Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі — формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему норматив­них актів, які згідно із законом є інституційними джерелами гос­подарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як зви­чай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не ви­значені через відсутність у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта типу Господарського (Комерційного) кодексу. Тому теоретично обґрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства.

Згідно з першим визначенням предметом господарського за­конодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капі­тальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподар­ської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та госпо­дарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законо­давство являє собою самостійну галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо ор­ганізації і здійснення господарської діяльності в галузі суспіль­ного виробництва та обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими від­носинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні госпо-дарське законодавство кодифіковано лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господар­сько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські пра­вовідносини"), а за "критерієм адресата" — за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин). і Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" — терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. Враховуючи, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна. Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права. Як приклад можна навести Закон України "Про підприємства в Україні". Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного (статті 10, 20 і 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (статті 18, 23 і 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права. Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, зокрема транспортні статути та кодекси. Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та вико­нання відповідних господарських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є мно­жинність актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяль­ності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має істотні особливості, які враховуються у спеці­альних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колек­тивна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України до цього часу застосовуються окремі акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані за­конодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не су­перечать Конституції і законам України;

4) немає кодифікованого акта господарського законодавства, натомість діє значна кількість актів, прийнятих вищим та цен­тральними органами державної виконавчої влади.

З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин ви­пливає висновок про те, що кодифікувати господарське законо­давство навіть у великому акті (Господарському чи Комерційно­му кодексі) буде дуже важко. Тому як один з варіантів, як пер­ший крок на шляху систематизації господарського законодавства можлива його інкорпорація, тобто прийняття Зводу господар­ського законодавства України.

Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнарод­ними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.

Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договір­ного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема, у ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство про підприємства, то застосовуються пра­вила міжнародного договору або міжнародної угоди". З цього принципу виходить, наприклад, інвестиційне законодавство України.

Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом Украї­ни "Про дію міжнародних договорів на території України" від 11 грудня 1991 p.1 встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України й засто­совуються в порядку, передбаченому для норм національного за­конодавства". Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет згідно з нормами міжнародного права мають норми міжнародних договорів.

Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн е право сторін зовніш­ньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місце­знаходження (основного місця діяльності, заснування, прожи­вання) сторони — виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтажних робіт та ін.), коли застосовується право країни, на території якої створюється та реєструється СП, вико­нуються роботи чи здійснюється інша діяльність.

Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що по­няття "господарське законодавство" охоплює як господарські за­кони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають норма­тивну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управ­ління економікою.

Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин за­проваджено принципи прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства таким чином обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. Щоб забезпечити законність актів відомчого законодав­ства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів, її здійснюють: Міністерство юстиції України — щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господар­ського управління та контролю; Головне управління юстиції Мі­ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — що­до нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Се­вастопольське міські управління юстиції — щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозді­лів, а також місцевих органів господарського управління та конт­ролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції — щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших підрозділів.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських то­вариств, господарських об'єднань, положення про структурні під­розділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представ­ництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського зако­нодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповнова­женими на це органами), товариствами, концернами, корпорація­ми, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме Цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі та­ких повноважень визначені законом, тобто статутне право грун­тується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є "суб'єктни­ми", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

Дата добавления: 2013-12-14