Основы психодиагностики

Вопрос. Планирование расходов на содержание общеобразовательных учреждений

Вопрос. Финансовое обеспечение деятельности образовательных учреждений

Вопрос. Нормативно-правовое регулирование деятельности образовательных учреждений

Планирование расходов на содержание общеобразовательных учреждений

Финансовое обеспечение деятельности образовательных учреждений

Нормативно-правовое регулирование деятельности образовательных учреждений

План

Мета: Ознайомити студентів з особливостями культури XX і початку XXI столітть, окреслити основні етапи її розвитку й розкриває механізми ії функціонування,виявляє конкретно-історичну специфіку.

Тема:Культурні феномени глобалізації.

1. Модернізм – культурний феномен XX ст.

2. Тоталітаризм і культура.

1. Модернізм – культурний феномен XX ст.

Термін модернізм (від франц. moderne – сучасний) більшість

дослідників використовує для позначення як періоду культури, так і

сукупності новітніх течій у культурі, що існували з кінця ХIX ст. принаймні до 50-60 років XX ст. (хронологічно його розміщують між імпресіонізмом та постмодерном). Уже на початку XX cт. модернізм почав відтісняти на периферію такі художні течії і стилі, як символізм, неокласику, і став провідною течією в художній культурі ряду Європейських країн – Франції, Італії, Німеччині, Росії. Справжнім розквітом модернізму стали 20-30-ті роки, коли він поширився за межі Європи, насамперед у США. Форми і прийоми модернізму досьогодні характерні для творчості багатьох митців.

Філософія модернізму базується на ідеях про неможливість пізнання і відтворення сучасного світу засобами класичної культури. Відкидаючи реалізм, демократизм, гуманізм, модернізм вдавався до новітніх філософських вчень про ірраціоналістичний волюнтаризм Ф. Ніцше (1844-1900), інтуїтивізм А. Бергсона (1859 – 1941), психоаналіз З. Фрейда (1856-1939), екзистенціалізм Ж.-П. Сартра (1905-1980) та А.Камю (1913-1960).

Найсуттєвішими положеннями філософії модернізму є: визнання глухого кута, в якому опинилося людство внаслідок бурхливого розвитку цивілізації; криза та переоцінка традиційних цінностей і поглядів на світ; складнощі та суперечливість взаємин людини і навколишнього світу (cвіт або непізнаний, або пізнається лише інтуїтивно, несвідомо); визнання самотності людини, її відчуженості від світу, замкненутості в колі своїх фантазій, як у “Башті із слонової кістки”; глобалізація та інтернаціоналізація культурних процесів, що призводить до втрати національних традицій; техноцентризм, техноформізм (одухотворення техніки) та їх перевага над антропоцентризмом. Складна і трагічна епоха, якою була Перша світова війна та повоєнний час, приводила в табір модернізму не лише філософів та митців, а й багатьох учених, серед яких можна назвати А. Ейнштейна, Н. Бора, Н. Вінера та ін.

Найяскравіше відобразився модернізм в образотворчому мистецтві. Біля його витоків стоїть геніальний голландський художник Вінсент ван Гог (1853-1890). Творчість ван Гога, його трагічна постать ніби віддзеркалюють саму суть модернізму. Вони справили величезний вплив на всю культуру ХХ ст. Майстер кольору, людина, яка невтомно і фанатично працювала для мистецтва, був чужий своїм сучасникам. Буржуазна публіка, вихована на академізмі та салонному мистецтві, ігнорувала картини генія. Відомі мистецтвознавці свідчили про порушення в них усіх канонів класики, що виявлялося в надмірному, на їх думку, трагізмі образів, незвично яскравих фарбах, відході від перспективи. Із понад 800 картин, написаних майстром, за життя йому вдалось продати лише одну, та й то за мізерну суму. У стані душевного зламу майстер кінчив життя самогубством, незадовго до якого написав одну з найтрагічніших своїх картин “Автопортрет з відрізаною мочкою вуха”. Люди ХХ ст. вдивляючись у картини Ван Гога, ніби знаходять у них відповіді на складні запитання свого часу. На світових аукціонах тільки в 1995 р., за підрахунками нью-йоркського журналу “Арт-нет”, кілька картин великого голландця були продані за 45 млн. доларів.

Послідовниками Ван Гога виступили художники такого модерністського напряму, як експресіонізм (від франц. expression – виразність). Першим об`єднанням експресіоністів стала група “Міст”, що виникла в Дрездені у 1905 р. і проіснувала до 1913 р. До неї входили Е. Кірхнер, Е. Хеккель, М. Пехштейн, Е. Нольде та ін. У центрі художнього світу експресіоністів, як образно відзначив один із дослідників, “серце людини роздерте байдужістю і бездушністю світу, контрастами матеріального і духовного”.

Для картин названих майстрів характерні підкреслено загострена емоційність, гротеск, трагізм. Найсуттєвіші риси об`єкта викривляються, фігури деформуються обличчя ніби навмисно спотворюються, фарби різко контрастують. Відкидаючи принципи класичної гармонії, експресіоністи, як і інші численні угруповання модерністів, розробляли свою естетику, спираючись на примітивні образи і форми первісного мистецтва, культури нецивілізованих народів Африки і Океанії, нерідко вдавались до народного лубка та до творчості дітей. Величезною силою експресії проникнута картина норвезького художника Е. Мунка (1863 – 1944) “Крик”. Одинока людська істота – не жінка, не чоловік, не дитина – стоїть посеред мосту, з душі її виривається беззвучний крик відчаю і страждання.

Незважаючи як здавалося б зовнішню відразність експресіонізм і сьогодні заряджає нас енергією свого протесту, тривогою за людство, яскравими образами. У Києві на початку 2000 р. з великим успіхом пройшла організована німецьким посольством та Гете - інститутом виставка графіки німецьких експресіоністів.

У 20-х роках модернізм став найвпливовішим фактором світового художнього процесу. У творчості митців загострювалися соціальні мотиви, наростав протест проти насильства, війни та мілітаризму, створювались образи, сповнені трагізму, суперечності, експресії та гострого сарказму. В літературі того часу найповніше ці риси виражені в романах Ф. Кафки, Дж. Джойса, поезії Еліота, в музиці – творчість І. Стравінського, Д. Шостаковича, А. Шенберга, А. Вебера, А. Берга та ін.

Яскравою течією модернізму початку ХХ ст. був фовізм (від франц. fouves – дикий). Французьким художникам цього напряму – А.Матісу, А.Дерену, М. Вламінку, А. Марке, Р. Дюфі та іншим, яких один із критиків назвав дикими за їх яскравий, незвичний стиль живопису, належить видатна роль у пошуках нових мистецьких прийомів. Вони абсолютизували колорит своїх картин, писали надзвичайно яскравими фарбами, а для підсилення виразності кольору відмовлялися від перспективи, простору, відходили вбік живописної абстракції. А. Матіс, зокрема, одним з перших почав досліджувати вплив інтенсивного кольору і світла на психіку людини. На думку митця, поезії інтенсивності і динамізму якнайкраще відповідав чистий колір, різкі контрасти і швидке виконання картин фовістів.

