Соціально-педагогічні дослідження в Україні в кінці ХVIII- поч. XX ст

Основоположником соціальної педагогіки як науки традиційно вважається П. Наторп, який започаткував її у другій половині XIX ст. Проте питання впливу соціального середовища на формування особистості та шляхи громадянського виховання, що забезпечують таку поведінку людини, яка буде відповідати нормам і правилам поведінки, прийнятим в даному суспільстві, висвітлювались в творчості як зарубіжних, так і національних педагогів ще задовго до офіційного створення соціально-педагогічної науки.

У посібниках з історії названої галузі знань відзначається діяльність національних мислителів К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського. На жаль, практично не зустрічаються посилання на творчість видатних українських діячів Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, О.В.Духновича, а також яскраво сформованого представника соціальної педагогіки С.Ф. Русової.

У колі наукових інтересів національних педагогів перебували проблеми:

- усунення соціальної несправедливості та встановлення соціальної гармонії в суспільстві, один із шляхів для досягнення якої соціальне виховання (Г. Сковорода, Т.Г. Шевченко та ін.);

- вплив соціального середовища і колективу на формування особистості (Т.Г. Шевченко, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова та ін.);

- соціально-педагогічна діяльність в системі освіти, наближення закладів освіти до життя (М.І. Пирогов, С.Ф. Русова, Х.Д. Алчевська);

- роль засобів виховання у соціалізації особистості (Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський, О.В.Духнович, С.Ф.Русова і т.д.);

- особливості педагогічної роботи з дефективними дітьми (С.Русова);

- розширення сфери дії соціальної педагогіки (крім дітей з девіантною поведінкою, хворих, сиріт сюди попадає доросле населення) – С.Русова, Х.Алчевська та ін.;

- виховання милосердя, смиренності, притаманних християнській релігії («Руська трійця» – М.Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький; Г.С.Сковорода та ін.).

Окрім того, необхідно відзначати філантропічну діяльність національних діячів із створення шкіл та благодійних установ, зокрема, недільних шкіл, чим плідно займались О.Духнович, М. Корф, Х. Алчевська, С. Русова.

У сфері впливу соціальної педагогіки дуже часто перебувають окрема особистість чи група осіб, об’єднаних соціальною бідою. Їм доцільно показати орієнтир, який допоможе їм стати щасливими та усунути життєві негаразди.

Одним з видатних педагогів, що прагнув розв’язати проблему щастя, його сутності, є Григорій Савович Сковорода.

Г.С. Сковорода (1722-1794), видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напрямку вітчизняного просвітительства. У центрі його філософських поглядів стояли етичні питання проблема людини, її природа, щастя. Він першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання, тобто спорідненого з природою. Під природою людини розумів її обдарування, нахили. На думку Сковороди, головне завдання виховання полягає в тому, щоб допомогти розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати її на шлях дійсного щастя та служіння батьківщині. Г.С.Сковорода – прихильник принципу природності у вихованні. Він вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу. Г.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.

Соціальна педагогіка як наука зобов’язана своїм становленням серед плеяди інших видатних діячів українському педагогу Костянтину Дмитровичу Ушинському. К.Д.Ушинський обґрунтував педагогіку як науку, довівши, що вона може стати наукою в повному смислі слова, якщо буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину. Джерелом теорії педагогіки називав весь комплекс «антропологічних наук», куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини. Головне в педагогічній системі Ушинського – звернення до принципу народності, як особливої для кожного народу ідеї виховання. Термін «народність» Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу.

Микола Іванович Пирогов (1810-1881) вчений, хірург, анатом, основоположник військово-польової хірургії, просвітитель-демократ, визначний теоретик у галузі педагогіки, організатор народної освіти. Пирогов зробив великий внесок у розвиток освітньої справи в Україні. У статті «Питання життя» Пирогов сформулював свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його характер і завдання, проводив думку про те, що вихованню належить дуже відповідальна роль у житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від виховання в значній мірі залежить майбутнє людини. М.І.Пирогов розвивав важливий напрямок соціально-педагогічних досліджень соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Пирогов виступав проти бюрократичного характеру керівництва навчально-виховною роботою. М.І. Пирогов був одним із піонерів організації недільних шкіл для освіти дорослих, підписавши на пропозицію передового студентства у 1859 році дозвіл на їх відкриття.

