Тема 7. Витрати виробництва

7.1. Економічні витрати

7.2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

7.3. Витрати виробництва у довгостроковому періоді

7.4. Економія на масштабах

7.1. Економічні витрати

Рідкісність ресурсів породжує проблему їх найкращого використання із врахуванням усіх можливих альтернатив. Якщо для виробництва деякого конкретного блага використано певні ресурси, то це означає, що їх уже неможливо застосувати для виробництва якогось іншого блага. Тому витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу для виробництва блага – це вартість його найкращого альтернативного використання.

З позиції окремої фірми економічні витрати – це платежі, які фірма повинна зробити, або доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відвести ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Такі виплати можуть бути явними або неявними.

Грошові платежі фірми за постачання робочої сили, матеріалів, палива, енергії, транспортних послуг тощо називають явними витратами. Явні витрати – це платежі за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми.

Окрім цього, фірма може використовувати деякі ресурси, що належать їй самій. Витрати на власні ресурси називають неоплачуваними, або неявними, витратами. Вони набувають форми втраченого доходу від використання ресурсів, які є власністю фірми.

Мінімальну платню, потрібну для утримання підприємницького хисту у межах ділового підприємства, називають нормальним прибутком. Іншими словами, це винагорода за виконання підприємницьких функцій. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у бізнес, але не спрямованим у виробництво. Якщо цю мінімальну, або нормальну, винагороду не забезпечено, особа переорієнтує свої зусилля на привабливіший для неї вид діяльності.

Економісти вважають витратами усі платежі – явні та неявні (до останніх належить і нормальний прибуток), які потрібні для залучення ресурсів для конкретного виду діяльності, тоді як бухгалтери зараховують до витрат лише явні витрати.

Відповідно економісти і бухгалтери тлумачать термін “прибуток” неоднаково. Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальним виторгом фірми та її явними витратами. Проте економісти визначають прибуток інакше. Економічний прибуток – це загальний виторг мінус усі витрати (явні та неявні, останні містять і нормальний прибуток підприємця).

7.2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

Пригадаємо, що у короткостроковому періоді деякі з виробничих ресурсів залишаються незмінними, проте обсяги залучення інших можна варіювати з метою зміни обсягу виробництва. Це означає, що у короткостроковому періоді всі витрати можна поділити на постійні та змінні.

Постійні витрати (FC)– це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Постійні витрати залишаються незмінними за усіх рівнів виробництва продукції, включно з нульовим. У короткостроковому періоді уникнути постійних витрат неможливо.

Змінні витрати (VC)– це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони дорівнюють вартості використовуваних змінних ресурсів. Величина змінних витрат перебуває у прямій залежності від обсягу продукції, тобто якщо продукція не виробляється, вони дорівнюють нулю, проте приріст змінних витрат, пов’язаний з послідовним зростанням обсягу продукції на одну одиницю, не постійний.

Загальні витрати (TC) – це сума постійних і змінних витрат за кожного обсягу продукції.

TC = FC + VC (7.1)

Рис. 7.1. Загальні, постійні і змінні витрати

Варто зауважити, що виробники зацікавлені не лише у зниженні своїх загальних, але й середніх витрат, тобто витрат на одиницю продукції. Зокрема, саме середні витрати звичайно використовують для порівняння з ціною продукту, яка завжди встановлюється у розрахунку на одиницю продукції.

Середні постійні витрати (AFC) – це загальні постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції:

(7.2)

Середні змінні витрати (AVC ) за будь-якого обсягу продукції обчислюємо як відношення загальних змінних витрат до обсягу продукції:

(7.3)

Середні загальні витрати (ATC)за будь-якого обсягу продукції знаходять як відношення загальних витрат до обсягу продукції, або як суму AFC та AVC:

(7.4)

Граничні витрати (MС) – це додаткові витрати на виробництво ще однієї одиниці продукції. Граничні витрати визначаються відношенням приросту загальних витрат до приросту обсягу виробництва, який його зумовив:

= (7.5)

Рис. 7.2. Середні і граничні витрати

7.3. Витрати виробництва у довгостроковому періоді

Принциповою відмінністю між аналізом витрат у довгостроковому та короткостроковому періоді є те, що в довгостроковому періоді підприємство може регулювати обсяги виробництва та витрати, змінюючи не лише інтенсивність використання ресурсів, а й технологію виробництва, розміри і кількість виробничих підрозділів.

