Лекція 2. Конфлікт як соціальне явище

Існує безліч різноманітних концепцій, що інтерпретують конфлікт. Однак між ними є спільне – практично всі визнають, що соціальний конфлікт є вирішальним фактором соціального розвитку. Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології пов’язано з такими іменами М.Вебер, Ф.Тьоніс, Т.Веблен, Г.Зіммель, Р.Парк, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змагання за обмеженні соціальні блага та пристосування. Концепції соц. конфліктів з’явилися лише у 50-ті роки.

Американський соціолог Л.Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображає намагання соц. груп чи індивідів у боротьбі за об’єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей, інше.

Конфлікт - це крайня межа загострення суперечностей, зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій, поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії, пов’язане з відмінностями їхнього становища в суспільстві, реальними чи уявними суперечностями.

За своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженим особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням, протиборством суб’єктів соціуму

Цінність конфлікту полягає в тому, що вони запобігають застою у соц. системах, відкривають канали нововведень.

Становлення та розвиток соціології конфлікту.

Німецький філософ Р.Дарендорф вніс помітний внесок в теорію соціальних конфліктів, і протиставляє її марксистській теорії класів та концепції соціальної згоди Л.Козера.

Р.Дарендорф визначає соціальні конфлікти, як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві співвідносинам панування та підкорення і їх соц. Ієрархії. Придушення конфлікту, за Р.Дарендорфом, спричиняє його загострення, а „раціональна регуляція ” – „еволюцію яку можна контролювати”. Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами.

Існує також біхевіористський підхід до аналізу соціальних конфліктів, який пояснює конфлікти соціально-психологічними причинами, які знаходяться у сфері протиборства різноманітних соціальних груп які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія „постіндустріального суспільства” (Д.Белл) ставить акцент на класовій боротьбі, як найбільш гострій формі соціального конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та інших соціальних благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт – тимчасовим.

Структура соціального конфлікту.

Конфлікт є складним за структурою соц. явищем, його елементи тісно пов’язані між собою.

До найважливіших з них належать:

1. Сторони, що конфліктують (дві сторони - конфліктанти), крім того можуть бути задіяні: провокатори, співчуваючі, консультанти, посередники.

2. Зона конфліктної взаємодії.

3. Уявлення про ситуацію – у кожного своє, що створює додаткові труднощі.

4. Причини, мотиви – конкретизуються у цілях їх учасників.

5. Умови, за яких відбувається конфлікт – політичні, економічні, культурні, психологічні тощо.

6. Дії – які оцінюються як ворожі і проявляються в створенні перешкод; невиконанні обов’язків; загарбанні або утриманні того, що на думку сторони належить їй; фізичному насильстві; діях, що принижують гідність тощо.

7. Наслідки – позитивні та негативні.

Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки.

За своєю природою конфлікт можу бути носієм як конструктивних, так і деструктивних тенденцій, що зумовлює його позитивні та негативні функції.

До позитивних функцій відносяться:

Сигналізування про осередки соц. напруги - сприяє відкритому вираженню позицій;

Інновація – розвиток суспільства руйнування нежиттєздатних структур;

Консолідуюча – об’єднання людей, що захищають власні інтереси;

Активізація соціальних зв’язків – динамізує взаємодію людей;

комунікативна – пошук компромісу;

зняття психологічної напруги – стимул для пошуку компромісів.

Негативні функції:

Дестабілізуюча – порушення соціального клімату, єдності, сльот, колективів;

дезинтегруюча – послаблення зв’язків, ускладнення пошуку компромісів;

аксіологічна – загострене сприйняття, зміна системи пріоритетів.

Об'єктивні та суб'єктивні причини соціальних конфліктів.

Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально-психологічних чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб’єктів. Він є сукупністю суб’єктивних і об’єктивних причин, наслідком взаємодії різноспрямованих прагнень, що постають у різноманітніших комбінаціях.

1. Протилежні орієнтації сторін (протилежні інтереси людей, соціальних груп, незбіг цінностей індивідів і суспільства)

2. Різноспрямованість ідеологічних засад.

3.Різноспрямованість соціально-економічних орієнтацій (соц.-економ. Нерівність, дефіцит життєвих благ, бортьба за кращі позиції у суспільстві).

4. Суперечності між елементами соціальної структури (центр - периферія).