Біля витоків художньої течії кубізму стояли Пабло Пікассо та його друг Дж. Брак. Програмним полотном кубізму стала картина “Авіньонські дівчата”, що викликала гучний скандал. Деформація зображених на ній оголених фігур була надзвичайно шокуючою. П. Пікассо ніби розбирав на сотні шматочків, площин і кубиків обличчя і тіло, а потім знову збирав їх, змінюючи кути і нахили.

Невтомний експериментатор, людина, якій як нікому було властиве відчуття нового, П. Пікассо до останніх років життя тортував нові шляхи в мистецтві. Він змінював стилі і манери, крім живопису займався скульптурою, графікою, гобеленом, плакатом, вивчав японське і африканське мистецтво.

Багато робіт майстра є відвертим глузуванням над глядачем, їх техніка подекуди груба і неестетична, однак головне для нього – художня метафора, що розкриває суть предмета – до кісток, до скелета. Зрозуміти П. Пікассо не просто, багато хто з відомих людей відкидали його творчість, інші захоплювалися нею. У картинах митця трагізм поєднувався з іронією, хаос – із гармонією, щирість – із удаваністю, святе ставлення до мистецтва – з відвертим нігілізмом. Але з позицій історичної відстані про його творчість можна сказати коротко: Пікассо – це XX століття.

Події Першої світової війни і повоєнного часу сприяли формуванню такої літературної і художньої течії модернізму, як дадаїзм, що виникла одночасно у Швейцарії, Франції та США і проіснувала з 1915 р. по 1923 р. На думку теоретика цього руху румунського письменника Т. Тцара (справжнє ім`я – Самі Розеншток), поняття “дадаїст” означає абсурдність, слово dada, знайдене ним у словнику з французької, - дитячий коник, дитяче лопотання “так-так”.

Дадаїзм, що виріс із загального невдоволення буржуазним суспільством, насміхався над буржуазністю, намагався зруйнувати її основи та повністю вивільнити особистість. Ця течія відображала розгубленість інтелігенції часів війни, кризу її художнього мислення. Дадаїзм проголошував антиестетизм та ірраціоналізм, спонтанність та стихійність творчості. “Щоб написати поему в стилі дада, - проголошував у своєму “Маніфесті” Т. Тцара, - візьміть газету, ножиці, виріжте статтю, потім кожне слово і складіть усе це в мішок, потрусіть, виймайте одне за одним вирізані слова… Поема буде схожа на Вас, і ви станете незвичайно оригінальним письменником, котрого не розуміють вульгарні люди”.

Прибічниками дадаїзму були французькі письменники А.Бретон та Л.Арагон, фотограф і художник М.Рей, дизайнер М. Дюшан та ін. Епатуючи буржуазну публіку, М. Дюшан у 1917 р. на виставці продемонстрував звичайний пісуар, назвавши цю “скульптуру” “Фонтан”. Відкритий дадаїстами вираз абсурдності видимого світу підготував грунт для виникнення сюрреалізму.

Сюрреалізм (від франц. surrealisme – над реалізм), що виник у Франції та США у 20-х роках, був розвитком ідей дадаїстів. У художній творчості, за висловом А.Бретона, він проголошував “чистий фізичний автоматизм”, за допомогою якого ми намагаємося виразити у слові або живописі істинну функцію думки. Ця думка продиктована відсутністю всякого контролю з боку розуму і перебуває за межами всіх естетичних і моральних норм”.

Великий вплив на сюрреалістів справили філософія інтуїтивізму А.Бергсона та теорія психоаналізу З.Фрейда. Творчість прибічників цієї течії модернізму проникнута вірою в реальність довільних асоціацій (сновидінь, жахів, хворобливих галюцинацій, гіпнозу). Як і дадаїсти, вони вдавалися до скандалу, епатажу, протестували проти сучасної цивілізації, політичних інститутів, держави. У 1925 р. сюрреалісти вимагали від уряду Франції випустити всіх божевільних з лікарень як “вільних від розуму”, в різних маніфестах вихваляли то анархію, то комунізм, то фашизм, а згодом не менш палко засуджували їх. У 1926 – 1928 рр. один із засновників сюрреалізму іспанський кінорежисер Л. Бунюель, творчість якого належить до класики світового кіно, знімає скандальні фільми “Андалузький пес” та “Золотий вік”, де трапляються кадри розрізаного бритвою ока, бика, прив`язаного до роялю.

Перша виставка художників-сюрреалістів відбулась у 1925 р. в Парижі. У ній взяли участь М. Ернст, Х. Міро, А. Массон, І. Тангі. У 1930-х роках, коли сюрреалізм майже вичерпав свої можливості починається сходження на вершину слави іспанця Сальвадора Далі (1904-1989). Важко знайти людину, яка б не чула про Далі. Такі його картини, як “Передчуття громадянської війни” стали хрестоматійними. Скульптури, створені майстром, прикрашають центри Парижа, Відня, Нью-Йорка, Барселони. “Сюрреалізм – це я”, - гордо заявляв художник, визначаючи свій метод як інтуїтивне втілення асоціацій марення.

Сюжети картин С. Далі важко та й і не потрібно переказувати, їх треба дивитись і перевіряти на них свій смак. Можна лише сказати: якщо Ван Гог – це біль і совість XX ст., то С.Далі – його хвороба. За власним висловом С. Далі, він прищепив собі “хворобу XX століття: культ грошей, еротики, жорстокості та розпусної ірраціональності”.

Протягом усього XX cт. культура модернізму тяжіла до абстракції (від лат. abstractio – далеке від дійсності), тобто відсторонення художніх образів від конкретного сюжету, образу, об`єкта. Абстракціонізм як провідна художня течія модернізму остаточно утвердився в західній культурі лише в 40-50 роках Він і нині залишається напрямом художньої творчості багатьох відомих майстрів.

Отже абстракціонізм – це безпредметне мистецтво, що не містить у собі жодного нагадування про дійсність. Тому його подекуди називають не фігуративним.

Розвиток абстрактного мистецтва був відображенням тенденції відчуження митця XX cт. від дійсності, неприйняття її реалій. “Що жахливішим стає світ, то абстрактнішим стає мистецтво”, - писав художник П. Клеє. Серед фундаторів абстракціонізму називають імена В. Кандинського (1866-1944), К. Малевича (1878-1935) та нідерландця П. Мондріана (1872-1944).

На відміну від філософа В. Кандинського, Казимир Малевич справжнім революціонером у мистецтві. У поширенні абстракції він вбачав насамперед необхідність рішучого розриву зі старим світом, утвердження нового справедливого суспільства. У 1915 р. на виставці у Петрограді художник вперше продемонстрував серію полотен, що являли собою комбінації найпростіших геометричних фігур, у тому числі знаменитий,, Чорний квадрат на білому тлі”Цей напрям у мистецтві живопису К. Малевич назвав супрематизмом (від лат.supremus- найвищий), тобто перевищенням над усіма попередніми художніми стилями і видами живопису.

Супрематизм, за Малевичем, це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. “Коли зникне звичка бачити в чисто живописний витвір” – писав художник в одному із своїх маніфестів. «Чорний квадрат» був символом кінця старого предметно-натурального і першим кроком до нового мистецтва». “Розфарбована площина, - писав художник про свою картину, - є найелементарнішою формою виразу чистого кольору, вивільненого віт тиску предметів”. Більшовицьку революцію К. Малевич, як і більшість модерністів, зустрів із захопленням, сподіваючись, що великий соціальний експеримент приведе до оновлення мистецтва у всесвітньому масштабі.

