Лекція №1

План

Тема: Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності.

Лекція №1

1. Дисципліни «Безпека життєдіяльності» та інші дисципліни.

2. Основні поняття, визначення та терміни безпеки життєдіяльності.

3. Закони, принципи, правила та аксіоми БЖД.

4. Система «людина — життєве середовище» та її компоненти.

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили головну загрозу.

Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжу­вати розвиток суспільства.

Третьою на Землі з'явилась група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишний світ, створювати матеріальні блага і, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки.

Протягом усієї своєї історії, людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.

Можна навести багато прикладів, які, здавалося, свідчать про те, шо завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки лю­дей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати.

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича спра­ва. Останні свідчення цьому — загибель 80 українських гірників на початку березня 2000 р. і 55 — у серпні 2001 р. Тому вже з часів середньовіччя учені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничо­добувною справою. Георгій Агрікола (1494-1555 pp.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу (1493-1544 pp.), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкідливих речовин, який використовується дотепер.

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення грунтів, відведен­ня рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональ­ності одягу.

У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії.

У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості про­блемами безпеки на виробництві займається багато вчених. Відзначимо насамперед учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного та Київського політехнічного інсти­тутів В.Л.Кірпічов (1845-1913 pp.), який у своїх працях пов'язав питан­ня безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями при­кладної механіки та опору матеріалів, та академік А.А.Скочинський (1874-1960 pp.), який зробив величезний внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.

Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створе­ний академіком М.Д.Зелінським у 1915 p., який майже без принципових змін використовується дотепер.

Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать про людські зусилля, спрямовані на власну безпеку, та водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку майже двісті років тому, а саме 1809 p., заявити: «Інколи здається, що при­значення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя». Але катастрофічні потрясіння XX ст. перевершили всі найжахливіші побоювання стосовно долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація самому феномену людини.

У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-техніч­ним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціо­нально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господар­ства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її реге­нераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнуван­ня. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.

Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внас­лідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усу­нення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів приро­докористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І.Вернадський (1863-1945 pp.).

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять всі живі організми, що мешкають на планеті. Незважаючи на малий обсяг — 0,25% маси всієї біосфери, — завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження, жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що функції її проявля­ються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський вклю­чив також і людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Вернадський обгрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформова­ний людиною, і показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою гео­логічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масшта­би найпотужніших стихійних явищ.

Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання — збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші положення, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створена у 1968 р. Основна мета робіт, що виконувались під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних в рамках Римського клубу, пока­зали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей і переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцін­ки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяль­ності всього людства.

38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 р. створила Міжна­родну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, яка покли­кана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобаль­них перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відобра­жено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-полі­тичного, економічного, технічного, технологічного та культурного роз­витку, здійснення для цього відповідних національних і загально-планетарних проектів.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвя­чена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конфе­ренція прийняла документ «Порядок денний XXI століття» та зроби­ла висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного роз­витку суспільства.

Наша країна заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток. Одним із ключових завдань державної політики України на найближчу перспективу, визначених в Посланні Президен­та до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія еко­номічного та політичного розвитку на 2000-2004 роки", в Указі Прези­дента від 09.02.2001 р. №80/2001 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", у Програмі діяльності Кабінету Міністрів "Реформи заради добробуту", є зниження рівня техногенно-екологіч­них ризиків та захист населення і територій від надзвичайних ситу­ацій. Законодавчою базою для реалізації цих завдань є низка нових законів, що стосуються захисту населення від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, прийнятих Верховною Радою, проект Закону "Про Концепцію сталого розвитку в Україні".

Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завдан­ням, оскільки економіка її десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки Укра­їни не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємкість і енергоємкість виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалю­вання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни несприят­ливих умов проживання людей.

Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розви­нутих країн.

Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі людей на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку залишається надзви­чайно високим. За темпами вимирання людей Україна входить в першу десятку країн світу, а дитяча смертність в ній найвища в Європі. За результатами Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у грудні 2001 p.,чисельність співвітчизників скоротилася майже на 4 млн.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності.

Виходячи із сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, по­в'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою на­вчання у сфері наук з ризиків «FORM-ОSE» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

* гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

* природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

* інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

* науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

* науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Науки про безпеку мають спільні й окремі частини. Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка називається безпекою життє­діяльності, своєрідним корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння «проросли» екологічна культу­ра, соціальна екологіята інші науки. Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна й комунальна гігієна та багато інших дисциплін.

Безпека життєдіяльності - це наука про комфортну й безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває.

Наука - це сфера людської діяльності, функціями якої є опрацювання і теоретичне систематизування об'єктивних знань про світ, а метою - опис, пояснення і передбачення процесів та явиш дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, які вона відкриває. Кожна наука має власний методологічний апарат, структуру до­сліджень, мову. Наука відрізняється від повсякденної свідомості тим, що теоретично обґрунтовує дійсність.

Безпека життєдіяльності тепер формується як наука, що забезпечує єдиний, загальний підхід до розробки і реалізації відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту й виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочинається з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність». Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність». Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування люд­ства, сам термін «життєдіяльність»порівняно новий. Він з'явився з появою пілотованої космонавтики,але сьогодні він все ширше використовується в усіх сферах: ми говоримо про життєдіяльність села, міста, району, навіть про життєдіяльність мікроорганізмів, хоч це, як буде видно з подальшого тексту, не зовсім правильно.

Основні поняття та визначення в безпеці життєдіяльності

«Життєдіяльність» складається з двох слів - «життя» і «діяльність», тому з'ясуємо спочатку зміст кожного з них.

Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими - фізичною, хімічною, енергетичною тощо.

Життя - це особлива форма руху матерії зі специфічним обмі­ном речовин, самовідновленням, системним управлінням, самороз­витком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів.

З цього досить складного визначення виведемо головне: життя мож­на розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії. Невід'ємною властивістю всього живого є активність (миші, птахи, люди).

Діяльність є специфічною людською формою активності, необхід­ною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає в доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Людська ак­тивність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не тільки пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву в неї певної потреби. Людина відчуває на собі вплив законів природного світу.

Діяльність людини поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності.

Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей

Що ж таке безпека? Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як «такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека». Але це визначення не може нас задовольнити, оскільки таке розуміння безпеки лише вказує на відсутність джерела небезпеки, тобто воно може характеризувати якусь ідеальну ситуацію, в якій безпека виступає як бажана, але недосяжна мета.

Безпеку краще визначити як стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключено прояв небезпек або відсутня надзвичайна небезпека.

Небезпека - негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям.

Небезпека - це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення чи пошкодження.

Державний стандарт України 2293-99 визначає термін «безпека»як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик - це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи неможливо. У таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці. Тому наведемо ще одне визначення безпеки, яке ми і будемо використовувати надалі.

Безпека - це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека людини - невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток», який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Безпека життєдіяльності (БЖД) - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Небезпеку для людини становлять явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов'язують відчуття небезпеки з буденними проблемами й повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля - основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;

б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття громадянина.

При ідентифікації небезпек треба виходити з принципу «все впливає на все»,тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.

Дата добавления: 2013-12-14