Список літератури

Ю

Ш

Ч

Ц

Ф

У

Т

С

Р

П

О

Н

М

К

І

З

Ж

Е

Д

Г

В

Б

А

Глосарій

Абсентеїзм — байдуже ставлення людей до здійснення своїх громадсько-політичних прав, ухилення від виконання своїх громадських обов'язків, передусім від участі у виборах.

Абсолютизм — абсолютна, тобто необмежена самодержавна влада, форма державного правління, яка ґрунтується на самоуправстві володаря і виключає наявність органів політичної влади, незалежних від влади монарха. Це остання форма феодального правління, що виникла в період розкладу феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Існує в Саудівській Аравії, Омані, деяких інших державах. Виділяють деспотію, тиранію і режим освіченого А. Для деспотії характерна необмежена влада правителя, безправ'я підданих. Деспотизм був характерний для держав Стародавнього Сходу. Тиранія — одноособове правління тирана (Стародавня Греція). Цей режим вживає жорстоких заходів щодо політичної опозиції. Освічений А. — режим, що допускає певні права підданих.

Абсолютна (необмежена) монархія - це така форма правління, при якій вся найвища законодавча, виконавча і судова влада належать одній особі - монарху (королю, царю, князю тощо). Державна влада, як правило, передається спадково, а в окремих випадках монарх може обиратися представниками панівного класу, народу тощо. Монарх за свою діяльність не звітується перед народом, а також не несе юридичної відповідальності.

Автономія — форма самоуправління частини території держави, що здійснюється у межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією). Автономною територіальною одиницею в Україні є Автономна Республіка Крим як складова частина України, що самостійно вирішує питання, віднесені до її відання Конституцією України, Законом України "Про статус Автономної Республіки Крим" та іншим законодавством.

Авторське право — складова частина цивільного права, яке регулює відносини у сфері використання творів науки, літератури та мистецтва.

Аграрне право – система правових норм, що регулюють суспільні відносини по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції, а також відносини по їх виробничо-технічному і соціальному призначенню.

Адвокат — особа, яка надає юридичну допомогу, здійснює правовий захист. А. може бути громадянин, який має вищу юридичну освіту, певний стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника А., а також склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю і прийняв присягу А. України.

Адвокатура — добровільне професійне об'єднання, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Адміністративна відповідальність — одна з форм (видів) юридичної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення (проступок), передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним законодавством.

Адміністративна комісія — орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення. Діє при виконавчих комітетах районних, міських,, районних у містах, селищних, сільських рад, Вирішує усі справи про адміністративні правопорушення, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів (службових осіб). Постанова у справах про адміністративні правопорушення А. к. може бути оскаржена у виконанні відповідної ради або в районному (міському) суді, рішення якого є остаточним.

Адміністративне право — самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадянський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. А. п. вважається дрібне хуліганство, дрібна спекуляція тощо.

Адміністративне стягнення — міра відповідальності, яка застосовується з метою виховання особи, що вчинила адміністративне правопорушення.

Застосовуються такі А.с: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (керування транспортними засобами, полювання та ін.); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Адміністративний арешт — адміністративне стягнення, яке застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень (дрібне хуліганство, неповага до суду та. ін.) районним (міським) судом.

Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоуправління.

Адміністративний кодекс (Кодекс України про адміністративні правопорушення) — систематизований законодавчий акт, що регулює питання адміністративних правопорушень та адміністративної відповідальності. Повноваження органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення; порядок провадження цих справ; виконання постанов про накладення адміністративних стягнень та ін.

Адміністративний нагляд — захід адміністративного примусу, що має запобіжний та зупиняючий вплив у сфері забезпечення громадського порядку. А. н. здійснюється переважно органами внутрішніх справ, інспекціями та відомствами. Розрізняють нагляд загальний та нагляд за деякими категоріями осіб, визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами, а також до осіб, які були позбавлені волі за тяжкі злочини, засуджені двічі і більше разів. А. н. здійснюється і за особами, звільненими з місць позбавлення волі умовно-достроково чи умовно з обов'язковим залученням до праці, але знову скоїли навмисний злочин до закінчення призначеного судом строку покарання.

Адміністративний примус — застосування органами державного управління, судами (суддями) встановлених законом заходів, що містять спонукання до виконання громадянами або посадовими особами юридичних обов'язків з метою припинення протиправних діянь, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки або забезпечення суспільної безпеки. Серед заходів А. п. розрізняють заходи адміністративного припинення, адміністративно-запобіжні та адміністративні стягнення.

Адміністративно-територіальний устрій — поділ території на певні частини з врахуванням її природно-історичних, національних, економічних, природних та інших особливостей з метою максимального наближення державного апарату до населення і найбільш ефективного функціонування системи місцевих та регіональних органів держави.. Адміністративно-територіальними одиницями в Україні є: області (їх 24); міста, в тому числі республіканського підпорядкування (Київ, Севастополь); райони, райони в містах, селища і сільські населені пункти, а також Автономна Республіка Крим. Установлення і зміни А.-т. у. віднесені до компетенції Верховної Ради України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Акти громадянського стану — державні записи фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, усиновлення, встановлення батьківства, а також зміни імені, по батькові та прізвища.

Аліменти — утримання одних членів сім'ї іншими на підставі чинного законодавства і в порядку, зазначеному ним. Наприклад, А. сплачують батьки своїм неповнолітнім дітям, а також повнолітнім у разі їхньої непрацездатності і потреби в матеріальній допомозі. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги і піклування про них. Аліментні зобов'язання можуть виникати і між подружжям та в інших передбачених законом випадках.