Рис.7.3. Середні витрати у довгостроковому періоді

Крива довгострокових середніх витрат LATC для підприємства буде складатися з частин кривих короткострокових ATC для різних можливих розмірів підприємств, які можна побудувати. Її зображає огинаюча крива, яка має дугоподібну форму. Вона побудована таким чином, що крива лише торкається короткотермінових кривих, не перетинаючи їх.

Отже, крива довгострокових середніх загальних витрат (АТС) відображає найнижчі витрати виробництва одиниці продукції, з якими можуть виробляти будь-який обсяг продукції за умови, що фірма мала достатньо часу для здійснення відповідних змін у розмірах підприємства.

LATC = min{ATC₁;ATC_2;…ATC₅} (7.6)

7.4. Економія на масштабах

Якщо в деякому проміжку виробництва довгострокові середні витрати знижуються із зростанням обсягів виробництва, це означає, що фірма отримує економію, зумовлену зростанням масштабів виробництва, тобто існує позитивний ефект масштабу. Позитивний ефект масштабу пояснює спадну частину кривої довгострокових АТС. Зі збільшенням розмірів підприємства низка чинників упродовж деякого проміжку часу зумовлює зниження середніх витрат виробництва.

Основними джерелами економії, зумовленої змінами масштабів виробництва, є:

· Спеціалізація праці та кооперація.

· Спеціалізація управлінської праці.

· Ефективне використання капіталу.

· Інші чинники.

Рис. 7.4. Зміни у масштабі виробництва і крива довгострокових середніх витрат

У деяких випадках може виникати досить значний інтервал між обсягом виробництва, за якого вичерпується дія позитивного ефекту масштабу, та обсягом виробництва, коли проявляється його негативна дія, тобто існує інтервал, у якому довгострокові середні витрати залишаються незмінними із зміною обсягів виробництва. Він отримав назву постійної віддачі від масштабів.

Проте з часом розширення фірми може призвести до негативних економічних наслідків, а отже, до зростання витрат виробництва одиниці продукції. Якщо у якомусь діапазоні виробництва продукції довгострокові середні витрати зростають, фірма зазнає втрат від зростання обсягів виробництва, тобто існує негативний ефект масштабу.

Тема 8. Ринкові структури

8.1. Поняття ринкової структури

8.2. Реальні та ідеальні ринкові структури

8.1. Поняття ринкової структури

Умови, за яких відбувається ринкова конкуренція, називають ринковою структурою, або моделлю ринку. До таких умов належать кількість та розміри фірм, характер продукції, легкість входження на ринок і виходу з нього, доступність інформації тощо. Поняття ринкової структури дає можливість сформувати теорію пропозиції та максимізації прибутку та ознайомитися із загальним способом, за допомогою якого встановлюється ціна та обсяг виробництва на типових ринках.

Виділяють чотири типи ринкових структур: 1)чиста, або досконала конкуренція; 2) чиста монополія; 3) олігополія; 4) монополістична конкуренція.

Основні риси кожної моделі ринку наведені в таблиці.

Характерні риси ринкових структур

Характерна Риса	Ринкова структура
Чиста конкуренція	Чиста монополія	Олігополія	Монополістична конкуренція
Кількість і розміри фірм	Дуже багато дрібних	Одна	Декілька, є великі	Багато дрібних
Тип продукту	Стандартизований	Унікальний	Стандартизований або диференційований	Диференційований
Контроль над ціною	Відсутній	Значний	Обмежений взаємозалежністю; значний при таємній змові	Деякий (у вузьких межах)
Умови входження в галузь	Дуже легкі, без перешкод	Входження заблоковане	Можливі значні перешкоди	Відносно легкі
Нецінова конкуренція	Відсутня	Переважно реклама зв’язків із громадськістю	Переважно значна, зокрема за диференціації продукту	Значна, з наголосом на рекламу, торгові марки тощо
Доступність інформації	Однакова	Обмежена	Обмежена	Обмежена
Приклади	Фондовий ринок, сільське господарство	Місцеві підприємства комунальних послуг	Виробництво автомобілів, сталі, цигарок, побутових електроприладів,	Роздрібна торгівля, виробництво взуття, ресторани, банківські послуги

