Типологія суспільства

Основні ознаки суспільства

Сусп. – ключове поняття соціології, соціальна система країни, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Воно має наступні ознаки:

§ Спільність території (становить основу соціального простору, у якому проживають та взаємодіють члени сусп., збігається з державними кордонами).

§ Певний рівень розвитку культури.

§ Система норм і цінностей.

§ Цілісність та сталість (забезпечується за допомогою системи норм та цінностей, а також системи культури, що є основою зв’язків між людьми та мають велику інтегруючу силу).

§ Здатність підтримувати та відтворювати систему внутрішніх зв’язків (воно поповнюється, головним чином, за рахунок народження дiтей, й вiдтворює свою будову діяльністю власних членів).

§ Автономність, саморегуляція, саморозвиток (сусп. без втручання зовн. сил може створювати такі умови життя, що необхідні для задоволення людських потреб).

Типологія сусп. відбувається за різними критеріями: 1) головний спосіб здобуття засобів до існування (збирачів та мисливців; садівничі сусп.; аграрні сусп.; промислові сусп.); 2) ціннісний критерій (традиційні – індивіди керуються традиціями та обмежені у виборі; сусп., що керуються зсередини – домінують особисті, чіткі моральні цінності; сусп., кероване ззовні – для досягнення успіху необхідно враховувати зовнішні обставини); 3) розвиток управління і ступінь соціального розшарування (просте – родоплемінна організація, відсутність майнового розшарування, класів та держави; складне – існує соціальне розшарування, нерівність); 4) політичний режим (демократичне, тоталітарне, авторитарне); 5) рівень відкритості зовнішньому світові (відкриті, закриті); 6) панівна релігія (ісламське, православне, католицьке тощо); 7) стадії розвитку (доінстріальне, індустріальне, постіндустріальне); 8) писемність (дописемні, писемні); 9) формаційний підхід (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична формація).

42. Характерні особливості сучасного суспільства і, зокрема, українського

Для визначення сучасного сусп. Белл ввів термін постіндустріальне – стадія сусп. розвитку, що приходить на зміну індустріальному сусп. У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соціальні зв’язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий характер взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає – знання та контроль над інф. В пол. сфері відбувається децентралізація пол. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Пол. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових сист.: телекомунікацій та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

Сучасне українське сусп. не можна назвати постіндустріальним, адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація, формуються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана тощо). Посилюється диференціація сусп., в Україні ще не сформувався стабільний та потужний середній клас – гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для України характерні процеси маргіналізації. Розглядаючи українське суспільство в контексті різних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).

43. Причини та шляхи розвитку суспільства. Особливості розвитку українського суспільства

Розвиток сусп. або перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізаці ї. Виділяють два види: органічну – промислова революція в Англії – (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти), неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол. та ек.). Проте сліпе наслідування соц.-екон. моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр. перебуває в стані “посттоталітарного” синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуванням власних особл., тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соц. розв.: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку: внутрішні та зовнішні.

44. Основні теоретико-методологічні підходи трактування сутності суспільства

Сутність сусп. – осн. питання соціології. Виділяють декілька основних підходів до трактування сутності сусп.: 1) системний – сусп. – цілісна система елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Сусп. складається з індивідів, що знаходяться в системі різноманітниї зв’зків (кореляція, субординація), які мають об’єктивний характер. 2) детерміністський – марксизм – сусп. складається з підсистем, кожна з яких перебуваєу причинно-наслідковій залежності від інших, усі підсистеми складають ієрархічну структуру; 3) функціональний – Спенсер – сусп. – цілісний організм, що складається з багатьох частин, кожна з яких може існувати тільки в рамках цілісності, де виконує визначені функції (задоволення певної сусп. потреби).

45.. Поняття соціальної структури суспільства, її складових

У процесі життєдіяльності люди створюють нові об’єднання або входять до вже існуючих для задоволення різноманітних потреб. Ця сукупність об’єднань, у кожному з яких індивідів щось поєднує, назив. соц. стр-рою. У соціології такі об’єднання: класи, верстви, групи, спільноти, категорії – елементи соц. структури, деякі з них стійкі в часі, постійно відтворюються та забезпечують наступність та порядок у сусп., а деякі виникають і тут же зникають. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох соц. групах, чим і обмежує, і отримує певні переваги. Категорія населення – однорідна за певною озн. сукупність (чоловіки, жінки). Соц. спільнота – сукупність індивідів, що реально існує й емпірично фіксується, має відносну цілісність і виступає як самостійний суб’єкт соц. дії та поведінки. Групи, категорії, спільноти функціонально залежать між собою.