Амністія — передбачене актом найвищого органу державної влади повне або часткове звільнення від покарання і пом'якшення покарання певної категорії осіб, засуджених судом, припинення порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання або звільнені від нього. В Україні рішення про А. приймає Президент.

Апарат держави – система державних органів, установ і організацій, що здійснюють практичну роботу з реалізації функцій держави.

Апатриди — особи без громадянства, їхнє правове становище визначається законодавством держави перебування і, за деякими винятками, прирівнюється до правового становища власних громадян.

Апеляція — одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу.

Банківське право — сукупність правових норм, які регулюють діяльність банків, їхні взаємовідносини з клієнтами (організаціями і громадянами, яких обслуговує банк).

Банкрутство — неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений строк пред'явлені їй з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом, пов'язана з недостатністю активів.

Безпосередня демократія - сукупність форм організації державної влади, за якою основні рішення щодо управління справами суспільства і держави приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, виборах, зборах тощо.

Безробітні — працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежної від них причини не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу і бажають працювати.

Біпатридизм — правовий статус фізичної особи, що має громадянство двох або більше держав.

Близькі родичі — фізичні особи, природний зв'язок між якими ґрунтується на походженні один від одного або від спільних предків і має правове значення у випадках, передбачених законодавством. Б.р. являються: батьки, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. Статус Б. р. мають також подружжя.

Бюджет – закон України, прийнятий вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України, а на місцях – нормативний акт, прийнятий органами місцевого самоврядування, яким затверджуються основні фінансові плани формування і використання коштів для держави в цілому чи на окремих її територіях.

Бюджетне право — сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності: встановлення бюджетної системи, розмежування доходів і видатків між загальнодержавним і місцевим бюджетами; складання, розгляд і затвердження бюджетів, виконання їх, а також складання, розгляд і затвердження звітів про виконання бюджету. Б. п. — складова частина фінансового права.

Валютне законодавство — сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків, інших операцій з валютними цінностями в країні, а також з іноземними державами та фізичними і юридичними особами іноземних держав.

Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України, вищий представницький однопалатний орган усього народу. Носій його суверенітету і повновладдя, виразник його державної волі. Складається із 450 народних депутатів України, обраних по виборчих округах. Здійснює свою роботу сесійно. Його актами є: закони, постанови, декларації, звернення, заяви. Постійно діючі органи ВР — Президія, постійні комісії. Повноваження ВР і її органів визначаються Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Верховний суд України — найвищий судовий орган України, здійснює нагляд за судовою діяльністю судів держави в порядку, встановленому законодавством. У межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції в касаційному порядку, в порядку нагляду і за обставинами, які щойно розкрилися, дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства та здійснює інші повноваження, надані йому законодавством. Діє у складі: Пленуму, судової колегії з цивільних справ, судової колегії з кримінальних справ, військової колегії. Для розгляду організаційних питань роботи В. С. У. створюється його президія.

Вето Президентське — право відхилення главою держави прийнятого парламентом Закону. Абсолютне вето — це остаточне відхилення главою держави закону, ухваленого парламентом; характерне для монархічних держав, у практиці майже не застосовується. Відкладальне — пов'язане з правом глави держави на повернення переданого йому на підпис закону для повторного розгляду в парламенті. Правом вето згідно з Конституцією наділений і Президент України.

Виборча система — порядок організації і проведення виборів до представницьких органів та порядок формування виборних органів держави. В. с. можна розглядати і як спосіб розподілу мандатів у той чи інший виборний орган згідно з голосуванням.

Виконавча влада - це система вищих і місцевих державних органів, які займаються виконавчо-розпорядчими функціями, закріпленими в Конституції і інших законах, по управлінню суспільством. В.в.має право приймати підзаконні нормативно-правові акти на підставі законів і на виконання законів в межах своєї компетенції. Найвищим органом В.в. в Україні є Кабінет Міністрів України. Місцева В.в. - місцеві держадміністрації.

Вимушений прогул — час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу не мав змоги працювати.

Вина — психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків. Вина буває у формі умислу (прямого, непрямого) або необережності (самовпевненості, недбалості).

Вирок — акт у кримінальному судочинстві, в якому викладено рішення суду з питань винності, покарання та інших питань, пов'язаних з визнанням винності або невинності підсудного. В. постановляється ім'ям України лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. В. має бути законним, обґрунтованим і справедливим; постановляють його у нарадчій кімнаті з дотриманням таємниці наради суддів.

Відшкодування шкоди — компенсація майнових збитків, заподіяних шкодою. Заподіяна шкода має бути відшкодована повністю в натурі (надання речі тієї самої якості, виправлення пошкодженої речі та ін.) або у грошовій формі. Розмір відшкодування може бути зменшено або у відшкодуванні може бути відмовлено у разі заподіяння шкоди правомірними діями або коли шкода виникла внаслідок грубої необережності самого потерпілого.

Військова служба — почесний конституційний обов'язок громадян, особливий вид державної служби, пов'язаний з виконанням загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах та інших військах, створених відповідно до законодавства України

Військовозобов'язаний — громадянин України, який згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визнаний придатним до військової служби і перебуває в запасі.

Військовослужбовець — громадянин України, який згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" проходить військову службу у складі Збройних сил України та інших військ.

Влада — здатність, право і можливість підкоряти своїй волі інших. Державна В. — це політичне панування і керівництво суспільством з допомогою державного апарату, знаряддя здійснення загальнообов'язкової волі народу в усьому суспільстві.

Внутрішні функції держави - державні функції, які здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика.

Водне право — відносно відокремлена група норм і правових інститутів, об'єднаних спільністю водних відносин, які вони регулюють. У структурному відношенні В.п. — підгалузь екологічного права України.

