Практичне заняття 9

У ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ КИШКОВИМИ БАКТЕРІЯМИ

Мета заняття:

— знати особливості взяття патологічного матеріалу для до­слідження та його транспортування до бактеріологічної лабораторії;

— навчитися проводити взяття патологічного матеріалу для дослідження;

— навчитися оформляти супровідну документацію;

— навчитися проводити первинний посів матеріалу на по­живні середовища;

— знати препарати для специфічного лікування та профі­лактики хвороб, спричинених кишковими бактеріями.

Оснащення: поживні середовища виготовлені та з ростом культури ешерихій і сальмонел, поживні середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар, Ресселя, Гісса, МПБ з інді-каторними папірцями, фантом, ректальний тампон, ізотоніч­ний розчин натрію хлориду у флаконі, бланки направлення, стерильна баночка з дерев'яною паличкою (для демонстрації), стерильні баночки з розведеними фекаліями у відношенні 1:10, бактеріологічні петлі, шпателі для посіву, пінцети, маркер, сірники, спиртівки, вакцини, лікувальні препарти.

План

1. Взяття фекалій для дослідження, оформлення направ­лення.

2. Посів калу на середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар.

3. Вивчення росту ешерихій, сальмонел, шигел на середо­вищах Ендо, Плоскирєва, Ресселя, Гісса, вісмут-сульфіт агарі.

4. Ознайомлення з методикою проведення серологічного методу діагностики.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілак­тики і лікування хвороб, спричинених кишковими бак­теріями.

Хід заняття

1. Взяття фекалій для дослідження, оформлення направлення

Завдання 1. Ознайомтеся з методами взяття фекалій на бактеріологічне дослідження.

Оскільки ентеробактерії (ешерихії, шигели, сальмонели) уражують переважно кишечник, на аналіз найчастіше відби­рають фекалії. Відбір проводять двома способами: фекалії від­бирають із суден, горшків чи лотків у стерильну баночку або забирають ректальним тампоном.

Оптимальний для виділення культури ентеробактерій відбір фекалії слід провести одразу після дефекації. Посуд, у який зби­рають фекалії від хворого, дезінфікують освітленим розчином хлорного вапна, потім багаторазово промивають гарячою водою до повного видалення слідів дезінфектанту. Фекалії відбирають із посуду (у немовлят — із пелюшок) стерильною дерев'яною па­личкою у кількості 3—5 г із останніх порцій (більшість ентеро­бактерій уражує тонку кишку) і вміщують у стерильну баноч­ку. Якщо у фекаліях є домішки, то їх обов'язково включають у пробу: гній, слиз, пластівці (але не кров!). У разі неможливості отримати фекалії після дефекації матеріал відбирають безпосе­редньо із прямої кишки ректальним тампоном.

Завдання 2. Проведіть (на фантомі) відбір фекалій рек­тальним (від лат. rectum — пряма кишка) тампоном.

Алгоритм "Взяття фекалій ректальним тампоном":

— надягніть гумові рукавички;

— покладіть фантом на лівий бік (пацієнту пропонують ляг­ти на лівий бік і зігнути ноги в колінах);

— візьміть ректальний тампон (без пробірки) у праву руку;

— візьміть у ліву руку флакон зі стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду, зніміть з нього пробку мізин­цем правої руки;

— опустіть ректальний тампон у флакон з ізотонічним роз­чином натрію хлориду;

— видаліть ректальний тампон з флакона, віджимаючи його об стінки флакона;

— закрийте флакон пробкою (тампон тримайте правою ру-

кою);

Увага! Не можна відбирати матеріал сухим тампоном. Не можна вводити тампон силою. За наявності набряку слизової оболонки прямої кишки і виразок це призведе до додаткового травмування і спричинить біль у пацієнта.

— розведіть сідниці пацієнта великим і вказівним пальця­ми лівої руки;

— уведіть тампон у пряму кишку на 3—5 см у напрямку пупка, поверніть його паралельно до хребта і введіть ще на 5—7 см;

Увага! У дорослих тампон вводять на глибину 8—10 см, у дітей — на 3—5 см.

— видаліть тампон із прямої кишки, опустіть його у сте­рильну пробірку (з якої був взятий), підпишіть на про­бірці номер аналізу;

— поставте тампон у штатив, вимийте руки;

— заповніть направлення.

2. Посів калу на поживні середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар

Завдання 3. Проведіть лосів фекалій на середовища Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агар.

Фекалії, відібрані у стерильні баночки, мають бути посіяні не пізніше 2 год від моменту взяття.

Доставлені фекалії розводять ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:5 або 1:10 і дають відстоятися про­тягом ЗО—60 хв. Грубі часточки фекалій осідають на дно. Енте-робактерії як факультативні аероби скупчуються на поверхні, тому під час посіву матеріал відбирають з баночки бактеріоло­гічною петлею або піпеткою з поверхні і наносять 1—2 краплі на поверхню поживного середовища. Поверхня пластинчастих середовищ повинна бути підсушеною, на ній не має бути кра­пель конденсаційної води.

Посів проводять петлею або шпателем.

Методику посіву на пластинчасте середовище петлею див. у практичному занятті 3, завдання 2; методику посіву шпателем див. у практичному занятті 3, завдання 7.

Чашки з посівами ставлять у термостат за температури 37 °С.

3. Вивчення росту ешерихій, сальмонел, шигел на середовищах Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агарі,

Ресселя, Гісса

Завдання 4. Опишіть культуральні властивості ентеро-бактерій на середовищах Ендо, Плоскирєва, вісмут-сульфіт агарі, Ресселя, Гісса, (алгоритм див. у практичному занят­ті 3, завданнях 9,10,11).

Порівняйте стерильне середовище Ресселя із посівом куль­тури ентеробактерій, зробіть висновок, орієнтовно до якого роду можна віднести культуру: ешерихій, сальмонел чи шигел.

Оскільки ешерихії ферментують лактозу і глюкозу, у сере­довищі змінюється колір індикатора в косячку і в стовпчику. Сальмонели і шигели ферментують тільки глюкозу, тому колір індикатора змінюється тільки в стовпчику. Наявність газу ви­значають за наявністю кульок газу або розриву середовища.

Невелика кількість ознак, що виявляються у культури ен­теробактерій на середовищі Ресселя, не дає змоги достовірно визначити її родову приналежність, тому з метою диференціа­ції родів використовують середовища Гісса і МБП.

Порівнюючи контрольні й дослідні ряди середовищ Гісса і враховуючи колір індикаторних папірців, роблять висновок про сахаролітичні і протеолітичні властивості ентеробактерій. На се­редовищах Гісса визначають також рухливість мікроорганізмів. Якщо культура росте вздовж уколу, а середовище залишається прозорим, мікроби нерухливі, якщо культура росте по всьому об'єму середовища, то мікроби рухливі.

Найточніше визначають рід виділеної культури за антиген­ною структурою в РА на склі з імунними сироватками.

І 4. Ознайомлення з методикою проведення серологічного методу діагностики

Завдання 5. Ознайомтеся з проведенням серологічного методу діагностики при захворюваннях сальмонельозної етіології.

Для серологічної діагностики черевного тифу, паратифів А і В та інших сальмонельозів використовують реакцію Відаля.

Антитіла у хворих на черевний тиф і паратифи А і В з'являються у крові уже на 4-у добу хвороби, і їх кількість різко збільшується на 8—10-у добу.

Оскільки клінічно черевний тиф і паратифи А і В дуже схо­жі, серологічні реакції, в тому числі і реакцію Відаля, ставлять одночасно з діагностикумами S. typhi (O- і Н-) і S. paratyphi А і В (ОН-). Збудником хвороби вважають той мікроорганізм, діа-гностикум з якого дає позитивну реакцію аглютинації з сиро­ваткою крові хворого. Збудники черевного тифу і паратифів А і В мають спільні групові антигени, тому їх діагностикуми здатні давати групову РА. Позитивним вважається результат у тому ряду пробірок, де аглютинація відбувається у більшому розведенні сироватки.

