Тема. Конституційні засади правового становища особи

Лекція 9-10

1. Поняття та основні моделі конституційно-правового статусу особи

2. Структура конституційно-правового статусу особи

3. Принципи конституційно-правового регулювання статусу людини і громадянина в конституційній практиці зарубіжних країн.

4. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні критерії класифікації та способи закріплення конституційних прав і свобод в конституційному праві

5. Інститут конституційних обов’язків в конституційному праві. Система конституційних обов’язків

1.

Правовий статус є поняттям ширшим, ніж конституційно-правовий статус.

З лат. статус – положення, становище.

Вчені виділяють загальний та спеціальний статус. Загальний – це конституційний статус, він є однаковим для всіх. Спеціальний же належить окремій категорії громадян, на яку поширюється окремі права, пільги, обов'язки тощо.

Конституційно-правовий статус – це юридичне положення особи, яке визначене конституцією держави та, певною мірою, деталізоване в окремих законах.

Риси конституційно-правового статусу:

- не залежить від різних поточних обставин;

- зміст такого статусу складають, головно, ті права та обов'язки, що передбачені та гарантовані конституцією;

- зміна змісту конст. – правового статусу залежить від волі законодавця, а не окремої особи;

- цей статус є вихідним, базовим для всіх інших;

- характеризується відносною статичністю та узагальненістю.

В конституціях більшості країн світу присвячено окремі розділи, глави конституційно-правовому статусу особи.

4 основні підходи до проблеми правового статусу особи:

- ліберальна (західна) концепція

(концепція правового статусу особи, яка пов’язана з природніми невід'ємними правами людини та закріплені законодавства тих умов, які забезпечують вільний розвиток особистості).

Вважається, що теорія створена Жан Жаком Руссо.

АЛЕ: Руссо не розрізняв права людини та права громадянина.

При цьому підході основний принцип здійснення прав – непорушення прав інших осіб.

Обмеження прав можуть бути передбачені громадським порядком, забезпеченням суспільної моралі тощо;

- марксистсько-ленінська (колективістська) концепція

(концепція побудована на пріоритеті колективу по відношенню до особи, на обмеженні прав людини суспільними інтересами; при цій концепції надається перевага соціально-економічним правам особи над особистими (громадянськими)).

Колективістський підхід передбачає досить розширений перелік обов’язків людини і громадянина перед суспільством (деякі з них мають моральний характер і достатньо не визначені.

Обмеження прав особи носять багаточисельний характер. Межі здійснення прав визначаються не правами оточуючих осіб, а інтересами держави та суспільства, а інколи і ідеями правлячої партії (e.g. негативне відношення до морального збагачення).

e.g. Китай.

- концепція, пов’язана із традиціями мусульманського права

(в принципі підхід отримав незначне за обсягом, але достатнє за змістом відображення; пов’язана з положеннями про те, що традиційне мусульманське право є джерелом законодавства; оговорками про підкорення законам шаріату)

Акцент переноситься не на права людини, а на її обов'язки. Головно, перед Аллахом та перед громадою.

- підхід, притаманний для країн звичаєвого права

(права людини залежать від її приналежності до певної спільноти (роду, племені); людина розглядається лише як складова частина даної спільноти; особа не може мати такі права, які вона реалізує поза межами цієї спільноти; права людини реалізуються колективно або в колективі)

2.

(на прикладі західної концепції)

Конституційно - правовий статус особи утворюють його елементи лише в сукупності.

Основні елементи структури правового статусу особи:

- принципи правового статусу особи;

- конституційні права і свободи;

- конституційні обов'язки;

- гарантії прав і свобод;

- громадянство (підданство);

- правосуб’єктність {спірно}.

3.

Принципи правового статусу особи – закріплені в конституції держави теоретичні узагальнення, сформульовані в процесу осмислення суспільно-політичного розвитку і які пронизують увесь зміст природи прав і свобод людини.

Принципи – це ідеальні настанови і вони не завжди втілюються в життя, а на практиці існують ті чи інші відхилення, як в позитивні, так і негативні сторони.

Розглянемо деякі із принципів.

· Принцип свободи

Традиційно його сприймають як відсутність широких обмежень діяльності особи. Це не означає абсолютної свободи, а держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної особи.

Межею свободи є свобода інших людей.

Від початку існування держав цей принцип існував.

Іноді свободу розглядають не як загальний принцип, а як одне з конкретних прав особи – право на свободу.

Принцип свободи деталізується в особистих правах і свободах особи.

Одним з основних механізмів, що реалізує принцип свободи, вважають діяльність суду, а також процесуальні гарантії прав і свобод.

· Принцип рівності

Юридичний зміст цього принципу виявляється у визнанні рівності всіх перед законом, у наданні усім громадянам однакових прав та обов’язків.

Принцип рівності означає відсутність в праві закріпленої дискримінації з будь-яких ознак.

Виділяють рівність гарантії реалізації прав і свобод.

· Принцип єдності і взаємозв’язку прав та обов’язків особи

У деяких конституціях світу цей принцип навіть заперечується, таким чином він не знайшов широкого конституційного закріплення.

Загалом означає, що відповідному праву кореспондується відповідний обов’язок.

ЦІКАВО. В Ізраїлі людина не виконавши свій військовий обов’язок не здобуває право на отримання вищої освіти.