В історії модернізму XX cт. значне місце належить такому явищу, як авангард (від. фр. avant garde – передовий загін). До авангарду можна віднести художні течії модернізму, що декларують найрішучіший розрив із цінностями попередньої культури, активно і навіть агресивно пропагують свої погляди, вдаються до епатажу, акцій протесту, поєднують мистецьку діяльність із необхідністю соціального переустрою тощо.

Авангардистськими були численні течії модернізму, але поняття “авангард” як окреме самостійне художнє явище закріпилося лише за художніми угрупованнями дореволюційної Росії та Радянського Союзу, що діяли в 1910-середині 1930 років. Авангард – це сміливе новаторство, талант, відданий службі суспільству і водночас це “велика утопія”. Саме таку назву отримала міжнародна виставка авангардистів у Москві 1993 р.

Зародження російського авангарду відносять до 1910 р., коли в Москві та Петербурзі відбулись художні виставки об`єднань “Бубновий Валет” та “Союз молоді”. Представлені на них картини Н. Гончарової, М. Ларіонова, О. Лентулова, І. Машкова, братів В. та Д. Бурлюків, О. Екстер, П. Білонова та інших художників відображали новітні досягнення живопису, що йшли в руслі європейського модернізму (постімпресіонізму, кубізму, фовізму).

Найзначніший вплив на російський авангард у передреволюційні роки справив супрематизм К. Малевича та італійський футуризм (від лат. futurum – майбутнє). Для футуризму було характерне захоплення технікою, урбанізмом, намагання передати динаміку руху. Однак російські футуристи пішли значно далі від своїх попередників. У перші пореволюційні роки вони зробили футуризм гаслом оновлення суспільства на комуністичних засадах.

У мистецтві футуристи використовували принципи кубізму і супрематизму (кубофутуризм), у літературі взяли курс на агітацію і пропаганду ідей нового суспільства простими та доступними творами.

Цікава історія створення так званої агітаційної порцеляни, що надзвичайно високо цінується на світових художніх аукціонах. Представлена вона також і в колекції Київського музею російського мистецтва. Одразу після революції на складах Петербурзького Імператорського порцелянового заводу було знайдено велику кількість посуду, що не був розписаний. За наказом В. Леніна і наркома освіти РРСФР А. Луначарського цю порцеляну використали для агітаційних потреб, розфарбувавши комуністичною символікою і прикрасивши гаслами: “Хто не працює – той не їсть”, “Комунізм – світле майбутнє людства” тощо. За ескізами К. Малевича та його учнів була навіть створена невелика партія супрематично-кубістської порцеляни.

Футуристи взяли активну участь в оформленні площ і вулиць ряду міст до проведення революційних свят. У 1918 р. вони здійснювали план монументальної пропаганди більшовицького уряду – на місцях старих пам`ятників “царям та їх слугам” встановлювали нові монументи революціонерам, яскраво оформлювали агітаційні поїзди, пароплави, трамваї, випускали політичні плакати. Видатна роль в історії світової літератури XX cт. Належить в поезії футуризму (В. Хлєбников,

В. Маяковський, поетичне об`єднання реального мистецтва, до якого належали Д. Хармс, М. Заболоцький та ін). Митці-футуристи вели авангардний пошук нових форм поетики, що іноді перегукувався з ідеями дадаїстів, сюрреалістів (використання дитячої поезії, чорного гумору, логіки абсурду).

Чисто експериментальні, новаторські твори В. Хлєбникова та Д. Хармса вже на початку 30-х років сприймалися бюрократами від мистецтва як тонке знущання над радянською дійсністю, яка, власне, вже сама ставала “театром абсурду”. Твори митців були заборонені й не публікувалися аж до середини 80-х рр. Як художня течія футуризм поступово сходив зі сцени і в середині 20-х рр. на зміну йому прийшов конструктивізм, який найяскравіше виявився в архітектурі.

Функціоналісти вважали, що в основі розвитку архітектури мають лежати прості природні форми, які виражалися б формулою: “Помешкання – як житлова машина” (Ле Корбюзье). За принципами функціоналізму в

20-40-х роках XX cт. здійснювались програми житлового будівництва в усіх європейських країнах та США.

2. Тоталітаризм і культура

Протягом майже всього XX cт. культура зазнавала найвідчутніших втрат і деформацій внаслідок панування тоталітарних режимів. Тоталітаризм, особливо в першій половині століття, був притаманний не лише окремим країнам і культурам – він став складовою людської психології та свідомості.

У найдовершеніших формах тоталітаризм існував у гітлерівській Німеччині в 30-40-ті роки та в сталінському Радянському Союзі. В СРСР протистояння культури тоталітаризму тривало до початку 90-х років, і хоч тоталітарна система і влада зазнали нищівної поразки, її рудименти досить стійкі й донині.

Саме вони є однією з головних причин досить повільного просування посттоталітарних держав шляхом демократії і прогресу.

Важливою є проблема сутності, генези та коренів тоталітаризму (від лат. totalis – суцільний, всеохоплюючий). Цей термін був введений у політичний та науковий обіг ідеологами італійського фашизму в 20-ті роки і відповідав їх прагненням створити сильну, централізовану, авторитарну державу на відміну від “загниваючих західних демократій” та “безповідальної практики більшовизму”. У другій половині XX ст. представники західної політології розробили концепцію тоталітаризму як інструмент для критики фашистських та комуністичних режимів. Згідно з цією концепцією, тоталітарним є тип суспільства, в якому існує жорсткий контроль влади над усіма сферами життя суспільства, а також кожної особистості, панує одна ідеологія, політика, мораль, культура. Це суспільство нетерпиме до інакодумства, однобічне і примітивне в культурному відношенні. Отже, тоталітаризм є антиподом демократії.

Історія людства знала чимало культур, що мали схожі з тоталітаризмом риси. Проте жодна з них (Шумеро-Вавилон, Єгипет, Римська імперія, Візантія, Європа періоду контрреформації та абсолютизму) не була повністю тоталітарною, оскільки складалась із замкнутих культурних прошарків, або соціумів, - селянства, ремісників, буржуазії, дворянства, аристократії.

Парадокс полягає в тому, що саме демократія XIX cт. сприяла небаченому тоталітаризмові XX cт. Надавши однакових прав громадянам, розбивши станові перегородки, вивільнивши гігантську енергію мас, вона породила ілюзії на швидке оновлення суспільства на засадах соціальної справедливості і культурної рівності.

Одразу після більшовицької революції в Радянській Росії було створено цензуру, заборонено політичні партії, громадські та культурні об`єднання, що не стояли на комуністичних позиціях. З бібліотек вилучали “ідеологічно шкідливу літературу”, оголошено війну релігії і церкві. З країни змушений був емігрувати цвіт інтелігенції. Залишки духовного опору серед інтелігенції остаточно ліквідовано в 1922 р., коли за наказом В. Леніна і Л. Троцького з провідних культурних центрів – Москви, Петрограда, Києва, Харкова та інших – за кордон вивезли десятки вчених, філософів, письменників із світовим ім`ям.