Щоб відрізнити РА у хворого від щеплювальної або анам­нестичної, реакцію Відаля ставлять повторно через 5—7 діб. У хворого титр антитіл зростає, а у щепленого або перехворілого не змінюється. Не змінюється також і результат групової реак­ції (табл. 5).

У період реконвалесценції титр антитіл зменшується, що також є діагностичною ознакою.

При інших сальмонельозах реакція Відаля може бути ви­користана для ретроспективної (від лат. retro — назад) діа­гностики, тобто діагностики після одужання. Однак необхідно враховувати індивідуальні відхилення від нормального циклу імуногенезу. В ослабленому організмі зі зниженою реактивніс­тю, а також у дітей 1-го року життя антитіла накопичуються повільно.

Після проведення обліку РА може бути 2 варіанти відпові­ді: 1) негативна РА — реакція з діагностикумом... негативна; 2) позитивна РА — реакція з діагностикумом... позитивна до титру...

Крім О- і Н-антигену S. typhi містять Vi-антиген. Оскільки ці форми S. typhi більш стійкі до захисних механізмів макроор­ганізму, вони здатні спричинити хронічне бактеріоносійство. При цьому у крові носія накопичуються Vi-антитіла. Отже, ви­явлення Vi-антитіл у крові є прямим доказом носійства збудни­ків черевного тифу. Для виявлення Vi-антитіл найбільш чутли­вою є реакція Vi-гемаглютинації.

Для встановлення більш обґрунтованого діагнозу проводять визначення антитіл, що належать до певного класу імуногло-булінів — IgM і IgG. Анамнестичні і щеплювальні належать в основному до класу IgM.

У разі вираясеного гострого і особливо хронічного бактеріо-носійства зростає титр IgG.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілактики і лікування хвороб, спричинених кишковими бактеріями

Завдання 6. Ознайомтеся з інструкціями щодо застосу­вання препаратів для специфічної профілактики і лікуван­ня хвороб, спричинених кишковими бактеріями, визначте їх придатність до використання.

Контрольні запитання

1. Які поживні середовища використовують для первинно­го посіву матеріалу з метою виділення ентеробактерій?

2. Які існують методи відбору фекалій при хворобах, спри­чинених ентеробактеріями?

3. Як проводять відбір матеріалу після дефекації? Як його готують до посіву?

4. Як проводять відбір матеріалу ректальним тампоном?

5. Як проводять первинний посів відібраного матеріалу?

6. За якими ознаками проводять первинну ідентифікацію ентеробактерій?

7. Які середовища використовують для вивчення фермен­тативної активності ентеробактерій?

8. Які визначення слід провести для остаточної ідентифі­кації культури?

9. Які серологічні реакції використовують для діагности­ки сальмонельозу? Як відрізнити реакцію аглютинації у хворого від щеплювальної або анамнестичної?

10. Яку серологічну реакцію використовують для виявлен­ня хронічних носіїв інфекції?

Тести

Ешерихії, що спричинюють дезинтерієподібну форму хво­роби:

а) ЕПЕК;

б) ЕІЕК;

в) ЕТЕК;

г) ЕГЕК.

Патогенні ешерихії здатні спричинити інфекції:

а) тільки ендогенні;

б) тільки екзогенні;

в) ендогенні й екзогенні.

Коліентерити у дітей раннього віку спричинюють:

а) ЕПЕК;

б) ЕІЕК;

в) ЕТЕК;

г) ЕГЕК.

Товсту кишку уражають:

а) ЕПЕК;

б) сальмонели;

в) ЕТЕК;

г) шигели.

На бактеріологічне дослідження відбирають:

а) кал, гній і слиз;

б) кал, кров і слиз;

в) кал, гній і кров;

г) кал без домішок.

Середовища для виділення ентеробактерій під час первин­ного посіву:

а) ЖСА і кров'яний агар;

б) Ендо і Плоскирєва;

в) Плоскирєва і сироватковий агар;

г) Сабуро і тіогліколеве.

7. Для серологічної діагностики черевного тифу використову­ють реакції:

а) Вассермана;

б) Вейля—Фелікса;

в) Відаля;

г) Райта.

8. Для виявлення хронічних носіїв збудників черевного тифу
найефективнішими є:

а) виявлення збудника у випорожненнях;

б) виявлення 0- і Уі-антитіл у сироватці крові;

в) виявлення збудника у крові;

г) виявлення О- і Н-антитіл у сироватці крові.

9. Для профілактики внутрішньолікарняних інфекцій, спри-
чинених ентеробактеріями, використовують:

а) піобактеріофаг;

б) колі-протейний фаг;

в) еубютики;

г) антибіотики.

Ситуаційні задачі

1. Після посіву випорожнень на середовища Ендо і Плоски­рєва виросли яскраво забарвлені і безбарвні колонії. Які коло­нії дають підставу запідозрити наявність патогенних ентеро-бактерій у досліджуваному матеріалі?

2. Випорожнення хворого на дизентерію залили 3 % розчи­ном хлораміну і витримали 3 год. Чи достатньо цього для знеза­раження матеріалу?

3. Хвороба проявляється нудотою, блюванням, частими ви­порожненнями, які спочатку виділяються у великій кількості, можуть мати вигляд м'ясних помиїв або мутного слизу і крові — "ректальний плювок". Які мікроорганізми могли спричини­ти такі клінічні ознаки? Як підтвердити діагноз?

4. Для діагностики черевного тифу поставили реакцію аглю­тинації з черевнотифозним О- і Н-діагностикумом. Титр сиро­ватки з О-діагностикумом— 1:50, з Н-діагностикумом — 1:200. Який висновок можна зррбити, виходячи з цих результатів?

5. Проводячи облік реакції Відаля, виявили, що О-антитіла виявляються у титрі 1:800, Н-антитіла — 1:200. Про який пері­од хвороби це свідчить?

6. Під час профілактичного обстеження на черевний тиф у сироватці крові виявили 0-, Н- і Уі-антитіла. Про що свідчать результати цього дослідження?

Домашнє завдання

Підготуйтесь до практичного заняття 10.

Рекомендації щодо самопідготовки до практичного заняття 10

1. Ознайомтеся з темою і метою практичного заняття, запи­шіть у щоденнику тему і план заняття.

2. Вивчіть теоретичний матеріал (див. підручник, с. 251— 277; практикум, с. 114—122).

Практичне заняття 10

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ ЗБУДНИКАМИ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНФЕКЦІЙ

Мета заняття:

\^г- знати особливості забору патологічного матеріалу для до­слідження та його транспортування до бактеріологічної лабораторії;

-— уміти проводити взяття патологічного матеріалу для до­слідження;

— уміти оформляти супровідну документацію;

— уміти проводити первинний посів матеріалу на поживні середовища;

— знати препарати для специфічного лікування та профі­лактики особливо небезпечних інфекцій.

Оснащення: мікроскопи, системи індикаторні паперові для ідентифікації вібріонів, мікропрепарати промислового вироб­ництва, імерсійне масло, протичумний костюм, препарати для специфічної профілактики і лікування хвороб, спричинених збудниками особливо небезпечних інфекцій.

План

1. Ознайомлення з особливостями взяття матеріалу від хво­рого або підозрілого на особливо небезпечну інфекцію для бактеріологічного дослідження та його транспорту­вання.

2. Ознайомлення з типами протичумних костюмів, прави­лами їх використання.

3. Вивчення морфологічних і тинкторіальних властивостей збудників особливо небезпечних інфекцій.

4. Ознайомлення з методами діагностики особливо небез­печних інфекцій.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілак­тики і лікування хвороб, спричинених збудниками осо­бливо небезпечних інфекцій.

Хід заняття

1. Ознайомлення з особливостями взяття матеріалу від хворого або підозрілого на особливо небезпечну інфекцію для бактеріологічного дослідження та його транспортування

' Завдання 1. Ознайомтеся з правилами взяття матеріа­лу від хворого або підозрілого на особливо небезпечну інфек­цію для бактеріологічного дослідження.

