Методи соціальної роботи

Метод (від гр. «metodos» – дослідження) – планомірний шлях пізнання істини; прийом, спосіб або образ дії; спосіб досягнення мети і т. д. На сьогодні існує понад 200 визначень поняття «метод». Герберт Нойнер, наприклад, під методом соціальної роботи пропонує розуміти «певну послідовність способів взаємодії соціального працівника і клієнта, спрямовану на досягнення поставленої мети шляхом вирішення назрілої проблеми». Способи взаємодії в даному випадку виступають в якості прийомів. Сукупність методів – методика, наука про методи – методологія.

У сучасній літературі існує одночасно декілька підходів до класифікацій методів соціальної роботи. Зупинимось на головних підходах до класифікації методів соціальної роботи.

Перший підхід – це зарубіжна концепція, яка визначає на сьогодні класичні методи соціальної роботи: індивідуальна допомога клієнту, соціальна групова терапія, соціальна робота у громаді.

Представником цієї концепції можемо вважати Мері Річмонд, яка, до речі, індивідуальний метод поділяла на безпосередній та посередній методи лікування. За її думкою, безпосередній метод – це вплив на клієнта через пропозиції, поради, умовляння, дискусії, щоб залучити його до прийняття рішень. Метод посередній – це вплив на довкілля, можливість через соціальне оточення змінювати ситуацію клієнта на краще.

Другий підхід до класифікації методів можна знайти вже у російського вченого С.В. Терерського у навчальному посібнику «Введение в социальную ра-боту». Цей автор виділяє дві групи методів у залежності від способів досягнення науково-дослідницьких та практичних цілей соціальної роботи: науково-дослідницькі та перетворювальні методи, – та визначає їх як методи наукових досліджень, засоби, за допомогою яких вчені одержують інформацію, яку використовують для створення наукових теорій і напрацювання практичних рекомендацій. Методи перетворення соціальної дійсності – це способи професіонального впливу соціального працівника на клієнта, соціальне оточення задля вирішення певних задач.

С.В. Терерський дуже детально описує дані групи методів і виділяє підгрупи:

1. Загальнологічні методи: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, моделювання, проектування.

2. Загальнонаукові методи: аналіз літературних джерел; теоретичний аналіз і синтез соціально-педагогічних досліджень; спостереження у природних умовах у процесі тестування, спільних заходів тощо; вивчення та узагальнення досвіду; екперимент; метод експертних оцінок.

3. Історичні методи: порівняльно-історичний метод для визначення закономірностей, повторення історичних процесів, генетичний метод (виявлення походження, причин і стадій явища), структурний метод (встановлення зв'язків окремих елементів з усією системою) тощо.

4. Соціологічні методи: анкетування, інтерв'ю; соціометрія; моніторинг.

5. Психологічні методи: ланкові й апаратурні тести (індивідуальні і групові).

6. Методи математичної статистики.

Якщо за основу взяти характеристику способів впливу на стан та поведінку особи або соціальної громади, можна визначити три групи: соціально-економічні, організаційно-розпорядчі, психолого-педагогічні.

Група соціально-економічних методів впливає на соціальні та економічні потреби та інтереси через натуральну і грошову допомогу, пільги, компенсації, патронаж, побутове обслуговування, моральне заохочення тощо.

Організаційно-розпорядчі методи зорієнтовані на мотиви поведінки людей, громадську та трудову дисципліну, почуття відповідальності, обов'язку і спираються на нормативно-правові акти. Між організаційними і розпорядчими методами є певна різниця. Преші закріплюють права, повноваження, обов'язки, відповідальність і забезпечують попереджувальний управлінський вплив на рішення задач соціальних служб. Розпорядчі методи дозволяють здійснити оперативні дії, розподілити сили і засоби, нові задачі, а також позбавитися прихованих недоліків.

Основні організаційно-розпорядчі методи: регламентування, нормування, інструктування, підбір кадрів, контроль, перевірка виконання тощо.

Регламентування розробляє і уводить в дію обов'язкові для виконання (накази, типові положення, посадові інструкції, штатний розпис тощо.

Нормування установлює нормативи як орієнтир у діяльності соціального працівника (кількість клієнтів, час обслуговування тощо).