Одним із напрямів соціальної педагогіки є соціально-педагогічна діяльність із створення благодійних (або близьких до них) навчально-виховних закладів.

На Україні такими закладами були, перш за все, недільні школи, для розвитку яких чимало життєвої енергії вклали Х. Алчевська, С. Русова.

Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) український педагог просвітитель, харківська вчителька. Відіграла провідну роль у розвитку недільних шкіл на Україні.

Недільні школи набули великої популярності наприкінці 50-х років. Так називалися школи різного типу для дорослих і підлітків, для тих і інших одночасно, а разом з тим і для дітей: чоловічі і жіночі, а де-не-де змішані.

Перша недільна школа відкрилася 11жовтня 1859 року в Києві на Подолі в будинку повітового дворянського училища, загальне керівництво якою було покладено на професора університету Павлова. Обов’язки вчителів взяли на себе цілком безкоштовно студенти університету. Першого ж дня до школи прибуло 50 учнів, а через кілька днів їх стало вже 110. Зрозуміло, що до недільної школи пішов учитися трудовий народ. Крім читання і письма тут викладали основи рідної історії.

Певний внесок у розвиток недільних та земських шкіл зробив М.Корф.

Микола Олександрович Корф (1834-1883) видатний педагог і методист, основоположник земських шкіл на Україні, послідовник К.Д.Ушинського.

У створених М.Корфом початкових земських школа (з трирічним курсом навчання) заняття проводив один вчитель одночасно у трьох класах. Підготовці вчителів для цих шкіл він віддавав багато сил, розроблюючи плани занять і методики проведення уроків, а також сам проводив уроки. Пропагуючи ідею загальної обов’язкової початкової освіти, він відкрив понад 100 таких земських шкіл в Олександрійському і Бердянському повітах. Земська школа стала найкращим типом початкових навчальних закладів. У ній вчителі використовували більш прогресивні методи навчання, зміст передбачав ознайомлення дітей з відомостями з географії, історії, природознавства. Для діячів земських шил Корф написав першу в Росії книгу з школознавства. Вона являла собою педагогічну енциклопедію початкової освіти. М.Корф є організатором учительських з’їздів.

Софія Федорівна Русова (Лідфорс) (1856-1940). У своїх працях С.Русова детально проаналізувала принципи як індивідуалізації, так і соціалізації виховання. Індивідуалізацію називала першою вимогою справедливого виховання, яке повинно формувати індивідуальну моральну свідомість кожної дитини. Мета індивідуального виховання дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям.

Отже, суть соціального виховання в новій школі полягає у створенні наступних умов:

1. товариська атмосфера в школі, довірливі відносини між вчителями та учнями;

2. учнівське самоврядування;

3. заміна класу нечисленними рухливими групами;

4. реформа методів навчання (перехід від пасивних до активних);

5. заміна навчальних програм в середній школі.

Ідея виховання в колективі – одна з провідних у спадщині Русової. Колективне виховання має великий вплив на соціалізацію особистості. В основу колективного виховання педагог покладала суспільну мету і спільну діяльність, спрямовану на її досягнення. Важливими засобами згуртування дитячого колективу вважала гру та працю.

Велике соціальне значення у вихованні має праця. Колективна праця дає вагоміші результати, ніж індивідуальна.

Для соціальної педагогіки важливою є стаття Русової «Дещо про дефективних дітей у школі». У ній вона визначила особливості, педагогічні підходи до хворих дітей, а також шляхи, як зробити їх життя повноціннішим.

Дата добавления: 2013-12-14