Володіння — фактичне панування над речами, що має юридичне значення, тобто встановлений законом захист від порушення. Розрізняють законне і незаконне В.

Галузі права — складовий елемент системи права, що являє собою сукупність відособлених правових норм, правових інститутів, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Гарантії міжнародні — міжнародно-правові акти, які передбачають охорону прав будь-якої держави або групи держав, забезпечення певного стану міжнародних відносин або виконання договірних зобов'язань. Розрізняють взаємні та колективні Г.м. Основною формою Г. м. на сучасному етапі є міжнародні договори.

Гарантії прав та обов’язків – засоби та умови, які забезпечують цілковите та неухильне здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів.

Гіпотеза – частина правової норми, у якій описуються фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися даною нормою.

Гласність судового розгляду — відкритий розгляд справ у всіх судах, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд допускається і за вмотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя осіб, які беруть участь у справі, і забезпечення таємниці усиновлення.

Господарське законодавство — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у галузі господарської діяльності.

Громадянство — політична і правова належність особи до певної держави, перебування особи серед громадян держави. Г. обумовлює взаємовідносини між державою, її органами та особою, яка перебуває під їхньою владою. Держава визначає правовий статус своїх громадян, наділяючи їх юридичними правами і покладаючи на них відповідні обов'язки, гарантує їх виконання. Вирішення найважливіших питань Г, належить до компетенції Президента України. Основним документом, що підтверджує Г., є паспорт громадянина України.

Декларація — офіційна, урочиста, програмна заява принципового характеру вищих органів державної влади однієї чи декількох держав, політичних партій, інших організацій, яка може бути доведена до загального відома. Д. правового характеру є орієнтиром для подальшого правотворчого процесу. Наприклад, такою є Д. про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990; року.

Демократія — форма політичної організації суспільства, яка характеризується участю народу в управлінні державними справами. Основні риси Д. знаходять свій вияв у верховенстві права; у принципі розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, які стримують і коригують одна одну; у принципі політичного плюралізму; у принципах виборності представницьких органів державної влади і колегіальності в роботі державного апарату; у розвиткові місцевого самоврядування.

Денонсація — повідомлення однією стороною іншої про припинення дії укладеного ними договору, угоди або про вихід із багатостороннього договору. Як правило, умови Д. обумовлюються сторонами у самому договорі. Д. міжнародних договорів України здійснює її Верховна Рада.

Депутат — повноважний представник народу в органах державної влади — ради депутатів. Свої повноваження Д. отримує від дня обрання. Правове положення Д., його права, обов'язки, гарантії діяльності визначаються Конституцією, законом України "Про статус народного депутата України" та іншими законодавчими актами. Д. покликаний виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців.

Держава – суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Державна влада - різновид соціально-політичної влади, яка займає домінуюче становище в суспільстві, поширює свою дію на всіх суб'єктів суспільства, виступає від імені всього народу і представляє державу на міжнародній арені.

Державна мова — мова офіційного спілкування. У деяких державах Д. м. є дві або більше.

Державний апарат — система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв'язку, з допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної держави. В широкому розумінні до системи Д. а. входять: органи державної влади, державного управління, судові органи і органи прокуратури.

Державний суверенітет – властивість державної влади, що передбачає верховенство влади держави усередині країни і поза її межами.

Деліктоздатність - закріплена в законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократична держава - держава, що ґрунтується на визнанні і втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.

Державні символи - встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких відображається її суверенітет, а в деяких випадках - і певний історичний або ідеологічний зміст.

Дієздатність громадян — здатність громадянина своїми діями здобувати права і створювати для себе певні обов'язки. Д.г. виникає повною мірою з настанням повноліття, тобто з досягненням особою 18 років.

Джерело права — зовнішня форма вираження правових норм. Відомо кілька Д. п.: а) санкціоновані державою правові звичаї (наприклад, "Руська правда" в Давній Русі); б) судові або адміністративні прецеденти, за якими конкретним юридичним рішенням надається загальнообов'язкове значення (характерні для Великобританії, США та ін. держав); в) нормативні договори, тобто угоди між суб'єктами права, в яких містяться норми права, колективні договори між власником підприємства і трудовим колективом; г) нормативні акти.

Дискримінація — навмисне, протизаконне обмеження чи позбавлення прав певних категорій громадян за національною, расовою, статевою належністю, політичними, релігійними переконаннями та іншими дискримінаційними ознаками.

Диспозиція – частина правової норми, що вказує, якою повинна бути поведінка за наявністю передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Добросовісний набувач — особа, яка не знала і не повинна була знати, що той, у кого вона придбала майно, не має права його відчужувати: продавати, дарувати тощо.

Договір —угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Докази судові — у цивільній справі: фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. У кримінальній справі — фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються: показаннями свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експертів, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.

Дорадчий голос — встановлена нормативним актом можливість для громадян брати участь у обговоренні питань на зборах, засіданнях, нарадах та в інших колегіальних органах без права голосувати.

Дуалістична монархія - від латинського слова «дуалізм» означає двоїстий. В такій монархії діє два вищих державних органи: сам монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає монарх. Ця монархія наближається до абсолютної, але не ототожнюється з нею.

Екологічне право – система норм, що регламентують суспільні відносини у сфері збереження і раціонального використання природних ресурсів.

Житловий кодекс — систематизований законодавчий акт, що регулює комплекс житлово-правових відносин. У ньому визначаються житлові права та обов'язки громадян, порядок управління житловим фондом, порядок надання житла і користування ним, відповідальність за збереження житлового фонду. Встановлюється відповідальність за порушення житлового законодавства. Кодекс передбачає і порядок розв'язання житлових спорів та регулює інші питання.

