Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Цілеспрямована діяльність

Читайте также:
  1. Політична течія – це цілеспрямована політична діяльність певних політичних сил, які об’єднані в організаційні структури і мають історично сформовану систему політичних поглядів.



Перетворююча –ділиться на два підтипа:

творча поведінка (активність), яка створює нове середовище, тобто конструктивна активність;

руйнування, дезадаптивна поведінка – яка не створює нове середовище, а знищує існуюче.

Діяльність здійснюється свідомо (усвідомлюються мотиви, засоби та цілі), результат – продукт діяльності. Діяльність як форма активності здійснюється , як і всі форми адаптивної поведінки, за принципом «негативно зворотного зв’язку» - досягнення мети вичерпує цикл діяльності.

Зверталася увага і на принципову відмінність творчості і предметної діяльності. Основною ознакою діяльності як форми активності - є потенційна відповідність мети діяльності її результатам. Для творчого акту характерним є протилежне - розбіжність мети ( задуму, програми…) з результатом.

В.М. Дружинін притримується точки зору, що творчість і діяльність є принципово протилежними формами людської активності та вказує на їх суттєві відмінності:

Діяльність виникає внаслідок зовнішніх або внутрішніх раціональних причин (“для того, щоб” або “тому що”). Творчість спонтанна і непланована.

Діяльність доцільна, раціональна і свідомо регульована. Творчість недоцільна, ірраціональна і не піддається (в момент творчого акту) регуляції з боку свідомості.

Діяльність спонукається певною мотивацією, функціонує за типом “негативного зворотного зв’язку: досягнення результату завершує етап діяльності.

Творчість має в основі глобально ірраціональну мотивацію відсторонення людини від світу, спрямовується тенденцією до його продовження.

Творчість - це життя безсвідомого. Її механізм - взаємодія активного домінуючого безвідомого з пасивною свідомістю.

Діяльність - це життя свідомості. Її психологічний механізм зводиться до взаємодії активної, домінуючої свідомості з рецептивним, пасивним безсвідомим.

Таке розділення не може бути категоричним. Між творчістю та діяльністю безперечно існує зв’язок. Було б помилкою прирівнювати творчість тільки до діяльності людини, але в той же час не слід забувати, що творчість є діяльнісною за своєю природою, оскільки завжди передбачає процес розвитку - або ідеального (почуття, думки), або матеріального (речі). Таким чином, діяльність виступає нібито складовою частиною творчості, її рушійною силою. Як вірно помітила Д.Б.Богоявленська “ творчість - це розвиток діяльності за ініціативою самої особистості ”.

Західні представники глибинної психології і психоаналізу вважають що в основі творчості лежить специфічна мотивація, яка спрямовує особистість до творчості та вказує на мотиваційну природу творчості.

З.Фройд вважає творчу активність результатом сублімації статевого потягу на іншу сферу діяльності, джерела творчості за З. Фройдом – це несвідомі психічні процеси. А.Адлер уявляє творчість результатом компенсації комплексу недостатності. К.Юнг представляє творчість як прояв архетипів колективного безсвідомого. Р.Ассаджіолі вважає творчість процесом сходження особистості до “ідеального Я”, засобом її саморозкриття.



Гуманістичні психологи (А.Маслоу, Г.Оллпорт, К.Роджерс) вважають джерелом творчості мотивацію особистісного зростання, потребу людини в самоактуалізації, прагнення “стати тим, що закладено в людській потенціальності”. За А.Маслоу творчість - універсальна функція людини, яка веде до всіх форм самовираження. Джерела творчості - вроджена здатність. К.Роджерс внутрішні умови творчої діяльності визначив, як здатність до незвичних поєднань.

Е. Фромм визначав творчість як - здатність «дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового, здатність до глибокого усвідомлення власного досвіду.

Поняття творчості у гештальтпсихології - це «замкнення» у процесі мислення в єдине ціле розрізнених фактів, приведення до взаємодії окремих фрагментів знань, які зберігаються у пам’яті, що призводить до «осяяння».

Творче мислення за А.В. Брушлинським - це процес аналізу альтернатив.

Творчість за Г.С.Альтшуллером – природа людини, норма людського буття.

Основний засіб розвитку творчої особистості, за Г.С.Альтшуллером - самовдосконалення.

Творчості за С. Медніком – здатність долати стереотипи на кінцевому етапі мислительного синтезу та у широті поля асоціацій.

Творчість за Д.Б.Богоявленською – ситуативно нестимульована активність, яка проявляється у прагненні вийти за межі заданої проблеми.

