Поняття, склад та види правопорушень

Правовідносини: поняття, суб’єкти, об’єкти, зміст. Юридичні факти

Закони та підзаконні нормативні акти

Структура норми права. Дія нормативних актів у часі,у просторі і по колу осіб

Право – особливий засіб соціального регулювання

ТЕМА: Норми права та інші соціальні норми

Лекція № 2

1. Соціальні норми – це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми класифікують на: а) юридичні; б) моральні; в) корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян); г) звичаї чи традиції.

Юридичні (правові) норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею; вони визначені в нормативно-правових актах.

Моральні норми – правила поведінки, що грунтуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне і негуманнета інше, що забезпечується насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми – правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими организаціями та іншими об’єднаннями громадян.

Звичаї чи традиції – правила поведінки, які історично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Щоб показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм.

Так, правові норми:

· виникають разом з виникненням держави;

· встановлюються чи санкціонуються державою;

· виражають волю більшої частини суспільства;

· утворюють внутрішьо-узгоджену цілісність, єдність;

· формулюють правила поведінки у формі прав та обов’язків;

· точно визначають межі дії;

· забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми:

· існують у будь-якому суспільстві;

· встановлюються чи санкціонуються іншими суб’єктами;

· виражають волю різноманітних частин населення;

· виражаються не тільки через права та обов’язки, але і через загальні принципи, цілі, гасла тощо;

· позбавлені, як правило, формальної визначеності;

· можуть виражатися у будь-яких, не завжди фіксованих формах;

· не завжди мають точно визначені межі дії;

· забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Таким чином, норми права відрізняються від соціальних норм їхнім взаємозв’язком з державою, напряму їхнього впливу на суспільні відносини.

2. Первинною ланкою системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єкта права, що містить в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання державних відносин.

Норма права має свою внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому на окремі елементи, що зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза - це частина норми права, що містить умови, обставини, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права і юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки.

Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочуючими (або позитивними).

Нормативні акти діють у часі, просторі і по колу осіб. При характеристиці дії нормативно-правових актів у часі слід розрізняти: а) введення в дію; б) припинення дії; в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти введення правового акта в дію:

· після 10 днів з моменту його опублікування;

· термін установлюється у самому нормативному акті;

· якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання.

Припиняють свою дію нормативно-правові акти внаслідок:

· закінчення терміну давності, на який видавався акт;

· прямої відміни конкретного акта;

· фактичної відміни акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотна дія – це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило таке:”Норма права зворотньої сили не має”. Але винятки, наприклад у кримінальному, адміністративному законодавстві, мають місце. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо установлює чи обтяжує – то така норма (чи акт) зворотньої сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіяльної одиниці, відповідного підприємства, организації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти діють на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні і консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

3. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

· ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи відміняти їх;

· усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися у відповідності з законами;

· у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону;

· тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разу повернення його Президентом за відкладним вето.

Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб).

Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

· нормативні акти Президента України;

· акти Верховного суду, Конституційного суду, Генерального прокурора України;

· акти Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК;

· акти міністерств, державних комітетів, відомств;

· нормативні акти державних адміністрацій у регіонах;

· акти органів регіонального і місцевого самоврядування;

· нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій на місцях.

4.Нормативно-правові акти регулюють (охороняють) правовідносини, які постійно виникають, змінюються чи припиняються. Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Основні ознаки правовідносин такі:

· вони виникають на основі норм права;

· характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

· є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб, организацій, спільнот;

· здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється державою.

Правовідносини мають складну будову і включають в себе такі елементи:

· суб’єкти;

· об’єкти;

· зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин є юридичні факти. Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.Суб’єктом правовідносин може бути особа правоздатна, тобто носій прав та обов’язків, та дієздатна, тобто здатна своїми діями здійснювати права та обов’язки.

Суб’єкти правовідносин можна поділити на:

· фізичні та юридичні особи;

· державні та громадські організації;

· різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону).