Закон — нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий вищим представницьким органом державної влади — Верховною Радою України або безпосередньо волевиявленням народу, наприклад, через референдум. Розрізняють: Основний 3. — Конституцію, конституційні 3., якими вносяться зміни і доповнення до Конституції; власне 3., тобто нормативні акти даної назви і форми. До 3. у широкому значенні можна віднести також постанови та інші акти законодавчих органів, а також делеговане і санкціоноване законодавство, яке приймається іншими органами з відома законодавця.

Законодавство – сукупність усіх нормативно-правових актів, що діють у даній державі.

Законодавча влада - це право і повноваження найвищих представницьких органів держави, парламенту (в Україні це Верховна Рада) приймати закони держави, контролювати їх виконання і дотримання, ратифіковувати міжнародно-правові акти. Ця влада є основною гілкою влади в державі, яка виступає від імені всього народу, призначає вищу виконавчу владу (уряд) і контролює її діяльність.

Законність — суворе і неухильне дотримання, виконання законодавства з метою забезпечення правопорядку, захисту інтересів особи і суспільства; принцип діяльності державних і громадських органів та організацій; правове явище, обумовлене вимогами органів державної влади до населення, громадян, посадових осіб дотримуватись їх розпоряджень; масштаб свободи поведінки, встановлений законодавчими актами; визначений режим суспільно-політичного життя, що надає правомірний характер політичному режимові у державі.

Заповіт — розпорядження дієздатного громадянина своїм майном на випадок своєї смерті, зроблене в установленому законом порядку. 3. — одна із підстав одержання спадщини. 3. повинен бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання і, як правило, власноручно підписаний заповідачем і завірений нотаріально або іншими органами, прирівняними в цьому випадку до нотаріальних (головний лікар, капітан судна, що перебуває у плаванні, начальник місць позбавлення волі, командир військової частини та ін.).

Заробітна плата — винагорода, яку підприємство (об'єднання, установа, організація) зобов'язані своєчасно виплачувати працівникам за їхню працю відповідно до її кількості та якості та інших законних умов, зазначених у трудовому договорі.

Застосування права — різновид (переважно) державної владної; індивідуально-правотворчої діяльності компетентних органів, спрямованої на вирішення конкретних юридичних питань, виконання в основному правозабезпечувальної захисної функції. 3. п. пов'язано з такими формами його реалізації, як виконання, використання і дотримання права. Суб'єктами правозастосування, наприклад, можуть бути суди, судді, прокурори, органи попереднього розслідування та інші державні, а іноді й громадські органи і навіть громадяни.

Звичай — правило поведінки осіб, що склалося внаслідок фактичного його виконання протягом тривалого часу і ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи людей чи всього населення. 3. — основний засіб, форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві.

Земельний кадастр — систематизований звід відомостей про природне, господарче і правове положення земель з метою раціонального їх використання і охорони. Порядок ведення 3. к. встановлює Уряд. Включає такі відомості про землю: дані реєстрації землекористувачів, облік кількості та якості земель, економічна оцінка землі та ін.

Земельний кодекс — систематизований законодавчий акт, що регулює земельні відносини, основний нормативний акт у земельному праві, мета якого — створення умов для раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Передбачено порядок ведення і розвитку всіх форм власності на землю, збереження родючості ґрунтів, поліпшення навколишнього середовища, охорони прав громадян та організацій. Право розпоряджання землею мають ради, компетенція яких визначена кодексом. Земля може передаватися як у тимчасове (оренда, сінокосіння, городництво та ін.), так і в постійне користування (ведення фермерського господарства) та ін. Регулюються питання викупу землі, плати за неї, права і обов'язки землекористувачів. Самостійно визначається правовий режим земель сільгосппризначення, земель населених пунктів, промисловості, транспорту, оборони, історично-культурного призначення та ін. Установлюється порядок розгляду земельних спорів. Окремий розділ кодексу присвячений земельному кадастрові.

Злочин — передбачений кримінальним законом суспільно-небезпечний вчинок (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також на правопорядок.

Злочинність — соціальне явище, що охоплює всю сукупність злочинів, скоєних у певному суспільстві, державі за визначений проміжок часу, і характеризується динамікою, станом, структурою, характером та іншими показниками стосовно суспільне небезпечних діянь, передбачених кримінальним законодавством.

Зовнішні функції держави - державні функції, які здійснюються в процесі взаємовідносин держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.

Імпічмент Президента - особлива процедура притягненняпрезидента до відповідальності. Найбільш поширеними підставами для І. П. є порушення Конституції і тяжкі державні злочини. В Італії, наприклад, Президент відповідає за державну зраду, у Німеччині — за навмисне порушення закону, в США — за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини. У різних країнах процедура І. П. різна.

Інавгурація Президента — вступ Президента на посаду. У різних країнах І. п. різна і визначається відповідними законами і правилами. Президент України вступає на посаду з моменту прийняття присяги. Президент складає присягу в урочистій обстановці на засіданні Верховної Ради України. Приводить Президента до присяги Голова Верховної Ради України або особа, яка виконує його обов'язки. Присяга складається не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Дату складення присяги визначає Верховна Рада.

Інкорпорація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту.

Інспекції державні (органи держнагляду) — спеціалізовані державні органи, які здійснюють функції нагляду і контролю для того, щоб підприємства, організації, установи, посадові особи та громадяни дотримувались і виконували певні правила, встановлені нормативними актами. Для виконання своїх функцій держінспекціі, органи держнагляду наділені владно-розпорядчими повноваженнями аж до застосування щодо правопорушників адміністративних санкцій (державтоінспекція, держінспекція з пожежного нагляду, держінспекція з маломірних суден, органи держгіртехнагляду, органи держатоменергонагляду, органи держветнагляду, органи рибоохорони та ін.).

