Питання № 4

У другій половині ХХ ст. в європейських країнах, США і Канаді сформувалась система суспільних відносин, яку прийнято називати державою загального добробуту. В її основі лежить принцип соціальної спрямованості державної політики на зростання добробуту усіх верств населення. Найвідоміші моделі держави загального добробуту отримали назви ліберально-демократичної, консервативної, соціал-демократичної (Ginsburg N.Divisions of Welfare. A Critical Introduction to Comparative Welfare Policy. - London, 1993. - P.21) Прикладом першої традиційно вважають США. Дві інші знайшли своє втілення в таких європейських країнах як Німеччина (“консервативна”) і Швеція (“соціал-демократична”).

Основою кожної політичної моделі є певні ідеологічні, правові, економічні принципи. Державна ідеологія містить ті головні цінності, що визначають базову функцію держави, позначену в її конституції. Правовою основою стають певні пріоритети держави, які можуть бути сфокусовані на одному з трьох елементів як на першочерговому: політичних, громадянських або соціальних правах. В економічній сфері моделі відрізняються мірою втручання держави в економічні процеси.

Умовно виділяють три типи національної моделі соціальної держави:

Ліберальна або англо-саксонська модель. (приклад - Велика Британія, США): в ній державні зобов’язання зведені до мінімуму - захист від бідності лише найнужденніших. Потреби решти громадян у соціальному захисті доводиться задовольняти їм самим та вільному ринку. Усі фактори демократії - законодавство, власність, ринкова економіка - в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів. Ідеологія індивідуалізму утворює ціннісне ядро ліберальної демократії і саме на неї спирається держава, формулюючи завдання й випрацьовуючи механізми соціальної політики. В ідеалі держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підприємницької ініціативи.

Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадянських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберального типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав значною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. У таких суспільствах складається модель добробуту за “залишковим принципом” (Р.Тірмас), а пріоритетними тут є громадянські, політичні, а лише потім - соціальні права (С. Ляйбфрід).

Скандинавська або соціал-демократична модель. (приклад - Швеція) надає базове забезпечення всім громадянам без виключення та фінансується за рахунок податків, які платять всі громадяни, в тому числі і король. Найважливіші ознаки цієї моделі - універсалізм та перерозподіл прибутків за допомогою прибуткової прогресії. Вона націлена на боротьбу з бідністю та забезпечення достойного життєвого стандарту всім громадянам - при умові, що вони беруть участь в системі зайнятості.

Соціал-демократична модель акцентує увагу на запобіганні різкій диференціації найвищого та найнижчого рівня доходів. Серед управлінських важелів вагомими є самоврядні структури. Соціальні гарантії базуються як на державній, так і на недержавній підтримці. У функціональному відношенні державна політика спрямована на забезпечення всіх громадян роботою. Зайнятість і формальна відсутність безробіття утворюють стабільну податкову базу. Рівень оподаткування загалом значно вищий, ніж, скажімо, в ліберальній моделі. Це дає змогу державі здійснювати перерозподіл бюджету, забезпечуючи громадян соціальною допомогою. Правові пріоритети північноєвропейської моделі зосереджені на соціальних правах як на головній меті державної політики.

Континентально-європейська соціальна держава (консервативна модель демократії). (приклад - Німеччина) поєднує боротьбу проти бідності із забезпеченням гідного рівня життя всім громадянам. Система соціального страхування будується за методом дольових відрахувань внесків робітників та роботодавців. Держава із свого боку разом із соціальними партнерами регулює ринок праці, скорочуючи безробіття.

Ідеологічну основу становить ідея виправдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія держави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійснювати перерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою трансфертів тим прошаркам, які її потребують. Ця модель в сучасній Німеччині характеризується випередженням громадянських та соціальних прав порівняно з політичними.

Є і інші класифікації. Н.Фернес і Т.Тілон критерієм класифікації сучасних держав вважають мету, якої ті досягають, запроваджуючи певні заходи соціальної політики. США, за оцінкою дослідників, це позитивна держава, масштаб соціальної допомоги в якій обмежується метою уникнення гострих соціальних конфліктів і досягнення суспільної стабільності. Для збереження демократії її соціальна політика важлива. Але на перерозподіл національного доходу (на користь бідніших верств) і на соціальну структуру суспільства вона впливає мало. Другим типом є держава соціальної захищеності, яка насправді, досягає мети забезпечення прожиткового мінімуму для кожного члена суспільства, ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це облагороджений, гуманізований варіант ліберальної держави. Оскільки інструментом гуманізації є широкі соціальні програми, то таку державу можна називати також соціальною. Третій тип, до якого, на думку авторів, якраз і має належати поняття держави загального добробуту, проводить соціальну політику, спрямовану на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства - через регулювання доходів, залучення непривілейованих класів (передусім найманих робітників) до контролю над елітою і до прийняття державних рішень. Це роблять насамперед скандинавські країни, які вийшли за рамки соціальної політики ліберальної держави. (Цит. за: “Основи демократії: Навч. посібник / За за редакцією А.Колодій; - К.:, 2002. - С.550).