Серед них філософи М. Бердяєв, І. Ільїн, С. Франк, соціолог П. Сорокін, історики С. Мельгунов, О. Кізеветтер, В. Мякотін, письменники

М. Осоргін, О. Ізгоєв. Так вперше в XX cт. людей виганяли з країни не за контрреволюційні дії, а за спосіб думок.

У роки НЕПу, коли ідеологічний тиск і цензура дещо послабшали, в СРСР з`явились талановиті твори, в яких письменники намагалися осмислити революційні колізії та болючі проблеми життя, посилюючи в них мотиви гуманізму: Є. Замятін (“Ми”), І. Бабель (“Конармія”, “Одеські оповідання”), Б. Пільняк (“Червоне дерево”), А. Платонов (“Чевенгур”), М. Зощенко (“Оповідання”), М. Булгаков (“Біла гвардія”) та ін. Численні газети і журнали, що стали рупорами партійної пропаганди, піддавали ці твори нищівній критиці, ідеологічному цькуванню, органи ДПУ вносили їх до списків соціально небезпечних. У М. Булгакова під час обшуку було вилучено рукописи щоденників та повісті “Собаче серце”, доноси складалися на Б. Пильняка та Є. Замятіна.

Не дивно, що в 30-х роках, коли з НЕПом було покінчено, багато талановитих творів на довгі роки було заборонено, а їх автори зазнали репресій та поневірянь. У ці ж роки знищено революційний авангард у мистецтві та архітектурі, оскільки, на думку партійних ідеологів, він був надто анархічним, чужим простому народові. Художнє новаторство засуджувалося як буржуазне шкідництво. Було оголошено поза законом мистецькі експерименти Д. Шостаковича, С. Маршака і К. Чуковського,

Б. Пастернака.

Прийняттям постанови “Про перебудову літературно-художніх організацій” (1932), більшовицька партія взяла їх під свій жорсткий контроль.

Відтоді всі письменники, композитори, художники об`єднувались у творчі спілки на чолі з парткомом. Участь у спілках була обов`язковою, оскільки лише їх члени здобували право на професійну діяльність та нормальне матеріальне забезпечення.

Перший з`їзд радянських письменників, що відбувся в Москві у серпні 1934 р., проголосив головним методом художньої творчості соціалістичний реалізм. У доповіді на з`їзді М. Горький підкреслював, що соціалістичний реалізм вимагає від літератури “правдивого, історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку”. Мистецтво повинно активно втручатися в життя, оспівувати героїку революційних перетворень та виробничої тематики, бути тільки оптимістичним.

Метод соціалістичного реалізму вважався провідним у радянському мистецтві практично до початку горбачовської перебудови. Радянські дисиденти 70-х років, глузуючи над цим методом, казали що він придатний лише для вихваляння керівництва в доступній для останнього формі.

Подібно до СРСР, культура в нацистській Німеччині в 30-40-х роках також підпорядковувалась тотальному контролю з боку влади та держави, виконавчими органами якої були імперські палати (департаменти) в справах літератури, музики, образотворчого мистецтва. Вищою інстанцією було геббельсівське міністерство пропаганди, що дбало про викорінення всього, що може зашкодити націонал-соціалізму, та створювало культурний імідж фашизму. Але, на відміну від комунізму, в культурній політиці нацизму пріоритет віддавався не стільки соціальним або інтернаціональним питанням, скільки традиціям нації, доленосності арійської раси, що повинна нести світу свою високу культуру.

Класична німецька, в тому числі буржуазна, культура всіляко пропагувалась, досить нейтральне ставлення було до релігії. До того що належало першочерговому викоріненню, нацисти віднесли єврейську культуру та різноманітні ліві культурні течії (експресіонізм, кубізм, дадаїзм). Будучи расистами, ідеологи фашизму негативно ставились також до негритянської культури (зокрема джазової музики). Першою великою “культурною акцією” фашистів після приходу до влади було масове прилюдне спалення ідеологічно шкідливої літератури. З Німеччини масово почали емігрувати видатні діячі культури.

Згідно з наказом нацистського керівництва у 1937 р. у Мюнхені одночасно було відкрито дві художні виставки. Одна – “істинно німецького”, інша, як її назвали культурологи III Рейху, “дегенеративного, іудо-більшовицького” мистецтва. На задум організаторів цієї акції, народ міг порівняти реалістичні та неокласичні витвори митців рейху із “модерністськими викрутасами” та сам винести їм вирок. Після виставки, більшість із 700 експонованих на ній картин німецького експресіонізму були знищені. У 1939 р. Й. Геббельс частково спалив, а частково продав з молотка майже всі картини модерністів з музеїв та приватних колекцій, у тому числі В. ван Гога, П. Гогена, П. Пікассо, В. Кандинського та ін.

Із середини 30-х років культури сталінського та нацистського режимів стали надзвичайно схожими. В обох країнах панував ентузіазм, міцними підвалинами якого виступали масове ідеологічне запаморочення населення, його недостатня освіченість. Мільйони людей шикувалися в колони на численних парадах, маніфестаціях, святах, у мистецтві впроваджувався новий монументальний стиль (так званий сталінський ампір та неокласика III РРРРейху), що відрізнявся гігантизмом, культом сили, натуралізмом. Відомо що Й. Сталін і А. Гітлер докладали чималих зусиль для побудови найбільшої в світі споруди. У Москві на фундаменті знищеного храму Христа Спасителя перед війною почали споруджувати Палац Рад, який навіть у проектах виглядав гігантською потворою. А. Гітлер до самого початку війни плекав ідею про будівництво Великого Залу рейху на 180 тис. чоловік. Але мрія диктаторів про “Вавилонську вежу” не здійснилася.

Друга світова війна поклала край нацистській культурі в Німеччині. У СРСР агонія тоталітарної влади затягнулася ще на довгі роки, а все талановите, що було створене в радянській культурі за повоєнний час, виникло не завдяки, а всупереч тоталітаризму.

Право на образование – одно из основных и неотъемлемых конституционных прав граждан Российской Федерации.

Образование в России осуществляется прежде всего в соответствие с законодательством Российской Федерации и нормами международного права. Законодательство РФ в области образования включает в себя:

- Конституцию РФ,

- Бюджетный кодекс РФ;

-Гражданский кодекс РФ;

- Закон РФ «Об образовании» от 10.07.1992 г. № 3266-1 (с изменениями и дополнениями);

- Закон «О высшем и послевузовском профессиональном образовании» от 22 августа 1996 года № 125- ФЗ,

- Национальную доктрину развития образования в Российской Федерации до 2025 года;

- Государственную программу развития образования на 2013-2020 гг.

- Типовые положения «Об образовательном учреждении среднего профессионального образования», О дошкольном учреждении», Об общеобразовательном учреждении.

- Национальный проект «Образование».

Главным законом, регламентирующим общественные отношения, возникающие в сфере образования в связи с реализацией права на образование, являлся федеральный закон от 10.07.1992 N 3266-1 «Об образовании», но данный документ утрачивает силу с 1 сентября 2013 года в связи с принятием Федерального закона от 29.12.2012 N 273-ФЗ "Об образовании в Российской Федерации".
Н овый Закон об образовании - комплексный базовый акт, интегрирующий в себе как общие положения, так и нормы, регулирующие отношения в отдельных подсистемах образования. Он заменяет целый ряд законодательных актов. В их числе - Закон «Об образовании» от 1992 г., Закон «О высшем и послевузовском профессиональном образовании» от 1996 г.

