Аристотель. Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства

Платон.

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель - філософи-правителі.Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.

Сенс життя людини, за ристотель полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, ристотель вирізняє такі його види: брутальний,державний і споглядальний. ристотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу.Дозвілля – це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями – філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою та спілкуванням, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою. ристотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями. Він характеризував людину як «суспільну тварину» і вважав, що кожна людина не ізольована від інших людей, а зв’язана з ними, взаємодіє, веде спільний спосіб життя. Це й породжує в неї спільні думки та почуття з іншими людьми.

12. Соціологічне розуміння суспільства філософами середньовіччя.

Значний внесок у пізнання людини і суспільства зробили Данте і Петрарка. Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємин між людьми. Томас Мор та Томмазо Кампанелла проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності. Макіавеллі, стверджуючи, що суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами, уважав матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, основним. Бекон вважає, що людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Ж. Боден визначальним чинником розвитку суспільства вважає географічне середовище, яке зумовлює особливості життя людей, їхні інтелектуальні якості. Жителі півночі - фізично міцні, але не дуже розумні, жителі півдня - фізично слабкі, відлюдні, скупі, а жителі помірної зони поєднують і силу, і розум.

13+14. Передумови появи і етапи розвитку офіційної соціології.

Поява соціології була викликана розвитком суспільства та розвитком соц. думки. Основними передумовами цього були такі такі фактори: 1. Соц.-екон.: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі з витікаючими звідси наслідками для способу життя та новими сусп. відносинами. 2. Соц.-політ.: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація. 3. Інтелектуальні: філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості).

У розвитку соц. вирізняють 4 етапи:

1-й розпочин. З появи розробленої Контом програми перебудови наук про сусп. на «позитивних», емпірично обгрунтованих засадах і триває до кінця 19 ст. Він характериз. Інтенсивним розвитком емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соц. знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. Набуває поширення марксистська теорія. Представники: Конт, Спенсер, Маркс.

2-й етап (кінець 19ст - 20ті рр) - відбувається гостра криза натуралістичної соц. і настає різкий перелом у розвитку соц. теорії. Увагу соціологів привертають соц. дії і взаємодії, розробл. Методи «соц., здатної зрозуміти», концепції соц. особистості, налагоджується системний зв’язок між теорією і соц. дослідженнями., відбув. інституціалізація соц. як академічної дисципліни. Представники:Вебер, Дюркгейм, Зіммель.

3-й етап розвитку (20-70ті 20ст.) - формування сучасних теорій, галузева диференціація, дальше удосконалення методів дослідження, розвиток методів збору та аналізу емпіричної інформації. Поява емпіричної соц. була викликана потребами сусп.(зрост. міст, поляризац. в сусп.). Представники: Кетле.

4-й етап (друга полов 20 ст.) - усвідомлюється необхідність аналізу та синтезу теорії та емпірії. Його зміст зв’язаний з новітньою соц., вирішенням проблем сучасності. Представники: Тарсонс, Мертон, Гідденс.

16. Методологічні основи та спрямованість позитивістської соціології А. Сен-Сімона та О. Конта.

Програмні методологічні й світоглядні настанови позитивізму було сформульовано А Сен-Сімоном. Він писав, що вчення про людину слід вивести на рівень науки, надавши йому позитивного характеру, обгрунтувавши його спостереженнями і застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші науки. Ці і деї пізніше розвивав Конт. Головним спрямуванням позитивізму була відмова від умоглядних, абстрактних міркувань, створення «позитивної» соц. теорії, яка мала стати так само доказовою і загальнозначущою, як і природничо-наукові теорії. У дослідженнях позитивісти використовували спостереження, порівняльний і історичний методи та експеримент.

19. Вчення Спенсера про соціальні інститути.

Спенсер розрізняє 6 типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. В динаміці є 2 складові процесу їх розвитку: інтеграція і диференціація, що утворюють суспільство. У своєму розвитку людство повторює еволюцію органічного світу. Ускладнення структури соціальних інститутів, диференціація, інтеграція, централізація управління.

15.

Дата добавления: 2013-12-14