Регіональні аспекти соціально-економічної нерівності та бідності в Україні

Висновки до розділу 2

Отже проблема соціального розшарування в Україні має високі показники, що може дестабілізувати суспільство. Проте важливо, що проблема наявності масових форм бідності не замовчується, а визнається урядом країни, до того ж робляться конкретні кроки щодо її подолання: приймаються відповідні програми, підвищується мінімальна заробітна плата тощо. Намітилася певна позитивна тенденція щодо покращення ситуації із бідністю в низці регіонів. Проте ефективній боротьбі із цією проблемою заважають несприятливі умови викликані кризовими явищами в економіці країни.

РОЗДІЛ 3

Розвиток соціальної сфери на початку 2000-х рр. вирізнявся наявністю кричущих протиріч, які відбивалися на житті пересічних громадян. Із одного боку, вдалося в цілому подолати стрімке падіння життєвого рівня у більшості регіонів, позитивну динаміку мали і соціальні показники життя населення, зросла реальна заробітна плата, пенсії і доходи, з іншого – нарощували оберти загальноукраїнські тенденції майнового розшарування, інфляції, збільшення безробіття. Почали стрімко зростати ціни на продукти харчування та енергоносії, а відповідно – збільшуватися плата за комунальні послуги. Матеріальні цінності та блага стали поступово концентруватися в руках великих підприємців та фінансових магнатів. Зокрема у 2003 р. на Волині задекларували свої доходи, що перевищували мільйон гривень 32 бізнесмени [15, с. 199].

Задоволеність життям є інтегральною характеристикою соціальної сфери, оскільки саме тут задовольняється більшість соціально значущих потреб, і саме тих, що суттєво впливають на спосіб і якість відтворення і розвитку людини як особистості. (табл. 3.1, додаток В).

За мірою задоволення життям серед чотирьох регіонів чітко вимальовується два регіони-антиподи (Південний і Центральний), які займають проміжну позицію. Серед перших за оцінками «скоріше задоволений» і «цілком задоволений» передує Західний регіон – 40,1 %, що майже на 9 % перевищує аналогічний показник у Східному регіоні. Водночас не задоволених («зовсім не задоволених») менше у Західному регіоні – 31,5 % проти 46,0 % у Східному.

В умовах перманентного перерозподілу ринку і сфер впливу між бізнес-угрупованнями основна маса громадян ставала заручником політичної кон’юнктури, коли про народ, а відповідно і про його рівень життя, згадували лише напередодні чергових виборів. Особливо у важкому стані опинялися пенсіонери зі «звичайною» пенсією. Про спосіб життя таких пенсіонерів розповіла у своїй статті журналіст обласної газети «Волинь-нова» Є. Сомова. У статті йшлося про сімейну пару лучан поважного віку, які на початок 2009 р. отримували пенсію відповідно у 650 і 597 грн: «…Попри невеликі пенсії, кажуть Діванські, грошей їм на життя поки що якось вистачає. На дуже скромне, правда, і ощадливе життя. За квартиру платять щомісячно 110 грн, ще 30–40 грн за телефон. Половина однієї пенсії йде на ліки. Вони останнім часом подорожчали. “Один лише цигапан збирає 80 гривень, – каже Анастасія Григорівна. – А мені потрібні ще й інші ліки. Хвороб маю цілий “букет”. … Щомісяця сім’я витрачає на продукти 500 грн. Кладе у холодильник два кілограми сала, палку недорогої ковбаси. Купують її в основному для гостей. … Щодо м’яса, то можуть дозволити себе часом дешеву курятину» [17].

Стурбованість викликає можливість домогосподарств забезпечувати свою життєдіяльність за рахунок заробітної плати. Так, з урахуванням диференціації показників прожиткового мінімуму для осіб різного віку, результати аналізу фахівців свідчать про таке: мінімальний прожитковий рівень сім’ї з двома працюючими дорослими і однією дитиною віком від шести до 18 років за рахунок заробітної плати могли забезпечити лише в 11 регіонах (м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Луганська, м. Севастополь, Миколаївська, Харківська, Одеська та Полтавська області); мінімальний прожитковий рівень сім’ї з двома працюючими дорослими і однією дитиною віком від шести років за рахунок заробітної плати не забезпечувався у 12 регіонах (Сумська, Закарпатська, Черкаська, Чернівецька, Кіровоградська, Херсонська, Хмельницька, Житомирська, Чернігівська, Вінницька, Волинська, Тернопільська області); утримувати на рівні прожиткового мінімуму за рахунок заробітної плати сім’ю з двома працюючими дорослими і двома дітьми віком до шести років можна було лише у трьох регіонах (м. Київ, Донецька і Дніпропетровська області); утримувати на рівні прожиткового мінімуму за рахунок заробітної плати сім’ю з двома працюючими дорослими і двома дітьми віком від шести до 18 років можна було лише у м. Києві; загалом у 12 регіонах (Сумська, Закарпатська, Черкаська, Чернівецька, Кіровоградська, Херсонська, Хмельницька, Житомирська, Чернігівська, Вінницька, Волинська, Тернопільська області) розміри заробітної плати не дозволяли двом працюючим дорослим утримувати дітей будь-якого віку навіть на мінімальному прожитковому рівні [18, с. 172–173]. Як бачимо, Волинська область за статистичними даними 2007 р. перебувала в групі областей із дуже низькими показниками добробуту за рахунок заробітної плати.

