Лекція № 3

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіяльної одиниці, відповідного підприємства, организації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

3. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

· ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

· усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися у відповідності з законами;

· у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

· тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разу повернення його Президентом за відкладним вето.

Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб).

Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

· нормативні акти Президента України;

· акти Верховного суду, Конституційного суду, Генерального прокурора України;

· акти Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК;

· акти міністерств, державних комітетів, відомств;

· нормативні акти державних адміністрацій у регіонах;

· акти органів регіонального і місцевого самоврядування;

· нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій на місцях.

4.Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) правовідносини, які постійно виникають, змінюються чи припиняються. Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин такі:

· вони виникають на основі норм права;

· характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

· є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, организацій, спільнот;

· здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється державою.

Правовідносини мають складну будову і включають в себе такі елементи:

· суб’єкти;

· об’єкти;

· зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.Суб’єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав та обов’язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати права та обов’язки.

Суб’єкти правовідносин можна поділити на:

· фізичні та юридичні особи;

· державні та громадські організації;

· різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону).

Об’єкти правовідносин – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Зміст правовідносин характеризується синтезом юридичного та фактичного. Юридичний зміст – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

· діяти відповідно до свого бажання;

· вимагати певних дій від обов’язкової сторони;

· звертатися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

За юридичними наслідками юридичні факти поділаються на: а) правоутворюючи – на основі яких у суб’єктів виникають певні права й обов’язки (наприклад, з досягненням певного віку суб’єкт має право на пенсійне забезпечення); б) правозмінюючи – тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав та обов’язків (обмін житла веде до зміни прав та обов’язків щодо договору житлового найму); в) правоприпиняючі – ліквідують права та обов’язки, які були в суб’єкта до виникнення цих фактів (продаж речі припиняє право власності продавця).

Більш складним є розподіл за належністю до волі суб’єктів на події та дії. Події – явища, які відбуваються незалежно від волі суб’єктів (досягнення певного віку, стихійне лихо тощо). На відміну від подій, дії відбуваються згідно з волею суб’єктів (укладення шлюбу, правопорушення тощо).

5. Правопорушення – це винне протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особисто або суспільно шкідливим чи небезпечним. Деліктоздатність – закріплена в законодавстві і забезпечена державою здатність суб’єкта відповідати за власні дії, нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. Деліктоздатність визначається з урахуванням рівня психофізіологічних можливостей особи відповідно до соціальної зрілості індивіда і встановлюється з досягненням певного віку. Так, за кримінальним законодавством України відповідальність за окремі злочини настає з 14 років, за загальним правилом – з 16 років. За цивільним законодавством повна деліктоздатність фізичної особи настає з 18 років, а часткова – з 14.

Ознаки правопорушення:

- правопорушенням є діяння у формі дії чи бездіяльності. Дія – це акт активної поведінки (бійка, крадіжка тощо). Бездіяльність визнається діянням у тому разі, якщо за ситуацією чи за службовим обов’язком особа зобов’язана була щось зробити, але не зробила. (залишення людини в небезпечному становищі без допомоги; халатність посадової особи тощо);

- будь-яке правопорушення є протиправним. Протиправність – це порушення вимог права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормах права;

- правопорушення є шкідливим, небезпечним, оскільки посягає на найважливіші цінності суспільства;

- для правопорушення обов’язковим є наявнісь вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства.

Для того, щоб визнати діяння за правопорушення, потрібно мати склад правопорушення. Склад правопорушення становлять:

1) суб’єкт правопорушення – деліктоздатна особа, яка вчинила правопорушення;

2) об’єкт – певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямовано винне протиправне діяння. Об’єктами можуть бути майнові, трудові та інші права й інтереси суб’єктів права, державний лад тощо.

3) об’єктивна сторона – протиправне діяння; його шкідливі та небезпечні наслідки; необхідний причинний зв’язок між ними.

4) суб’єктивна сторона – певне психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її результатів. Таке ставлення відображається поняттям вина.

Види правопорушень: а) проступки (конституційне,цивільне, адміністративне та дисциплінарен правопорушення); б) злочини.

Важливим засобом захисту інтересів особи, суспільства від правопорушень, охоронним інститутом, який блокує протиправну поведінку і стимулює суспільно корисні дії людини в правовій сфері, є юридична відповідальність. Своєю метою юридична відповідальність має захист правопорядку та виховання в громадян поваги до права.

Виділяють таки види юридичної відповідальності:

1) цивільно-правова відповідальність (настає за вчинення цивільного правопорушеня то орієнтована на відшкодування збитків потерпілому);

2) дисциплінарна відповідальність (настає за порушення трудової, військової, навчальної дисципліни);

3) адміністративна відповідальність (настає за адміністративне правопорушення);

4) кримінальна відповідальність (настає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткі міри – втрата свободи, виправні оботи тощо). Враховуючи підвищену суворість кримінальної відповідальності, її застосовують тільки в судовому порядку.

6. Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: державно-правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку. Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності - вияв її соціальної необхідності та ефективності.

Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.

Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції.

Функції юридичної відповідальності - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів - органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: а) органами влади; б) виконавчими і розпорядчими органами; в) судовими та іншими юрисдикційними органами. Залежно від суб'єктів правопорушників вона буває: а) індивідуальною; б) колективною.

Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

а) кримінально-правову; б) адміністративну; в) цивільно-правову; г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під.якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника.

Окрім майнового, цивільно-правова відповідальність має і компенсаційний (правопоновлювальний) характер. Із допомогою цивільного права регулюються і особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов'язок спростувати відомості, які ганьблять честь і гідність громадянина або організації, коли той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (ст. 7 ЦК України). Але покладення немайнової відповідальності в цивільному праві - це скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності. Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139-152 КЗпП України) і матеріальну відповідальність працівників (статті 130-138 КЗпП України).

- Дисциплінарна відповідальність - різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни з застосуванням до нього догани та звільнення. Законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення.

- Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна - здійснюється: а) в порядку підлеглості; б) за статутами про дисципліну; в) за окремими нормативними актами.

Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду даного працівника). На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, дисциплінарні стягнення можуть накладати також органи, що стоять вище від згаданих (ст. 1471 КЗпП України). Близько до дисциплінарної знаходиться матеріальна відповідальність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає у випадках, коли заподіяно матеріальну шкоду.

Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України). Умовами накладення матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки: а) пряма дійсна шкода; б) протиправна поведінка працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою; г) провина працівника в заподіяній шкоді.

Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені ст. 133, а повна матеріальна відповідальність - ст. 134 КЗпП України.

Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають скасування актів, що суперечать чинному законодавству. Це - особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує право відновну санкцію, скасовуючи незаконно прийнятий акт. Є декілька форм названої юридичної відповідальності:

а) скасування акта, який суперечить чинному законодавству; б) визнання недійсним акта, який суперечить чинному законодавству; в) зміна акта в тій частині, що не відповідає чинному законодавству; г) давання вказівок компетентним органом чи службовою особою про обов'язкове скасування чи зміну акта, який суперечить чинному законодавству суб'єктом, який його приймав.

Не вважається формою зазначеного виду юридичної відповідальності припинення дії акта.

Підставами юридичної відповідальності є: наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичний факт - скоєння самого правопорушення; наявність правозастосовного акта, що набрав чинності.

Невідворотність відповідальності, як один із принципів законності держави, ще не означає, що особа за кожне правопорушення має обов'язково нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи на неї повинно бути накладене стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Такі підстави передбачаються у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві. Наприклад, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання (статті 50, 51 КК України). Підставами звільнення від кримінальної відповідальності можна назвати такі:

- давність притягнення до кримінальної відповідальності;

- коли до часу розслідування чи розгляду справи в суді внаслідок зміни обставин скоєне винним діяння перестало бути суспільне небезпечним чи сама особа перестала бути суспільне небезпечною;

- амністія чи помилування;

- застосування до неповнолітнього, який скоїв злочин, примусових заходів виховного характеру;

- застосування до особи, яка скоїла злочин, що не має великої суспільної небезпеки, заходів виправлення і перевиховання без застосування кримінального покарання, через притягнення такої особи до адміністративної відповідальності;

- передача матеріалів справи на розгляд у товариські суди; вжиття заходів медичного характеру;

- передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є:

- давність притягнення до адміністративної відповідальності;

- передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу;

- обмеження усним зауваженням у разі скоєння незначного адміністративного правопорушення.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (ст. 152 КЗпП України).

Підсумовуючи сказане, можна визнати два блоки підстав звільнення від юридичної відповідальності:

- особа, яка скоїла правопорушення, вважається такою, що втратила суспільну небезпечність;

- правопорушення внаслідок зміни обставин перестало бути суспільне небезпечним.

Отже, правова поведінка, як діяльність і спілкування суспільних суб'єктів права, характеризується правомірним і протиправним аспектами діянь. Правопорушення, як один із різновидів протиправних діянь, тягне за собою ретроспективну юридичну відповідальність, що є реакцією держави на правопорушника і ті діяння, які він скоїв і за які зобов'язаний понести певну кару чи стягнення з метою виправлення і перевиховання.

Підбиваючи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:

1. Право, як і держава, має розглядатися в їх постійній взаємодії, взаєморозвитку, взаємофункціонуванні.

2. Як самостійне явище право має свої поняття, ознаки, функції, форму і середовище здійснення.

3. Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регулятивно-юридичними механізмами в повсякденному житті, формують навички його практичного застосування.

4. Вміння користуватися правом допоможе активно здійснювати, охороняти і захищати права людини в громадянському суспільстві.

Дата добавления: 2013-12-14