Інструктування пояснює обстановку, задачі, труднощі і наслідки непра-вомірних дій клієнта, попереджає, радить тощо, як правило, за допомогою кон-сультативної, інформаційної і методичної діяльності, направленої на захист його громадянських свобод.

Психолого-педагогічні методи впливають на клієнта через механізм регуляції його самопочуття і поведінки за допомогою методів переконання через пояснення, аргументовані рекомендації, приклади, зразки; соціологічні дослідження, спостереження, інформування, гуманізацію умов праці, побуту, розширення для прояву творчих можливостей особи тощо. Методи цієї групи – вивчення результатів діяльності клієнтів, соціальна терапія (індивідульна, групова, трудова, терапія самовихваоння, дискусії, психотерапія, сімейна терапія, ігрова терапія, соціодрама, психодрама тощо), сповідальний метод.

Біографічний метод вивчає наслідки докладених зусиль, реальних змін у життєвих позиціях, системі цінностей, вивчає результати діяльності клієнтів:плани і звіти керівників установ, щоденники, журнали, інші документи; результати діяльності – твори, технічні саморобки, наочні посібники, кіно-, відеофільми, довідкові каталоги; тематичні картотеки; звукозаписи бесід, докладів, дискусій тощо.

Соціальна терапія цілеспрямовано і систематично надає допомогу особі або групі, врегульовує почуття, імпульси, думки, стосунки (за І. Г. Зайнишевим).

Соціальна терапія виправляє, коректує поведінку, попереджає дисфункції, забезпечує нормальний розвиток, самоствердження особи.

Індивідуальна терапія вирішує проблеми конфіденціального характеру (зґвалтування, сімейні конфлікти тощо) з тими, хто не бажає брати участі у груповій терапії.

Групова терапія націлена на допомогу в подоланні емоційних порушень, соціальних недоліків під керівництвом соціального працівника або професійного терапевта. Групи – 6-8 чоловік, займаються протягом 90 хвилин на тиждень. Є навчальні групи (отримання знань, висловлення думок, обговорення проблем); спільна діяльність, спорт, відвідування театру з подальшим обговоренням тощо; батьківські; чоловічі і жіночі. Психотерапевтичними процедурами є релаксація, пантоміма, розігрування рольових ситуацій, виклад біографій, обговорення анонімної історії хвороби, опис сновидінь, фантазій, асоціацій тощо.

Сімейна терапія – діяльність соціального працівника з групою членів сім'ї з метою перегляду ролей, обов'язків членів сім'ї у сприяння більш гнучкій поведінці, причому, спираючись на актуальні вербальні та невербальні дії членів трупи.

Трудова терапія ґрунтується на тонізуючому та активізуючому впливі праці на психофізичну сферу людини, організовує спільну діяльність, полегшуючи стосунки між людьми, знімаючи напруженість, хворобливі переживання.

Терапія самовиховання має за основу самовивчення, самооцінку; переоцінку власної особи; самоаналіз, переоцінку минулого, вияв індивідуальних психологічних бар'єрів; використання одержаних результатів у повсякденному житті і діяльності.

Дискусійна терапія передбачає знайомство членів групи; обговорення очікувань клієнтів, переживань і обговорення групового напруження, пов'язаного з різницею між очікуваннями і реальністю; формування адекватного ставлення до проблеми, яку необхідно вирішити, активної мотивації до участі в групі, нормам і традиціям групи; аналіз динаміки, розвитку і корекції внутрішньогрупових стосунків, закріплення досягнень; обговорення результатів терапії, підведення підсумків; рефлексія.

Соціодрама – метод колективної, групової терапії. Сутність його у тому, що проблема соціальних груп і конфліктні стосунки між групами виступають у стихійно організованих сценах.

Психодрама використовується у груповій терапії, коли людина виконує різні ролі, зображуючи себе у стресових ситуаціях соціального характеру або грає ролі своїх антиподів.

Ігрова терапія як форма психотерапії слугує полегшенню спілкування. Учасники користуються іграшками, щоб зобразити ситуації і конфлікти, котрі неможливо або складно вербалізувати.

Сповідальний метод як форма психотерапії позбавляє від психічних стресів, труднощів взаємозв'язку із соціальним оточенням, передбачає спілкування соціального працівника і клієнта наодинці.

