Проектне фінансування

Під проектним фінансуванням (project financing) звичайно розуміють цільове кредитування позичальника для реалізації інвестиційного проекту без регресу або з обмеженим регресом кредитора на позичальника, за якого забезпеченням платіжних зобов’язань є грошові доходи від функціонування даного проекту, а також активи, що відносяться до цього проекту.

Проектне фінансування почало широко використовуватись у кінці 70-х – початку 80-х років ХХ ст. у великих експортно-імпортних та інвестиційних операціях. Використання цієї форми фінансування, яка передбачала широке залучення зарубіжних інвесторів, створювало можливість ініціаторам інвестиційних проектів знизити витрати з погашення боргів, встановити довгострокові відносини з постачальниками сировини й матеріалів, зменшити ризики, пов’язані з поставкою обладнання, з введенням об’єктів в експлуатацію, забезпечити фінансовані об’єкти підтримкою національної монетарної влади та міжнародних кредитних організацій.

Спершу світовий ринок проектного фінансування був поділений між небагатьма американськими, канадськими, німецькими та японськими банками. Пізніше, внаслідок бурхливого розвитку нафто- та газовидобутку в Північному морі до них приєднались комерційні банки Великої Британії. Далі активну участь на світовому ринку проектного фінансування виявили банки Франції, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Італії тощо.

На основі різних типів і схем проектного фінансування були реалізовані великі інвестиційні проекти у розвинених державах і країнах, що розвиваються. Одним з класичних прикладів «чистого» проектного фінансування є проект «Євротунелю», який з’єднав Великобританію з європейським континентом. Цей проект базується на інвестиціях приватного сектора, без участі державних органів і міжнародних організацій. Загальний обсяг фінансування проекту склав 7 млрд. ф. ст. У проекті взяли участь 198 банків з п’ятнадцяти держав.

Під «проектом» (project) звичайно розуміють унікальне підприємство (або захід), що передбачає скоординовані дії його учасників. Ці дії націлені на досягнення певних цілей учасників в умовах часових і ресурсних обмежень.

Таким чином, термін «проектне фінансування» передбачає певний спосіб, організаційну форму досягнення бізнес-цілей: заробіток прибутку як такого і максимізації вартості бізнесу.

Згідно до принципів проектного фінансування, сторони, що надають необхідний капітал, передусім оцінюють здатність проекту стабільно генерувати грошові потоки. Саме ці потоки стають джерелом коштів для обслуговування і повернення боргу та виплати доходу на капітал, інвестований в проект. Таким чином, у проектному фінансуванні гарантією для постачальника капіталу виступає економічний ефект від реалізації проекту. Активи також можуть забезпечити підтримку.

Специфіка проектного фінансування передбачає, що проекти реалізуються на основі наступних принципів:

· строго визначені або відокремлена економічна діяльність у межах проекту;

· грамотне управління ризиками і наявність системи функціональних гарантій учасників проекту;

· наявність проробленої фінансової моделі, що є базою для інвестування й фінансування;

· професійне управління проектом.

У класичній схемі проектного фінансування, як правило, створюється економічно та юридично відокремлена проектна компанія. Такий підхід має декілька переваг.

По-перше, робота «з чистого аркуша» дозволяє уникнути ризику впливу на проект обставин, пов’язаних із «минулим» компанії. Наприклад, із податковими претензіями за підсумками перевірки одного з минулих періодів або визнанням недійсним важливого договору, укладеного декілька років тому.

По-друге, проект стає більш прозорим. Виникає менше ускладнень при визначенні й плануванні грошових потоків, оскільки відсутній вплив операцій, не пов’язаних із проектом. Прозорість сприяє встановленню довіри між партнерами і більш високій оцінці вартості проекту.

У традиційному фінансуванні інвестицій основних сторін лише дві – це кредитор (інвестор) і позичальник. При проектному ж фінансуванні коло задіяних осіб помітно ширше. Перелік можливих учасників та їх роль показані на рис. 6.2-6.3.

У звичайному кредитуванні всі ризики, як правило, повністю бере на себе позичальник. При організації ж проектного фінансування ризики розподіляються між позичальником, кредитором і, як правило, ще одним учасником проекту. Так, управління політичним ризиком найбільш доцільно покласти на державні органи, залучаючи її до проекту, наприклад, в якості його спонсору. Технологічні ризики можна передати постачальникам обладнання, а ринкові ризики – покупцям або пов’язаним з ними сторонам шляхом укладення спеціальних контрактів. При цьому в ідеалі проектна компанія не повинна брати на себе будь-які ризики.

Використання функціональних гарантій учасників проекту дозволяє забезпечити стабільність майбутнього грошового потоку. Прикладом таких гарантій може бути укладання меморандумів про взаєморозуміння, надання партнерами «комфортних листів». З покупцями укладаються угоди, що «прив’язують» їх до проектної компанії. Можливе також одержання гарантій від спонсорів проекту або держави – про створення на певний термін спеціальних умов, що сприяють реалізації проекту.

Успіх проекту багато в чому залежить від наявності сильної команди менеджерів, які мають волю до успіху. Іншими словами, від того, наскільки професійно організовано управління проектом і комунікації поміж його учасниками. Тому до всіх функціональних систем компанії (логістика, фінанси, маркетинг тощо) застосовуються найжорсткіші вимоги.

Оскільки коло учасників проекту є достатньо широким, менеджерам проекту слід приділяти увагу відносинам з партнерами та інвесторами і координації їх роботи. Це дозволить забезпечити прозорість інформаційних і фінансових потоків і досягти основних цілей проекту.

Дата добавления: 2013-12-14