Завдання. Надтекст – зв’язок між текстовими образами і поза текстовою реальністю (залучення досвіду „читача” до „до створення” світу твору: смисл

Надтекст

Надтекст – зв’язок між текстовими образами і поза текстовою реальністю (залучення досвіду „читача” до „до створення” світу твору: смисл, який виникає поза бажанням, волею, задумом автора).

1. Назвати структуру текстової частини оригіналу.

2. Які Ви знаєте види тексту?

3. З’ясувати методи аналізу документів. Навести приклади.

5 Лінгвістичні норми редагування

5.1 Норми для рівня елементарних знаків (звуків і графем).

5.1.1 Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм.

5.1.2 Сучасні орфографічні норми української мови.

5.1.3 Методи пошуку орфографічних помилок за допомогою комп’ютера.

5.2 Норми для рівня морфем.

5.2.1 Морфемний склад слова.

5.2.2 Морфологічні характеристики слів.

5.2.3 Засоби і способи словотвору.

5.3 Норми для рівня слів і словосполучень.

5.3.1 Контроль словникового складу повідомлень.

5.3.2 Точність слововживання.

5.3.3 Методи для контролю термінів.

5.4 Норми для рівня простих і складних синтаксичних конструкцій.

5.4.1 Норми для рівня речень.

5.4.2 Норми для рівня надфразних єдностей, блоків, дискурсів.

5 Лінгвістичні норми редагування

У людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (носієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми порівняно з іншими досліджуються особливо повно.

Зосередимо увагу на: а) затверджених нормативних довідниках, а також на довідкових чи наукових виданнях, що їх більшість редакторів-практиків схильна вважати нормативними; б) наявних розбіжностях у зафіксованих нормах; в) випадках, що допускають паралельні, дублетні чи варіантні форми; г) недосліджених і неунормованих досі лінгвістичних явищах; г) частотності вживання лінгвістичних одиниць та конструкцій.

5.1 Норми для рівня елементарних знаків (звуків і графем)

5.1.1 Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, каталогів найменувань і марок виробів тощо).

Обидва паралельні способи задання норм написання – у формі правил та у формі словників – є однаково чинними.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфографії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому надають варіанти, не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

Будь-які загальновживані високочастотні слова найдоцільніше перевіряти списковими, а неологізми (вузькоспеціальні низькочастотні слова) – положеннєвими методами. Це забезпечить ефективність редагування.

5.1.2 Сучасні орфографічні норми української мови

Нині чинним є четвертий український правопис, на основі якого розроблено орфографічний словник.

Літерний знак загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.

Сучасний четвертий правопис порівняно з попередніми, має деякі відмінності. Перелічимо найважливіші з них.

Відмінність перша. В український алфавіт повернута літера „ґ”. Відповідно в орфографічному словнику змінилося написання слів, які раніше передавали звук „ґ” за допомогою літери „г”. Тому доцільно сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру „г” перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не рекомендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою „ґ”.

Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об’єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська вершина).

Відмінність третя. Упорядковано ідеологізоване вживання великої літери, зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України (Верховна Рада України, Конституційний Суд України). Відтепер з великої літери пишуть назви релігійних книг (Біблія, Коран), свят (Великдень, Різдво) тощо.

Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія. Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до найновішого орфографічного словника. Користуватися виданим раніше „Словником іншомовних слів” можна лише за умови, що редактор врахує норми четвертого правопису.

У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лише якусь одну.

Приклад. Дублетними є дві форми – жарафа й жираф.

При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семантичне та контекстуальне значення.

Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери (ізабелла), а жіноче ім’я – з великої (Ізабелла).

У випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфографічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.

Зараз готують до затвердження наступний п’ятий правопис. Тому в процесі редагування треба враховувати динамічність правопису і слідкувати за правописними змінами.

Відхилення від правильного написання допустиме лише тоді, коли в повідомленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтві про народження) ім’я особи написано неправильно. У такому випадку редактор може: а) подати неправильне ім’я, вказавши у примітці до нього: Таке ім’я записане в паспорті; б) подати правильне ім’я, вказавши в примітці: У паспорті ім’я неправильно записане, як „Хххххх”.

5.1.3 Методи пошуку орфографічних помилок за допомогою комп’ютера

Лінгвістичні норми

Дата добавления: 2013-12-14