Лекція 16. Інтеграційні процеси і формування світової економічної системи

Висновки

1. Фінанси - це економічні відносини, які опосередковують утворення, розподіл і перерозподіл грошових коштів у процесі розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу з метою задоволення суспільних потреб і інтересів. Ці певні суми грошей і пінних паперів, які мають чітко виражені шляхи формування, розподілу і використання. Фінанси - це власні грошові фонди суб'єктів економічного життя. Розрізняють валові і чисті фінанси.

3. Фінанси виконують ряд функцій, основними з яких є: відтворююча, розподільна, контроль на. стимулююча.

4.Фінансові відносини охоплюють суттєві сторони повсякденного економічного життя суспільства. Вони є однією з важливих форм прояву виробничих відносин.

5. Фінансові відносини, які виникають між: 1) державою і підприємством - характеризують концентрацію в руках держави грошових фондів, необхідних для виконання нею соціально-економічних, оборонних, політичних та інших функцій; 2) між державою і населенням - відображають з одного боку, виконання державою її соціальних функцій, а з іншого - концентрацію грошових коштів в державних фінансових інституціях; 3) між державними органами різних рівнів управління - характеризуються перерозподілом коштів з одних каналів бюджету в підприємствами; 4) між населенням - між окремими групами населення, сім'ями, громадянами.

6.Сферою виникнення фінансових відносин є процес розподілу і перерозподілу вартості ВВП у всіх структурних підрозділах економіки.

Розподіл і перерозподіл вартості ВВП за допомогою фінансів обов'язково супроводжуються рухом грошових засобів, які приймають специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються за рахунок різних видів грошових доходів, відрахувань і поступлень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

7.Фінанси виступають основою фінансової системи, складовими ланками якої є фінанси домогосподарств (населення), підприємств та держави. Матеріальною основою доходів цих економічних суб'єктів економіки є національний дохід. Господарюючі суб'єкти формують і витрачають грошові фонди, складаючи свій бюджет.

8. Державний бюджет - основа фіскальної політики держави, яка визначає методи і джерела фінансування бюджету та його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби.

9. Бюджет може бути збалансованим, профіцитним і дефіцитним

10. Податки - це обов'язкові платежі, які здійснюють фізичні та юридичні особи до державного бюджету. За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою та платниками податків, в результаті яких створюється загальнодержавний централізований фонд грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

За механізмом формування податки поділяються на прямі та непрямі. Чим більш розвинена країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки. І навпаки, чим бідніша, тим більше вона накладається на непрямі податки.

11.У системі оподаткування велике значення мають податкові ставки і податкові пільги. Високі податкові ставки знижують стимул до праці і заощадження інвестиціями.

1.Зовнішньоекономічні зв’язки та їх форми.

2.Сутність та види інтеграції.

3.Процеси інтеграції в Європі.

4.Перспективи реформування економіки України та її інтеграція у світову економічну систему.

1. Зовнішньоекономічні зв'язки та їх форми

З овнішньоекономічні зв'язки – це міжнародні господарські, торговельні, політичні відносини, які охоплюють обмін товарами, різні форми економічного сприяння, науково-технічного співробітництва, спеціалізацію, кооперацію виробництва, надання послуг, сумісне підприємництво. Це господарські зв'язки між економічними системами різних країн, що ґрунтуються на міжнародному поділі праці. Фактори розвитку зовнішньоекономічної діяльності:

· Нерівномірність економічного розвитку різних країн світу. Кожна країна має власну структуру галузей, свій рівень розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, сфери обслуговування, свою спеціалізацію у економіці. Спеціалізація промислового чи сільськогосподарського виробництва дає сильний поштовх розвитку зовнішньої торгівлі, що є, наприклад, дуже актуальним для невеликого за територією і чисельністю населення розвинених ринкових країн: Голландії, Норвегії, Бельгії, Фінляндії: вони мають долю експорту у валовому національному продукті близько 50%, і приблизно така ж доля імпортується.

· Різниця трудових, сировинних, фінансових ресурсів. Щорічно у світі в пошуках роботи переміщується 25 млн. чоловік. Є країни з надмірними трудовими ресурсами(Індія, Китай, Бангладеш, Пакистан, Нігерія); є регіони, які потребують додаткових робочих рук (Західна Європа,США, Близький Схід, Південна Америка). Тому переміщення працівників із країни у країну є об'єктивно необхідним процесом, він сприяє розвитку зовнішньоекономічної діяльності і регулюється Міжнародною організацією праці.

· Різний рівень науково-технічного розвитку. Формуванню зовнішньо­економічної діяльності сприяє обмін між країнами студентами, науковими співробітниками, викладачами; проведення спільних досліджень, експериментів; участь в геологічних і археологічних експедиціях; виконання контрактів з проведення проектних, науково-дослідних і конструкторських робіт.

· Характер політичних відносин. Зміцненню зовнішньоекономічної діяльності сприяє наявність дружніх політичних відносин між країнами а політична конфронтація різко знижує зовнішньоторговельний оборот, навіть може призвести до розриву економічних зв'язків.

