Класифікація податків

Податки класифікують за певними ознаками:

— за формою оподаткування;

— за економічним змістом об'єкта оподаткування;

— залежно від рівня державних структур, які вста­новлюють податки;

— за методом справляння;

— за способом утримання.

1. За формою оподаткування всі податки поділяють на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподатку­вання (податкової бази). Прямі податки в своїй основі мають або особу, або доходи, незалежно від джерел, або манно, незалежно від доходів. Виходячи з цього, прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті й реальні. Різниця між ними полягає в пріоритетності платника і об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним явищем є платник, а вторинним — об'єкт оподаткування. При реальних податках первинним є об'єкт оподаткування, а вторинним — платник.

Особисті податки — це податки, які встановлюють­ся персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел).

Реальні податки — це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи із зовнішніх ознак. Платниками є власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транс­портних засобів).

Прямі податки сприяють такому розподілу податко­вого тягаря, за якого більше платять ті члени суспіль­ства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподатку­вання більшістю економістів світу визнається найспра-ведливішим.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг; їх розмір прямо не залежить від доходів окре­мого платника.

Формально непрямі податки справляються за пропор­ційними ставками. Кожний фактичний платник подат­ку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сут­ністю непрямі податки регресивні, бо чим вищий дохід, тим меншою є питома вага цих податків у доході спо­живача і, навпаки, чим нижчий дохід, тим більша пи­тома вага цих податків. Тому непрямі податки вважа­ються соціально несправедливими, фіскальними.

Разом з тим непрямі податки мають низку істотних переваг:

— ці податки сплачують багато платників, і широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету;

— простота сплати і регулярність надходження до бюджету;

— утримання і контроль сплати непрямих податків не потребує розширення податкового апарату;

— вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілові податкового тя­гаря між усіма суб'єктами підприємницької діяль­ності.

Найхарактернішими прикладами непрямого оподат­кування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприєм­ницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалеж­но від того, чи це юридична, чи фізична особа.

Один із видів непрямого оподаткування — специфічні акцизи, які є найактивнішим інструментом державно­го регулювання кількісних параметрів споживання пев­ного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виро­бів, контролювання доходів монополістів при вироб­ництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи у більшості країн мають назву "акцизного збору". Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями — виробниками або імпор­терами товарів. Податок нараховується один раз на точ­но визначеному законом етапі руху товару від вироб­ництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюють­ся у відсотках до гуртової ціни товару. Водночас остан­німи роками дедалі поширенішим стає метод впрова­дження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Мито — це непрямий податок, що справляється з то­варів (інших предметів), які перевозять через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або переміщують­ся транзитом, і який включається в ціну товарів та спла-ч/ється за рахунок кінцевого споживача.

На відміну від інших податків, стягнення мита здійс­нюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (фор­мування доходів бюджету), скільки спрямовується на

формування раціональної структури експорту й імпор­ту в умовах прямого втручання держави у цю сферу.

2. За економічним змістом об'єкта оподаткування подат­ки поділяють на три групи:

податки на доходи, спожи­вання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосереднім об'єктом оподаткування є заробітна плата та інші доходи грома­дян, прибуток або валовий дохід підприємств. Подат­ки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони справляються у фор­мі непрямих податків. Податки на майно встановлю­ються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Дата добавления: 2013-12-14