Одним із аспектів розуміння взаємозв’язку прав та обов’язків є акцент на обов'язки держави перед особою у взаємовідносинах особи і держави. В такому розумінні конституційні права особи – це формальна межа здійснення державної влади. Обов'язки держави також визнаються межею здійснення її влади: встановлюючи права і свободи особи, держава обмежує себе і бере на себе певні обов'язки. Такий підхід відображений в конституціях таких держав як Греція, Україна, ФРН та ін.

4.

Пріоритетне значення має класифікація, що ґрунтується на змістовній характеристиці відповідних прав та свобод.

Право – це міра можливої поведінки людини, здійснення тих або інших дій, закріплених в нормативно-правових актах. Більш чітка юридична категорія, ніж свободи. Варіанти використання права визначені в нпа.

Свобода – правова та філософська категорія, яка означає самостійний вибір індивідом варіанта своєї поведінки.

Система прав – це внутрішньо погоджена сукупність конституційних прав та свобод, які визначають статус громадянина в суспільстві і державі і охоплює своїм регулюючим впливом всі найважливіші і найістотніші сфери життя і діяльності людини.

Групи прав людини:

- особисті (громадянські)

- політичні

- економічні, соціальні, культурні (соціально-економічні, соціально-культурні)

Особисті права людини

- природні права, які людина одержує від народження, їх держава не надає, а визнає за людиною

- є невід’ємним елементом свободи людини

- забезпечують особі не лише життєво необхідні умови існування, а й надають фактичну можливість вільно розпоряджатись собою

Аналіз конституцій зарубіжних країн свідчить, що вони прийняли положення ЗДПЛ.

Умовно їх поділяють на дві групи.

До першої відносимо: право на життя, на свободу особи, право на фізичну цілісність.

До другої: право на свободу думки і совісті, свобода приватного життя і комунікацій, недоторканність життя, свобода пересування, кримінально-правові та процесуальні гарантії особистих прав і свобод, право на екологічне чисте природне середовище.

Наприклад, право на життя розкривається через заборону тортур, жорстокого негуманного поводження з людиною, заборону проведень над людиною без її згоди медичних, наукових експериментів.

У цьому аспекті проблемними питаннями наразі є смертна кара та право на евтаназію.

Свобода думки, слова, совісті розуміється як відсутність контролю над переконаннями людини. В окремих конституціях значиться позиція про свободу релігійних та атеїстичних поглядах та ін..

Свобода приватного життя мається на увазі як таємниця приватного життя, кореспонденції, телефонних переговорів, листування, недоторканність житла тощо, особливі процедури затримання та арешту особи. Іноді до цієї групи відносять право приватної власності. Однак, частим є розуміння його як економічного права.

Щодо політичних прав, то вони розуміються як можливості громадян брати участь в громадському та державному житті, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи державних органів, їх посадових осіб і об'єднань громадян, критикувати недоліки в роботі державних органів, право безпосередньо брати участь в об'єднаннях громадян.

Цими правами в державі наділяються, як правило, громадяни; вони визначають правове становище громадян в системі суспільних відносин, які виникають в процесі здійснення державної влади.

До політичних належить право на об'єднання, право на участь в законодавчому процесі (народна законодавча ініціатива), право на обіймання будь-яких посад на державній службі, свобода друку, виборчі права, свободу інформації та комунікації (але не завжди), свобода зборів та маніфестацій, право петицій(звернень), право на участь у вирішенні справ, право на самоврядування.

Економічні права – це можливості людини і громадянина, що характеризують її участь у виробництві, розподілі, обміні і використанні матеріальних благ.

Щодо соціальних прав, то це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя.

Культурні права та свободи – міра духовності, духовні блага, які гарантує держава з урахуванням умов діяльності і життя громадян, сусп.-ва, держави. Це ті права, які покликані гарантувати людині можливість задовольняти свої життєві потреби, отримати від держави захисті своєї екон. свободи, соц. пільг, а також вільного доступу до культурних цінностей, свободи творчості та наукових досліджень.

До цієї групи належать: право на володіння і розпорядження приватною власністю; право на працю і пов’язані з ним права та свободи громадян (право на відпочинок, право на страйк), право на охорону здоров'я, право на освіту, вільний доступ до культурних цінностей, право на здорове навколишнє середовище, право на соціальне забезпечення в старості, право на житло.

Способи конституційного закріплення (формулювання) прав, свобод і обов’язків.

Існує два таких способи:

- позитивний

(конституція встановлює або констатує, що суб'єкт володіє певним правом)

- негативний

(являє собою конституційну заборону будь-якому суб’єкту порушити або обмежити певне право або певну свободу; при такій системі визначення обсягу правосуб’єктності громадянин може робити все, що не заборонено – тобто закон встановлює не рамки можливого, а покладає межу неможливого).

5.

Обов'язки людини і громадянина – міра необхідної та обов’язкової поведінки особи.

Як правило, обов'язки випливають із надання певних прав.

Обов'язки викладені не так системно як права, їх не класифікують.

Найтиповіші:

- обов’язок захисту країни;

- обов’язок працювати;

- обов'язки батьків стосовно дітей і дітей стосовно непрацездатних батьків;

- обов’язок додержання конституції і законодавства відповідної країни;

- обов’язок сплачувати податки і збори;

- обов’язок оберігати природу і навколишнє середовище та ін..

Дата добавления: 2013-12-14