З точки зору В.М. Вільченка, природа творчості ґрунтується на природі людини як виду, який втратив в результаті мутації інстинктивну видову програму діяльності. Звідси виникли дефекти , порушення основних взаємозв’язків: дефект діяльності (зв’язок “людина – природа”) і дефект відношення (зв’язок “людина – людина”). Наслідком цього стало відділення людини від природи і світу вцілому. В першопочатковому відділенні творця від світу багато дослідників бачать причину фантазій, ментальної творчості, а потім і практичної творчості – втілення мрії в дійсність. Творчість за В.М.Вильчеком – особливий вид праці.

Польський літературознавець Ян Парандовський вважає, що в основі творчості лежить звільнення від страждань і важких думок, “дух втечі” (Вовенарг), компенсація ударів долі, матеріальної незабезпеченості, прагнення до незалежності; тобто творчість – це спосіб виявлення першопочаткової дезадаптації.

Наукова творчість- вид творчості, який пов'язаний з відкриттям явищ та загальних закономірностей розвитку реального світу.

Художня творчість - вид творчості пов'язаний з естетичним освоєнням дійсності та задоволенням естетичних потреб людей.

Педагогічна творчість -вид творчості, який характерний пошуком та знаходженням нового в сфері педагогічної діяльності.

Технічна творчість - вид творчості, який пов'язаний з практичним (технологічним) перетворенням дійсності.

3. Теорія творчості Я. О. ПономарьоваКритерієм творчої діяльності є перехід від одного рівня психічної діяльності до іншого. Потреба в новому знанні утворюється на вищому свідомо-раціональному рівні творчої діяльності, а засоби задоволення цієї потреби формуються на низьких структурних рівнях. Процеси нижчого рівня включаються в процеси вищого рівня, що зумовлює виникнення нового способу взаємодії людини зі світом і виникнення нового знання. Творчий продукт породжується інтуїцією і принципово не може бути отриманий на основі логічного висновку. Основою успіху рішення творчих задач, за Пономарьовим, є “здатність діяти в умі”, яка визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій.

Здатність до творчості пов'язана з двома особистісними властивостями - пізнавальною мотивацією і чутливістю особистості до побічних утворень (думок, образів, почуттів, зовнішніх продуктів), які виникають у процесі мислення. Творчий процес включає такі етапи: підхід до проблеми (активною є свідомість), етап вирішення (активним є несвідоме), відбір та перевірка рішення (активною є свідомість).

У вітчизняній психології найбільш цілісну концепцію творчості як психічного процесу запропонував Я.А. Пономарьов. Він розробив структурно-рівневу модель центральної ланки психологічного механізму творчості. Вивчаючи розумовий розвиток дітей і розв’язання задач дорослими, Пономарьов прийшов до висновку, що “результати дослідів ... дають право схематично зобразити центральну ланку психологічного інтелекту у вигляді двох сфер, які проникають одна в одну. Зовнішні границі цих сфер можна уявити як абстрактні межі (асимптоти) мислення. Знизу такою межею буде інтуїтивне мислення (за ним простягається сфера строго інтуїтивного мислення тварин).Зверху – логічне ( за ним простягається сфера строго логічного мислення сучасних ЕОМ).

З креативністю пов’язані дві особистісні риси: інтенсивність пошукової мотивації і чутливість до побічних утворень, які виникають під час мислительного процесу.

Пономарьов розглядає творчий акт як включений в контекст інтелектуальної діяльності за схемою:

1 етап – постановка проблеми, активне усвідомлення;

2 етап – етап рішення (несвідоме);

3 етап – відбір і перевірка рішення – тут знову активізується свідоме.

Якщо мислення першопочатково логічне, тобто доцільне, то творчий продукт може з’явитися лише в якості побічного. Але цей варіант процесу є лише одним із можливих.

4. Творчість спонтанна, непланована; недоцільна, мимовільна, ірраціональна, не піддається (в момент творчого акту) регуляції зі сторони свідомості. В основі творчості лежить глобальна ірраціональна мотивація відчуження людини від світу, яка спрямовується тенденцією до подолання, функціонує за типом “позитивного зворотного зв’язку”: творчий продукт перетворює процес в переслідування за горизонтом.

Щоб творити, потрібно засвоїти зразок активності творчої людини, шляхом наслідування вий ти на новий рівень оволодіння культурою і направитись самостійно далі. Для творчості необхідні власні пізнавальні зусилля. Але, якщо немає сил, зразки адаптивної поведінки дискредитовані, а до творчості людина не підготовлена (зразків такої поведінки в її оточенні не було), вона зривається в прірву руйнування.

Творчість, як і руйнування, амотивна, спонтанна, безкорисна. Це не цілеспрямована діяльність, а спонтанний вияв людської сутності. Але і творчість, і руйнування мають певну соціально-культурну оболонку, так як людина і руйнує, і творить не в природному, а в соціокультурному середовищі. Однак, засоби і результати процесів творення і руйнування протилежні.

Головне в творчості не зовнішня активність, а внутрішня – акт створення “ідеалу”, образу світу. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів внутрішнього акту.