Впервые на законодательном уровне определяются особенности получения образования гражданами, проявившими выдающиеся способности, иностранцами и лицами без гражданства, осужденными. Особое внимание уделено условиям обучения лиц с ограниченными возможностями здоровья.

Более подробно регламентированы права, обязанности и ответственность педагогов. Оплата труда учителей не может быть ниже уровня средней зарплаты в соответствующем регионе.

Перераспределяются полномочия региональных органов госвласти и органов местного самоуправления по обеспечению гарантий прав граждан получить общедоступное и бесплатное дошкольное образование.

Федеральный закон вступает в силу с 1 сентября 2013 г., кроме отдельных положений, для которых установлены иные сроки.

Вот несколько важных изменений введенных ф едеральным законом от 29.12.2012 N 273-ФЗ "Об образовании в Российской Федерации"

Относительно общего образования существенных изменений не произошло. Уровни остались прежними, это:

- дошкольное образование;

- начальное общее образование;

- основное общее образование;

- только вместо среднего (полного) общего образования стало среднее общее образование.

А вот в отношении профессионального образования произошли изменения. Теперь вместо:

1. начального профессионального образования;

2. среднего профессионального образования, в том числе интегрированные образовательные программы среднего профессионального образования в области искусств;

3. высшего профессионального образования (программы бакалавриата, программы подготовки специалиста и программы магистратуры);

4. послевузовского профессионального образования. Будут следующие уровни:

1. среднее профессиональное образование,

2. высшее образование - бакалавриат;

3. высшее образование - специалитет, магистратура;

4. высшее образование - подготовка кадров высшей квалификации.

Вводится еще один уровень высшего образования - подготовка кадров высшей квалификации, к которой отнесены программы подготовки научно-педагогических кадров, программы ординатуры, программы ассистентуры-стажировки.

Что касаемо уровня начального профессионального образования, он войдет в систему среднего профессионального образования. В соответствии с законопроектом уровень среднего профессионального образования будет включать в себя два уровня образовательных программ: программы подготовки квалифицированных рабочих и служащих – это программа начального профессионального образования, а также программы подготовки специалистов среднего звена – сейчас они являются программами среднего профессионального образования. Данное введение считается совершенно оправданным шагом, поскольку качество выпускников уровня начального профессионального образования уже не удовлетворяет потребности экономики. Кроме того, это позволит расширить образовательные возможности лиц, имеющих начальное профессиональное образования, как в рамках "уровневого" образования, так и в рамках системы дополнительного профессионального образования.

В соответствии с Конституцией РФ гражданам РФ гарантируется возможность получения образования без каких-либо условий и ограничений независимо от пола, расы, национальности, языка, происхождения, места жительства, состояния здоровья и т.п.

Государство гарантирует бесплатность и общедоступность дошкольного, начального общего, основного общего, среднего (полного) общего образования и начального профессионального образования, а также на конкурсной основе бесплатность среднего, высшего и послевузовского профессионального образования в государственных и муниципальных образовательных учреждениях.

Понятие бесплатности для граждан означает, что расходы на обеспечение образования берет на себя государство, т.е. такие расходы должны быть предусмотрены в соответствующем бюджете.

Федеральный закон Российской Федерации «Об образовании» от 10.07.1992 № 3266-1 устанавливает общие принципы и начала правового регулирования отношений в сфере образования, государственные гарантии прав и свобод в образовании Российской Федерации; регламентирует отношения, возникающие в сфере образования, определяет правовое положение их участников, закрепляет особенности применения к отношениям в сфере образования норм административного, гражданского, трудового, финансового и других отраслей права.

Законопроект "Об образовании в Российской Федерации", подготовленный министерством образования и науки, заменит два базовых закона - "Об образовании" и "О высшем и послевузовском профессиональном образовании", которые были приняты в 1992 и 1996 годах соответственно. В нем будут прописаны нормы по всем уровням образования, включая дошкольное, профессиональное - начальное, среднее, высшее и дополнительное. По данным ведомства, в настоящее время законопроект находится на рассмотрении в правительстве РФ.

Национальная доктрина образования в Российской Федерации до 2025 года является основополагающим государственным документом, устанавливающим приоритет образования в государственной политике, стратегию и основные направления его развития.

Российское правительство утвердило государственную программу развития образования до 2020 года. Госпрограмма направлена на реализацию мероприятий по обеспечению функционирования и развития всех уровней сферы образования.

Задачи Государственной программы:

Первая задача – формирование гибкой, подотчетной обществу системы непрерывного профессионального образования - (продолжение внедрения уровневого высшего образования, постепенный перевод программ начального профессионального образования на короткие образовательные программы прикладных квалификаций, введение прикладного бакалавриата);

Вторая задача – развитие инфраструктуры и организационно-экономических механизмов, обеспечивающих максимально равную доступность услуг дошкольного, общего, дополнительного образования детей, включает:

- обеспечение доступности качественного общего образования независимо от места жительства, социального и материального положения семей и состояния здоровья обучающихся;

- создание современных условий обучения;

Третья задача – модернизация образовательных программ в системах дошкольного, общего и дополнительного образования детей, направленная на достижение современного качества учебных результатов и результатов социализации. Она предусматривает стимулирование качественного труда педагогических работников, внедрение современных стандартов общего образования, обновление содержания, технологий и материальной среды образования, в том числе развитие информационных технологий.

Четвертая задача – создание современной системы оценки качества образования на основе принципов открытости, объективности, прозрачности, общественно-профессионального участия.

Деятельность государственных и муниципальных образовательных учреждений регулируется Типовыми положениями об образовательных учреждениях соответствующих типов и видов, утверждаемыми Правительством Российской Федерации, и разрабатываемыми на их основе уставами этих образовательных учреждений.

Реализация государственных гарантий права граждан на образование обеспечивается путем создание системы и соответствующих условий для получения образования.

С учетом потребностей и возможностей личности образовательные программы осваиваются в очной форме, очно-заочной (вечерней), заочной, в форме семейного образования, самообразования, экстерната.

Образовательное учреждение создается учредителем по собственной инициативе и регистрируется уполномоченным органом в соответствии с законодательством РФ.

Образовательным является учреждение, осуществляющее образовательный процесс, то есть реализующее одну или несколько образовательных программ и (или) обеспечивающее содержание и воспитание обучающихся, воспитанников.

Образовательные учреждения являются некоммерческими организациями и по своим организационно-правовым формам могут быть государственными, муниципальными, негосударственными (частными, учреждениями общественных и религиозных организаций (объединений)).

Выделяют следующие типы образовательных учреждений:

1) дошкольные;

2) общеобразовательные (начального общего, основного общего, среднего (полного) общего образования);

3) учреждения начального профессионального, среднего профессионального, высшего профессионального и послевузовского профессионального образования;

4) учреждения дополнительного образования взрослых;

5) специальные (коррекционные) для обучающихся, воспитанников с ограниченными возможностями здоровья;

7) учреждения для детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей (законных представителей);

8) учреждения дополнительного образования детей;

9) другие учреждения, осуществляющие образовательный процесс.