Об’єкти правовідносин – це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Зміст правовідносин характеризується синтезом юридичного та фактичного. Юридичний зміст – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

· діяти відповідно до свого бажання;

· вимагати певних дій від обов’язкової сторони;

· звертатися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

За юридичними наслідками юридичні факти поділаються на: а) правоутворюючи – на основі яких у суб’єктів виникають певні права й обов’язки (наприклад, з досягненням певного віку суб’єкт має право на пенсійне забезпечення); б) правозмінюючи – тягнуть за собою збільшення або зменшення обсягу певних прав та обов’язків (обмін житла веде до зміни прав та обов’язків щодо договору житлового найму); в) правоприпиняючі – ліквідують права та обов’язки, які були в суб’єкта до виникнення цих фактів (продаж речі припиняє право власності продавця).

Більш складним є розподіл за належністю до волі суб’єктів на події та дії. Події – явища, які відбуваються незалежно від волі суб’єктів (досягнення певного віку, стихійне лихо тощо). На відміну від подій, дії відбуваються згідно з волею суб’єктів (укладення шлюбу, правопорушення тощо).

5. Правопорушення – це винне протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особисто або суспільно шкідливим чи небезпечним. Деліктоздатність – закріплена в законодавстві і забезпечена державою здатність суб’єкта відповідати за власні дії, нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. Деліктоздатність визначається з урахуванням рівня психофізіологічних можливостей особи відповідно до соціальної зрілості індивіда і встановлюється з досягненням певного віку. Так, за кримінальним законодавством України відповідальність за окремі злочини настає з 14 років, за загальним правилом – з 16 років. За цивільним законодавством повна деліктоздатність фізичної особи настає з 18 років, а часткова – з 14.

Ознаки правопорушення:

- правопорушенням є діяння у формі дії чи бездіяльності. Дія – це акт активної поведінки (бійка, крадіжка тощо). Бездіяльність визнається діянням у тому разі, якщо за ситуацією чи за службовим обов’язком особа зобов’язана була щось зробити, але не зробила. (залишення людини в небезпечному становищі без допомоги; халатність посадової особи тощо);

- будь-яке правопорушення є протиправним. Протиправність – це порушення вимог права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормах права;

- правопорушення є шкідливим, небезпечним, оскільки посягає на найважливіші цінності суспільства;

- для правопорушення обов’язковим є наявнісь вини – внутрішнього негативного ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства.

Для того, щоб визнати діяння за правопорушення, потрібно мати склад правопорушення. Склад правопорушення становлять:

1) суб’єкт правопорушення – деліктоздатна особа, яка вчинила правопорушення;

2) об’єкт – певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямовано винне протиправне діяння. Об’єктами можуть бути майнові, трудові та інші права й інтереси суб’єктів права, державний лад тощо.

3) об’єктивна сторона – протиправне діяння; його шкідливі та небезпечні наслідки; необхідний причинний зв’язок між ними.

4) суб’єктивна сторона – певне психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її результатів. Таке ставлення відображається поняттям вина.

Види правопорушень: а) проступки (конституційне,цивільне, адміністративне та дисциплінарен правопорушення); б) злочини.

Важливим засобом захисту інтересів особи, суспільства від правопорушень, охоронним інститутом, який блокує протиправну поведінку і стимулює суспільно корисні дії людини в правовій сфері, є юридична відповідальність. Своєю метою юридична відповідальність має захист правопорядку та виховання в громадян поваги до права.

Виділяють таки види юридичної відповідальності:

1) цивільно-правова відповідальність (настає за вчинення цивільного правопорушеня то орієнтована на відшкодування збитків потерпілому);

2) дисциплінарна відповідальність (настає за порушення трудової, військової, навчальної дисципліни);

3) адміністративна відповідальність (настає за адміністративне правопорушення);

4) кримінальна відповідальність (настає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткі міри – втрата свободи, виправні оботи тощо). Враховуючи підвищену суворість кримінальної відповідальності, її застосовують тільки в судовому порядку.

Дата добавления: 2013-12-14