Соц. стр-ра – сукупність статусів та ролей. Соц. статуси – ніші, кожна з яких заповнюється певною кількістю людей (водій, будівельник). Активність індивідів спрямована на виконання або реалізацію фунуцій, що передбачені соц. статусами – соц. роль.

46 Група як складова соц. стр-ри суп-ва. Класифікація груп

У соц. групи людей об’єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв’язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі – від 2 до 15; великі – більше 15); 2) від форми здійснення зв’язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи.

47. Соц. відносини, їх роль у формуванні соц. стр-ри

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

48. Поняття соц. інституту, його види

Соціальний інститут – це стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Взаємозв’язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються соц. інститутами. Існують різні класифікації. Ян Щепанський виділив 5 типів:

§ Економічні (вир-во, розподіл, обмін, споживання товарів та послуг) – ринок, банк

§ Політичні (встановлення, підтримка та виконання влади) – держава, суд, армія, політичні партії

§ Культурні і виховні (зміцнення культури, соціалізація молодого покоління) – наука, освіта, сім’я

§ Релігійні – церква

§ Власне соціальні (суспільні або особистісні контакти) - РАГЗ

49. Роль та ф-ії соц. інститутів у життєдіяльності сусп. Поняття аномії

Функції: явні (розкриваються як визнана частина їх цілей), латентні (здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись). Функції соціальних інститутів: 1) Регулятивна (закріплення та відтворення сусільних відносин у певній галузі); 2) Інтергративна (згуртування сусп.); 3) Транслююча (передача досвіду); 4) Комунікативна (спілкування, розповсюдження інф.).

А номія (за Дюркгеймом)– ситуація, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами сусп. і не визнають найбільш значущі соц. норми. Аномія характеризується втратою соціальними інститутами мети діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини у головних сферах життєдіяльності; утратою чіткого визначення соц. норм, послаблення механізму соц. контролю, зростання соц. напруження. Тобто, діяльність соц. інститутів перестає задовольняти потреби сусп., нові умови його життєдіяльності. Отже, соц. інститути є головними агентами соц. змін. Соц. розвиток сусп. відбувається через розвиток самих соц. інститутів. Чим більше інституалізованим є сусп., тим більші воно дає можливості для прогресивного розв.

50. Інституалізація, її ознаки. Способи розвитку соц. інститутів

Інституціалізація – процес визначення та закріплення соц. норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби; заміна спонтанної поведінку на передбачувану, яка очікується і регулюється. Ознаки: 1) Оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною; 2) Зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною; 3) Поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність; 4) Виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові.

Розв. соц. інститутів відбувається двома способами: 1) Виникненям нових соц. інститутів; в Укр. в процесі становлення державності створюються такі важливі соц інститути як інститути освіти, науки, армії, дипломатії; 2) Розв. і вдосконаленням уже існуючих соц. інститутів, поглибленням спеціалізації їхніх функцій, відокремленням від них нових соц. інститутів. Так, із загальної судової системи розвивається конституційний суд, з’являється самост. інститут слідства.

51. Найважливіші соц. інститути сучасного укр. сусп., проблеми їх взаємодії

Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1) Економічні, що регулюють соц. зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) С ім’я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов’язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.

55. Соціологічне тлумачення соціальної організації, її структури

Соц. організація – підсистема сусп. з функціональними зв’язками. Організація як соц. група орієнтується на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Внутрішня стр-ра соц. організації є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядокохоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів, є центральним елементом будь-якої організації. Вона репрезентується нормативною сист. (нормативною структурою: цінності, норми та ролеві очікування) і фактичним порядком (поведінською структурою: дії, взаємодії і сантименти, що не регламентуються нормами і правилами). Соц. стр-ра складається із взаємопов’язаних ролей, а також упорядкованих відн. між членами організації, а насамперед – відн. влади і підпорядкування. Розрізняють формальну та неформальну. Ціль – бажаний результат, котрий намагаються досягти члени організації. Типи організацій: адміністративні, громадські, асоціативні, виробничі. Розрізняють добровільні та примусові. Етапи входження до організації: адаптація, актуалізація.