Для забезпечення постійної готовності лікувальних закла­дів до роботи в умовах епідемічних спалахів існують спеціальні укладки для взяття патологічного матеріалу від хворих з під­озрою на особливо небезпечну інфекцію і укладки спеціального захисного одягу. В укладку для відбору матеріалу поміщають посуд і інструменти для взяття матеріалу, інструкцію, відпо­відно до якої слід проводити взяття, направлення, дезінфекцій­ні засоби. Як спеціальний одяг використовують протичумний костюм І типу. Усі медичні заклади повинні мати запас засобів особистої екстреної профілактики та схеми їх використання. У період епідемічного благополуччя вони постійно зберігаються у відділеннях лікарень і бактеріологічних лабораторіях. Існує декілька різних укладок для взяття патологічного матеріалу від хворого або підозрілого на хворобу, а також від трупа і для взяття патологічного матеріалу із об'єктів навколишнього середовища. Посуд та інструментарій складають в окремий бікс або ящик. Стерилізація елементів укладки проводиться один раз на 3 міс. Дезінфекційні засоби зберігають у спеціальному біксі, вони періодично підлягають заміні.

Матеріал від хворого або підозрілого на захворювання відбирають негайно після виявлення хвороби, обов'язково до початку антибіотикотерапії.

Після взяття патологічного матеріалу для дослідження на посуд із матеріалом наклеюють лейкопластир, на якому простим олівцем ставлять номер, пишуть назву матеріалу. В направленні зазначають також номер, прізвище, ім'я та по батькові хворого, місце роботи або навчання, професію, дату захворювання, дату і час взяття матеріалу. Направлення під­писує особа, що забирала матеріал. Матеріал пакують в окре­мий бікс або в ящик з перегородками, опечатують, на кришці зазначають "верх", "обережно", направлення вміщують у полі­етиленовий пакет і відправляють у лабораторію з посильним на спеціальному транспорті.

Дослідження проводять у спеціалізованих лабораторіях, що мають дозвіл Центральної режимної комісії МОЗ України на роботу з матеріалом, зараженим або підозрілим на зараження мікроорганізмами І—II груп патогенності.

2. Ознайомлення з типами протичумних костюмів, правилами їх використання

Завдання 2. Ознайомтеся з типами протичумних костю­мів, правилами їх використання.

Захисний протичумний костюм призначений для захисту від зараження збудниками інфекційних захворювань І—II груп небезпеки при всіх основних механізмах передачі: через укус кровосисними комахами, повітряно-краплинним шляхом і під час безпосереднього контакту із зараженим матеріалом.

До складу захисного костюма (мал. 7) входять: комбінезон або піжама, шкарпетки, капці, медична шапочка або косинка, гумові рукавички, гумові або кирзові чоботи чи глибокі кало­ші, ватно-марлева маска (протипиловий респіратор) або філь­труючий чи киснево-ізолюючий протигаз, захисні окуляри типу "пілотні", рушник. За потреби костюм доповнюють про­гумованим або поліетиленовим фартухом і такими самими на­рукавниками.

Комбінезон шиють із щільної тканини (бязі або полотна); спереду роблять глуху застібку на ґудзиках, на кінцях штанин

1 рукавів — зав'язки.

Халат шиють також із бязі або полотна за типом хірургіч­ного але значно довший — до нижньої третини гомілки; поли мають глибоко заходити одна за одну; поясок складається з

2 частин, які окремо пришиті до кожної поли; довжина по­ясу повинна бути такою, щоб його можна було зав'язати пет­лею. Біля високого комірця пришивають зав'язки за тим са­мим типом, що і поясок. До рукавів пришивають одну довгу зав'язку.

Капюшон шиють з тієї самої тканини, він має повністю за­кривати лоб, щоки, шию і підборіддя.

Косинка повинна мати розміри 90x90x125 см.

Ватно-марлеву маску виготовля­ють із марлі завдовжки 125 см і за­вширшки 50 см. Посередині кладуть шар вати завдовжки 2 5 см, завширш­ки 17 см, завтовшки 1,5—2 см (20 г). Краї марлі загинають і під верхній її край кладуть 3 шматочки вати. До­вгі кінці марлі розрізають вздовж, не доходячи до ватного шару (довжи­на розрізу 50 см). Після цього маску складають, загортають у папір, у якому потім стерилізують.

Окуляри використовують "пілот-ні", з вигнутими скельцями і широ­кими краями, які щільно прилягають до обличчя. Окуляри можуть мати іншу конструкцію, яка забезпечує їх герметичність. Для одноразового ви­користання замість окулярів можна використовувати прозорий целофан.

Гумові рукавички беруть хірур­гічні або анатомічні.

Залежно від характеру роботи ви-
користовують різні типи захисних Мал. 7. Захисний
костюмів: протичумний костюм

• І тип: комбінезон, велика косин- І типу

ка (капюшон), протичумний халат (зав'язка позаду), ватно-марлева мас­ка (респіратор, протигаз), окуляри, гумові рукавички, руш­ник, шкарпетки, капці, чоботи (гумові або кирзові), фартух, нарукавники і друга пара рукавичок;

II тип: все перераховане, але без окулярів; І і II тип кос­тюма надягають для роботи в заразному блоці або в осередку інфекції;

III тип: замість комбінезону — піжама, замість чобіт — ка­лоші, немає окулярів і ватно-марлевої маски;

IV тип: піжама, шапочка, хірургічний халат, шкарпетки,
капці; його використовують у бактеріологічній лабораторії.

Надягаючи костюм, слід чітко дотримуватися певної по­слідовності: комбінезон (чи піжама), шкарпетки, тапці, капю­шон (чи велика косинка), халат, чоботи. Зав'язки біля комір­ця халата, а також поясок зав'язують спереду на лівому боці обов'язково петлею, після чого закріплюють зав'язки на рука­вах. Респіратор (чи маску) надягають на обличчя так, щоб були закриті рот і ніс, тому верхній край маски має розміщуватися на рівні нижньої частини орбіт, а нижній — під підборіддям. Верхні зав'язки маски зав'язують петлею на потилиці, а нижні — на тім'ї (за типом пращовидної пов'язки). Після надягання респіратора (чи маски) по боках носа закладають ватні тампони для того, щоб повітря не проходило поза маскою.

Окуляри перевіряють на герметичність і міцність скелець, натирають спеціальним олівцем або сухим милом, щоб не піт­ніли. У місцях можливого проникнення повітря закладають ватні тампони.

Гумові рукавички перед надяганням перевіряють на ці­лість.

За поясок халата з правого боку закладають рушник.

Перед розтином трупу людей чи тварин додатково надяга­ють фартух, нарукавники, другу пару гумових рукавичок.

Якщо необхідно користуватися фонендоскопом, його на­дягають перед капюшоном або великою косинкою.

Знімають костюм повільно, у певній послідовності. Після знімання кожної частини костюма руки в рукавичках опуска­ють у дезінфекційний розчин.

Спочатку протирають у напрямку з верху до низу чоботи або калоші тампоном, змоченим дезінфекційним розчином; зніма­ють рушник; протирають дезінфекційним розчином фартух, знімають його і складають внутрішньою поверхнею всередину; знімають нарукавники і другу пару рукавичок; потім знімають фонендоскоп; окуляри відтягують двома руками вперед, уверх і назад за голову; маску розв'язують і знімають, не торкаю­чись обличчя зовнішньою її поверхнею; розв'язують зав'язки комірця халата, поясок і, опустивши верхній край рукавичок, розв'язують зав'язки рукавів, знімають халат, загортаючи зо­внішню поверхню всередину; знімають косинку, збираючи всі її кінці в одну руку на потилиці; знімають рукавички (цілість їх перевіряють у дезінфекційному розчині, а не повітрям); зніма­ють чоботи. Після зняття захисного костюма руки обробляють 70 % етиловим спиртом, ретельно миють туалетним милом, по­тім миються під душем.

Увесь захисний одяг знезаражується після одноразового використання замочуванням у дезінфекційному розчині, авто-клавуванням або кип'ятінням.

3. Визначення морфологічних і тинкторіальних властивостей збудників особливо небезпечних інфекцій у мікропрепаратах

Завдання 3. Визначте морфологічні і тинкторіальні влас­тивості збудників особливо небезпечних інфекцій у мікро­препаратах або на таблиці.