Інститут правовий — елемент системи права, що являє собою сукупність правових норм, які створюють відокремлену, відносно самостійну частину галузі права і регулюють певний вид напряму, однорідні суспільні відносини. Наприклад, у цивільному праві виділяються інститути права власності, успадкування та ін.

Карний розшук — проведення оперативно-розшукових та інших передбачених законодавством заходів з метою виявлення злочинів та осіб, що скоїли їх, а також розшук злочинців, які переховуються від слідства та суду.

Кваліфікація злочинів — кримінально-правова оцінка злочинного діяння, яка містить точну відповідність його ознак ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Включає достовірне встановлення фактичних обставин справи, тобто наявність усіх ознак злочину, усвідомлення змісту ознак складу злочину, передбаченого у кримінальному законі; встановлення точної відповідності фактично скоєного ознакам того чи іншого складу злочину.

Кодекс — нормативний законодавчий акт, який об'єднує і систематизує норми права, регулюючи певну сферу суспільних відносин. К. в основному належать до галузей права (цивільний К., кримінальний К. та ін.), а іноді до підгалузей права (митний, повітряний, торговельного мореплавства та ін.).

Кодифікація – різновид систематизації, який передбачає упорядкування юридичних норм у процесі правотворчості на основі переробки їх змісту.

Колективний договір в трудовому праві: двостороння угода, укладена строком на 1 рік між профспілковим комітетом підприємства, організації від імені трудового колективу та власником підприємства, організації або уповноваженим органом, з питань встановлення взаємних зобов'язань щодо виконання виробничих планів, удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення якості та зниження собівартості продукції, зміцнення трудової дисципліни, підвищення кваліфікації та підготовки кадрів безпосередньо на виробництві. К. д. поширюється на всіх працівників, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки.

Комісія з трудових спорів (КТС) — обов'язковий первинний орган з розгляду індивідуальних трудових спорів, за винятком деяких, вказаних у законі, працівників (наприклад, прокурори, судді, військовослужбовці та ін.), а також у випадках, коли спір підлягає розгляду безпосередньо в суді (наприклад, за відсутності КТС). КТС обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу, де працює не менше 15 чоловік.

Консенсусний договір — договір, який вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами. Більшість договорів є консенсусними, наприклад, договір купівлі-продажу, договір підряду, договір комісії та ін.

Консолідація – форма систематизації, при якій відбувається об’єднання декількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій галузі суспільних відносин, у єдиний зведених нормативно-правовий акт без зміни змісту.

Конституційні закони України — закони, прийняття яких прямо передбачено Конституцією України, а також закони про зміни і доповнення до Конституції України. К.з.У. є джерелами (формами) конституційного (державного) права. Предметом регулювання цих законів є державний і суспільний лад, статус особи, народовладдя, організація і здійснення державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій тощо.

Конституція — основний закон держави найвищої юридич ної сили, що закріплює її суспільно-економічний лад, правовий статус громадян, форми правління і державного устрою, порядок, принципи формування, організації, компетенцію органів влади та управління судових органів. К. встаноалює державну символіку і регулює інші питання. К. є основою поточного законодавства, вищою юридичною силою, а також юридичною базою для наукових досліджень у сфері права.

Контракт — у трудовому праві: особлива форма трудового договору, в якому дії, права, зобов'язання сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці трудівника, умови розірвання договору, зокрема довгострокового, можуть установлюватися за згодою сторін; сфера застосування контракту передбачена законодавством. У сімейно-шлюбних відносинах (шлюбний контракт) — добровільна згода осіб, які одружуються, щодо питань життя сім'ї, в якому передбачаються майнові обов'язки подружжя. Умови контрактів не повинні суперечити чинному законодавству.

Конфедерація - це тимчасовий союз держав, які добровільно об'єдналися для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військовій сферах. Суб'єкти К. зберігають усі свої суверенні права держави.

Крайня необхідність — вимушена дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

Кримінальне право — галузь права, що становить собою сукупність юридичних норм про злочинність і карність діянь.

Кримінальний закон — законодавчий акт України, що передбачає загальні положення кримінального права щодо визначення суспільне небезпечних діянь як злочинних та встановлює покарання осіб, які скоїли злочини.

Кримінальний кодекс — основний систематизований законодавчий акт, що регулює суспільні відносини, пов'язані зі скоєнням злочину, з кримінальним покаранням, із звільненням від цього покарання та іншими питаннями у цій сфері. Завдання К.к. України — охорона суспільного ладу України, його політичної та економічної систем, власності, особистості, прав і свобод громадян та всього правопорядку від злочинних посягань. Особлива частина К.к. містить конкретні види злочинів і встановлює покарання за їх скоєння. Однорідні злочини згруповані в окремих розділах К.к. За критерій переважно береться об'єкт злочинних посягань. Це, наприклад, злочини проти держави, власності, життя, здоров'я, свободи і гідності особи; господарські, посадові, військові та інші злочини.

Майно — у цивільному праві: сукупність матеріальних об'єктів — речей, матеріальних цінностей, грошей і цінних паперів, що належать власникові або знаходяться в оперативному управлінні іншої особи.

Мета кримінального покарання — те, до чого прагне законодавець, установлюючи мету покарання, що є не лише карою за скоєний злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених в дусі чесного ставлення до праці, виконання законів, поваги до правил суспільства, а також запобігання скоєнню нових злочинів засудженими та іншими особами.