56. Сутність теорії соціальної стратифікації

Стратифікація – існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, яка виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії – об’єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти – великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв’язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем …), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

57. Історичні типи стратифікації

Історично відомі 4 типи стратифікації: рабство, касти, стани або верстви (закриті форми); класи (відкритий тип). Перша сист. соц. стратифікації – рабство – ек., соц. й правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав. У деяких країнах (Індії, частково США) на руїнах рабовласницького устрою з’явився кастовий. Каста (від португальського – рід, покоління) – замкнута спільнота людей, зв’язаних спільною успадкованою професією, статусом. Це соц. група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої вона не має права. В Індії налічується 4 осн. касти: священників, воїнів, купців, робітників та селян і близько 5 тис. неосн. каст і “підкаст”. Саму касту визначає передусім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна каста живе згідно з приписами і заборонами, що регулюють поведінку саме в ній. Формою стратифікації, яка передувала класам, є верстви – соц. групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов’язки, закріплені звичаями та з-ми. Класичним взірцем були верстви в Європі на межі ХІV – XV ст., коли сусп. поділялося на вищі верстви дворян і священнослужителів і нижчі – ремісників, купців, селян. Пром. рев. XVIII – XIX ст. зруйнувала цю систему і привела до формування класів. Клас – головний елемент стратифікації капіталізму. Один клас від ін. (вищий від середнього чи від робітничого) відрізняється за такми характеристиками як багатство, солідарність, влада.

58. Осн. чинники та критерії соціальної стратифікації

Основні критері ї стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає з-н, можновладці мають привілеї і доступ до соц. благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” сусп., яка визначає політику держави. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Виходячи з названих критеріїв, у сусп. виділяють вищу, середні та нижчі страти, які в свою чергу поділяються на вищу та нижчу. Чинниками стратифікації різні вчені визнають: економічний чинник (марксизм), суспільний поділ праці (функціоналізм), соціальну ієрархію (Парсонс) та ін.

59. Соціальна нерівність як основа стартифікації

Соц. нерівність – осн. властивість стратифікації. Історія людства не знає сусп. без соц. нерівності. Кожне сусп. намагається організувати “свою” нерівність. Результати соц. досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц. нерівність. Найчастіше вони вважають своє місце в соц. ієрархії несправедливим. Але те, що за наявності такого невдоволення не відбуваються революції, є результатом дії соц.-нормової системи, соц. інститутів. У сучасному сусп. всі люди мають формально рівні права з народження, сусп., як і раніше підтримує і охороняє свою ієрархію. Однак ієрархічна структура не залишається сталою. Стабільність сусп. залежить від конфігурації соц. стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про стабілізацію сусп. відносин. Важливо, щоб ця стабілізація відбувалася не стихійно, а внаслідок дії соц. інститутів. Нерівність – не тільки характеристика сусп., а й важливе джерело її розв. Зрівнялівка в усіх сферах позбавляє індивіда до внутр. стимулу до дій, а отже, забирає в сусп. важливу рушійну силу.

60. Теорія соц. статусу в концепції соц. стратифікації

Згідно з теорією соц. статусу, соц. нерівність – нерівність статусів, що випливає із здатності чи нездатності індивидів виконувати ту чи ін. соц. роль. Статус (від лат status – стан) – соц. позиція людини в сусп., яку вона посідає відповідно до свого фаху, ек. забезпечення, демографічних особл., політ. можливостей. Уся сукупність статусів однієї людини – статусний набір. Ролевий набір – сукупність ролей одного статусу. Кожну роль у ньому репрезентовано сукупністю несхожих на ін. відн. У результаті ролевий набір формує набір соц. відносин. Роль – певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сусп. нормами та очікуваннями. Немає ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний зв’язок.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, назив. головним статусом. Він визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя. Особистий статус визначається тим місцем, яке посідає індвід у малій групі залежно від своїх індивідуальних якостей. Особистий статус має значення для знайомих. Водночас незнайомі насамперед цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними характеристиками індивіда. Розрізняють також природний – людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані) і набутий статус – людина набуває з часом, у процесі соціалізації. Види соціальних статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні.

Кожне сусп. має величезну кількість статусів, кожний з них належить певній кількості людей, які утворюють соц. групу. Статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освіти утворюють соціальну стратифікацію. Отже, стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за критеріями. Для визначення місця в сусп. ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів: аналіз стат. даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти; вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи іншого соц. статусу, соц. групи, професії; соц. дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу суб’єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі, характеристики еліти, можливості її тиску на держ. стр-ри, переваги і привілеї можновладців.

61. Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства

Середній клас – насамперед високопродуктивні та широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб’єктом технічної модернізації та політичної демократизації. Тому представники середнього класу добре заробляють, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день. “Середній клас” є основою сучасного сусп., стабільність якого залежить від питомої ваги та ролі середнього класу. Займаючи проміжне місце між протилежними полюсами соц. ієрархії, середній клас нейтралізує їх протистояння. Завдяки цьому сусп. зберігає рівновагу та стабільність. В Укр. середній клас ще не сформований, малочисленний, охоплює близько 20% населення. Реально середній клас в Укр. тільки формується, а тому й соц. структура укр. сусп. перебуває на етапі становлення, вона нестійка, недосконала, отже, й сусп. не можна вважати досить стабільним.

Дата добавления: 2013-12-14