Увага! Розгляньте під мікроскопом препарати, що міс­тять збудника чуми, туляремії, холери, бруцельозу, сибірки, або таблиці. Зверніть увагу на форму бактеріальних клітин, їх відносний розмір (великі, дрібні, товсті, тонкі), наявність спори і капсули, взаємне розміщення клітин, забарвлення.

. 4. Ознайомлення з методами діагностики особливо небезпечних інфекцій

Завдання 4. Ознайомтеся з методами діагностики особ­ливо небезпечних інфекцій, (див. підручник, тема 11).

Останнім часом для прискореної ідентифікації збудників інфекційних хвороб (у тому числі збудників холери) викорис­товують системи індикаторні паперові (СІП).

Системи індикаторні паперові для ідентифікації вібріонів — це диски або паперові стрічки, просякнуті відповідними ре­активами. Вони призначені для диференціації бактерій роду Vibrio від схожих з ними бактерій, а також для визначення ферментативних груп вібріонів за Хейбергом, у тому числі для експрес-діагностики холери. їх випускають у вигляді набору, який дає змогу визначити 13 біохімічних ознак: ферментацію глюкози, лактози, сахарози, маннози, арабінози, маніту, інози­ту, лізину, орнітину, аргініну, наявність ферментів оксидази, уреази і здатність утворювати індол.

Системи індикаторні паперові можна використовувати у комплексі з експрес-методами, коли досліджується 1 колонія або чиста культура. У пробірки з 1 % пептонною водою і про­тихолерною сироваткою додають культуру і опускають диски. Через 3—5 год інкубації за 37 °С одночасно враховують реакцію аглютинації та ферментативну активність.

В іншому випадку, під час постановки проби з холерними діагностичними фагами по колу цієї чашки на місця, вільні від фага, кладуть диски з вуглеводами. Результат враховують че­рез 5 год інкубації.

5. Ознайомлення з препаратами для специфічної профілактики і лікування особливо небезпечних

інфекцій

Завдання 5. Ознайомтеся з препаратами для специфічної профілактики і лікування особливо небезпечних інфекцій, визначте принципи та придатність їх до використання.

Контрольні запитання

1. Як забезпечується постійна готовність лікувальних за­кладів в умовах виникнення хвороб, спричинених збуд­никами особливо небезпечних інфекцій?

2. Як відбирають матеріал у хворого або підозрілого на осо­бливо небезпечну інфекцію? Як його оформляють і до­ставляють в лабораторію?

3. Які існують типи захисних протичумних костюмів? Яких правил слід дотримуватися під час надягання і знімання протичумного костюма?

4. Яка особливість морфологічних і тинкторіальних влас­тивостей збудників особливо небезпечних інфекцій?

5. Які методи використовують для лабораторної діагности­ки холери, чуми, туляремії, бруцельозу, сибірки?

6. У чому перевага використання систем індикаторних па­перових?

7. Які препарати використовують для профілактики і ліку­вання хвороб, спричинених збудниками особливо небез­печних інфекцій?

Тести

1. Середовищем накопичення для V. cholerae є:

а) 1 % пептонна вода;

б) МПБ;

в) МПА;

г) лужний агар.

2. Експрес-діагностику особливо небезпечних інфекцій прово-
дять методом:

а) алергійним;

б) біологічним;

в) серологічним;

г) люмінесцентно-серологічним.

3. Реакцію Хеддльсона ставлять для діагностики:

а) чуми;

б) туляремії;

в) бруцельозу;

г) сибірки.

4. Для виявлення антигену збудника сибірки в старих шкурах
використовують реакцію:

а) Райта;

б) Асколі;

в) Бюрне;

г) Хеддльсона.

5. Збудником чуми є:

а) Y. enterocolitica;

б) Y. pestis;

в) Y. pseudotuberculosis.

6. Основним фактором патогенності збудника сибірки є:

а) капсула;

б) фактор набряку;

в) фактор протективного антигену;

г) летальний фактор.

7. Синантропні гризуни можуть бути резервуаром і джерелом
збудників:

а) Y. enterocolitica;

б) Y. pseudotuberculosis;

в) F. tularensis;

г) всі відповіді правильні.

Ситуаційні задачі

1. Під час мікроскопії рідини зі струпа виявлено великі грампозитивні стрептобацили, оточені капсулою. До якого виду орієнтовно можна віднести ці мікроорганізми? Які дослі­дження слід провести для уточнення видової приналежності цієї культури?

2. Під час мікроскопії краплі випорожнень було виявлено тоненькі, ледь зігнуті грамнегативні палички. До якого роду орієнтовно можна віднести ці мікроорганізми? Які досліджен­ня слід провести для уточнення родової приналежності цієї культури?

3. У гуртожитку виявили хворого на холеру. Які препарати слід використати для проведення екстреної профілактики хо­лери у контактних?

4. Із сироваткою крові хворого на туляремію поставили ре­акцію аглютинації з туляремійним діагностикумом. Титр си­роватки виявився 1:100. Чи можна на основі цих результатів підтвердити діагноз?

5. Для масового обстеження населення на бруцельоз вико­ристовують алергійний метод діагностики. Який препарат при цьому використовують? Як його вводять? Як враховують ре­зультат?

Домашнє завдання

Підготуйтеся до практичного заняття 11.

Рекомендації щодо самопідготовки до практичного заняття 11

1. Ознайомтеся з темою і метою практичного заняття, запи­шіть у щоденнику тему і план заняття.

2. Вивчіть теоретичний матеріал (див. підручник, с. 278— 303; практикум, с. 123—136).

Практичне заняття 11

^ ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ ЗБУДНИКАМИ ПОВІТРЯНО-КРАПЛИННИХ БАКТЕРІАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙ

у Мета заняття:

— уміти проводити взяття патологічного матеріалу для до­слідження;

— уміти оформляти супровідну документацію;

— уміти проводити первинний посів матеріалу на поживні середовища;

— знати препарати для специфічного лікування та профі­лактики.

Оснащення: тампони для зіва і носа на алюмінієвому дроті, шпатель для зіва, середовища виготовлені стерильні та з ростом відповідної культури: КА, кров'яно-телуритовий агар (КТА); казеїново-вугільний агар (КВА), середовище Борде—Жангу з додаванням антибіотиків, мікроскопи світловий і бінокуляр­ний стереоскопічний, імерсійне масло, баночка для збирання мокротиння, спиртівка, сірники, маркер, пінцет, шпатель для посіву, мікропрепарати промислового виготовлення, препара­ти для специфічної профілактики (АКДП, БЦЖ), протидиф­терійна сироватка і лікувальні препарати, календар профілак­тичних щеплень.

План

1. Взяття матеріалу у разі обстеження на дифтерію, запов­нення направлення, підготовка до транспортування, про­ведення первинного посіву патологічного матеріалу.

2. Вивчення культуральних властивостей коринебактерій, визначення морфологічних і тинкторіальних властивос­тей коринебактерій у мікропрепаратах.

3. Взяття патологічного матеріалу для дослідження за пі­дозри на коклюш, проведення первинного посіву на сере­довища КВА і Борде—Жангу.

4. Вивчення культуральНих, морфологічних і тинкторіаль-них властивостей бордетел у мікропрепаратах.

5. Ознайомлення з методами відбору патологічного матері­алу для мікробіологічного дослідження за підозри на ту­беркульоз, умовами його транспортування.

6. Вивчення морфологічних і тинкторіальних властивостей мікобактерій туберкульозу у мікропрепаратах.

7. Ознайомлення з препаратами для профілактики і ліку­вання повітряно-краплинних бактеріальних інфекцій.

/ Хід заняття

1. Взяття матеріалу у разі обстеження на дифтерію, заповнення направлення, підготовка до транспортування, проведення первинного посіву патологічного матеріалу

Для взяття матеріалу використовують сухі і зволожені там­пони. Зволоясені тампони застосовують у разі транспортування матеріалу на великі відстані.