В настоящее время проводятся большие нововведения в бюджетной сфере, обусловленные принятием Федерального Закона от 8 мая 2010г. №83-ФЗ «О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации в связи с совершенствованием правового положения государственных (муниципальных) учреждений» и Программы повышения эффективности бюджетных расходов на период до 2012 года.

Согласно Закону № 83-ФЗ с 1 января 2011 г. на территории Российской Федерации действуют государственные (муниципальные) образовательные учреждения трех типов: казенные, бюджетные (нового типа) и автономные. Для каждого из них предусмотрен свой порядок финансового обеспечения из бюджетов различных уровней.

Так, с 1 января 2011 г. финансовое обеспечение деятельности казенных учреждений осуществляется за счет средств из бюджета на основе бюджетной сметы. Общие требования к порядку составления, утверждения и ведения бюджетных смет казенных учреждений утверждены приказом Минфина России от 20.11.2007 № 112н.

Государственные (муниципальные) бюджетные учреждения вправе применять бюджетную смету до конца июня 2012 г. (в так называемый переходный период). С 1 июля их финансовое обеспечение будет осуществляться в виде субсидии на выполнение государственного (муниципального) задания, предоставляемой на основании плана финансово-хозяйственной деятельности.

После вступление в действие Закона № 83-ФЗ бюджетные учреждения будут отличаться друг от друга своим правовым статусом, т. е. теми возможностями, которые получит их администрация для осуществления своей деятельности. Если говорить кратко, то казенное учреждение будет максимально ограничено в проявлении какой-либо инициативы, однако получит финансовые гарантии от учредителя. Бюджетное и автономное учреждения будут иметь больше возможностей для осуществления самостоятельной деятельности, однако на них ляжет и больший груз ответственности, поскольку учредитель не будет предоставлять им финансовых гарантий.

В частности, закон устанавливает новые правила финансирования бюджетных учреждений: с 2011 г. денежные средства (субсидии) им будут выдаваться на выполнение государственного (муниципального) задания.

Следует сделать вывод, что у автономного учреждения существует два канала источников финансирования своей деятельности, это бюджетные и внебюджетные источники.

При этом доходами от приносящей доход деятельности учреждение вправе распоряжаться самостоятельно, а вот от выполнения государственного (муниципального) задания на оказание государственной (муниципальной) услуги может отказаться, при этом учреждение будет финансироваться не за счет субсидий на выполнение государственного (муниципального) задания, а на основе федеральных (региональных) нормативов финансового обеспечения образовательной деятельности.

Для бюджетных учреждений, финансируемых ранее по смете, с первого января 2011 года также изменился механизм финансового обеспечения.

Бюджетные учреждения не составляют смету, при этом для бюджетного учреждения составляется государственное (муниципальное) задание, которое доводится до общеобразовательного бюджетного учреждения вместе с субсидией на выполнение этого задания.

Бюджетным учреждениям предоставляется право заниматься приносящей доходы деятельностью, доходы от осуществления которой будут поступать в самостоятельное распоряжение этих учреждений.

Что же касается казенных учреждений, статус которых, по существу, аналогичен правовому положению бюджетных учреждений, предусмотренному до вступления в силу ФЗ №83, то есть финансовое обеспечение осуществляется на основании составленной сметы самим казенным общеобразовательным учреждением.

Также для казенных учреждений устанавливаются дополнительного ограничения в виде требования о зачислении всех доходов, полученных от приносящей доходы деятельности, в соответствующий бюджет.

Таким образом, финансовое обеспечение автономных и бюджетных учреждений общего образования осуществляется на основании субсидий на выполнение государственного (муниципального) задания, казенных на основании составления сметы.

Также стоит отметить, что деятельность приносящую доход, учреждения могут выполнять только в соответствии с уставом и платные услуги могут оказываться только сверх государственного (муниципального) задания.

Базовые изменения в статусе бюджетных учреждений сводятся к расширению объема их прав и повышению самостоятельности и выражаются в следующем:

- осуществляется переход с бюджетной сметы на субсидии по государственному (муниципальному) заданию (т. е. изменяются механизмы финансового обеспечения);

- полученные доходы не являются доходами бюджета, остаются в распоряжении учреждения и должны направляться на достижение целей, ради которых оно создано;

- расширяется самостоятельность в использовании средств, полученных из бюджета;

- отменяется субсидиарная ответственность государства по обязательствам учреждения;

- расширяются права на распоряжение движимым имуществом (за исключением особо ценного движимого имущества);

- появляется возможность заключения гражданско-­правовых договоров, приобретения прав и обязанностей от своего имени.

Финансирование расходов на образование осуществляется из бюджетов всех трех уровней бюджетной системы, причем для каждого уровня определена своя компетенция.

За счет федерального бюджета финансируются федеральные образовательные учреждения, как правило, это учреждения высшего и среднего профессионального образования. Также из федерального бюджета финансируются расходы по финансированию целевых образовательных программ и проведение научных исследований в области образования.

Региональные бюджеты финансируют содержание образовательных учреждений, находящихся в ведении субъекта РФ, региональные целевые образовательные программы, а также финансирование приобретения учебников и учебного оборудования для образовательных учреждений субъекта.

Местные бюджеты осуществляют финансирование общеобразовательных школ, учреждений дошкольного и дополнительного образования, целевых образовательных программ.

Рисунок 2.6 – Расходы федерального бюджета по разделу «Образование» в динамике за 2009-2014 гг.

Как свидетельствуют рисунок 2.6 и данные, отраженные в приложении А, расходы федерального бюджета по разделу 07 «Образование» до 2012 года имеют тенденцию к увеличению. Если на 2009 год, сумма расходов по разделу 07 «Образование» была утверждена в сумме 387885 млн. р., то уже при планировании расходов на 2011 год, сумма увеличилась на 173,94 млрд. р. и составила 560015,5 млн. р., а на 2012 год расходы на образование были утверждены на 7,8 % больше, чем в 2011 году или в размере 603515 млн. р.

В 2013-2014 гг. наблюдается сокращение расходов на образование. Так, на 2013 год расходы на образование утверждены только на 92,6 % от величины расходов 2012 года, в 2014 году на 89,4 %.

Таблица 2.7 - Расходы бюджета Оренбургской области на образование

в динамике за 2010-2014 года

в млн. р.

Период
Образование	3 174	9 832	11 921	11 922	12 247
Общее образование	1 036	7 309	8 320	8 542	8 804
Начальное профессиональное образование	1 220	1 205	1 011	1 034
Среднее профессиональное образование			1 214	1 226	1 248
Профессиональная подготовка, переподготовка и повышение квалификации	31,3	36,7	16,3	16,9	17,3
Высшее и послевузовское профессиональное образование	106,3	73,7	82,1	83,6	87,3
Молодежная политика и оздоровление детей
Другие вопросы в области образования

Можно отметить, что за анализируемый период наблюдается стабильный рост расходов как в целом по разделу «Образование, так и на среднее профессиональное образование. Так, если в 2010 году на среднее профессиональное образование было выделено 524 млн. р., то к 2012 году данная сумма была увеличена более, чем 2 раза и составила - 1 214 млн.р., на 2013 год запланировано 1226 млн. р., на 2014 год - 1248 млн.р. Вместе с тем, отмечается сокращение расходов на начальное профессиональное образование, на высшее и послевузовское профессиональное образование.

