Чи став кримінальний закон більш гуманним з прийняттям нового КК України в контексті принципу гуманізму

Досліджуючи зміст принципу гуманізму кримінального закону С. Семенов відзначає [5], що виділяють два аспекти прояву принципу гуманізму. З одного боку, кримінальне законодавство забезпечує, передусім, безпеку громадян від злочинних посягань, тобто виконує охоронну функцію. З іншого, заходи кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила злочин, тобто покарання не може мати своєю ціллю завдання фізичних страждань чи приниження людської гідності. Тобто, принцип гуманізму вимагає визнання цінності людини як особистості. Поряд з цим, теорія кримінального права вважає проявом гуманізму наявність у законі норм: про амністію та помилування, про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у певних випадках, про більш м’яке ставлення до осіб, що вчинили злочини у неповнолітньому віці, про врахування при призначенні покарання пом’якшуючих обставин тощо.

Досліджуючи стан дотримання принципу гуманізму при прийнятті нового КК України, Гель А., Мацько А. та інші автори відзначають, що зміни Загальної частини у новому КК України свідчать про деякі нові підходи щодо визначення головних інститутів злочину і покарання. Зокрема, Класифікація злочинів в 8 ст. КК в статті 12 КК України поділяє злочини за ступенем суспільної небезпеки, а саме злочини: невеликої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі та особливо тяжкі. Такий поділ злочинів, на нашу думку, не є новим. В КК 1960 р. така класифікація злочинів визначалось в нормахособливої частини, де вказувалось, наприклад, рівень тяжкості тілесних ушкоджень, при корисливих злочинах визначались розміри шкоди – значні, великі, особливо великі.

У новий КК введено нові види покарань – від менш (ст. 51) до більш суворого, виключено смертну кару, встановлено відповідальність за вчинення міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Загальна частина КК містить 108 статей порівняно з КК 1960 р. зросла майже вдвоє. Особлива частина містить 339 статей, які на момент прийняття кодексу передбачали 705 складів злочинів. У санкціях 326 складів злочинів передбачається лише позбавлення волі, що складає 46,2% від загальної кількості санкцій КК, позбавлення волі на певний строк або довічне ув’язнення міститься в 23 санкціях (3,3%). У 186 складах злочинів позбавлення волі є як альтернативне покарання. Отже у новоприйнятому КК позбавлення волі містилось у 512 складах злочину – 72,6%, тоді як в КК 1960 р. цей вид покарання складав 24,9% санкцій. Тобто відзначаючи гуманізацію нового КК в частині відміни смертної кари, введення інституту медіації (примирення сторін), кримінально-правового компромісу у окремих складах злочину і т. ін. новий КК України в аспекті позбавлення волі, не став більш гуманним, до того ж зумовив зростання навантаження на бюджет.

Щодо загальновизнаних у світі принципів щодо підстав кримінальної відповідальності, її призначення лише за вироком суду, заборони застосування закону за аналогією, ряду інших конституційних та загальноприйнятих принципів міжнародного права, як елементів принципу гуманізму маємо вказати на досить повну реалізацію даного принципу в КК України. При цьому є багато термінологічних недоліків, які потребують кропіткого аналізу, осмислення та усунення.

До певної міри ця робота не зупинялась з самого прийняття КК України, про свідчать внесення змін і доповнень у кодекс, регулярні цільові конференції у Харківській академії ім. Ярослава Мудрого, Львівському університеті внутрішніх справ та інших ВУЗах України а також систематичні публікації цих питань.

Як результат цієї кропіткої роботи 15.04 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності». Так званим «гуманним» законом внесено більше ста змін у понад вісімдесят норм КК України, в результаті яких: уточнено усі частини статті 5 КК України щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі; збільшено число злочинної групи, організованої групи осіб та злочинної організації (стаття 28 КК України) з трьох на п’ять і більше осіб; до статей 45, 46, 97 КК України внесено таку нову підставу звільнення від кримінальної відповідальності, як «необережний злочин середньої тяжкості»; введено розстрочку виплати штрафу певними частинами до трьох років; у статтю 66 КК України внесено нову підставу пом’якшення покарання за «надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину»; обмежено міру покарання «половиною максимального строку» за «вчинення готування» і «двома третинами максимального строку» за «вчинення замаху на злочин»; у статті 69, і статті 69-1 КК уточнено порядок призначення нижче нижчої межі покарання; знижено строки, міру, та замінено більш м’якими видами покарання в значній частині норм КК; декриміналізовано таке діяння, як викрадення електричних мереж, ліній зв’язку тощо (стаття 188 КК); змінено редакцію ст..127 КК (катування), ст..193 (незаконне привласнення знайденого майна), ст.. 194 (умисне знищення або пошкодження майна); також внесено редакційні зміни в низку норм Особливої частини КК України, які сприяють гуманізації і удосконаленню Кримінального Кодексу України які полягають у пом’якшенні відповідальності за окремі види злочинів шляхом включення у значну частину санкцій кримінально-правових норм альтернативних видів покарань та зниження верхньої межі покарання у вигляді позбавлення волі.