Механізми держави - це сукупність державних органів і недержавних громадських організацій, партій, рухів, органів місцевого самоврядування, підприємств і установ, які на підставі чинного законодавства і права беруть участь у здійсненні завдань, цілей і функцій держави, направлених на задоволення потреб і інтересів громадянського суспільства і самої держави.

Міграція — зміна місця проживання як всередині країни, так і за її межі для тимчасового або постійного проживання (відповідно міграція внутрішня і зовнішня).

Міжнародне гуманітарне право -сукупність звичаєвих норм міжнародного права, що забезпечує повагу до особи та її недоторканість у період збройних конфліктів. М.г.п. складається з двох галузей міжнародного права: права війни, або права збройних конфліктів, і прав людини.

Міжнародне морське право — частина міжнародного права, що містить принципи і норми, які встановлюють режим морських просторів і регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з діяльністю, що здійснюється в Світовому океані.

Міжнародні злочини — протиправні діяння, які становлять велику суспільну небезпеку. Перелік М. з. наведений у ст. 6 Статуту Нюрнберзького військового трибуналу і включає: злочини проти миру, що складаються з виношування планів підготовки і розв'язання агресивних війн тощо; злочини проти держави; військові злочини; всі інші прирівняні до них протиправні дії (екоцид, біоцид та ін.).

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міністерство — центральний орган державного управління що здійснює керівництво якоюсь галуззю економічного, соціально-культурного чи адміністративно-політичного будівництва у масштабі держави.

Місцеве самоврядування - право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.

Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха й передається, як правило, спадково представникам правлячої династії.

Мораль — одна з форм суспільної свідомості людей, соціальний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людей на кожному етапі розвитку людства у всіх сферах їх суспільного життя. М. є критерієм оцінки поведінки людей для визначення її точки зору того, що є добро або зло. М. звернена до всіх людей і підтримується силою масового прикладу, звички, суспільної думки і дає ідейне обґрунтування того, як треба людині жити і діяти.

Надзвичайний стан — особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, введений Верховною Радою України, що допускає тимчасове обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладаючи на них додаткові обов'язки.

Напівпрезидентська (змішана) республіка - форма республіканского правління, за якої президент обирається народом, але парламентові надаються певні повноваження щодо контролю за діяльністю президента при формуванні уряду і здійсненні виконавчої влади.

Народний суверенітет - повновладдя народу, здійснення ним своєї невід'ємної й неподільної влади самостійно та незалежно від будь-яких інших соціальних відносин.

Національна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави та суспільства від існуючих і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.

Національний суверенітет - повновладдя нації у вирішенні всіх питань свого національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.

Населення — в міжнародному праві — люди, що перебувають на території даної держави і підпорядковані її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, а також іноземні особи без громадянства (апатриди), з подвійним громадянством (біпатриди), які мешкають у цій державі тривалий час. Біженці і переміщені особи не входять до складу населення держави свого тимчасового перебування.

Недієздатність — неможливість для громадянина власними діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства він не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Недійсність шлюбу — укладення шлюбу з порушенням встановленого законом порядку чи за наявності перешкод для цього, а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Шлюб визнається недійсним в судовому порядку за позовом одного з подружжя, прокурором, особами, права яких порушені, а також позовом інших осіб у випадках, спеціально передбачених законом.

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення

чи припинення посягання. Закон не допускає перевищення Н. о.

Неосудність — нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечної дії внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану. Такі особи не підлягають покаранню, але до них за призначенням суду можуть бути вжиті примусові заходи медичного характеру.

Неустойка — встановлена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредиторові у випадках порушення зобов'язань. Н. може бути в твердій сумі, в процентах до суми або мати форму додаткового платежу. Різновидами Н. є штраф, пеня.

Норма права — загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки загального характеру, встановлене або санкціоноване державою, яке забезпечується в кінцевому результаті примусовою силою компетентних органів держави. Н. п. — це первинна "елементарна" частина системи права З Н. п. складаються нормативні акти, кодекси, галузі, підгалузі права і вся система права в державі.

Нормативний акт — офіційний письмовий документ, який приймається компетентними

державними органами і встановлює, змінює або відміняє норми права; розрахований на регулювання певного виду суспільних відносин і неодноразово застосовується до конкретних життєвих ситуацій Н. а. є джерелом права і має свою певну форму (закони, укази, постанови, інструкції та ін.).

Нотаріат — система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, в державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені законом, виконують уповноважені на це посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад консульські установи України і дипломатичні підприємства України. До нотаріально посвідчених документів прирівнюються заповіти громадян, посвідчені керівниками або черговими лікарями лікувальних закладів, санаторіїв тощо, капітанами суден, начальниками експедицій, командирами (начальниками) військових частин, з'єднань, установ і закладів, начальниками місць позбавлення волі у випадках, передбачених законом "Про нотаріат".

Обвинувач — особа, яка підтримує обвинувачення в суді під час розгляду кримінальної справи. Підтримання обвинувачення від імені держави покладено на прокуратуру Обвинувачення можуть підтримувати також особи, уповноважені громадськими організаціями і трудовими колективами (громадські О., а також потерпілі при відсутності державного І громадського О. і в справах, які порушуються лише за їхніми скаргами).

Обвинувачений — особа, до якої на підставі достатності доказів про скоєння нею злочину в установленому законом порядку винесена постанова про притягнення до участі в справі як О.

Обвинувачення — процесуальна діяльність, спрямована на доведення винності конкретної особи у скоєнні нею злочину і забезпечення застосування щодо неї справедливого покарання; зміст обвинувальної тези про винність особи, сформульованої, зокрема, в постанові про притягнення особи як обвинуваченого, в обвинувальному висновку, в промові прокурора під час судових дебатів.