Рисунок 2.9 – Структура расходов бюджета Оренбургской области по разделу 07 «Образование»

Анализ структуры расходов на образование в Оренбургской области показал, что наибольший удельный вес приходится на общее образование. Доля расходов на среднее профессиональное образование колеблется от 16,52 % в 2010 году до 10,19 % в 2014 году. Резкое сокращение удельного веса расходов по подразделу «Среднее профессиональное образование» отмечается в 2011 году.

План финансово-хозяйственной деятельности является важнейшим документом для бюджетных и автономных учреждений. В отличие от бюджетной сметы, в нем отражаются операции не только с субсидиями, планируемыми к получению из бюджета, но и со средствами от иной приносящей доходы деятельности. Это позволяет учредителю детально контролировать и регулировать финансовую деятельность подведомственных ему учреждений.

Плановые показатели по поступлениям формируются учреждением в разрезе:

1. Субсидий на выполнение государственного (муниципального) задания.

2. Целевых субсидий.

3. Бюджетных инвестиций.

4. Поступлений от оказания учреждением услуг (выполнения работ), относящихся в соответствии с уставом учреждения к его основным видам деятельности, предоставление которых для физических и юридических лиц осуществляется на платной основе, а также поступлений от иной приносящей доход деятельности.

5. Поступлений от реализации ценных бумаг (для государственных (муниципальных) автономных учреждений, а также государственных (муниципальных) бюджетных учреждений в случаях, установленных федеральными законами).

Плановые показатели по выплатам формируются учреждением в разрезе выплат на:

1. Оплату труда и начисления на выплаты по оплате труда.

2. Услуги связи.

3. Транспортные услуги.

4. Коммунальные услуги.

5. Арендную плату за пользование имуществом.

6. Услуги по содержанию имущества.

7. Прочие услуги.

8. Пособия по социальной помощи населению.

9. Приобретение основных средств.

10. Приобретение нематериальных активов.

11. Приобретение материальных запасов.

12. Приобретение ценных бумаг (для государственных (муниципальных) автономных учреждений, а также государственных (муниципальных) бюджетных учреждений в случаях, установленных федеральными законами).

13. Прочие расходы.

Первым этапом планирования бюджетных средств на содержание общеобразовательных учреждений является расчет производственных (сетевых) показателей учреждений общего образования.

Производственные показатели при планировании расходов на образование определяются в следующей последовательности: переходящая сеть и контингенты; прирост (сокращение) сети и контингентов; среднегодовые показатели сети и контингентов.

Кроме того, при планировании расходов на общеобразовательные учреждения необходимо определить переходящее число классов и учащихся (число классов всего и по группам классов и в общей сумме). Следует отметить, что количество классов в школах зависит не только от числа учащихся, но и от обоснованности комплектования классов, рационализации размещения школьной сети, санитарных норм.

В настоящее время существуют следующие показатели по сети, штатам и контингентам общеобразовательных учреждений:

- количество учреждений;

- количество классов;

- численность учащихся и воспитанников;

- педагогические ставки в общеобразовательных школах и школах-интернатах;

- штатные единицы руководящих работников, административно-хозяйственного и учебно-вспомогательного персонала в школах;

При расчете производственных показателей используются данные на начало года, на конец года и среднегодовые показатели сети и контингентов общеобразовательных учреждений.

Расчет среднегодовых показателей сети и контингента учреждений образования проводится в настоящее время по формуле 1:

К_ср = (К₁М₁ + К₂М₂): 12, (1)

где К₁ – контингент на начало планируемого года;

К₂ – контингент планируемого года;

М₁ – число месяцев функционирования учреждений с переходящим контингентом на начало года;

М₂ – число месяцев функционирования учреждений с новым контингентом не конец года;

12 – число месяцев в году [24, с.444].

Производственные показатели по школе определяются по группам классов: 1-3(4), 5-9, 10-11.

Эти данные приводятся в смете на две даты – на 1 января и на 1 сентября планируемого года, а также в среднегодовом исчислении. Число учащихся на 1 января принимается по фактическому состоянию на последнюю отчетную дату. Численность учащихся на 1 сентября планируемого года определяется в соответствии с планом приема и выпуска учащихся. Число детей, поступающих в планируемом году в первые классы, устанавливается по данным специального учета.

Следует учитывать и такую особенность комплектования школ: основная часть первоклассников осваивает программу начальной школы в течение 3 лет и сразу переводиться в 5 класс; 4 года учатся в начальной школе дети, начинающие обучение с 6 лет. Число учащихся в последующих классах обычно планируется на уровне выпуска учащихся из предшествующих классов. Исключение составляет планирование контингентов 10 классов. При определении численности учащихся этих классов учитывается, что часть выпускников 9 классов общеобразовательных школ продолжит образование в других типах учебных заведений.

В настоящее время предельная наполняемость классов установлена в количестве 25 учащихся в соответствии с Типовым положением об общеобразовательном учреждении.

Один из важнейших сетевых показателей, используемых в процессе планирования расходов общеобразовательных школ, - педагогические ставки. Число педагогических ставок рассчитывается на базе двух показателей – числа часов учебных занятий и нормы учебной нагрузки учителя в неделю. Базисный учебный план РФ устанавливает предельно допустимую нагрузку на учащихся в часах. Для пятидневной учебной недели она составляет:

в 1-3 классах	22 часа
в 5 классе	28 часов
в 6 классе	29 часов
в 7 классе	31 час
в 8 классе	32 часа
в 10-11 классах	36 часов

Норма учебной нагрузки учителя на ставку заработной платы установлена - 18 часов в неделю. Поэтому число педагогических ставок определяется отдельно по группам классов. Общее число учебных занятий по каждой группе классов в неделю определяется умножением количества классов определенной группы на число часов на один класс соответствующей группы.

Количество педагогических ставок рассчитывается как частное общего числа часов учебных занятий в неделю по каждой группе классов и установленной нормы учебной нагрузки учителя.

Для работников федеральных бюджетных учреждений с 1 декабря 2008 года действуют новые системы оплаты труда.

Системы оплаты труда работников бюджетной сферы включают в себя размеры окладов (должностных окладов), ставок заработной платы, а также компенсационные и стимулирующие выплаты.

Фонд оплаты труда руководителей, специалистов и работников учреждений формируется из базовой части (ФОТб) и стимулирующей части (ФОТст):

ФОТоу = ФОТб + ФОТст, (2)

Базовая часть (ФОТб) формируется из средств на оплату должностных окладов, которые определяются на предстоящий финансовый год (из расчета на 12 месяцев), исходя из штатного расписания и тарификационного списка учреждения по состоянию на 1 сентября соответствующего учебного года и средств на выплаты компенсационного характера. Рекомендуемое значение средств на выплаты компенсационного характера для учреждений составляет до 25 процентов средств, предусмотренных на оплату должностных окладов.

Стимулирующая часть (ФОТст) формируется из средств на выплаты стимулирующего характера. Рекомендуемое значение средств на выплаты стимулирующего характера составляет до 30 процентов средств, предусмотренных на оплату должностных окладов.

