Типологізація суспільств

Для того аби правильно уявляти собі таке складне явище, як суспільство, потрібно чітко його розрізняти з такими поняттями як "країна" та "держава".

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

У науковій літературі можна зустріти найрізноманітніші критерії та підходи до типологізації суспільств.

Якщо за основу типологізації брати критерій чисельності рівнів управління і ступінь соціальної диференціації, то суспільства можна поділити на прості та складні. У простих суспільствах немає правителів і підкорених, багатих і бідних, класів та держави. Для них характерна родоплемінна організація суспільства. У складних суспільствах існує соціальне розшарування, поділ на тих, що управляють, і тих, ким управляють.

За способами здобуття засобів до існування суспільства поділяють на такі чотири типи: суспільство мисливців і збирачів, скотарське суспільство, аграрне суспільство та традиційні держави або цивілізації [2, с. 34].

Суспільство мисливців і збирачів виникло 50 тис. р. до н.е. та складались з малих груп або племен, які добувають собі засоби до прожитку полюванням, риболовлею та збиранням їстівних рослин. У них відсутня нерівність. Матеріальні речі, яких вони потребують, обмежуються зброєю для полювання, інструментами для копання землі та будівництва осель, пастками. Соціальна різниця обмежується віком і статтю. Таким чином, вони багато в чому співпадають з простими суспільствами. Ці культури досі існують у деяких частинах світу, зокрема у джунглях Бразилії та Нової Гвінеї, засушливих територіях Африки. Проте більшість мисливських та збиральних культур були зруйновані або поглинуті в процесі розповсюдження західної культури, а ті, які залишились, навряд чи довго протримаються.

Скотарські суспільства виникли 12 тис. р. до н.е. Сьогодні здебільшого входять до складу більших держав, традиційні основи їхнього життя розхитуються. Люди даного типу суспільств залежать від розведення одомашнених тварин як джерела свого матеріального існування. З огляду на свій кочовий спосіб життя, люди в скотарських суспільствах зазвичай не нагромаджують великих матеріальних багатств, однак у них вже чітко виражена соціальна нерівність. Особливо значну персональну владу мають вожді, ватажки племен та воєначальники.

Аграрні суспільства виникли приблизно одночасно з скотарськими. Тепер переважно входять до більших політичних утворень і втрачають свою ідентичність. Вони утворюються з малих сільських поселень, не мають ані великих міст, ані великих селищ. Засоби для прожитку здобувають з обробітку землі, часто доповнюючи їх полюванням або збиранням диких плодів. Тут більш виражена соціальна нерівність, аніж серед мисливців та збирачів. Управляються такі суспільства вождями.

Традиційні держави (цивілізації) виникли 6 тис. р. до н.е. і проіснували до XIX ст. В основі їх матеріальної культури — переважно сільськогосподарське виробництво. Ці суспільства виникали внаслідок розвитку міст і характеризувалися яскраво вираженою нерівністю. Міста були центами розвитку торгівлі та мануфактури. Такі суспільства дуже великі за розмірами, деякі нараховують мільйони людей (хоча замалі порівняно з більшими індустріалізованими суспільствами). Мають окремий апарат управління на чолі з царем або імператором. Оскільки в них була розвинута писемність і в них процвітали наука та мистецтво, їх часто називають цивілізаціями. Більшість традиційних держав були ще Й імперіями. Вони досягли своїх великих розмірів унаслідок завоювань та підкорення інших народів.

Якщо за основний критерій взяти наявність писемності, то суспільство можна поділити на писемні та дописемні. Писемне суспільство — суспільство, де люди володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях: клинописних таблицях, книгах, газетах, комп'ютерах. Відповідно, дописемне суспільство — суспільство, де люди вміють розмовляти, але не володіють знаковою системою фіксації мови.

Згідно марксистської типологізації основними критеріями поділу суспільств є спосіб виробництва та форма власності. На думку К. Маркса, суспільство у своєму розвитку пройшло чотири формації — первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну та капіталістичну. А в майбутньому його мала чекати п'ята формація — комуністична.

Нім. Фердинанд Тьонніс розділив всі соціальні утворення на " спільності" та "суспільства", що виражають відмінності між традиційними та сучасними суспільствами. Термін "спільність" відноситься до сільської общини, а "суспільство" — до міського промислового суспільства. На думку вченого, в спільностях панують родинні відносини, а в суспільстві переважають формальні інститути. "Спільність" надає вирішального значення традиційним звичаям, віруванням та неписаним законам, а "суспільство" — юридичним законам. У "спільностях" культура формується на основі релігійних цінностей, а в "суспільстві" — на світських. Головними соціальними інститутами в "спільностях" є сім'я, сусіди, община, а в "суспільстві" - великі об'єднання та асоціації (уряд, політичні партії).

Беручи за основу ціннісні критерії, виділяють наступні типи суспільств: традиційне; суспільство, кероване зсередини; суспільство, кероване ззовні.