Оскільки при первинній дифтерії патологічний процес ло­калізується у ротоглотці і носі, то за будь-якої локалізації пато­логічного процесу обов'язково відбирають матеріал із ротоглот-ки і носа, а при дифтерії незвичайної локалізації (здебільшого вторинна дифтерія) відбирають додатково матеріал із місця ураження: ока, вуха, шкіри, піхви, рани.

Із ротоглотки матеріал беруть натще або не раніше ніж через 2 год після споживання їжі. Під час ларингоскопії матеріал за­бирають із гортані. У разі оперативного втручання відбирають плівки, а також слиз із інтубаційної трубки. У разі взяття ма­теріалу з ураженої ділянки шкіри її спочатку протирають "про­мокальними" рухами стерильною марлевою серветкою, змоче­ною стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду, потім обережно піднімають або відгортають краї плівки і відбирають матеріал сухим тампоном на межі здорової й ураженої ділянок. В усіх випадках матеріал відбирають до початку антибіотико-терапії або не раніше ніж через 3 доби після відміни лікування, щоб уникнути бактеріостатичної дії антибактеріальних препа­ратів на збудника.

Після смерті хворого відбирають матеріал з мигдаликів, гортані і носа.

Завдання 1. Візьміть патологічний матеріал у разі об­стеження на дифтерію.

Алгоритм "Взяття патологічного матеріалу у разі об­стеження на дифтерію":

— поставте у штатив 2 пробірки з сухими стерильними там-

"^\_ понами, на яких зазначена дата їх стерилізації;

— зазначте на пробірці одного тампона номер аналізу і літе­ру "З" (зів), на пробірці іншого тампона — номер аналізу і літеру "Н" (ніс);

— запропонуйте пацієнту сісти проти джерела світла і ши­роко відкрити рот;

— притисність шпателем корінь язика;

— огляньте уважно порожнину рота, зверніть увагу на на­явність чи відсутність плівок, нальотів на мигдаликах, язичку, дужках піднебіння;

— візьміть тампоном із пробірки "З" матеріал обертальни­ми рухами (у разі відсутності ураження) з мигдаликів, дужок піднебіння, язичка і задньої стінки глотки;

— візьміть тампоном із пробірки "З" матеріал (за наявності плівок, нальотів) на межі ураженої і здорової тканини, злегка натискуючи тампоном на плівку чи наліт;

Увага! Не можна торкатися тампоном язика, слизової обо­лонки щік та зубів!

— опустіть тампон у пробірку "З";

— уведіть тампон із пробірки "Н" в один носовий хід до упо­ру і зробіть напівобертальний рух тампоном, натискую­чи на внутрішню поверхню крила носового ходу, потім уведіть цей самий тампон в інший носовий хід і проведіть взяття матеріалу таким самим способом;

Увага! Не можна торкатися тампоном до зовнішньої по­верхні крил носа!

— опустіть тампон у пробірку "Н".

Завдання 2. Заповніть направлення, підготуйте матері­ал до транспортування.

У направленні обов'язково зазначають дату і час відбору матеріалу, прізвище лікаря і номер телефону, за яким можна сповістити попередній результат дослідження; у пункті "на які інфекції провести дослідження" зазначають "на дифтерію" або на БЛ чи ВЬ (бактерія Леффлера).

Пробірки від однієї особи скріплюють разом гумовим кільцем і складають у бікс, дно і стінки якого застелені бавовняною серветкою. Кінцями цієї серветки накривають пробірки, закривають бікс.

Направлення вміщують у поліетиленовий пакет або папку і доставляють окремо від пробірок з тампонами.

Не допускається поміщати направлення у бікс з патоло­гічним матеріалом!

Тампони мають бути доставлені до лабораторії не пізніше З год після взяття матеріалу.

Якщо посів матеріалу проводять біля ліжка хворого, чашки Петрі з посівами доставляють до лабораторії негайно або ставлять у термостат за 37 °С і доставляють до лабораторії не пізніше ніж через 20—23 год. В осінньо-зимовий період на дно бікса або сумки, в яких транспортують чашки чи тампони, кладуть грілку з водою, нагрітою до 40 °С.

На чашках Петрі крім усіх необхідних позначень (назва середовища, номер аналізу, дата посіву, назва посіяного матеріалу) має бути зазначена дата виготовлення середовища.

Проведення первинного посіву патологічного матеріалу

Посів патологічного матеріалу із ротоглотки і носа від од­нієї особи роблять на одну чашку, засіваючи одним тампоном на половині середовища. За наявності патологічного матеріалу, взятого з місця іншої локалізації, роблять посів на додаткову чашку.

Не допускається посів патологічного матеріалу від де­кількох осіб на одну чашку!

Первинний посів роблять на зігріті поживні середовища.

Завдання 3. Проведіть первинний посів патологічного матеріалу на поживні середовища КА і КТА.

Алгоритм "Проведення первинного посіву патологічного матеріалу на поживні середовища КА і КТА":

— підпишіть чашки: на кришці чашки зазначте назву се­редовища і дату його виготовлення; дно чашки поділіть на дві рівні частини, зазначте номер аналізу, назву пато­логічного матеріалу, дату посіву, на одній половині чаш­ки поставте літеру "З", на іншій — літеру "Н";

— зробіть втирання патологічного матеріалу тампоном "З", повертаючи його навколо своєї осі на окрему ділянку КА площею 2x1 см, потім аналогічно на КТА;

— зробіть цим самим тампоном посів штрихами на ре­шту поверхні середовища, не доходячи до лінії поділу чашки;

Увага! Під час посіву не можна переходити лінію поділу чашки, щоб не змішувалися посіви з різних тампонів!

— зробіть аналогічно посів тампоном "Н" на другу половину середовища КА і КТА;

— поставте чашки з посівами у термостат.

2. Вивчення культуральних властивостей коринебактерій, визначення морфологічних і тинкторіальних властивостей коринебактерій у мікропрепаратах

Завдання 4. Опишіть культуральні властивості корине­бактерій на середовищі КТА, вивчіть морфологічні і тинк-торіальні властивості коринебактерій у препараті.

Колонії, що виросли на чашках з середовищами КА і КТА, розглядають через 24 год після посіву матеріалу (якщо посів було проведено у другій половині дня, то і препарат розгляда­ють у другій половині наступного дня) за допомогою стереоско­пічного бінокулярного мікроскопа. Через 24 год утворюються колонії дрібні, з рівним краєм, випуклі, сірого кольору, в'язкі; через 48 год — сірі або чорні з металевим блиском, рівними або ледь хвилястими краями, в'язкі чи крихкі.

Розгляньте під мікроскопом препарат, виготовлений із культури С. сИргітЛіегіае. Зверніть увагу на форму бактеріаль­них клітин, відносний їх розмір, взаємне розташування, колір (залежно від способу фарбування), наявність зернистості.

3. Взяття патологічного матеріалу для дослідження за підозри на коклюш, проведення первинного посіву на середовища КВЛ і Борде—Жангу

З діагностичною метою обстежують дітей за клінічними ознаками або тих, які кашляють протягом 5—7 днів, без ознак запалення у ротоглотці, незалежно від наявності контакту з хворим на коклюш; дорослих з підозрою на коклюш, які пра­цюють у пологових будинках, дитячих лікарнях, дитячих сад­ках і ін., а також дорослих, які працюють з дітьми і кашляють протягом 5—7 днів і більше.

За епідеміологічними показаннями обстежують осіб, які спілкувалися з хворими на коклюш.

Взяття матеріалу на бактеріологічне дослідження з діа­гностичною метою потрібно проводити у ранній термін за­хворювання 2—3-разово щодня або через день. Пізніше 3-го тижня захворювання можливість виділення збудника різко знижується.

Для дослідження забирають слиз із задньої стінки глотки. При цьому треба пам'ятати про те, що у верхніх відділах носо­глотки знаходяться авірулентні штами, схильні до автолізу, а вірулентні колонізують нижній відділ верхніх дихальних шляхів. Відбір матеріалу можна здійснювати двома способа­ми: задньоглотковим тампоном і методом "кашльових пласти­нок". Задньоглотковим тампоном матеріал беруть як з метою діагностики, так і за епідеміологічними показаннями, а також у будь-якому випадку у дітей грудного віку. Для цього вико­ристовують два тампони: сухий і зволожений. Сухим тампо­ном роблять посів (обов'язово), а зволожений відправляють до лабораторії. Метод "кашльових пластинок" використовують тільки з діагностичною метою за наявності кашлю.