Об'єднання громадян — добровільне громадське формування, яке створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. О. г., незалежно від його назви, згідно з чинним законодавством, вважаються політичні партії та громадські організації.

Обов'язок (юридичний) - передбачена правом міра й вид необхідної поведінки суб'єкта.

Опіка — одна з правових форм захисту особистих і майнових прав, законних інтересів громадян. Опіка встановлюється над неповнолітніми і над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Ордер — документ, що є основою для укладання договору найму на вказане в ньому житлове приміщення в будинках державного і суспільного фонду або фонду ЖБК. Ордер видається місцевими органами державної влади. Ордер може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Оренда (майновий найм) — в цивільному праві — угода, згідно з якою одна сторона (наймодавець) зобов'язується надати іншій стороні (наймачеві) майно для тимчасового користування за плату. Сторони можуть називатися орендодавець та орендатор, якщо, наприклад, предметом угоди є земля.

Особа фізична — окремий громадянин як суб'єкт цивільного права, який володіє правоздатністю і дієздатністю, учасник правових відносин, наділений конкретними юридичними правами та обов'язками.

Особа юридична — організація, яка володіє відособленим майном, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав та нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді.

Особистість — людина, яка наділена певними властивостями і є членом суспільства. Людина виступає матеріальним носієм О. Але не кожна людина є О. Раб, наприклад, не розглядається як О. Не є О. і душевно хвора людина з тяжким захворюванням. О. — продукт суспільства, історії, а людина - природи. О повинна володіти рисами, властивими дорослій і психічно здоровій людині. О. суворо індивідуальна і в тому її цінність, що і визначає її місце в суспільстві та державі. Відносини О. з державою визначаються через інститут громадянства.

Пенсія —гарантована Конституцією форма матеріального забезпечення громадян в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника.

Пеня — різновид неустойки. Застосовується у випадках прострочення виконання зобов'язань. За загальним правилом П. встановлюється у процентах від суми (ціни) простроченого обов'язку.

Підвідомчість — розмежування компетенції між різними органами, формами державної діяльності з вирішення конкретних питань, з розгляду окремих конкретних справ. П. визначає, хто повинен вирішувати питання, наприклад, міліція чи прокуратура, суд чи інспекція і т.п.

Підгалузь права – декілька однорідних інститутів права, що регулюють більш вузьку, ніж галузь, групу суспільних відносин.

Підзаконний акт — правовий акт компетентного органу, прийнятий відповідно до закону або на його основі і на виконання закону. Принципи верховенства закону, законність вимагають, щоб всі П. а. строго відповідали вимогам закону і особливо Конституції.

Підсудність — особливість справ, яка вказує, якому судові належить розглядати кримінальні, цивільні або господарські справи чи матеріали про адміністративні правопорушення. П. можна розглядати і як зобов’язання суду першої інстанції розглядати певну категорію тих чи інших справ.

Парламентарна (конституційна) монархія - монархія, в якій влада монарха

в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується, йому надається лише формальний статус глави держави й виключно представницьке повноваження.

Пасивне виборче право - право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність - самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб'єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Податки - обов'язкові платежі, які сплачують юридичні особи і населення до бюджету в розмірах та в строки, передбачені законом.

Податкова система - врегульована нормами права сукупність суспільних відносин, по введенню, стягненню на території держави податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Позов — це правовий шлях захисту порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права, тобто конкретного права, що належить певній особі. П. оформляється у формі позовної заяви, яка повинна мати необхідні реквізити: назва суду, до якого подається заява, від кого йде П., адреса сторін, зміст позовної вимоги та ін.

Позовна давність — встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді.

Політика — мистецтво управління державою. Серцевиною П є завоювання, утримання і використання державної влади. Стосовно різних сфер суспільного життя П. держави може бути внутрішньою і зовнішньою, а також П. у сфері економіки, соціального, культурного, національного, військового, аграрного життя тощо. П. тісно пов'язана з економікою і функціями держави.

Політична система — цілісний комплекс взаємопов'язаних державних і громадських організацій та їх закладів, що здійснюють управління політичним, економічним і соціальним розвитком суспільства. У центрі П. с. знаходиться держава, оскільки вона офіційно виступає представником від усього суспільства, уособлює суверенітет народу, здійснює загальносоціальні функції щодо керівництва суспільством, визначає зміст системи права і здатна забезпечити її функціонування на території всієї держави.

Політичний (державний) режим — один із елементів форми держави, що являє собою сукупність засобів і способів здійснення політичної влади, які виражають її зміст і характер і обумовлені політичною обстановкою у державі (расистський, військово-диктаторський). П. р. буває і у вигляді демократії з її різновидами (лібералізм, консерватизм, радикалізм). Різновиди П. р. можна поділити на дві великі групи: демократичний і авторитарний. П. р. дає можливість уточнити форму держави і, зокрема, форму державного правління.

Право — система забезпечених державою соціальних, загальнообов'язкових норм, які виражають зведену в нормативних актах державну волю народу і виступають регулятором суспільних відносин.

Правова держава — найбільш демократична, відкрита цивілізована держава, в якій здійснення влади базується на пануванні права, верховенстві законів; особистість перебуває під високим, надійним правовим захистом, де існують їх взаємні обов'язки і відповідальність; забезпечений надійний механізм здійснення системи права, відсутність диктатури одного класу над іншим; чітко дотримується принцип розподілу влади; враховуються міжнародні стандарти із захисту прав та законних інтересів особи, а також в інших сферах людської діяльності; забезпечується плюралізм думок і гласність, шанобливе ставлення до досягнень минулих поколінь; усувається варварське використання природних ресурсів і створюються умови для прогресивного розвитку майбутніх поколінь. Теорію П. Д. розробив у XVIII столітті Еммануїл Кант, професор університету в Кенігсберзі, родоначальник німецької класичної філософії.