Важливим у соціологічному плані є уявлення жителів досліджуваних областей щодо середнього значення щомісячного доходу в розрахунку на одного члена сім’ї, який вважається достатнім для нормального життя в населеному пункті, де проживає респондент. Жителі Волинської області вважають, що в місяць треба мати дохід на одного члена сім’ї 1835,54 грн., а наприклад, жителі Львівської області – 2854 грн, Цікаво, що жителі Львівської області мають більш помірковані запроси порівняно з жителями інших регіонів. Будучи на другому місці за рівнем доходу на одного члена сім’ї, вони перебувають на 19 місці за розмірами уявного місячного доходу на члена сім’ї. Волиняни за цим показником поводяться ще «скромніше», оскільки за своїми запитами перебувають на останньому місці серед всіх регіонів країни. Якщо розглядати різницю між наявним та бажаним доходами як показник соціального незадоволення рівнем життя, то виходить, що жителі Львівської області перебувають на 19 місці, а Волинської – на 26. Звідси не важко уявити достатньо низький рівень протестного потенціалу громадян вказаних регіонів на момент дослідження. Для прикладу, жителі АР Крим, маючі щомісячний доход в розрахунку на одного члена сім’ї 1325,83 грн і перебуваючи за цім показником на 19 місці, «претендують» на дохід у 4656,55 грн і посідають друге місце після киян (4993,97 грн). Очевидно, що рівень незадоволення жителів АР Крим рівнем життя набагато вищій [19, c. 174–175]. Проте у 2011 р. ситуація на Волині значно покращилася. Середньомісячна заробітна плата волинян у 2011 р. становила 1994 грн., що на 17,9 % більше, ніж у 2010 р. За рівнем заробітків Волинь вперше за останні роки випередила чотири області: Тернопільську, Херсонську, Чернігівську і Чернівецьку [20]. Показником соціального розвитку регіону є кількісні показники частки населення із місячними доходами нижчими за прожитковий рівень. На Волині в останнє десятиліття спостерігалася така картина (табл. 3.2, додаток Г).

Як видно, у Волинській області цей показник має явну тенденцію до зменшення. У цілому, в першому кварталі 2011 р. спостерігалося зниження показників бідності для половини регіонів, тоді як у 13 регіонах відбулося зростання її рівня. Причому погіршення в багатьох регіонах є суттєвим – як за рівнем, так і за глибиною бідності. Можна казати, що відбувається процес поглиблення регіональної диференціації за ситуацією з бідністю. Лідером за показником рівня бідності є Кіровоградська область, де він становить 39,7 %, що в 1,6 рази вище за середній у країні. Понад 35 % бідного населення проживає в Житомирській, Хмельницькій та Тернопільській областях. Також значно вищій за середньо-українське значення рівень бідності характерний для Львівської (33,3 %), Рівненської (33 %) та Чернівецької (31,7 %) областей. Найкраща ситуація за рівнем бідності у першому кварталі 2011 р. традиційно спостерігалася в м. Києві, де значення досліджуваного показника становило 9,8 %, що втричі нижче за середнє по країні. Низький рівень бідності спостерігався в Харківській (15,5 %), Полтавській (19 %), Запорізькій (19,1 %) областях. За останній рік суттєво знизився рівень бідності в Херсонській (з 44,3 до 28,5 %) та Волинській (з 42,3 до 29,2 %) областях [12, с. 6].

На Волині виконання завдань та заходів територіальної програми зайнятості населення упродовж 2011 р. сприяло регулюванню процесів, які відбувались на регіональному ринку праці. Програма реалізовувалась за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Станом на 1 січня 2012 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати в області становила 6,4 млн грн, що на 7,3 млн грн або на 53 % менше відповідного періоду минулого року, у тому числі на економічно активних підприємствах – зменшилася на 5,7 млн грн. На регіональному ринку праці зросла чисельність зайнятого населення на 8,2 тис. осіб в порівнянні з 2010 р. Зменшилась чисельність вивільнених працівників на 5,8 %, збільшено чисельність незайнятих громадян, залучених до активних програм зайнятості населення на 1,2%. Послугами обласної служби зайнятості скористалось 59 534 особи, в тому числі 52 551 незайнятих громадян. Активними заходами сприяння зайнятості охоплено 40 795 осіб [22].

Вибіркові обстеження домогосподарств, що проводилися за методологією Міжнародної організації праці на Волині, свідчать: за дев'ять місяців 2011 р. кількість економічно активного населення віком від 15 до 70 років порівняно з попереднім роком збільшилася на 9 тис. осіб і становить нині 483,5 тис. Цьому посприяло передусім адресне спрямування програм, що здійснюються за кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Торік в області на реалізацію цих програм було витрачено 48 млн грн, тоді як на виплату допомоги з безробіття – майже 84млн. Загалом можливостями служби сприяння працевлаштуванню торік скористалися понад 52,5 тис. незайнятих осіб, а роботу отримали 24,2 тис. жителів області. Майже 1,5 тис. безробітних працевлаштовані завдяки наданню роботодавцям дотацій із Фонду загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття. Нині найпопулярнішими професіями на ринку праці Волині є продавці, кухарі, бармени, водії, швачки, слюсарі-ремонтники [23].

Дата добавления: 2013-12-14