Завдання 5. Проведіть взяття патологічного матеріалу для дослідження за підозри на коклюш, заповніть направ­лення.

Алгоритм "Взяття патологічного матеріалу задньо­глотковим тампоном, заповнення направлення":

— візьміть у ліву руку стерильну пробірку з тампоном, по­значте на ній номер аналізу;

— зігніть правою рукою тампон приблизно на відстані 2 см від кінця об край пробірки під кутом 120° під час виведен­ня тампона з пробірки, тампон тримайте у правій руці;

— візьміть у ліву руку шпатель для зіва;

-— запропонуйте пацієнту широко відкрити рот;

— притримуйте корінь язика шпателем, уведіть тампон зігну­тим кінцем донизу у ротоглотку до "відчуття провалу";

Увага! Під час взяття матеріалу не можна торкатися там­поном до слизової оболонки щік, язика, мигдаликів, підне­біння!

— проведіть кінцем тампона і його випуклим боком, торка­ючися задньої стінки глотки, справа наліво 2—3 рази;

— вийміть тампон із рота і, розгинаючи, опустіть його у пробірку;

— заповніть направлення.

Проведення первинного посіву на середовища КВА і Борде—Жангу

Посів матеріалу з діагностичною метою проводять паралель­но на дві чашки, за епідеміологічними показаннями — на одну. Посів здійснюють на середовища, оброблені антибіотиками для пригнічення сторонньої мікрофлори. Під час взяття матеріалу методом "кашльових пластинок" застосовують середовища без антибіотика, тому що супутня мікрофлора в цьому разі буде не­значною. Для посіву обов'язково використовують тепле пожив­не середовище. У разі взяття матеріалу сухим тампоном посів проводять негайно через низьку стійкість збудника.

Однією з основних умов посіву є отримання ізольованих ко­лоній. Для цього використовують кілька методів посіву. В одно­му випадку ретельно втирають матеріал тампоном, повертаючи його навколо своєї осі, по периферії середовища у чашці Петрі на 4—5 бляшок, а потім, не торкаючись до них тампоном, роблять у центрі чашки штрих у вигляді літери Ъ. Після підсихання цей штрих ретельно розтирають шпателем, не торкаючись бляшок.

Якщо посів проводять на місці взяття, то матеріал втирають тампоном на одній половині середовища, а потім у лабораторії проводять його розштрихування бактеріологічною петлею ще на 2 сектори.

'/2 5 8-218

Засіяні чашки ставлять у термостат за температури 35— 37 °С. Для зволоження повітря в термостат ставлять відкриту чашку Петрі з водою. У зв'язку з тим що останнім часом відмі­чається уповільнений ріст В. pertussis, чашки з посівом витри­мують у термостаті до 7 діб, але проглядають їх щодоби через можливий ріст В. parapertussis і В. bronchiseptica.

Завдання 6. Проведіть первинний посів на середовища КВА і Борде—Жату.

Алгоритм "Проведення первинного посіву па середовища КВА і Борде—Жату":

— візьміть із термостату чашки Петрі з підігрітими сере­довищами КВА і Борде—Жангу;

— підпишіть чашки;

— зробіть посів матеріалу першим способом, зазначеним вище;

— поставте чашки з посівами у термостат;

— налийте у пусту чашку Петрі дистильовану воду;

— поставте поряд із засіяними чашками відкриту чашку Петрі з дистильованою водою.

4. Вивчення культуральних, морфологічних і тинкторіальних властивостей бордетел у мікропрепаратах

Завдання 7. Вивчіть культуральні властивості борде­тел на середовищах КВА і Борде—Жангу, морфологічні і тинкторіальні властивості у препараті.

Колонії бордетел на щільних поживних середовищах випу­клі, вологі, гладенькі, блискучі, з рівним краєм, сірого кольору з блакитним, перлинним, металевим, а іноді жовтуватим, зе­ленкуватим або білуватим відтінком. Промінь світла, що па­дає збоку на колонії, відбивається її поверхнею, внаслідок чого утворюється світловий конус ("хвостик", "промінець"), що па­дає від центру колонії на поверхню поживного середовища. Це можна спостерігати в стереоскопічному мікроскопі, спрямову­ючи світло від лампи на поверхню середовища з ростом куль­тури бордетел. Колонії В. bronchiseptica можуть бути двох ти­пів: схожі на колонії В. pertussis або білі, плоскі, з піднятим центром. В. pertussis і В. bronchiseptica не змінюють кольору середовищ, В. parapertussis спричинює побуріння середовища КВА і потемніння середовища Борде—Жангу внаслідок розще­плення амінокислоти тирозину. Колонії усіх трьох видів борде-тел мають маслянисту консистенцію, легко знімаються петлею, на середовищі з кров'ю утворюють зони слабкого гемолізу.

Розгляньте колонії бордетел на середовищах КВА і Борде— Жангу неозброєним оком і під стереоскопічним (бінокулярним) мікроскопом зі штучним освітленням. Опишіть властивості підозрілих колоній.

Під час мікроскопії зверніть увагу на відносний розмір клі­тин (великі чи дрібні, однорідні чи поліморфні), їх форму, вза­ємне розміщення, забарвлення.

5. Ознайомлення з методами відбору патологічного матеріалу для мікробіологічного дослідження за підозри на туберкульоз, умовами його транспортування

Завдання 8. Ознайомтеся з методами відбору патологіч­ного матеріалу для мікробіологічного дослідження за підо­зри на туберкульоз, з умовами його транспортування.

Для виявлення збудника туберкульозу відбирають патоло­гічний матеріал: мокротиння, промивні води бронхів, шлунка, сечу, пунктати із закритих порожнин (спинномозкову рідину, ексудати і трансудати з плевральної і черевної порожнин), гній із нориць, виділення ран, менструальну кров, виділення з від­критих порожнин.

Патологічний матеріал слід відбирати до початку лікуван­ня або після дводенної перерви у вживанні антибактеріальних препаратів. При легеневій формі туберкульозу відбирають мо­кротиння.

Медичний працівник повинен детально пояснити хворому правила збирання мокротиння і видати йому стерильну скляну широкогорлу банку з кришкою (плювальницю). Взяття мокро­тиння треба проводити у присутності медичного працівника. Для запобігання зараженню туберкульозом медичний праців­ник повинен бути у шапочці, масці, клейончастому фартусі, гу­мових рукавичках і стояти за спиною пацієнта.

Збирання мокротиння проводиться у спеціально призначе­ному для цієї процедури приміщенні, яке обладнане вентиля­ційними установками і бактерицидними лампами.

І

Мокротиння збирають у ранкові години. Якщо його виді­ляється мало, збирають протягом доби і зберігають у холо­дильнику, не допускаючи замороження. Для посилення се­креції бронхіального вмісту хворому дають відхаркувальні препарати або застосовують подразнювальну аерозольну інга­ляцію. Перед збиранням мокротиння хворий повинен почис­тити зуби без пасти, прополоскати рот, сплюнути носоглот­ковий слиз і слину в дезінфекційний розчин. Відкашлювати мокротиння потрібно з глибоких нижніх дихальних шляхів. Для цього хворий повинен зробити декілька глибоких вдихів, потім похаркати у плювальницю і перевірити наявність у по­суді мокротиння (не менше ніж 10 см³). Відбирають 3 проби мокротиння. Першу пробу мокротиння беруть у хворого в день звернення його за медичною допомогою в присутності медич­ного персоналу. Потім йому дають посуд для збирання ран­кового мокротиння (хворий самостійно збирає другу пробу). Останню (третю) пробу збирають у присутності медпрацівника у день доставки другої проби.

Зібране мокротиння заливають консервантом у співвідно­шенні 1:1 і герметично закривають кришкою.