Правова система - це сукупність усіх юридичних явищ, що існують у даному суспільстві.

Правовий статус особи - це система або сукупність юридичних прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в національному законодавстві, міжнародному праві (ратифіковано парламентом) або загальновизнані суспільством у природному, звичаєвому і договірному праві. Правових статусів існує дуже багато, залежно від громадянства особи, соціального статусу, посади, професії тощо.

Правовідносини — суспільні відносини, урегульовані нормами права, за допомогою яких їх учасники реалізують належні їм суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Правоздатність - закріплена в законодавстві здатність суб'єкта правовідносин мати юридичні права та нести юридичні обов'язки.

Право власності — урегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. П. в. в Україні охороняється законом і виступає в таких формах: державна, комунальна, приватна, колективна. Всі форми власності є рівноправними.

Правоохоронні органи - органи, які наділені державною компетенцією щодо охорони суспільних відносин, урегульованих правом.

Правопорушення - винна поведінка право дієздатної особи, яка суперечить приписам норм права, завдає шкоди іншим особам і тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорядок - це система правовідносин, які виникають в результаті реалізації права і правових законів у процесі здійснення правозаконності і характеризуються станом злочинності і правопорушень в суспільстві, регіоні і трудовому колективі.

Правосуб'єктність - здатність бути суб'єктом права (учасником правовідносин).

Правочини – це дії осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Представницька демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави приймаються виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).

Президент — глава держави. Згідно з Конституцією України є главою держави, головнокомандувачем Збройних Сил України. Його повноваження визначаються Конституцією і Законом "Про Президента України" від 5 липня 1991 року, ін. законами. П. України обирається громадянами України строком на 5 років, він є гарантом забезпечення прав і свобод громадян, державного суверенітету України, дотримання Конституції, представляє Україну в міжнародних відносинах, скасовує акти центральних органів державної виконавчої влади, здійснює помилування, видає укази про амністію і виконує інші зазначені у Конституції повноваження.

Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках — і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламентським шляхом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальність перед парламентом.

Приватизація житла — відчуження квартир (будинків), господарчих споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.), що відноситься до них, державного житлового фонду на користь громадян України.

Принципи — основоположні, вихідні положення, основні засади у чому-небудь. У правозастосуванні, в організації цієї діяльності — керівне положення, обумовлене самою природою держави, яке вказує, у якому напрямку повинна здійснюватися ця діяльність.

Принцип "Розподілу влади" — основне начало, за яким роз'єднується, розподіляється державна влада. Розробка теорії "розподілу влади" належить Ш. Монтеск'є (XVII ст.), французькому правознавцеві, просвітителеві, філософу. Виступаючи проти абсолютизму, він поділив державну владу на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Учення про "розподіл влади" має велике значення в забезпеченні законності і може розглядатися як важливий фактор взаємного стримування різних державних владних структур та органів від зловживань і порушення законів.

Прогул — невихід на роботу без поважних причин упродовж усього робочого дня, а також відсутність на роботі протягом трьох годин упродовж робочого дня підряд або сумарно. П. також вважається залишення роботи без попередження власника про розривання трудової угоди.

Прокурор — посадова особа органів прокуратури, яка в межах своїх повноважень здійснює вищий нагляд за виконанням законів. До поняття "П." включаються: Генеральний П. і його заступники, підлеглі П, їхні заступники, старші помічники П, начальники управлінь та відділів, їхні заступники, старші П. і П. управлінь та відділів, що діють у межах своїх компетенції.

Проступок - діяння, яке порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.

Ратифікація — остаточне затвердження міжнародного договору, на підставі якого договір стає обов'язковим для виконання державами, що його підписали. Р. в обов'язковому порядку підлягають найважливіші міжнародні акти (про дружбу, про ненапад, про співробітництво і взаємну допомогу, територіальне розмежування тощо). Після Р. держави, що підписали договір, обмінюються ратифікаційними грамотами.

Республіка - форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборчі органи.

Референдум — особлива, найбільш демократична форма голосування, в якій виявляється пряме народовладдя. Р. — це спосіб прийняття всенародним голосуванням рішень знайбільш важливих питань державного життя. В Україні виділяються такі види Р: всеукраїнський, Р. Автономної Республіки Крим та місцеві Р. Рішення, прийняте шляхом Р., є остаточним, мас обов'язкову силу на певній території і може бути скасованим лише шляхом Р.

Розірвання шлюбу (розлучення) — припинення шлюбу за життя подружжя за заявою обох або одного з них. Існує два порядки Р. ш. — судовий і спрощений (органами РАЦСу). Органи запису актів громадянського стану розривають шлюби за взаємною згодою подружжя на розлучення, якщо нема неповнолітніх дітей чи спорів про майно та аліменти; коли особа визнана судом безвісти відсутньою (один рік нема відомостей про місцеперебування) або оголошена мертвою (нема відомостей про місцеперебування впродовж трьох років або шести місяців за обставин, що загрожували життю — аварія, стихійне лихо та ін.), а також з особою, засудженою за вчинення злочину до позбавлення волі не менше як на три роки.

Самоуправління місцеве та регіональне — це діяльність місцевих та регіональних державних органів за самостійним вирішенням безпосередньо або через виборні органи всіх питань місцевого життя у рамках законності. Територіальну основу С. м. та р. утворюють села, селища, мі

Дата добавления: 2013-12-14