Відмінності в ідеологічних та правових орієнтирах держав різного типу втілюються, насамперед, у фінансових витратах на соціальні цілі. Так, соціальні видатки держав ліберального типу складають найменшу частку ВВП порівняно з державами, які обрали для себе інший шлях. У США вони становлять близько 18% ВВП. Певним результатом такої політики є перебування біля 13 % населення за межею бідності. Однак позитивним наслідком слід вважати низький відсоток безробітних - усього 4%. Ця модель також є найдешевшою для платників податків.

У Німеччині витрати в 1993 році становили 25,8% ВВП. Компенсаційні дії уряду щодо малозабезпечених груп охоплювали 10% населення (воно перебувало за межею бідності). Але економічні проблеми та труднощі викликали ріст безробіття. Рівень оподаткування становив 39,6% ВВП (Цит. за:“Основи демократії: / За заг.редакцією А.Колодій; - К.:, 2002. - С.550)

Найбільший розмір соціальних витрат (32% ВВП) був у Скандинавських країнах, які реалізують свій соціал-демократичний вибір. За межею бідності в цих країнах перебувало лише 0,1% населення. Рівень безробіття дорівнював 4% (природне безробіття). А рівень оподаткування становив 49,3% ВВП.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Білобров Д. Сталий людський розвиток: напрямки реалізації в Україні. – К.: Знання України, 2002. – 36 с.

2. Власюк О., Пирожков С. Індекс людського розвитку. – К.: ПРООН, 1995. – 83 с.

3. Концепція сталого розвитку України. – К., 1997. – 17 с.

4. Шевчук П.І. Соціальна політика. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.

5. Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К.: основи, 1996. – 237 с.

6. Спікер П. Соціальна політика: теорії та підходи. – К.: Фелікс, 200. – 400 с.

7. Ягодка І. Соціальна інфраструктура і політика. – К., 2000.

8. Гончарова С., Отенко І. Соціальна політика: Навч.посібник. – Харків, 2003. – 198 с.

Лекція 3. Соціальна політика основних світових структур

1. Соціальна політика світових структур: вступні зауваження.

2. Організація Об’єднаних Націй як суб’єкт міжнародної соціальної політики.

3. Принципи та особливості діяльності спеціалізованих міжнародних організацій: Міжнародний валютний фонд, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Світова організація торгівлі.

4.Діяльність міжнародних організацій як заповнення вакууму у формуванні соціальної політики в нестабільних суспільствах.

5.Засоби формування соціальної політики міжнародними організаціями.

Питання № 1.

Соціальна політика в сучасному глобалізованому світі вже давно перестала бути предметом уваги лише національних урядів. Практично всі міжнародні організації тією, чи іншою мірою впливають на вироблення та здійснення певних стратегій вирішення соціальних проблем і в поодиноких країнах і в цілих регіонах і у загальносвітовому масштабі. Особливо масштабним є залучення міжнародних структур до опрацювання та реалізації соціальних програм у кризові періоди, в часи політичної та соціальної нестабільності. Результати їх втручання неоднозначно оцінюються і експертами і рядовими громадянами. Предметом уваги в цій темі є основні міжнародні організації та їх вплив на формування соціальної політики в країнах перехідного періоду.

Способи та методи, якими уряди країн та неурядові організації прагнуть сформувати економічну, соціальну та інші види політики з метою досягнення суспільно значимих цілей дедалі частіше стають сферою уваги наднаціональних та світових структур (Міжнародний валютний фонд - МВФ, Світовий банк - СБ, Міжнародна організація праці - МОП, Організація економічного співробітництва і розвитку - ОЕСР, Світова організація торгівлі - СОТ). Ці організації, хоча і вирішення соціальних проблем не є їхнім основним завданням, здійснюють свою діяльність у сфері соціальної політики в наступних основних напрямках:

• вплив на формування національної соціальної політики;
• участь у транснаціональному перерозподілі та регулюванні ресурсів та благ;
• надання громадських прав та свобод і їх, принаймі, часткове соціально-економічне забезпечення тим особам чи соціальним групам, які втратили їх через неспроможність своєї держави.

При цьому, постає ряд питань: чи ці організації живуть своїм власним життям поза діяльністю національних урядів, що фінансують і підтримують їх, чи вони виступають певним вигідним знаряддям найпотужніших держав? Чи є наднаціональні структури незалежними у розробці і формуванні політики відповідно до поставлених перед ними глобальних завдань?

Одне з важливих завдань, які стоять при проведенні дослідження діяльності такого роду міжнародних організацій полягає в тому, щоб визначити сутність та піддати критичному аналізу їх рекомендації національним урядам – суб”єктам СП в своїх країнах у соціальній сфері.

Вплив, започаткованих МВФ та СБ програм перебудови в країнах, що розвиваються, породив неоднозначні відгуки. До урядів цих країн булипоставлені наступні вимоги задля отримання позик: відкрити кордонидля вільної торгівлі, скоротити державні видатки та проводити антиінфляційну монетарну політику. Подекуди така політика призводить до зубожіння, зростання заборгованості та до політичного визначення сил влади та опозиції в країні.

Дата добавления: 2013-12-14