8.2. Реальні та ідеальні ринкові структури

Охарактеризовані ринкові структури ділять на дві групи: реальні та ідеальні типи. Олігополія та монополістична конкуренція відображають реально існуючі ринки. Переважна більшість галузей економіки відносяться саме до цих ринкових структур.

На відміну від олігополії та монополістичної конкуренції, чиста монополія і досконала конкуренція не представляють достатньо великої кількості реально існуючих ринків. Вони є скоріше абстрактними, ідеальними типами ринкових структур. Незважаючи на те, що існує декілька ринків, характеристики яких відповідають ознакам досконалої конкуренції в більшій мірі, ніж інші, важко стверджувати, що досконала конкуренція існує в чистому вигляді. Аналогічною є ситуація з чистою монополією: навіть у фірм, які займають домінуюче становище, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. І навіть ті ситуації, які повністю підпадають під критерії монополії, з часом повністю змінюються, перетворюючись в олігополію чи приховану конкуренцію.

Ідеальні та реальні ринкові структури відіграють різну роль в економічній теорії. Ідеальні типи мають перевагу в тому, що дають можливість чітко встановити систему обмежень, з якими стикається фірма на шляху до максимізації прибутку. На цій основі можна побудувати точні моделі, які дозволяють визначити весь перелік альтернативних обсягів виробництва продукції порівняно з рівнем цін і визначити оптимальний варіант.

На відміну від чистої монополії і досконалої конкуренції, олігополія та монополістична конкуренція точніше описують великий спектр реально функціонуючих ринків. Це зумовлено комплексним поєднанням кількісних та якісних показників, врахуванням впливу усіх сил конкуренції.

Тема 9. Максимізація прибутку і конкуруюча пропозиція

9.1. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді: два підходи

9.2. Крива пропозиції фірми в короткостроковому періоді

9.3. Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції

9.1. Максимізація прибутку в короткостроковому періоді: два підходи

Розглянемо поведінку фірми, яка функціонує на ринку досконалої конкуренції і прагне максимізувати свої прибутки.

Оскільки частка кожної конкурентної фірми у загальному обсязі пропозиції незначна, окрема фірма не може помітно вплинути на ринкову ціну, встановлену силами попиту та пропозиції. Конкурентна фірма не здійснює власної цінової політики – вона може лише пристосуватися до ринкової ціни, на яку фірма погоджується як на запроваджену ринком. Конкурентний продавець не встановлює ціни, він її приймає.

Як відомо, крива попиту на продукцію окремої конкурентної фірми є досконало еластичною. Фірма не може продати продукт за вищою ціною, скорочуючи обсяг виробництва, і не має потреби знижувати ціну, щоб збільшити обсяги продажу.

Загальний дохід (загальний виторг TR) за незмінної ринкової ціни пропорційний обсягові продажу:

TR = pQ (9.1)

Звідси випливає, що середній виторг (AR), тобто виторг від одиниці продукції конкурентної фірми дорівнює ринковій ціні продукту.

Коли фірма планує зміни у своєму обсязі виробництва, вона повинна врахувати, як зміниться її виторг внаслідок зміни обсягу продукції. Граничний дохід (граничний виторг MR) – це зміна загального виторгу, тобто додатковий виторг, що є результатом продажу однієї додаткової одиниці продукції.