У традиційному суспільстві індивіди керуються традиційними цінностями. Такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

У суспільстві, керованому зсередини, поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень. В ньому відсутні чіткі моральні норми. Це індустріальне суспільство.

Індивід у суспільстві, керованому ззовні, спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспільство.

Англ. Ентоні Гіденс вважає, що в ході індустріалізації виникають наступні типи сучасних суспільств: суспільства "першого", "другого", "третього світу" та нещодавно індустріалізовані країни. [2, с. 40]

Суспільства "першого світу" виникли у XVIII ст. Вони засновані на індустріальному виробництві та здебільшого вільному підприємництві. Більшість людей таких суспільств живуть у містах або селищах міського типу, зовсім небагато працюють у сільському господарстві. Для них характерна велика класова нерівність, хоча вона менш яскраво виражена, ніж у традиційних державах. До такого типу суспільств належать США, Канада, Японія, більшість європейських країн.

Суспільства "другого світу" виникли на початку XX ст. (після революції 1917 р.) і проіснували до початку 1990-х років. Такі суспільства були засновані на індустрії, але з економічною системою централізованого планування. Велика класова нерівність неподолана. До 1989 р. включали в себе СРСР та Східну Європу, але соціально-політичні зміни почали перетворювати їх на економічні системи вільного підприємництва, переводячи їх у категорію суспільств "першого світу".

Суспільства "третього світу" виникли у XVIII ст., коли вони здебільшого були колоніями. Більшість населення таких суспільств працює в сільськогосподарському секторі, застосовуючи традиційні методи виробітку аграрної продукції. Певна кількість сільськогосподарської продукції продається на світових ринках. Деякі мають системи вільного підприємництва, інші вдаються до централізованого планування. Сюди Е. Гіденс відносить окремі політичні спільноти або національні держави, включаючи Китай, Індію та більшість африканських та південноамериканських країн.

Нещодавно індустріалізовані країни виникли в 70-ті роки XX ст. Це колишні суспільства "третього світу", тепер засновані на індустріальному виробництві та здебільшого вільному підприємництві. Більшість населення живе в містах та селищах міського типу, небагато працює в сільському господарстві. Для них характерна велика класова нерівність, більше виражена як у суспільствах "першого світу". Хоча, середній прибуток на душу населення значно менший ніж у суспільствах "першого світу". Включають Гонконг, Пд. Корею, Сінгапур, Тайвань, Бразилію та Мексику.

За політичними режимами суспільства поділяють на демократичні, авторитарні, тоталітарні.

За панівною релігією суспільства можна поділити на християнські та мусульманські.

Широко використовується типологія, автором якої є амер. Дениел Белл. Він виділив три стадії суспільного розвитку: доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну.

Доіндустріальне суспільство виникло 6 тис. р. тому. Ключовою сферою виробництва є сільське господарство. Провідну роль у суспільстві відіграють церква та армія. Соціальна структура такого суспільства відносна проста. Люди проживають у невеликих селищах. Характеризується тісними зв'язками між соціальними групами. Нерівність викликана в основному статевими та віковими параметрами. Для них характерна традиційна система цінностей. Соціальні зміни здійснюються досить повільно. Управляли таким суспільством старійшини.

Індустріальне суспільство виникло 250 р. тому. Промислове виробництво стає головною основою економіки. Переважає машинне виробництво та організація фабричного виробництва. Скорочення частки населення, зайнятого у сільському господарстві. У суспільстві велику вагу мають промислово-фінансові корпорації. Характеризуються складною соціальною структурою. Більшість населення проживає у містах та селищах міського типу.

Світська система цінностей. Для них також характерна складна система управління. Розширення виборчих прав населення та інституціалізація політики на основі масових партій.

Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб'єктами суспільства, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки. Статусна ієрархія в класовій структурі формується на підставі освіти, рівня культури, ціннісних орієнтацій.

Таким чином, сучасне суспільство є постіндустріальним, оскільки сьогодні відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація посідають дедалі важливіше місце. Цей термін запровадив японський вчений І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора але й його соціальна та політична вага. Головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура — інформаційні мережі, банки, масове виробництво інформації. Основним суб'єктами соціальної комунікації є не люди-на-природа, так як у доіндустріальному суспільстві, і не людина-машина, як в індустріальному, а людина-людина.

Отже, спробуємо визначити контури (характеристики) інформаційного суспільства:

1) в сфері матеріального виробництва відбувається така структурна перебудова, коли інформація стає домінуючою сферою виробництва суспільного життя.

2) Інформатизація впливає на ефективність спілкування людей. Завдяки комп'ютерній техніці, телебаченню та іншим засобам створюється можливість подолати часово-просторові бар'єри між людьми. Інформаційна техніка відкриває нові можливості для демократії, зокрема, для обміну думками, електронних плебісцитів, безпосереднього зв'язку громадян і політичних діячів.

3) Інформатизація суспільства є засобом еволюції людства.

Дата добавления: 2013-12-14