Морфологічна форма соціальної роботи

Більш складною для освоєння є морфологічна форма існування соціальної роботи/діяльності. Вона не завжди відтворюється навіть у свідомості фахівців. Причиною цього є те, що соціальна робота є система так званих функціональних або процесуальних органів, тобто вона складається з сукупності процесів, які розпорошені у просторі та часі і тому у повному вимірі її відтворити важко.

У ході спеціального аналізу було показано, як на основі закономірностей морфогенезу в соціальному організмі країни визріває і стійко функціонує система польових під структур для організації ефективної його життєдіяльності як польової форми життя. Саме у його структурі формується та існує на правах видового соціального організму оригінальний орган, який приречений виконувати специфічну функцію, яка розглядається нами як соціальна робота.

При цьому соціальний організм країни у морфологічному вимірі подається як специфічна енергоінформаційна цілісність. За таких умов у його специфічних підструктурах, у свою чергу, виникають, розвиваються і стійко функціонують оригінальні інформаційні елементи, що в науковій літературі називаються функціональними органами. Тобто система соціальної роботи у морфологічному аспекті є елементом структури соціального організму країни.

Теоретичною основою виділення даних конструктів як функціональних органів нервової системи або рухомих органів мозку є роботи фізіологічного характеру А. Ухтомського, пізніше переосмислені стосовно до психології А. Запорожцем, О. Леонтьєвим, А. Лурія та ін. Як приклад таких органів А. Ухтомський вказував, як відомо, на парабіоз і домінанту, тобто на певні плинні функціональні стани організму, і характеризував їх як деяке «інтегральне ціле», «складний симптомокомплекс».

Нагадаємо, що тут має місце аутопоезис, тобто органи самі себе породжують і підтримують на стадії функціонування. Ось чому вона – дія, безперечно є базовою категорією аналізу (за Парсонсом) для відтворення соціального життя. «Численні дослідження дії, виконані в рамках психологічної теорії діяльності, призвели до висновку, що вона володіє породжуючими властивостями. Дія – це жива форма, подібна органічній системі, в якій розвиваються не тільки притаманні їй властивості, але і складаються, формуються недостатні такій системі органи.»

У результаті ми приходимо до розуміння морфологічної форми соціальної роботи як системи функціонуючих органів або, точніше, як сукупності якісне! різноманітних згустків субстанції, що перебуває, починаючи зі стадії морфогенезу, не говорячи вже про функціонування і розвиток, у польовій формі. Вони утворюють надзвичайно складний механізм породження другої природи.

Таким чином, морфологічна форма соціальної роботи має польову природу, розгортається у реальному «часі-просторі» як певна система функціональних органів – процесів. Цей аспект – соціальна робота як самодостатня система, дуже важливий для освоєння механізму саморуху взагалі та розуміння закономірностей її функціонування та трансформації в умовах сучасної кризи конкретно.

Осягнення системного характеру соціальної роботи для України є надто важливим моментом. Це випливає, як мінімум, з декількох причин. По-перше, тому, що Україна за часи перебування у складі СРСР не могла собі дозволити навіть використовувати термін «соціальна робота».

Ця робота, за часів панування на теренах колишнього «соціалістичного табору» комуністичної ідеології, називалась частіше всього «реабілітацією», оскільи термін «соціальна робота» автоматично вимагав визнати у соціалістичній державі наявність соціальних проблем. Виховання та реабілітація як концептуальні та ідеологічні орієнтири зробили можливими появу, насамперед, в Угорщині, Східній Німеччині та Польщі категорії «робітників соціального захисту», що працювали у центрах соціального захисту і надавали допомогу батькам у вихованні дітей, займались питаннями опікунства, надання матеріальної допомоги людям, які її потребували, а також координацією роботи добровільних організацій.

Крім того, партійні та профспілкові робітники також брали на себе забезпечення цілої низки функцій з соціального захисту населення. Це стосувалось, у першу чергу, питань надання житла, переходу на іншу роботу, вирішення сімейних конфліктів, боротьби з п'янством і дрібними проступками та багато дечого іншого, так чи інакше пов'язаного з задоволенням потреб людини.

По-друге, приступаючи до створення алгоритму соціальної роботи, треба надати їй системного характеру, оскільки цей крок значно полегшить вирішення проблем у розбудові даного напрямку суспільного виробництва, тому що веде до економії робочого часу, що завжди є цінним для суспільства.

По-третє, цей крок одночасно також створює умови для того, щоб організувати підготовку кадрів соціальних працівників на науковій основі і за позитивними програмами життєдіяльності особи і суспільства.

По-четверте, це є реальне просування на шляху розбудови соціально сильної держави в Україні. Однак сьогодні далеко не всі автори висловлюють ентузіазм з приводу застосування системного підходу до організації соціальної роботи. І є такі, які вважають, що за таких умов «губиться» конкретна людина.

По-п'яте, європейський та світовий ринки праці, що сьогодні інтенсивно формуються, вимагають від держав – членів світової спільноти, гарантій певного рівня творення та відтворення робочої сили.

Тож, тенденції саморозгортання соціального світу, який на початку XXI століття глобалізується надто швидкими темпами, вимагають застосування системного підходу до розбудови соціальної роботи та її високотехнологічного забезпечення новітніми розробками у галузі соціального забезпечення розвитку особистості. І це незважаючи на те, що її теоретичні та методологічні підвалини соціальної роботи є майже не розбудованими. Тому, аналізуючи системні засади соціальної роботи, доречно спочатку звернутися до світового досвіду з відтворення її цілісного алгоритму, який забезпечує її високий технологічний рівень та соціальну ефективність.

Дата добавления: 2013-12-14