Тема 11. Місцеві фінанси

Державний борг та управління ним

Класифікація державних позик і джерела їх погашення

Державні позики класифікують за певними ознаками.

1. За правовим оформленням розрізняють:

— державні позики, що оформляються підписними зобов'язаннями, або надаються на підставі угод
(безоблігаційні);

— забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні).

Угодами оформляються, як правило, кредити від уря­дів інших країн, міжнародних організацій та фінансо­вих інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізу­ються кошти на фінансовому ринку.

2. Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на:

— внутрішні — на внутрішньому фінансовому рин­ку (надаються юридичними і фізичними особами
певної країни та нерезидентами);

— зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридич­них і фізичних осіб інших країн, міжнародних
організацій та фінансових інституцій.

3. За правом емісії розрізняють:

— державні позики;

— місцеві позики.

Державні позики випускаються центральними орга­нами управління. Надходження від них спрямовують­ся в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління, і мобілізовані кошти надходять у відповідні місцеві бюджети.

4.За характером використання цінних паперів пози­ки бувають:

—ринкові;

—неринкові.

Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових по­зик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допуска­ють виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

5.Залежно від рівня забезпеченості державні позики поділяють на:

—заставні;

—беззаставні.

Заставні позики відображають один з головних прин­ципів кредитування — матеріальну забезпеченість. Во­ни підтверджуються державним майном або конкретни­ми доходами. Беззаставні позики не мають відповідного матеріального забезпечення. їх надійність визначаєть­ся авторитетом держави, її статусом у світовому співто­варистві.

6.Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють:

—короткотермінові позики (термін погашення — до одного року);

—середньотермінові позики (від 1 до 5 років);

—довготермінові позики (понад 5 років).

7.За характером виплати доходу державні позики по­діляють на:

—відсоткові;

—виграшні;

—дисконтні (з нульовим купоном).

За відсотковими позиками дохід виплачується у ви­гляді позикового відсотка. При цьому може встановлю­ватися як твердо фіксована (на весь період позики), так і плаваюча ставка, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед, попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата відсоткового доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводить­ся щорічно, раз на півріччя, щоквартально. Якщо пози­ки виграшні, то дохід сплачується на підставі проведен­ня тиражів-виграшів. У такий спосіб його отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що при­падають на одну особу, внаслідок чого відсотковий дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує до­хід кредитора. За такими цінними паперами відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

8.За характером погашення заборгованості розрізня­ють:

— погашення заборгованості шляхом одноразової
виплати;

— погашення заборгованості шляхом виплати части­
нами.

У разі погашення частинами може застосовуватись три варіанти: перший — позика погашається рівними частинами впродовж кількох років; другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами; третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовуєть­ся тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави; третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні ви­датки.

9.Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють:

— позики з правом дотермінового погашення;

— позики без права дотермінового погашення.

Право довготермінового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Випуск державних позик передбачає:

— наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти;

— довіру кредиторів до держави;

— зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;

— можливість держави своєчасно і повністю повер­нути борг і виплатити дохід.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

— доходи від інвестування позичених коштів у висо­коефективні проекти;

— додаткові надходження від податків;

— економія коштів від зменшення видатків;

— емісія грошей;

— залучення від нових позик коштів (рефінансуван­ня боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення кре­диту, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повер­нуті державою кредиторам кошти.

Рефінансування: — погашення старих боргів за раху­нок випуску нових позик — спричинює стале вростан­ня державного боргу. Якщо таку політику проводити постійно, то це може призвести до фінансового краху, оскільки держава рано чи пізно стає неплатоспромож­ною.

Існування державного кредиту спричинює появу дер­жавного боргу і необхідність чіткої системи управління ним.

Державний борг — це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держа­ви (як внутрішніх, так і зовнішніх) і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають­ся іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і ка­пітальний державний борг.

Поточний борг — це сума заборгованості, що підля­гає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на певний момент позиками. Капітальний борг — це загальна су­ма заборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Державний борг поділяють на внутрішній і зовніш­ній. Внутрішній борг — це сукупність зобов'язань дер­жави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов'язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, у чиїй національній валюті номіновано зобо­в'язання).Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фак­тичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Номінальний внутріш­ній державний борг трактується як сукупність дер­жавних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою відсотків у визначені терміни. Реальний внутрішній державний борг, окрім номінального боргу, включає також невиконані фінансові зобов'язання держави пе­ред суб'єктами економіки (неоплачені державні замов­лення, заборгованість зі заробітної плати перед праців­никами бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.).

Варто зазначити, що внутрішній борг має певні пе­реваги перед зовнішнім. Повернення внутрішнього бор­гу і виплата відсотків за ним не зменшують фінансово­го потенціалу держави, тоді як зовнішній борг спричи­нює відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у влас­ності держави.

