Тема. Конституція як основне джерело конституційного права

Лекція 7

1. Поняття та сутність Конституції

2. Типологія сучасних конституцій

3. Юридичні властивості конституції

1.

Конституцію визначають стрижнем правової системи будь-якої демократичної держави, що наділена установчою функцією.

Конституція в національному праві вирішує всі питання організації та здійснення державної влади. Конституція виступає як єдиний нормативно-правовий акт (сукупність нпа), що встановлює основи державного ладу, основи правового статусу особи, систему, порядок організації та утворення вищих органів державної влади, їх компетенцію та взаємовідносини.

Термін «конституція» вживається у значенні юридичної і фактичної конституції.

Під юридичною розуміють закон, що приймається та змінюється в особливому порядку та наділений вищою юридичною силою. Для юридичної конституції притаманне більш загальне регулювання суспільних відносин.

Близьким за значенням до юридичного є поняття формальної конституції (наприклад, Нова Зелендія)

Другим значення є фактична конституція – реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою.

Окремі конституціоналісти, зокрема Шаповал, вважаюь спірним поняття фактичної конституції. Поняття фактичної конституції може сприйматись лише в історичному аспекті, як таке, що передумало становленню і розвитку юридичної конституції.

Важливим для розкриття поняття Конституції є питання про її сутність. Сутність конституції розглядається в двох аспектах:

1) соціально-політична сутність (відображення балансу інтересів різних соціальних груп, співвідношення різних політичних сил)

2) юридична сутність (проявляється в змісті конституції, що виражає компроміс на момент її прийняття різними політичними силами з основного питання – обмеження меж втручання держави в життя суспільства та людини.

Зміст основного закону – це сукупність конституційних норм, інститутів, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають взаємодію влади, суспільства та особи, організацію та здійснення державної влади.

2.

В сучасній науці конст. права типологія конституції зосереджена на юридичній природі кодифікованих конституцій, за цим критерієм конституції поділяються на три типи:

- нормативна конституція

- номінальна конституція

- семантична конституція.

Нормативна конституція – конституція демократичної держави, що містить норми прямої дії. Конституційна норма зобов’язує владу і громадян, безпосередньо захищає права громадян від державного примусу, в т.ч. і шляхом судового захисту.

Важлива особливість цих нормативних конституцій – це наявність інституту конституційної юрисдикції, що гарантує верховенство конституційних норм в національному праві.

Номінальна конституція – це конституція «лише для законодавця», законодавець своєю діяльністю реалізує конституцію, суди позбавлені права прямо і безпосередньо застосовувати норми конституції. Номінальні конституції притаманні для тоталітарних та авторитарних режимів.

Семантична конституція – символічний документ, який не є законом для законодавця (e.g. Нігерія).

За змістом Конституції поділяються на три основні моделі:

- ліберальна конституція

- етатистська конституція (надмірне розширення предмету конституційного регулювання)

- змішана модель конституції – визначає оптимальний зміст конституційного регулювання.

3.

- вища юридична сила (всі інші формалізовані і неформалізовані джерела повинні відповідати конституції) – ч. 2 ст. 8 КУ

NB! В конституціях Великої Британії та Нової Зеландії цей принцип відсутній!

- особливий порядок прийняття

Основні способи прийняття конституції:

§ установчими зборами, асамблеями, конвентами, тобто спеціально створений представницький орган – e.g. США, Норвегія, Італія Болгарія, Латвія.

§ шляхом референдуму – e.g. Румунія, Туреччина, Швейцарія, Білорусія.

§ прийняття конституції парламентом – e.g. Австрія, Японія, Фінляндія, Молдова, Грузія

§ октроювання (дарування конституції) – e.g. Непал, Нігерія

- особливий порядок внесення змін і доповнень

Існує три підходи до перегляду конституції:

· внесення змін

· доповнення до конституції

· розвиток конституції – це зміна нормативного змісту чинної конституції без внесення до неї формальних поправок

Відомо, що існує два порядки внесення змін до конституції:

§ гнучкий

§ жорсткий

В більшості країн передбачено застосування двох форм внесення змін і доповнень (в т.ч. і Україна).

Існує два шляхи розвитку конституції:

§ тлумачення конституції

§ парламентська і адміністративна практика застосування конституційних норм

- особливості змісту

Напряму залежать від етапу конституційного розвитку.

Виділяють 4 основні етапи конституційного розвитку:

1) становлення буржуазного суспільства (Конституція Норвегії, США, Австралії)

2) етап між двома світовими війнами (Конституції Австрії та Ірландії)

3) Від кінця ІІ СВ і до 80-х рр. (Основний закон ФРН, Конституція Японії, Конституція Франції 1958р., Конституція Данії, Греції, Португалії, Туреччини)

4) Новітні конституції (Югославія, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, колишні республіки СРСР (Узбекистан, Естонія, Литва, Киргизстан, Росія, Вірменія, Білорусь, Грузія, Азербайджан), Фінляндія, Швейцарія)

Особливості змісту новітніх конституцій:

o відображено більш значну роль держави у сфері економіки;

o більш широко представлено положення соціального змісту;

o предметом конституційного регулювання стали відносини, що виникають в рамках політичної системи (зокрема, конституційна регламентація діяльності політичних партій);

o розширений перелік прав та свобод особи;

o в текстах з'являються положення про ЗЕД держави, визначається співвідношення національного та міжн. права;

o зниження вікового цензу для активного виборчого права;

o зміна понятійно-категоріального апарату.

Дата добавления: 2013-12-14