Якщо класифікувати методи соціальної роботи за кількістю задіяних людей, то можна розділити методи на індивідуальну та групову соціальну роботу.

Індивідуальна соціальна робота – напрям, система цінностей, вид практики для допомоги індивідам у рішенні психологічних, міжособистісних, соціо-економічних проблем через особистісну взаємодію з ними.

Групова соціальна робота передбачає взаємодію невеликої групи осіб із спільними інтересами і загальними проблемами для досягнення цілей.

У соціальній роботі використовуються методи, характерні лише для даного виду професійної діяльності: метод соціального діагностування, метод втручання у критичних випадках, метод роботи у спільності, метод роботи на вулицях.

До методів соціального діагнозу (соціальної діагностики), за І. Г. Зайнишевим, входять:

- збір відомостей про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку населення тощо;

- вивчення історії заселення і освоєння даної території, зміна складу місцевого населення, його занять і традицій тощо;

- інформаційно-цільовий аналіз документів, статей із місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, скраг тощо;

- аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності і смертності населення, залежність якості життя від природних і соціальних факторів. Метод втручання у критичних випадках вперше застосовувався у США у 1847 р., коли Церква захистила дитину, яка зазнала насилля у сім'ї, і в усій країні стали створюватися товариства на захист дітей проти жорстокого поводження.

Метод роботи із спільнотою є засобом координації традиційних методів і соціально-політичним засобом задоволення інтересів, потреб, очікувань громадян. Застосовані методи з'ясовують сутність і типи проблеми, аналізують причини, розробляють плани, стратегії, залучають необхідні ресурси, виявляють лідерів, регулюють стосунки між членами громади для полегшення зусиль.

Метод роботи на вулицях – відкритий метод соціальної роботи, зорієнтований на проблеми вулиці і вирішує їх превентивними мірами:

- попередження виникнення груп молоді, особливо вуличних, через установлення випадкових контактів з ними у періоди зборів і проведення дозвілля;

- визначення потреб і проблем вуличних груп молоді і надання їм відповідної допомоги – індивідуальної та групової;

- запобігання чисельного збільшення груп, сприяння їхньому зникненню і направлення їхньої активності у менш агресивний напрямок;

- відбір підлітків вуличних груп, спроба залучити їх у молодіжні групи, які перебувають під педагогічною опікою соціальних працівників;

- пошук приміщень для вуличних груп молоді та проведення й організація екскурсій для прискорення процесу їхньої соціалізації або ресоціалізації;

- установлення контактів з наркоманами, переадресація їх у відповідні заклади і до відповідних фахівців;

- залучення підлітків до підтримки однолітків, формування загонів добровільних помічників соціальних педагогів і соціальних працівників.

Аналіз даної інформації показує, що С.В. Терерський намагався представити нам 2 класифікації методів, до речі, підключаючи до класифікації і класичні методи. Даний підхід є досить конкретним та детальним, але не є системним, тому спочатку нам даються науково-дослідницькі та перетворювальні групи методів з своїми підгрупами, потім індивідуальні та групові, вже без підгруп (просто визначення), а потім – окремо даються методи діагностики, втручанні у критичних ситуаціях, робота на вулиці та робота в громаді, ці методи випадають з системи даної спочатку.

Третій підхід до класифікації методів, який запропонували С. Косянчук, В. Сидоров у «Вступі до курсу «Соціальна робота» є досить обґрунтованим та інтегрованим. Це спроба об'єднати усі попередні класифікації:

Основна класифікація	Вирізнювані методи чи групи методів
Ступінь спільності клієнтів	Методи індивідуальної соціальної роботи
Методи групової соціальної роботи
Методи соціальної роботи в общині
Зміст і характер соціальної роботи	Група соціально-економічних методів соціальної роботи
Група організаційно-розпорядчих методів соціальної роботи
Група психолого-педагогічних методів соціальної роботи
Сфера застосування: виховання підростаючого покоління	Метод стимулювання і залучення до дії
Метод репродукування
Метод закріплення та збагачення
Метод сприяння творчості

Більш детально автори розглядають методи індивідуальної роботи, порівнюючи визначення даних у зарубіжній та російській практиці соціальної роботи, та визнаючи, що «більшість дефініцій цієї групи методів соціальної роботи «підкреслюють аспект адаптації індивіда до його соціального оточення, а не необхідність зміни соціальних умов, що викликали критичний стан», що в окремих випадках суттєво знижує ефективність її застосування.» Даний підхід знайшов своє відображення також у методичному посібнику «Соціальна робота з сім'єю у системі міського самоуправління» під ред. В.П. Малихіна, де авторами детально розглядаються перші дві групи методів.

