Калькулювання у комплексному (сумісному) виробництві

Питания для самоконтролю

МД = постійні витрати + прибуток

МД = продажі – змінні витрати

Маржинальний дохід відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку.

З урахуванням цього можна визначити цей показник так:

Перевагами системи калькулювання змінних витрат є:

1. Звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат.

2. Спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінка запасів здійснюється відповідно до поточних витрат, що необхідні для виготовлення певних виробів.

3. Величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Недоліками системи калькулювання змінних витрат вважають:

1. Звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат, не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам податкової системи.

2. Для розподілу витрат на змінні та постійні потрібно додаткові розрахунки, які не завжди забезпечують точний результат.

3. Для прийняття стратегічних рішень необхідна інформація про повні витрати підприємства, що потребує додаткових витрат на розподіл постійних витрат позасистемним шляхом.

1. Які Ви знаєте зарубіжні системи обліку і калькулювання витрат на підприємстві?

2. Що являє собою метод калькулювання собівартості продукції на «основі діяльності»?

3. На які групи поділяються технологічні операції?

4. Що таке пули?

5. Як визначається ставка розподілу?

6. За якою формулою здійснюється розподіл пулу за видами продукції?

7. Охарактеризуйте послідовність калькулювання на основі діяльності.

8. У чому саме проявляються відмінності калькулювання собівартості на базі повних та змінних витрат?

9. Охарактеризуйте маржинальний дохід, як показник аналізу прибутковості та прийняття управлінських рішень.

10. Перелічіть переваги та недоліки системи калькулювання змінних витрат.

Лекція 10: Сумісне виробництво, готова та реалізована продукція.

1. Калькулювання у комплексному (сумісному) виробництві.

2. Собівартість готової та реалізованої продукції.

У ряді галузей промисловості виробництво є комплексним, або, як ще його називають, сумісним Особливість комплексного виробництва в тому, що з однієї і тієї самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів.

Щодо формування розподілу витрат важливою особливістю комплексних виробництв є співвідношення спільної для всіх продуктів частини технологічного процесу і диференційованої за їх видами. Ряд комплексних виробництв обмежуються одним спільним для всіх продуктів технологічним процесом (рис. 1.1) Продукти утворюються одночасно або з певним інтервалом вна­слідок одного технологічного процесу.

Готові продукти

Технологічний процес

А

Сировина

Б

Рис. 1.1. Схема виробництва із спільним для всіх продуктів технологічним процесом

Досить поширені комплексні виробництва, в яких частина
технологічного процесу є спільною, а інша частина диференцію­ється за продуктами на наступних стадіях оброблення (рис.1.2).

Напівфабрикати Готові продукти

Технологічний процес  

Технологічний процес  

А₁ А

Технологічний процес  

Сировина

Б₁ Б

Рис. 1.2. Схема виробництва із розгалуженим технологічним процесом.

Співвідношення спільної та відокремленої за видами продук­ції частин технологічного процесу в комплексному виробництві суттєво впливає на методи і точність калькулювання.

Для визначення собівартості виробів у комплексних виробни­цтвах застосовують методи вилучення витрат, розподілу витрат і комбінований метод.

Метод вилучення витрат застосовується тоді, коли результа­том виробництва є один основний продукт і один або декілька супутніх. Вартість супутніх продуктів за цінами продажу відні­мається від сукупних витрат і решта ділиться на кількість виго­товленої продукції.

С_о =, (1.1)

де С₀ — собівартість одиниці основного продукту;

С — сукупні виробничі витрати за певний (звітний) період, віднесені на готову продукції;

В_с — вартість (виручка від продажу) супутніх продуктів;

С_в — собівартість товарних відходів (відходи, які можуть бу­ти використані за певною оцінкою);

N — кількість виготовленого основного продукту.

Метод досить простий, але його недолік в тому, що визнача­ється собівартість лише основного продукту. Він є прийнятним у однопродуктових виробництвах, у яких частка супутньої продук­ції у загальному її обсязі невелика.

Метод розподілу витрат застосовується у виробництвах, у яких із однієї і тієї самої сировини одночасно виготовляється де­кілька основних продуктів, а супутні продукти відсутні або ста­новлять суттєву частку загального обсягу виробництва і кальку­люються як основні. Сутність методу полягає в тому, що сукупні витрати розподіляються між продуктами за певними коефіцієн­тами, які опосередковано характеризують витратомісткість виро­бів. Універсальним показником для обчислення таких коефіцієн­тів є ціни на продукти, встановлені на ринку. Замість цін можна використовувати собівартість продуктів або їх аналогів в однопродуктових виробництвах (якщо такі існують).

Коли за основу розподілу витрат беруть ціни на продукти, то обчислення спрощуються. В цьому випадку витрати розподіля­ються пропорційно вартості готової продукції. Порядок розрахун­ків такий:

— обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн. випуску готової
продукції

к_в =, (1.2)

— визначається собівартість окремих виробів

С_Оі = Ц_і * к_в (1.3)

де С — сукупні спільні витрати у комплексному процесі за роз­рахунковий період;

В — загальний обсяг виготовленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція);

С_0і, Ц, — відповідно собівартість і ціна і-го виробу.

Комбінований метод визначення собівартості продуктів не є самостійним, а поєднує в собі два попередні методи. Він застосо­вується у тих випадках, коли із однієї сировини одержують декі­лька основних і супутніх продуктів. Під час калькулювання у та­ких виробництвах із загальної суми витрат вилучають вартість супутніх продуктів, а решту розподіляють між основними продук­тами пропорційно встановленим коефіцієнтам.

Дата добавления: 2013-12-14