Экономия средств по фонду оплаты труда, образовавшаяся в ходе исполнения сметы доходов и расходов, а также в результате проведения мероприятий по оптимизации штатного расписания учреждения, направляется на выплаты стимулирующего характера руководителям, специалистам и работникам учреждения за показатели качества и результативности.

К выплатам компенсационного характера относятся:

- выплаты за тяжелую работу, работу с вредными и (или) опасными и иными особыми условиями труда;

- выплаты за работу в условиях, отклоняющихся от нормальных;

- выплаты за работу в особых климатических условиях;

- выплаты за работу в выходные и праздничные дни;

- выплаты за работу в ночное время;

- выплаты за совмещение профессий (должностей), расширение зон обслуживания или увеличение объема выполняемых работ, выполнение обязанностей временно отсутствующего работника без освобождения от работы, в том числе за:

- классное руководство;

- проверку тетрадей и письменных работ по русскому языку, родному языку и литературе; по математике; по иностранному языку;

- заведование учебными кабинетами, учебно-опытными участками (в том числе подсобным хозяйством), учебными мастерскими;

- работу с реактивами;

- организацию трудового, учебно-производственного обучения, профессиональной ориентации обучающихся;

- проведение внеклассной работы по физическому воспитанию;

- организацию работы библиотеки (при отсутствии должности заведующего библиотекой, библиотекаря);

- руководство учебно-методическими объединениями;

- ведение делопроизводства;

- заведование учебно - опытным участком;

Рекомендуемый размер выплат в процентном отношении к должностному окладу руководителя, специалиста, работника учреждения за совмещение профессий (должностей) и выполнение дополнительной работы, не предусмотренной основной трудовой функцией:

- классное руководство -15% к должностному окладу в 1-4 классах;

- классное руководство- 20% к должностному окладу в 5-11 классах;

- проверка тетрадей и письменных работ -10% к должностному окладу в 1-4 классах.

Выплаты стимулирующего характера производятся в целях повышения материальной заинтересованности в достижении высоких результатов в работе и высокого качества труда руководителей, специалистов и работников учреждений с учетом следующих показателей:

- рост качества обучения;

- подготовка призеров олимпиад, конкурсов, лауреатов конференций различного уровня;

- участие в инновационной деятельности, ведение экспериментальной работы, разработка и внедрение авторских программ, выполнение программ углубленного и расширенного изучения предметов;

- участие педагога в методической работе (конференциях, семинарах, методических объединениях);

- проведение мероприятий по профилактике вредных привычек у обучающихся;

- снижение (отсутствие) пропусков обучающихся уроков без уважительной причины.

Следующей экономической статьей расхода по учреждению образования являются 213 "Начисления на плату труда". Расходы по этой статье связаны с уплатой страховых взносов во внебюджетные фонды. С 2012 года их размер составляет 30,2 %.

По статье 221 «Услуги связи» в бюджетной смете отражаются плановые показатели расходов по абонентской плате за телефон, оплате почтовых отправлений (писем, посылок) и другие виды услуг связи. Расходы по содержанию транспорта, включая затраты на его капитальный и текущий ремонт, расходы на наем транспортных средств для доставки грузов и перевозки пассажиров, в данном случае детей, планируются по статье 222 «Транспортные услуги».

Значительное место в затратах на содержание учреждений занимает оплата коммунальных услуг - статья 223 «Коммунальные услуги». На эту статью относятся расходы, связанные с оплатой отопления и освещения зданий и помещений учреждений, водоснабжения, канализации, содержания помещений в чистоте, оплатой услуг прачечных и другие коммунальные платежи, оплата счетов организаций коммунального хозяйства и других ведомств по освещению, очистке и поливке прилегающих к учреждению улиц, содержанию водостоков, их очистке и текущему ремонту, а также расходы по аренде помещений.

По статье 226 «Прочие услуги» учитываются расходы на оплату услуг охраны, страхование автомобилей, обслуживание системы пожарной сигнализации и кнопок тревожной сигнализации, расходы на подписку и повышение квалификации педагогов и воспитателей.

Статья 260 «Социальное обеспечение» содержит планируемый объем расходов по выплате трансфертов населению. К ним относятся расходы по выплате пособий опекунам, выпускникам, трансферты на питание.

Большую группу расходов составляют затраты, связанные с приобретением предметов снабжения и расходных материалов. Эти расходы планируются по статье 300 «Поступление нефинансовых активов. К этой группе расходов относят закупки всех видов материальных средств, квалифицируемых как малоценные и быстроизнашивающиеся или имеющие срок службы менее одного года. Данная статья содержит подстатьи для планирования различного вида материальных средств. Так подстатья 310 «Увеличение стоимости основных средств» включает в себя расходы на:

- Приобретение мягкого инвентаря;

- Приобретение оборудования;

- Приобретение приборов учета воды, тепла, огнетушителей.

Планирование расходов на содержание учреждений образования осуществляется в соответствии с методикой расчета расходов областного бюджета на очередной финансовый год. В этой методике даны рекомендации для корректировки расчетных показателей при планировании расходов образовательных учреждений, а также определяется субвенция на обеспечение государственных гарантий прав граждан на получение общедоступного и бесплатного дошкольного, начального общего, основного общего, среднего (полного) общего образования, а также дополнительного образования в общеобразовательных учреждениях.

В норматив на реализацию государственных гарантий прав граждан на получение образования в части реализации основных общеобразовательных программ не включаются расходы на:

- коммунальные услуги;

- арендную плату за пользование имуществом;

- услуги по содержанию имущества (все расходы, которые относятся на код классификации операций сектора государственного управления 225 в соответствии с приказом Министерства финансов Российской Федерации от 30 декабря 2009 года № 150н «Об утверждении Указаний о порядке применения бюджетной классификации Российской Федерации», а именно расходы по содержанию в чистоте помещений, зданий, дворов, техническое обслуживание, текущий и капитальный ремонт всего имущества и другие аналогичные расходы);

- прочие расходы, относящиеся на код классификации операций сектора государственного управления 290 и связанные с содержанием зданий;

- увеличение материальных запасов, относящееся на код классификации операций сектора государственного управления 340, в части приобретения материалов для содержания зданий;

- питание учащихся общеобразовательных учреждений, включая расходы по его организации;

- обеспечение мер социальной поддержки специалистов, работающих и проживающих в сельской местности.

Размер субвенции на реализацию государственного стандарта общего образования утверждается в расчете на одного обучающегося, проживающего:

- в городе;

- в сельском населенном пункте с численностью населения свыше 3000 человек;

- в сельском населенном пункте с численностью населения от 501 до 3000 человек;

- в сельском населенном пункте с численностью населения до 500 человек.

Так планирование расходов на реализацию государственного стандарта общего образования по общеобразовательным школам г. Оренбурга осуществляется в соответствии с предоставляемыми субвенциями, размер которых указывается в методике расчета расходов областного бюджета на очередной финансовый год, и представлен в таблице.

Размер субвенции определяется исходя из планируемого количества учащихся в общеобразовательных учреждениях области, по данным министерства образования Оренбургской области по состоянию на 1 сентября 2010, 2011 и 2013 годов.

Таблица 2.2.1 - Норматив на реализацию государственного стандарта общего образования в расчете на одного обучающегося Оренбургской области на

Дата добавления: 2013-12-14