Четвертий підхід до класифікації методів соціальної роботи визначає Український державний центр соціальних служб для молоді у Концепції діяльності ДЦССМ, виходячи з того, що соціальна робота включає до себе різноманітні сфери діяльності: «Методи в соціальній роботі визначаються як комплекс професійних заходів та прийомів, спрямованих на досягнення завдань, які визначаються соціальною політикою.

Психологічні методи: діагностика, корекція, психотерапевтичні тренінги, психологічний відбір, психологічна адаптація, аутотренінг, методи психотерапії.

Педагогічні методи: формування свідомості, методи організаційної діяльності, методи стимулювання, ігрові методи, включення, соціальне навчання, методи схвалювання і засудження.

Соціологічні методи: метод спостереження, соціометричний метод, експеримент, метод експертних оцінок, аналіз документів. Власне методи: агітація, пропаганда, аналіз соціуму, соціальна реклама.»

До класифікації даного підходу подібна точка зору російського вченого В.І Курбатова, він поділяє усі методи на методи рішення задач та методи отримання знань; до методів рішення задач відносяться соціологічні, психологічні тощо, до методів отримання знань – комунікативні, філософські, логічні.

П'ятий підхід до класифікації методів соціальної роботи належить російському вченому В.І. Курбатову у посібнику «Соціальна робота.» Він виділяє теоретичні та практичні методи. До теоретичних відносяться загальнонаукові методи – порівняння, аналіз, ідеалізація, узагальнення, схід від абстрактного до конкретного, індукція, дедукція тощо. До практичних методів відносяться біографічний метод, консультування, метод соціального моделювання, метод оцінки ефективності соціальної роботи.

Шостий підхід до класифікації методів соціальної роботи викладений Н.С. Матвійчуком у посібнику «Соціальна робота в Україні: теорія, практика)): «розрізняють найрізноманітніші групи методів: а) за сферою впливу: економічні, політичні, соціально-психологічні і т. д.; б) за способом впливу: переконання (бесіда, розповідь, лекція, позитивний приклад), формування позитивного досвіду (вправа), корекції (заохочення і покарання); в) за ступенем охоплення: індивідуальної роботи, групової роботи, в мікросоціальному середовищі.» До методів індивідуальної роботи Н. С. Матвійчук відносить метод вирішення проблем (розроблений X. Перлман), психосоціальний метод (запропонований Ф. Холліс), метод втручання, метод поведінкового підходу, метод екологічного підходу, метод психологічного підходу, кризово-орієнтований метод, раціональний метод, терапії. До групової соціальної роботи відноситься метод інтерперсональної допомоги. «Головними методами професійної соціальної роботи в мікросоціальному середовищі є соціальне планування, мікросоціального в середовищі, розвиток територіального самоуправління, соціальні акції в мікросоціальному середовищі, макро-практика.»

У вітчизняній літературі більш ґрунтовно методи висвітлюються Н. С. Матвійчуком, який, наприклад, поділяє їх на наступні групи:

а). за сферою впливу: економічні, політичні, соціально-психологічні і т. д.;

б). за способом впливу:

- переконання (бесіда, розповідь, лекція, позитивний приклад);

- формування позитивного досвіду (вправа);

- корекції (заохочення і покарання);

- за ступенем охоплення:

- індивідуальної роботи;

- групової роботи;

- роботи в мікросоціальному середовищі.

Методи індивідуальної соціальної роботи реалізуються в ситуації «один на один», коли соціальний працівник спільно з клієнтом вирішує його особистісні і соціальні проблеми. Типовими індивідуальними проблемами в практиці соціальної роботи є емоційні проблеми, сімейні та особистісні кризи, сімейні конфлікти, проблеми на виробництві і в школі, втрата роботи і т.ін. Розглянемо найпоширеніші методи індивідуальної соціальної роботи.