Автори цього закону стверджують, що в його основу покладено принцип соціальної справедливості, згідно з яким кожна кримінально-правова санкція повинна не тільки відповідати ступеню суспільної небезпечності описаного в законі діяння, але й узгоджуватися з санкціями, передбаченими за вчинення інших злочинів такого ж ступеня тяжкості, а також давати суду можливість індивідуалізувати покарання з урахуванням обставин конкретного злочину. Але чи справді зміст закону відповідає такій благородній меті та чи були повною мірою враховані в ході підготовки законопроекту визнані наукові підходи та пропозиції вчених щодо гуманізації кримінальної відповідальності?

Перші дослідження з цих питань піднімають проблему постановкою питання: що відбувається - гуманізація чи лібералізація кримінального закону? Зокрема, вчений В. С. Ковальський у одній зі своїх публікацій, схвально оцінюючи значну частину «гуманних» змін внесених у КК, робить низку принципових зауважень щодо тексту закону в цілому. По-перше, окремі положення Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності" не позбавлені певної незавершеності, вибірковості, ними внесені міжгалузеві суперечності й нові прогалин у КК. Вже сама назва закону, на думку вказаного автора, є принциповим моментом, оскільки йдеться про гуманізацію кримінальної відповідальності, а сам закон є комбінованим. Отже, виникають певні колізії — зокрема, чи не йдеться про пом'якшення відповідальності й що саме розуміє законодавець під гуманністю, протилежним значенням якої є жорстокість відповідальності?

Водночас поряд із «гуманізацією» в законі ми спостерігаємо й криміналізацію та пеналізацію певних діянь, що підтверджує зауваження щодо некоректності назви закону. Зокрема, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК тепер містить новий кваліфікуючий показник — умисне вбивство "викраденої людини"; у ч. 3 ст. 281 КК з'явилася нова кваліфікуюча ознака — порушення правил безпеки польотів повітряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту, що спричинило "інші тяжкі наслідки"; санкцію ч. 2 ст. 344 КК доповнено обов'язковим додатковим покаранням — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Ще одним важливим зауваженням В.С.Ковальського, на яке, наш погляд, слід звернути особливу увагу, є те, щобільшість європейських держав уже розробили систему типових санкцій, залежних від конкретних критеріїв, що визначають тяжкість злочинних діянь, проте у нас цього досі немає, а отже, фактично йдеться про прогалини у реалізації охоронної функції.

Так, у багатьох санкціях знижено нижню та верхню межі покарань у виді позбавлення волі на певний строк (19 статей) та обмеження волі (1 стаття), виключено покарання у виді позбавлення волі на певний строк (1 стаття). І таким чином певні злочини автоматично ретрансльовано в іншу залежність від ступеня їх тяжкості (ст. 12 КК). Тут відповідно змінюються правові наслідки для осіб, які можуть вчинити злочини в майбутньому. Перш за все, можна говорити про збільшення практики застосування судами ст.. 75 КК – звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Якщо проаналізувати динаміку кількості засуджених осіб за останні кілька років, то можна виділити наступне. За даними Державного департаменту з питань виконання покарань станом на 17 липня 2007 року в установах виконання покарань перебувало 47 023 особи, в тому числі знову засуджених – 22 351. Станом на 15 липня 2009 року, тобто вже через рік після прийняття закону про гуманізацію ці цифри становили, відповідно, 42 525 та 20 464 особи, станом на 1 липня 2010 року – 43 506 і 22 227 осіб, а ще через рік – на 1 липня 2011 року – відповідно 46709 та 24717. З наведених статистичних даних простежується тенденція поступового збільшення відсотка рецидивної злочинності: 2007 рік – 47,53%, 2009 рік – 48,12%, 2010 рік – 51,08 %, 2011 – 52,91% від загальної кількості засуджених. Чи не є ця тенденція наслідком усвідомлення значною частиною представників кримінального світу відчуття певної безкарності за окремі види злочинів? Звісно, ми не можемо дати ствердну відповідь на це питання, ґрунтовно не досліджуючи підняту проблему, яка заслуговує на увагу. Однак з цього приводу слід враховувати думку В. Батиргареєвої, яка слушно зауважує, що факт звільнення від відбування покарання з випробуванням засуджений не сприймає серйозно й розцінює його, як полегкість з боку держави та суспільства. Відчуття вседозволеності нерідко й спричиняє вчинення злочину вдруге, який, до речі, вже може бути тяжким або особливо тяжким.

Дата добавления: 2013-12-14