(9.2)

Граничний виторг за чистої конкуренції постійний, бо додаткові одиниці продукції можна продати за постійною ціною. Отже, можна твердити, що:

AR=MR=P (9.3)

Рис. 9.1. Криві попиту, загального та граничного виторгу за чистої конкуренції

Економічні прибутки, яких прагне фірма, визначаються як різниця між загальним виторгом і загальними витратами:

П=TR-TC (9.4)

Існує підходи до визначення рівня виробництва, за якого конкурентна фірма максимізує прибуток або мінімізує збиток. Перший передбачає порівняння загального виторгу і загальних витрат, другий – порівняння граничного виторгу і граничних витрат. Обидва підходи можна застосувати не лише до чисто конкурентної фірми, але і до фірм, які функціонують за умов будь-якої з трьох інших основних структур ринку.

Порівняння загального виторгу із загальними витратами

Випадок максимізації прибутку.

Порівняємо загальний виторг і загальні витрати для визначення величини можливого прибутку.

Рис. 9.2. Максимізація прибутку за чистої конкуренції

Максимальний прибуток досягаєтьсяуточці, де різниця по вертикалі між кривими загального виторгу та загальних витрат є найбільшою. Крім того, існує дві точки беззбитковості, які забезпечують нормальний прибуток. Інтервал між ними визначає межі отримання економічного прибутку.

Випадок мінімізації збитків.

Якщо витрати підприємства не змінюються, а ринкова ціна встановлюється на значно нижчому рівні, фірма може залишитися без економічного прибутку. Проте фірма не закриває своє підприємство, бо виробляючи продукцію, вона зазнає значно менших збитків порівняно з постійними витратами, які доводиться оплачувати навіть тоді, коли підприємство закрите і не виробляє жодної одиниці продукції.

Загалом якщо загальний виторг перевищує загальні змінні витрати, фірмі варто виробляти продукцію, оскільки всі змінні витрати і частину постійних витрат можна буде покрити за рахунок виторгу. Якщо ж виробництво припинити, то доведеться оплачувати усі загальні постійні витрати, тобто збитки фірми будуть меншими порівняно з її загальними постійними витратами.

Випадок припинення виробництва.

Якщо ринкова ціна стає ще нижчою, при існуючому рівні витрат збитки будуть перевищувати постійні витрати за будь-якого обсягу виробництва. У цьому випадку фірма мінімізує свої збитки, припинивши виробництво.

Рис. 9.3. Мінімізація збитків і закриття

У випадку закриття лінія загального виторгу TR лежить нижче від кривої загальних змінних витрат у всіх точках, тобто не існує обсягу виробництва, за якого можна покрити постійні витрати

Порівняння граничного виторгу із граничними витратами.

Рівноважним є такий обсяг виробництва продукції, при якому прибуток фірми максимальний. Оскільки виторг фірми та її витрати є функцією обсягу виробництва, то і прибуток залежить від обсягу випуску. На цій підставі похідна від функції прибутку може бути записана таким чином:

П= (9.5)

У стані рівноваги фірма виробляє обсяг продукції, який максимізує прибуток, а це означає, що збільшення обсягу виробництва на одиницю спричиняє збільшення виторгу фірми та її витрат на однакову величину, тобто у стані рівноваги фірми її граничний виторг дорівнює витратам.

MR=MC (9.6)

Отже, фірма буде максимізувати прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний виторг дорівнює граничним витратам, тобто виконується правило MR = MC.

У випадку конкурентної фірми правило MR = MC можна сформулювати по-іншому:

Р = МС (9.7)

Правило Р = МС є частковим випадком правила MR = MC.

Випадок максимізації прибутку.

Рис. 9.4. Конкурентна фірма, яка отримує прибутки

Q* показує обсяг виробництва, який дозволяє конкурентному виробникові максимізувати прибуток. Економічний прибуток на одиницю продукції становить АР. Загальний економічний прибуток дорівнює площі заштрихованого прямокутника. При цьому слід врахувати, що фірма прагне максимізувати свій загальний прибуток, а не прибуток на одиницю продукції.

Випадок мінімізації збитків.