Метод вирішення проблем (розроблений X. Перлман) ґрунтується на базовому постулаті психодинамічної концепції, згідно з яким все людське життя є «проблемно-вирішальним процесом». Завдання соціального працівника полягає в тому, щоб допомогти клієнту в цих обставинах.

Основу психосоціольного методу (запропонований Ф. Холліс) складає з'ясування причин девіантної чи дезадаптивної поведінки суб'єкта, створення «історії хвороби клієнта». Метод передбачає складну діагностику «особистості в ситуації», при зацікавленій участі самого клієнта. Психосоціальний метод інтенсивно застосовується у випадках усвідомлення клієнтом своїх індивідуальних і соціальних проблем, наприклад, проблем, пов'язаних із здоров'ям.

Метод втручання являє собою сукупність дій для полегшення сприймання клієнтом актуальних проблем. Визначення стану проблеми і точного виконання завдань є головними складовими успішного вирішення цієї проблеми. Даний метод був запропонований у 1970 році Рідом і Енштейном і перевірений в результаті широкої емпіричної практики в соціальних агентствах.

Метод поведінкового підходу зосереджується на особистісних ресурсах на-вколишнього середовища, які можуть бути мобілізовані, щоб стимулювати та зберігати мінливу поведінку. В процесі допомоги клієнту модифікація поведінки здійснюється за двома напрямами: оперантна зміна поведінки і респондент-на зміна поведінки.

Метод екологічного підходу пропонує покращання взаємодії людини і на-вколишнього середовища на основі позитивного взаємообміну. «Людина – на-вколишнє середовище» розглядаються як взаємодоповнюючі системи, де людина має таке оточення, яке вона формує відповідними способами.

Метод психологічного підходу Ранка передбачає концентрацію уваги на процесі надання допомоги, проявляючи значно менший, ніж психоаналітики, інтерес до «дитячих» переживань клієнта. Воля і здатність до змін – ось ті домінанти, що лежать в основі теорії і практики даного підходу.

Кризово-орієнтований метод являє собою комбінований метод, що викори-стовує елементи психотерапії, практичної психології і раціональних дискусій у соціальній роботі. Він застосовується у випадках таких кризових станів, як тривога, почуття сорому, провини, ворожості і т.ін.

Раціональний метод індивідуальної соціальної роботи запропонований Г. Вернером як альтернатива психоаналітичним моделям індивідуальної роботи. В його основі лежать положення когнітивної теорії і міркування, що інтенсивність дій залежить від сили волі індивіда. Мета методу полягає у зміні свідомості клієнта, яку розуміють як сукупність проявів емоцій, уяв і поведінки клієнта. Даний метод застосовується в тих випадках, коли клієнт шукає допомоги в розумінні своєї проблемної ситуації.

Метод терапії реальністю був запропонований В. Глассером. Його основу складає положення про те, що людині необхідно бути любимою і відчувати свою цінність, а для цього необхідна відповідна поведінка. Мета методу полягає в тому, щоб допомогти людям зрозуміти і прийняти відповідальність за свою власну поведінку.

У практиці індивідуальної соціальної роботи використовуються й інші методи індивідуальної роботи, які застосовують до випадків агресивної поведінки, сексуальних негараздів, до проблем наркотичнозалежних осіб і та ін. До таких видів індивідуальної роботи можна віднести ігрову терапію, сексуальну терапію, психодраму, техніку «відрази» і та ін.

Соціальна групова робота – це напрям практичної діяльності, функції якої поширюються на різні галузі людської життєдіяльності – від благоустрою та освіти до адаптації і становлення.

Ефективність використання того чи іншого методу соціальної роботи залежить від багатьох чинників, серед яких варто відзначити особистісні і професійні якості соціального працівника, психофізіологічні особливості клієнта, рівень взаємовідносин між працівником і клієнтом, складність проблеми, що вирішується, та ін. Слід відмітити, що жоден з методів соціальної роботи не є універсальним. Тому кінцевий результат роботи соціального працівника перебуває у прямій залежності від вдало розробленої методики вирішення існуючої проблеми та вміння соціального працівника використовувати той чи інший метод роботи.

Дата добавления: 2013-12-14