Як консервант використовують 10 % розчин натрію фосфа­ту, 5—10 % розчин гліцерину, 10 % розчин натрію хлориду або 2—3 % розчин борної кислоти. Розчин борної кислоти викорис­товують в умовах спекотного клімату.

За відсутності у хворого мокротиння відбирають промивні води бронхів (маніпуляцію виконує лікар-отоларинголог).

У дітей здебільшого відбирають промивні води шлунка (діти ковтають мокротиння). Для цього останнє споживан­ня їжі хворим має бути не пізніше 12 год до взяття матеріа­лу. Хворому дають випити 200 см³ дистильованої води, потім уводять шлунковий зонд і збирають вміст шлунка у стерильну склянку.

Сечу збирають у стерильний флакон. Після ретельного ту­алету зовнішніх статевих органів відбирають середню порцію ранкової сечі. З ниркових мисок сечу забирають катетером з кожної нирки окремо.

Спинномозкову рідину відбирають за підозри на менінгоен-цефаліт так само, як при менінгококовій інфекції.

Ексудати, трансудати з плевральної і черевної порожнин бе­руть стерильним шприцом у стерильний посуд.

Кров відбирають капілярну або венозну за загальноприйня­тими методиками. Менструальну кров відбирають методом від­смоктування за допомогою ковпачка Кафка.

Гній із нориць, виділення ран, виділення з відкритих по­рожнин беруть стерильним шприцом або стерильним ватним тампоном у стерильний посуд.

На посуд із зібраним для аналізу матеріалом наклеюють етикетку, в якій зазначають прізвище хворого і адресу. Крім того, заповнюють направлення.

Посуд встановлюють у дерев'яний ящик із гніздами, спеці­альний контейнер або металевий бікс і негайно доставляють до лабораторії. Направлення доставляють у поліетиленовому па­кеті або папці.

6. Вивчення морфологічних і тинкторіальних властивостей мікобактерій туберкульозу у мікропрепаратах

Завдання 9. Розгляньте під мікроскопом препарати, виго­товлені з мокротиння і пофарбовані за Цілем—Нільсеном.

Зверніть увагу на форму клітин, їх відносний розмір, вза­ємне розміщення, а також на інші елементи, що виявляються у полі зору (лейкоцити, еластичні волокна, клітини миготливого епітелію, інші бактерії).

7. Ознайомлення з препаратами для профілактики і лікування повітряно-краплинних бактеріальних інфекцій

Завдання 10. Ознайомтеся з препаратами для профілак­тики і лікування дифтерії, коклюшу і туберкульозу.

Уважно прочитайте інструкції до вакцин АКДП, БЦЖ, АДП, АД, продивіться ампули з вакцинами, прочитайте, що зазначено на етикетці, зверніть увагу на цілість ампул, фізичні властивості препарату (колір, агрегатний стан). Визначте, чи придатний препарат для використання. Визначте за календа­рем профілактичних щеплень терміни вакцинації і ревакцина­ції вакцинами АКДП, БЦЖ.

Ознайомтеся з інструкцією до протидифтерійної сироватки, принципом її використання.

Прочитайте інструкції до лікарських препаратів, зверніть увагу на їх форму випуску. Визначте придатність їх до вико­ристання.

Контрольні запитання

1. Які середовища використовують для первинного посіву матеріалу, що містить коринебактерії?

2. Який матеріал беруть на дослідження при дифтерії різ­ної локалізації? Які тампони використовують для взят­тя матеріалу?

3. Як проводять взяття матеріалу з ротоглотки у разі відсут­ності видимих уражень і за наявності плівок і нальотів?

4. Як проводять взяття матеріалу з носа?

5. Яких правил дотримуються під час взяття матеріалу на дослідження при дифтерії незвичайних локалізацій?

6. Яких правил дотримуються під час транспортування матеріалу і направлень до лабораторії?

7. Яких правил дотримуються під час проведення первин­ного посіву матеріалу?

8. За якими ознаками відбирають колонії коринебактерій із середовищ первинного посіву?

9. За якими ознаками визначають коринебактерії у мікро-препараті?

10. Який матеріал і якими методами відбирають для дослі­дження за підозри на коклюш? За яких умов його тран­спортують?

11. Які середовища використовують для первинного посі­ву? Яким вимогам вони повинні відповідати?

12. Який матеріал відбирають на дослідження при туберку­льозі?

13. Як проводять взяття мокротиння для лабораторного до­слідження? Як транспортують матеріал до лабораторії?

14. Якими методами виявляють мікобактерії у патологіч­ному матеріалі?

15. Які вакцини і в який термін використовують для про­ведення вакцинації та ревакцинації проти дифтерії, ко­клюшу, туберкульозу?

16. За яким принципом використовують протидифтерійну сироватку? За яким методом її вводять в організм?

Тести

1. Під час профілактичного обстеження на дифтерію матеріал
відбирають із:

а) задньої стінки глотки;

б) носоглотки та носа;

в) ротоглотки та носа;

г) методом "кашльових пластинок".

2. Середовище для первинного посіву на дифтерію:

а) КТА;

б) КВА;

в) сироватковий агар;

г) середовище Левенштейна—Ієнсена.

3. Матеріал, що містить В. pertussis, транспортують за темпе-
ратури:

а) 4-37 °С;

б) 37—40 °С;

в) 2—25 °С;

г) 25—40 °С.

4. Середовище для первинного посіву на коклюш:

а) КТА;

б) КВА;

в) сироватковий агар;

г) середовище Левенштейна—Ієнсена.

5. Ріст колоній В. pertussis з'являється через:

а) Ідобу;

б) 1—2 доби;

в) 3-7 діб;

г) 3—6 міс.

6. Для профілактики туберкульозу використовують препарат:

а) АКДП;

б) туберкулін;

в) БЦЖ;

г) ЖБВ.

Ситуаційні задачі

1. Особа була проімунізована проти дифтерії згідно з кален­дарем щеплень за віком. Чи підлягає вона позаплановій ревак­цинації в разі виникнення спалаху інфекції?

2. Під час серологічного дослідження сироватки крові дітей 1—2 років життя, хворих на коклюш, реакції часто бувають не­гативними. Чим пояснити такий результат?

3. Під час постановки реакції Манту діаметр папули у ди­тини виявився 5 мм. Під час повторної постановки цієї реакції через рік діаметр папули виявився 8 мм. Який висновок слід зробити щодо інфікованості організму збудником туберкульо­зу? Чи можна дитині проводити ревакцинацію проти туберку­льозу?

4. У корів, хворих на туберкульоз, мікобактерії туберкульо­зу виділяються з молоком. Чи можна таке молоко споживати після кип'ятіння протягом 1 хв?

Домашнє завдання

Підготуйтесь до практичного заняття 12.

Рекомендації щодо самопідготовки до практичного заняття 12

1. Ознайомтеся з темою і метою практичного заняття, запи­шіть у щоденнику тему і план заняття.

2. Вивчіть теоретичний матеріал (див. підручник, с. 304— 325; практикум, с. 137—145).

Практичне заняття 12

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ХВОРОБ, СПРИЧИНЕНИХ ОБЛІГАТНИМИ АНАЕРОБАМИ

Мета заняття:

— уміти проводити взяття патологічного матеріалу для до­слідження;

— уміти оформляти супровідну документацію;

— уміти проводити первинний посів матеріалу на поживні середовища;

— знати препарати для специфічної профілактики та ліку­вання хвороб, спричинених облігатними анаеробами.

Оснащення: анаеростат, ексикатор, культура анаеро­бів у напіврідкому середовищі у трубках Віньяля—Вейона, на середовищах МПА, КА у чашках Петрі, на середовищах Вільсона—Блера і Кітта—Тароцці, мікропрепарати промис­лового виробництва, мікроскопи, імерсійне масло, препарати

для специфічної профілактики і лікування.

і

План

1. Ознайомлення з правилами взяття матеріалу для дослі­дження з метою виявлення анаеробів. Оформлення су­провідної документації.

2. Ознайомлення з методами культивування анаеробів.

3. Визначення клостридій і бактероїдів у мікропрепаратах.