Виділяючи ознаки творчого акту, практично всі дослідники творчості і самі творці підкреслювали його безсвідомість, спонтанність, не контрольованість волею і розумом, а також зміненість станів свідомості. Наприклад, М. Арнаудов підкреслює, що багато поетів і художників наголошували на безсвідомій активності духу в творчому процесі. Можна навести деякі найбільш характерні вислови А. де Віньї: “Я свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона дозріває і росте в моїй голові як великий плід”; В. Гюго: “Бог диктував, а я писав”; блаженний Августин: “Я не сам думаю, а мої думки думають за мене”; Мікеланджело: “Якщо мій важкий молот надає твердим скелям то один, то інший вигляд, то його приводить в рух рука, яка тримає його, спрямовує і керує ним: він діє під тиском побічної сили” – і так далі.

З головною роллю безсвідомого, домінуванням його над свідомим в творчому акті, пов’язаний і ряд інших особливостей творчості включаючи ефект “безсилля волі” при натхненні.

В момент творчості, мимовільної активності психіки, людина абсолютно не здатна керувати потоком образів, довільно відтворювати образи і переживання. Художник не може відтворити прогалини творчої фантазії. Образи зароджуються і зникають спонтанно, борються з первинним задумом художника (раціонально створеним планом твору), більш яскраві і динамічні образи витісняють зі свідомості менш яскраві. Тобто свідомість стає пасивним екраном, на якому людське безсвідоме відображає себе.

Творець завжди відчуває неможливість пояснити причину, джерело своїх фантазій. С.О. Грузенберг виділяє декілька варіантів пояснення художниками творчого натхнення. Найбільш поширені “божественна” і “демонічна” причини творчості. Причому художники і письменники приймали ці версії в залежності від свого світогляду. Якщо Байрон вважав, що в людину вселяється “демон”, то Мікеланджело вважав, що його рукою водить Бог: “Гарна картина наближається до Бога і зливається з ним”.

Наслідком цього є тенденція, яка спостерігається у багатьох художників, до відмови від авторства. Оскільки писав не я, а бог, диявол. дух, “внутрішній голос” (у П.І. Чайковського), то творець усвідомлює себе як, наприклад, Моцарт, інструментом побічної сили: “Я тут ні до чого”. Версія неособового джерела творчого акту проходить через епохи, культури. І в наш час вона відроджується в думках великого Йосифа Бродського: “… Починаючи вірш поет, як правило. не знає, чим він закінчиться, і іноді буває дуже здивований тим, що вийшло, адже часто виходить краще, ніж він передбачав, часто думка заходить далі, ніж він розраховував … Той, хто пише вірш, пише його передусім тому, що складання віршу – колосальний прискорювач свідомості, мислення, світоспоглядання. Відчувши це прискорення одного разу, людина вже не в стані відмовитись від цього досвіду, вона впадає в залежність від цього процесу, “як впадає в залежність від наркотиків і алкоголю…”

Цей стан відмови від власного “Я”, коли відсутнє відчуття власної ініціативи і особистої заслуги в створенні творчого продукту, в людину ніби вселяється якийсь дух, їй внушаються думки, образи, відчуття ззовні. Це переживання призводить до неочікуваного ефекту: творець починає з відразою відноситись до своїх творінь. Виникає так звана посттворча сатурація. Автор відчужується від своєї праці. А при виконанні цілеспрямованої діяльності, в тому числі трудової, присутній протилежний ефект, а саме – “ефект вкладеної діяльності”. Чим більше людина затрачає сил для досягнення мети, створення продукту, тим більшу емоційну значимість цей продукт для неї набуває.

Я. Парандовський, на основі аналізу багатьох випадків, стверджує: “Є письменники, для яких видана книга ніби перестає існувати” і наводить відповідні приклади: Кафка заповідав спалити свої рукописи, Кіплінг один із своїх творів (“Recessional”) кинув у корзину і т.д.

Спонтанність, раптовість, незалежність творчого акту від зовнішніх ситуативних причин – друга основна його ознака.

Потреба в творчості виникає тоді, коли вона небажана або неможлива із-за зовнішніх обставин: свідомість ніби провокує активність безсвідомого. При цьому авторська активність знищує будь-яку можливість логічної думки і здатність до сприйняття оточуючого. Багато авторів приймають свої образи за реальність. Творчий акт супроводжується збудженням і нервовою напруженістю. На долю розуму залишається лише надання закінченої, соціально прийнятної форми продуктам творчості, відкидання лишнього і деталізація.

Отже, спонтанність творчого акту, пасивність волі автора і змінність стану його свідомості в момент натхнення, активність безсвідомого говорять про особливе відношення свідомого і безсвідомого.





Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 170; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.80.148.252
Генерация страницы за: 0.007 сек.