5. Соціально-психологічні та морально-етичні (егоїстичність особистості, недосконалість людської психіки,)

Вчені розрізняють 3 типи причин конфлікту:

1) створення умов що заохочують ворожнечу;

2) агресивні установки, що приводять до конфліктної поведінки;

3) психологічні процеси, що приводять до войовничого не сприйняття соціальних, релігійних, культурних цінностей.

Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв'язання.

Соціальні конфлікти є динамічним явищем або процесом, завдяки чому вони характеризуються певними узагальненими періодами і стадіями проходження.

Визначають 4 основні стадії: перед конфлікт, конфлікт, розв’язання конфлікту та після конфлікту.

Крім того динаміка конфлікту має певні фази: 1.латентна (формування конфліктної ситуації, загострення протиріч), 2.демонстративна (демонстрація усвідомлення різниці інтересів) 3.агресивна (визначення засобів боротьби) 4.батальна (реалізація агресивних планів різними засобами)5.розвязання конфлікту (перемога однієї з сторін, договір чи затухання конфлікту).

Конфлікт переходить до відкритого в різноманітних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка характеризує дії, спрямовані на те, щоб заважати протилежній стороні досягти цілей та інтересів.

Розв’язання конфлікту здійснюється або через зміну об’єктивної ситуації, або через зміну суб’єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв’язання означає припинення конфлікту як на об’єктивному так і на суб’єктивному рівнях. При частковому розв’язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючи настанови до продовження протистоянь.

На після конфліктній стадії остаточно ліквідуються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально психологічних характеристик як окремих груп так і між групової взаємодії.

Типологія конфліктів.

Існує багато типологій конфлікту, що визначаються за наступними ознаками: учасники конфлікту, сфери виникнення та перебігу, його характер.

За учасниками: внутрішньоособистісні, міжособистісні, між особистістю та суспільством, між соціальними групами, міжнаціональні, міждержавні;

За сферами: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, релігійні, побутові.

За функціями: позитивні (конструктивні), негативні (деструктивні)

За характерами: антагоністичні, закономірні, випадкові, вигадані.

За принципом доцільності: неминучі, необхідні, вимушені, функціонально неприправлені.

На етапі виникнення: стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні

На етапі розвитку: короткочасні, тривалі, затяжні

На етапі затухання: ті, що спонтанно припиняються, припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами, вирішуються за втручання зовнішніх сил

Усі типи конфліктів визначаються певним підґрунтям, зв’язками і ознаками.

Окремий вид конфлікту – вигаданий. Виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених не вдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні недоліки, підбурюють одну групи проти іншої, щоб перекласти власну відповідальність.

Основні шляхи та механізми розв'язання конфліктів.

Головними завданнями управлінської діяльності є прогнозування (доказове припущення можливості виникнення) та попередження (організація діяльності, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами)

Найпоширенішими засобами вирішення конфлікту: усунення причин конфлікту, певні поступки – компроміс, боротьба, яка передбачає перемогу однієї зі сторін, консенсус.

Консенсус може бути основним (відображає ступінь єдності цілей і цінностей), процедурним (встановлює правила дій), на рівні відношення до політики, влади, керівництва.

Шляхи подолання конфлікту: урегулювання – в усуненні протиріч бере участь третя сторона; затухання – тимчасове припинення протидії при збереженні напруги та протиріч; переростанні в інший – коли між сторонами виникає більш значуще протиріччя; усунення – полягає у ліквідації його структурних елементів. Найчастіше все це влаштовується за допомогою медіатору (третьої сторони).

Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві.

На сучасному етапі розвитку суперечності пронизують усі сфери суспільного життя: соціально- економічну, політичну, духовну.

Причини підвищеного рівня конфліктності:

=зміни у змісті і формах життя різних соц.груп у посткомуністичний період, порушення механізму контролю в економіці, політиці, культурі призвели до загострення суперечностей та створили кризову ситуацію в Україні.

=перехід народного господарства на ринкові відносини та пов’язана з цим боротьба за перерозподіл власності між різними соціальними групами населення,

=збідніння широких верств населення, масове безробіття

= перекоси у проведенні реформ, помилки податкової політики, бюрократичні інститути в інститутах влади.

= низька політична свідомість та самосвідомість певних верств населення, що використовувалося екстремістськими політичними силами у своїх власних інтересах

Запорукою стабілізації життя та запобігання гострим конфліктним ситуаціям є поступ України шляхом розвитку демократії і соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Дата добавления: 2013-12-14