Внутрішні резерви зниження витрат та стимулювання економії ресурсів

Визначення ступеня надійності функції витрат.

Для визначення ступеня надійності функції витрат використовують :

· Коефіцієнт детермінації;

· Стандартна помилка обчислення;

· Стандартна помилка коефіцієнт.

І. Коефіцієнт детермінації – характеризує питому вагу суми відхилень показника «у», що визначається незалежною зміною «х» в сумі загального відхилення і визначається за формулою:

R² = 1 - , де (7.1)

Якщо 0,3 R² , то ця функція витрат є надійною.

– залишкова дисперсія.

–загальна дисперсія.

Залишкова дисперсія)– визначає ту частину відхилень фактичних спостережень, яка обумовлена впливом випадкових або неконтрольованих чинників. Вона визначається як середнє значення квадрата різниці між фактичною та розрахунковою величиною.

= ∑ ,де (7.2)

- фактичні витрати,

– розрахункові витрати,

- кількість спостережень.

Загальна дисперсія –визначається як середнє значення квадрата різниці між фактичною і середньо-фактичною величиною витрат.

= ∑ ,де (7.3)

ІІ. Стандартна помилка обчислення –це абсолютний розмір ймовірного відхилення від лінії регресії. Цей показник дає змогу встановити інтервал в межах якого можна бути більш – менш впевненим щодо правдивості оцінок і розраховується за формулою:

S_С = (7.4)

ІІІ. Стандартна помилка коефіцієнта –це показник , що відображає вплив випадкових чинників на величину змінних витрат на одиницю продукції ( в ) і визначається за формулою :

S_В = , (7.5)

- середнє значення фактора витрат .

в / S_В 2.

 

 

 

Функції обліку та контролю органічно пов'язані і виступають передумовою пошуку резервів зни­ження витрат та стимулювання економії ресурсів. Залежно від джерел формування внутрішні резерви мінімізації виробничих витрат можна систематизувати за такими групами:

1.Резерви зниження рівня витрат за рахунок раціоналізації структурних характеристик випуску продукції. Цю групу утво­рюють такі позиції резервів:

— приведення номенклатури і асортименту продукції, яку ви­пускає підприємство, в оптимальну відповідність до можливос­тей його виробничої системи;

— збільшення обсягів виробництва за видами продукції, що має забезпечити зниження умовно-постійних витрат на одиницю продукції.

2. Резерви зниження рівня витрат за рахунок підвищення тех­нічного рівня виробництва. Ця група резервів містить такі позиції:

— механізація та автоматизація виробничих процесів, поліп­шення експлуатації задіяного устаткування;

— вдосконалення та розвиток техніки і технологій;

— поліпшення використання сировини, матеріалів, палива і енергії;

— запровадження у виробництво нових видів сировини, мате­ріалів, палива і енергії.

3. Резерви зниження рівня витрат за рахунок покращання ор­ганізації виробництва і праці. Сюди входять такі джерела:

— підвищення узгодженості в роботі між окремими ланками виробництва (структурними одиницями);

— оптимізація розподілу виробничих завдань між одиницями устаткування;

— взаємне узгодження виконання виробничих завдань у часі;

— скорочення втрат від простоїв робітників;

— скорочення втрат від нестачі необхідних матеріалів, напів­фабрикатів та комплектуючих.

Доцільною є структуризація резервів зниження витрат за стат­тями калькуляції. Такий підхід дозволяє представити такі групи резервів.

1. Для статті калькуляції «Сировина та матеріали»:

• збільшення виходу готової продукції з сировини та матеріалів;

• оптимізація забезпечення виробництва напівфабрикатами з погляду їх власного виготовлення чи закупівлі зі сторони;

• використання більш дешевих матеріалів належної якості;

• продуктивне використання відходів виробництва.

2. Для статті «Паливо та енергія на технологічні цілі»:

• вишукування більш дешевих видів палива;

• впровадження енергозберігаючих технологій;

• раціональне використання відповідних агрегатів та устатку­вання.

 

3. Для етапі «Зарплата виробничих робітників»:

• впровадження обґрунтованих методів організації праці;

• впровадження обґрунтованих норм виробітку, їх регулярний перегляд;

• зниження трудомісткості продукції;

• зниження втрат робочого часу.

4. Для статті «Загальновиробничі витрати»:

• раціональне використання машин та устаткування;

• впровадження обґрунтованих норм обслуговування одиниць устаткування;

• раціональна структура ремонтів;

• підвищення якості міжремонтного обслуговування;

• механізація підсобних та допоміжних робіт;

• оптимальне поєднання операцій виробничого процесу;

• оптимальне розташування робочих місць і їх груп.

Ефективне виявлення та використання джерел економи ресурсів та зниження витрат неможливе без побудови відповідної сис­теми стимулювання працівників. Виходячи з того, що базовими для людини є матеріальні потреби, вирішальна роль у цілеспря­мованому формуванні потрібної поведінки належить матеріаль­ному (економічному) стимулюванню. Воно може здійснюватися у формі грошових виплат (прямих і непрямих), передачі матеріа­льних благ і надання певних пільг.