Рис. 9.5. Конкурентна фірма, яка мінімізує збитки

Фірма має дві альтернативи: вона може виробляти деякий обсяг продукції або тимчасово припинити виробництво. Оскільки збитки фірми є меншими від постійних витрат фірми, тобто збитків, яких зазнала б фірма у короткостроковому періоді у випадку припинення виробництва, їй варто вибрати перший варіант. Фірма отримує достатній виторг від одиниці продукції, щоб покрити свої середні змінні витрати і ще має деяку суму для відшкодування частини постійних витрат. Якщо ціна перевищує мінімальні середні змінні витрати, але нижча за середні загальні витрати, фірма, виробляючи продукцію, може відшкодувати частину своїх постійних витрат.

Випадок закриття.

Припустимо, що на ринку встановилася ще нижча ціна. Тепер фірмі вигідніше вдатися до другої альтернативи, припинивши виробництво, бо за жодного обсягу продукції вона не може покрити своїх середніх змінних витрат, не кажучи вже про середні загальні витрати. Тобто, найменші збитки, яких вона зазнає, виробляючи продукцію, будуть перевищувати постійні витрати, які вона має при припиненні виробництва. Тому найкраще для фірми – закрити підприємство.

Рис. 9.6. Припинення виробництва фірмою у короткостроковому періоді

9.2. Крива пропозиції фірми в короткостроковому періоді

Крива пропозиції конкурентної фірми являє собою частину кривої граничних витрат, яка лежить вище від мінімуму середніх змінних витрат.

Рис. 9.7. Крива пропозиції у короткостроковому періоді

Рухаючись у напрямку зниження ціни, можна прослідкувати перехід фірми від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації збитків, а також процес ухвалення фірмою рішень щодо пропозиції нею продукції в короткостроковому періоді.

Кожна з точок перетину, показаних на графіку 9.7, в яких MR (= P) = MC, позначає можливу ціну продукту (по вертикальній осі) і відповідну його кількість (по горизонтальній осі), яку фірма, прагнучи отримати прибуток, буде постачати за цією ціною. Ці точки визначають положення кривої пропозиції конкурентної фірми. Оскільки продукт не може вироблятися за жодної ціни, нижчої від мінімальних середніх змінних витрат, можна зробити висновок, що висхідний відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривої її середніх змінних витрат, є кривою пропозиції конкурентної фірми у короткостроковому періоді.

9.3. Довгострокова рівновага в умовах досконалої конкуренції

Термін “рівновага” в економіці використовують для позначення такої ситуації, коли у суб’єктів управлінських рішень відсутні спонукальні мотиви для зміни своїх планів. Для того, щоб фірма на ринку досконалої конкуренції перебувала у стані довгострокової рівноваги, необхідне виконання трьох умов:

1. Фірми не повинні мати спонукальних мотивів для збільшення чи зменшення обсягів виробництва за наявності заданої величини постійних витрат у виробництві

2. Кожна фірма повинна бути задоволена рівнем постійних витрат.

3. Не повинно існувати мотивів, які б спонукали нові фірми до входження в галузь, а нові – до виходу.

Припустимо, що деяка типова фірма у чисто конкурентній галузі перебуває у стані довгострокової рівноваги. Економічні прибутки тут дорівнюють нулю, галузь перебуває у рівновазі, бо у фірм нема стимулів до входження у цю галузь або виходу із неї. Існуючі у галузі фірми заробляють лише нормальні прибутки, які включено у їхні криві витрат.

Рис. 9.8. Стан рівноваги конкурентної фірми у довгостроковому періоді

Всі три умови довгострокової рівноваги можна узагальнити у вигляді рівняння:

P = MC = minATC = LATC (9.10)

Така потрійна рівність свідчить, що хоч конкурентна фірма може отримувати економічні прибутки або збитки у короткостроковому періоді, у довгостроковому періоді вона зможе заробляти лише нормальний прибуток.

Тема 10. Влада над ринком: монополія та монопсонія

10.1. Види монополії

10.2. Рівновага монополії в короткостроковому і довгостроковому періоді

Дата добавления: 2013-12-14