4. Вивчення імунологічних препаратів, які використову­ють для профілактики і лікування захворювань, спричи­нених анаеробами.

Хід заняття

1. Ознайомлення з правилами взяття матеріалу для дослідження з метою виявлення анаеробів. Оформлення супровідної документації

Завдання 1. Ознайомтеся з правилами взяття матеріа­лу для дослідження з метою виявлення анаеробів. Оформіть супровідну документацію.

■ Мікробіологічні дослідження при всіх захворюваннях, спричинених клостридіями і бактероїдами, проводять у двох напрямах: виділення із патологічного матеріалу збудника і виявлення у патологічному матеріалі токсину. Для виявлен­ня збудника патологічний матеріал висівають на поживні середовища, виділяють чисту культуру й ідентифікують її. Наявність токсину в патологічному матеріалі виявляють у біопробі, тип токсину визначають у реакції нейтралізації на білих мишах.

При ранових анаеробних інфекціях досліджують такий ма­теріал: кірочки, виділення з рани або тканина рубця, тканини, що були видалені під час хірургічного оброблення рани, сто­ронні тіла (кулі, колючки, обривки одягу тощо), кров хворого. У жінок, хворих на правець унаслідок пологів або абортів, на аналіз відбирають виділення з матки, у новонароджених — ви­ділення з пупка. Ґрунт досліджують з метою визначення його забрудненості анаеробами та їх токсинами.

Матеріал із рани відбирають до початку оброблення її анти­септиками й антибіотиками. Виділення з рани і рідину з набря­ку відбирають стерильним ватним тампоном або стерильною піпеткою.

Шматочки тканин беруть за можливості з глибоких ділянок рани, карманів, роздавлених тканин. Одночасно з різних діля­нок рани роблять мазки, які відправляють до лабораторії разом із відібраним матеріалом.

Кров відбирають із вени стерильним шприцом у стерильну пробірку до введення антитоксичної сироватки з метою вияв­лення в ній токсину (слід враховувати, що токсин у крові хво­рого на правець виявляється тільки в продромальний період; в інкубаційний період та період розпалу інфекції токсин у крові не виявляється).

Основними правилами під час взяття і транспортування па­тологічного матеріалу є оберігання відібраного зразка від кон­такту з атмосферним повітрям. Тому матеріал краще відбирати і транспортувати у шприцах, мазки — у спеціальних контейне­рах. Після взяття матеріалу заповнюють направлення. Матері­ал транспортують в анаеробних умовах.

2. Ознайомлення з методами культивування анаеробів

Завдання 2. Вивчіть методи культивування облігатних анаеробів.

Особливість облігатних анаеробів полягає в тому, що вони можуть існувати і розмножуватися за умов майже повної від­сутності кисню (хоча серед них також є мікроорганізми, що більше і менше чутливі до кисню). Для їх культивування по­трібно створити умови, за яких молекулярний кисень видаля­ється з поживного середовища і навколишнього простору, де перебуває культура облігатних анаеробів.

Залежно від способу видалення кисню розрізняють такі ме­тоди їх культивування: фізичні, хімічний і біологічний.

Фізичні методи ґрунтуються на механічному видаленні або запобіганні проникненню кисню в поживне середовище або в навколишній простір.

Вирощування в анаерос-
таті. Анаеростати бувають
стаціонарні і портативні.
Анаеростат — це товстостін-
ний металевий апарат пря-
мокутної або циліндричної
форми з дверцятами або
кришкою, які герметично
закриваються (мал. 8). Ат-
мосферний тиск у робочій
камері апарату вимірюється
вакуумметром, шкала яко-
го розрахована від "0" (що
означає нормальний атмос-
ферний тиск — 1 атм) до
(що означає повний вакуум).
Видалення повітря прово-
дять через кран, який потім
щільно закривають. Посуд з
посівом (частіше чашки Пе-
трі) вміщують у робочу ка-
меру апарата, апарат щільно
закривають, повітря з каме-
ри видаляють за допомогою Мал. 8. Анаеростат
вакуум-насоса. Культивують мікроорганізми у вакуумі або в атмосфері газу, що не містить кисню. В останньому випадку у робочу камеру анаеростата подають азот, суміш азоту і вугле­кислого газу, водень, пропан з бутаном. Стаціонарний анаерос-тат підключають до електромережі, а портативний ставлять у термостат. Анаероби ростуть повільно, тому анаеростат відкри­вають через 4—5 діб.

Метод Віньяля—Вейона. У пробірку з розплавленим і охо­лодженим до 43—45 °С напіврідким агаром піпеткою вносять досліджуваний матеріал і добре перемішують. Потім агаром з посівом заповнюють стерильну пастерівську піпетку, яка з одного кінця щільно закрита ватною пробкою. Піпетку запов­нюють до кінця, не допускаючи попадання повітря. Нижній кінець піпетки запаюють у полум'ї спиртівки. Засіяні піпетки вміщують у велику пробірку, на дні якої накладена вата, або загортають у щільний папір і поміщають у термостат. Колонії мікроорганізмів добре видно через скло. Вони мають вигляд двояковипуклої лінзи або жмутика вати. Після культивування роблять надріз піпетки терпугом поряд з колонією, ламають пі­петку, зафламбованою петлею відбирають колонію і пересіва­ють її на стерильне поживне середовище для виділення чистої культури анаеробів.

, Культивування у високому стовпчику агару. Щільне серед­овище (наприклад, Вільсона—Блера) наливають у велику хіміч­ну пробірку на 2/3 її висоти. Перед посівом його розплавляють і охолоджують до температури 43—45 °С. Швидко роблять посів піпеткою, добре перемішують (прокручують пробірку між доло­нями рук) і ставлять у банку з холодною водою, щоб не відбулося насичення середовища киснем з повітря. Після ущільнення ага­ру пробірки поміщають у термостат для культивування мікроор­ганізмів. Анаероби ростуть у нижній частині середовища.

Застосування поживного середовища Вільсона—Блера для культивування облігатних анаеробів ґрунтується на тому, що воно має щільну консистенцію, наливається високим стовпчи­ком, містить у собі глюкозу (редукуюча речовина). Крім того, воно містить натрію сульфіт і заліза хлорид(ІІ). Під впливом анаеробів натрію сульфіт відновлюється до натрію сульфіду, який після взаємодії із заліза хлоридом(ІІ) утворює заліза сульфід — речовину чорного кольору. Тому анаероби у серед­овищі Вільсона—Блера утворюють колонії чорного кольору.

Метод Перетца. Посівний матеріал наносять бактеріологіч­ною петлею чи пастерівською піпеткою на середовище МПА в чашку Петрі, рівномірно розсівають шпателем. На поверхню посіву кладуть зафламбоване стерильне предметне скло так, щоб під склом не залишилося кульок повітря. Чашки Петрі ставлять у термостат донизу дном. Анаероби виростають під склом, поряд зі склом ростуть аероби. Враховують ті колонії, які ростуть під склом на відстані, не ближчій ніж 0,5 см від краю скла.

Під час культивування облігатних анаеробів у рідких по­живних середовищах спочатку проводять їх регенерацію (кип'ятять середовища на водяній бані 20—ЗО хв для видален­ня повітря). Потім середовище різко охолоджують і роблять по­сів (регенеровані середовища мають бути використані протягом 20—ЗО хв, в іншому разі їх повторно регенерують). Після посіву середовище заливають стерильним вазеліновим маслом шаром 1—1,5 см. До таких поживних середовищ належить середови­ще Кітта—Тароцці. На ньому анаероби утворюють дифузний ріст, унаслідок чого воно мутніє.

Хімічний метод ґрунтується на видаленні кисню хімічни­ми речовинами. Для поглинання кисню з навколишнього про­стору використовують метод Арістовського. На дно ексикатора поміщають хімічні речовини, які легко поглинають кисень із повітря (натрію гідросульфіт або багатоатомний фенол — пірга-лол). У розширену частину ексикатора поміщають чашки Петрі з посівами і щільно закривають кришкою. Ексикатор ставлять в термостат.

Для поглинання кисню з поживного середовища до нього додають ред

Дата добавления: 2013-12-14