Платоспроможність за внутрішніми позиками забез­печується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить, насамперед, від валютних надходжень. Мож­ливості щодо погашення зовнішнього борг7 визнача­ються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують плато­спроможність держави і дають змогу врегулювати пла­тіжний баланс.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Однією з головних характеристик становища боргової за­лежності країни: є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 83-100 %. До категорії країн із надмірним рівнем заборгованості залежать ті, які впродовж останніх років махи перевищення критичного значення хоча б одного з таких по­казників: відношення величини накопиченого боргу до ВВП становило понад 80 % або відношення величини боргу й відсоткових платежів до експорту перевищува­ло 220 %.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту.

Здійснюючи внутрішні й зовнішні запозичення, дер­жава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу — це погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування держав­ного боргу, тобто погашення заборгованості через ви­пуск нових позик.

Виплата відсотків, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслугову­вання державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів пога­шення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього бор­гів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовніш­нього боргу його розраховують як відношення всіх пла­тежів зі зовнішньої заборгованості до валютних надхо­джень держави, виражене у відсотках. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показни­ка на рівні 25 %.

В Україні обслуговування зовнішнього боргу здійс­нюється в процесі виконання Державного бюджету.

Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в до­ларах США. Перерахунок у національну валюту прово­диться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосе­редньо оплату здійснює Державне казначейство.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

— бюджет;

— золотовалютні резерви;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати до­ходу.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовніш­нього боргу ухвалює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на на­ступний рік.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління бор­гом. Управління державним боргом — це комплекс за­ходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розмі­щення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

В правлінні державним боргом можна виділите такі критерії:

— безумовність — забезпечення незаперечного виконання державою всіх зобов'язань перед інве­сторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичен­ня коштів;

— єдність — урахування в процесі управління дер­жавним боргом усіх видів зобов'язань, емітованих
як центральним урядом, так і місцевими Радами;

— зниження ризиків — розміщення і погашення по­зик у такий спосіб, щоб максимально знизити
вплив кон'юнктури світового ринку капіталів і спе­кулятивних тенденцій ринку цінних паперів на
ринок державних зобов'язань;

— оптимальність структури — підтримання опти­мальної структури боргових зобов'язань держави
за термінами обігу і погашення;

— збереження фінансової незалежності — підтриман­ня оптимальної структури боргових зобов'язань
держави між інвесторами-резидентами та інвесторами-нерезидентами, поступова заміна зовнішньо­го запозичення внутрішнім;

— зниження вартості обслуговування державного боргу, в т. ч. й за рахунок дотермінового викупу
боргових зобов'язань держави;

— прозорість — дотримання відкритості й повної прозорості запозичень, починаючи від з'ясування
їхньої доцільності до остаточного погашення, за­безпечення доступу міжнародних рейтингових
агентств до достовірної інформації про економіч­не становище країни-позичальника.

Мета політики управління боргом — одержати найбільший ефект від фінансування за рахунок запози­чених коштів та уникнути макроекономічних трудно­щів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Процес управління державним боргом передбачає кілька етапів:

— залучення коштів;

— розміщення запозичених коштів;

— повернення боргу і виплату відсотків.

Державне управління залученням коштів, як прави­ло, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік визначаються граничні розміри боргу і державні гаран­тії його повернення.

Управління розміщенням запозичених коштів є ос­новним елементом усієї системи управління боргом дер­жави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, не­обхідний для одержання іноземної валюти на обслуго­вування та погашення зовнішнього боргу.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різ­номанітні методи коригування позикової політики.

Найпоширенішими є рефінансування боргу та рест­руктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й відсотків за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішно­го застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингу, що надається країаі спеціаль­ними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація заборгованості полягає з тому, що на певних умовах відтерміновується виплата част­ки боргу.

Методами управління державним боргом єг

— конверсія;

— консолідація;

— уніфікація;

— обмін облігацій за регресивним співвідношенням;

— відтермінування погашення позики;

— анулювання позики.

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір відсотків, які мають випла­чуватися за позиками. Збільшення термінів дії випу­щеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися одночасно.

Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в од­ну, коли облігації раніше випущених кількох позик об­мінюються на облігації нової позики.

У деяких випадках може здійснюватися обмін облі­гацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кіль­ка раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової.

Відтермінування погашення позики, як правило, відбувається тоді, коли випуск нових позик є фінансо­во недоцільним, оскільки всі доходи від позик викори­стовують на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу означає відмову уряду від його по­гашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фі­нансовою неспроможністю держави, тобто банкрутст­вом, або політичними мотивами.

Відтермінування погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і до зовнішніх позик.

1. Місцеві фінанси в економічній системі держави

2. Доходи і видатки місцевих бюджетів

3. Збалансування місцевих бюджетів

Ключові терміни: місцеві фінанси, місцеві фінансові ресурси, місцеві бюджети, місцеві податки і збори, власні доходи, закріплені доходи, видатки місцевих бюджетів, бюд­жетні трансферти.

Дата добавления: 2013-12-14