після економічного хаосу та дезорганізації суспіль­ства по І Світовій війні, вони фокусують свою увагу на циклічній при­роді змін, що виявляється в періодичному розквіті та занепаді цивілі­зації. Припущення, що західна цивілізація є верхівкою розвитку, дос­коналості, виглядає в таких теоріях проблематичним. З'являється на­віть питання, а чи не приречена вона так само, як всі інші, до занепаду.

Якщо це так, то які сили можна вважати відповідальними за цикліч­ність змін у суспільстві?

Одним з засновників теорії циклічного розвитку прийнято вва­жати О.Шпенглера. На його думку, цивілізація подібна до біологічно­го організму і має такий самий життєвий цикл: народження, дитинство, зрілий вік, старіння, смерть. Вся творча активність припадає на ранні стадії циклу, по мірі розвитку, з набуттям рис зрілого організму, цивілі­зація втрачає свій початковий запал, стає більш матеріалістичною і, нарешті, занепадає. Події, що відбувалися на очах О.Шпенглера на початку XX ст. - війни, конфлікти, соціальний розлад, свідчили, з його точки зору, про те, що західні суспільства вступили в стадію гниття та розкладу.

Дещо детальніше ця теорія була розроблена англійським істори­ком А.Тойнбі. Він вважає, що ключовим концептом теорії має бути зв'язок “виклик - реакція”. Кожне суспільство стикається з виклика­ми, що йдуть від навколишнього середовища, пізніше - від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Реагування на ці виклики в кінцевому рахунку і визначає “долю” суспільства. Віхи цивілізованості - це успішні реак­ції на більшість викликів, якщо суспільство неспроможне реагувати на виклики - воно вмирає.

Циклічні теорії соціальних змін, на перший погляд, більш прива­бливі, оскільки намагаються пояснити очевидний факт: всі цивілізації минулого мали злети і падіння. Але це зовсім не означає, що історич­ний і соціальний розвиток обов'язково циклічні. Природний факт, що сонце піднімається та сідає за горизонт кожен день дає нам можли­вість передбачити, що подібний процес відбуватиметься у майбутньо­му. Зміни у суспільстві, тим не менше, не можна звести до таких безза­перечних “законів”. Твердити, що циклічні зміни спричинені тенден­цією до змін, що відбуваються циклічно,означає нічого не пояснити, так само, як не пояснює “автоматична тенденція” рух автомобіля. Ці теорії також занадто сильно покладаються на містичні сили такі як “доля” і не приділяють уваги людським діям.

Функціоналістські теорії починають з аналізу соціальної ста­тики перед тим, як перейти до процесів соціальної динаміки. Функціо­налісти (Т.Парсонс) аргументовано доводять, що суспільство складає­ться з незалежних частин, кожна з яких допомагає підтримати стабіль­ність цілісної системи. Суспільство має можливість за допомогою ку­льтурних норм і цінностей підтримувати стан рівноваги та балансу. Т.Парсонс розглядає зміни як щось таке, що порушує соціальну рівно­вагу, з однієї сторони, але в такий спосіб, що в кінцевому рахунку ство­рює якісно нову соціальну рівновагу. По мірі того, як суспільство уск­ладнюється, в ньому відбуваються два процеси змін. По-перше, відбу­вається процес диференціації (виникають різноманітні інститути, які беруть на себе виконання тих функцій, що раніше були недиференційовані). Ці нові інститути мають бути пов'язані одне з одним, на цей раз у процесі інтеграції. Нові норми, наприклад, повинні регулювати відносини між школою та сім'єю, повинні з'явитися так звані “посере­дницькі інститути” (суди), чиє покликання - вирішувати конфлікти між частинами системи.

Вадою таких функціоналістських теорій є все ж таки зосередже­ння радше на соціальній статиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізують інституціональні зміни, які мають місце лише у сучасних суспільствах.

Теорії конфлікту проголошують основним джерелом соціально­го розвитку суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів. К.Маркс задекларовував, що “насильство - це повивальна бабка історії”, а Мао Цзедун писав, що “зміни приходять у суспільство через ствол рушни­ці”. Суспільству властива соціальна нерівність, що неминуче поро­джує конфлікти і несталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення.

Напруженість щодо розподілу обмежених ресурсів та цінностей звичайно веде до соціальних змін. Але конфліктні теорії не беруть до уваги всі форми соціальних змін. За допомогою такої теорії можна пояснити, яким чином феодалізм було замінено на капіталізм, але вона не пояснює, чому такий драматичний ефект на розвиток суспільства справляє технологія, чому міняються форми сімейної організації. Отже, окремі теорії, що намагаються пояснити соціальні зміни, є неза­довільні.

Циклічні теорії є неприйнятні для пояснення. Вони занадто суб'єктивні і не пояснюють, як і чому відбуваються зміни. Одноліній­ні еволюційні теорії теж неприйнятні, оскільки базуються на помилко­вих припущеннях щодо інших культур. Полілінійні еволюційні теорії можуть виявитися корисними. Вони визнають генеральну тенденцію: суспільства в цілому розвиваються від малих і простих до великих і складних. Це відбувається по-різному, але обов'язковим компонентом має бути спосіб виробництва. Ці теорії допомагають пояснити, чому відбуваються зміни, але вони не торкаються до таких важливих явищ у житті суспільства як війни, революції і т. п.

Функціоналістські теорії та теорії конфлікту майже доповнюють одне одного. Базові тези двох теорій прямо протилежні:

Дата добавления: 2013-12-14