· Особливості географічного місцезнаходження, природних і кліматичних умов

До основних форм зовнішньоекономічних зв'язків відносяться:

Торгівля - за їїдопомогою здійснюється купівля-продаж товарів широкого вжитку: одягу, взуття, парфумерії, галантереї, культтоварів, а також продовольчих товарів і сировини. Здійснюється торговельний обмін продукцією для промислового споживання (вузли, деталі, запчастини, прокат, агрегати). Можлива купівля товарів і устаткування для громадського споживання: міський транспорт, обладнання для лікарень, поліклінік, санаторіїв, курортів, ліки, обладнання для охорони навколишнього середовища. Здійснюється купівля - продаж продукції інтелектуальної праці: ліцензії і "ноу-хау".

На основі зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється міжнародний поділ праці, який дає можливість досягти економії суспільної праці в процесі раціонального виробництва і обміну його результатами між різними країнами.

Міжнародний обмін товарами вважається вигідним з економічної точки зору тільки в тому випадку, коли завдяки ввозу товарів вдається економити на їх виробництві і отримувати прибуток.

Коли правильно формується структура експорту та імпорту, міжнародний обмін товарами може приносити вигоду багатьом країнам. Пріоритетним у зовнішній торгівлі слід вважати орієнтир на розвиток експорту, тому що купівлю товарів по імпорту можна здійснювати або при наявності іноземної валюти, або конкурентоспроможного товару. Для отримання найкращого економічного ефекту необхідно поставляти на експорт наукомістку продукцію, що дає можливість отримати максимальну валютну виручку на одиницю затрат праці, а ввозити варто товари, які мають найбільші затрати праці на одиницю вкладених засобів.

Спільне підприємництво. Ця форма зовнішньоекономічних зв'язків може бути реалізована у промисловій сфері на заводах, фабриках, підприємствах; у сільському господарстві, науці, освіті, медицині, кредитно-фінансовій сфері.

Надання послуг. Досить поширеним у міжнародному бізнесі є посередництво, банківські, біржові послуги, страхування, туризм, міжнародне перевезення вантажів. Швидко зростає об'єм послуг, який надається комп'ютерними мережами, що є в різних країнах світу.

Співробітництво. Все більшого розповсюдження у зовнішньоекономічних зв'язках отримує наукове, технічне, економічне співробітництво. Посилюється і розповсюджується науковий, культурний обмін.

До результатів розвитку зовнішньоекономічної діяльності у світовій економіці можна віднести:

· подальше поглиблення міжнародного поділу праці;

· економію суспільної праці в країнах, де активно здійснюється зовнішня торгівля, спільне підприємництво і участь в інших формах зовнішньоекономічних зв'язків;

· інтенсивний і раціональний обмін результатами праці;

· подальше зміцнення політичних, наукових, технічних, культурних зв'язків;

· збільшення числа країн світу, в яких формується ринкова економічна система;

· успішне функціонування транснаціональних корпорацій і концернів;

· розширення кола країн, що досягли повної конвертованості валют.

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків сприяв виникненню і поширенню інтеграційних процесів, що властиві сучасній світовій економічній системі.

2. Сутність інтеграції, її види

Найважливішою ознакою сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн,інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Світ перейшов від простого обміну товарами до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами і послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної виробничої і науково-технічної кооперації, до сумісного ведення виробництва і управління. В результаті відбувається формування світової економічної системи. Розвивається інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються різні фази науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності. Економічна взаємозалежність країн стає реальністю.

Ширше запровадження результатів науково-технічного прогресу відкрило для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного ведення господарства, до формування нової технологічної основи в економіці.

Якісно новим станом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація і взаємопроникнення капіталів, проведення узгоджувальної міждержавної політики.

Міжнародна економічна інтеграція - це об'єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, взаємопристосування і зрощування національних економічних систем, який володіє потенціалом саморегулювання і саморозвитку, в основі якого знаходиться економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів і міжнародний поділ праці. Метою інтеграції є нарощування об'єму товарів і послуг в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності у міжнародних масштабах.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

- зона вільної торгівлі: країни-учасниці відміняють митні бар'єри в торгівлі між собою;

- митний союз, що характеризується вільним переміщенням товарів і послуг. Існує єдиний митний тариф стосовно третіх країн;

- спільний ринок, коли ліквідовуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, але і для переміщення робочої сили і капіталу;

- економічний союз, який передбачає, що до всіх перерахованих інтеграційних мір додаються: проведення єдиної економічної політики, створення системи регулювання соціальне - політичних процесів, єдина валюта;

- економічний і валютно-економічний союз: економічний союз доповнюється введенням єдиної валюти, створенням єдиного емісійного центру-банку.

На сьогоднішній момент у світі нараховується близько 20 міжнародних економічних об'єднань інтеграційного типу, що охоплюють основні регіони і континенти.

3. Процеси інтеграції у Європі

Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла в групі промислово-розвинених країн, передусім в Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз(ЄС) - єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази (зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз), дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу - міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня.

Етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень, у т.ч. для СНД також.

Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завжди вирізнялися високою інтенсивністю. У повоєнні роки розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946 -1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв'язки, тобто зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок - посилилась взаємозалежність промислово розвинених країн Західної Європи.

Інтеграційні процеси підштовхувалися високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Вагомим фактором інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. У1948 році США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій - МВФ, МБРР, ГАТТ, були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США та домінування цієї країни у політичних союзах. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США. Це зумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської економічної еліти на власній основі.

З цією метою у межах утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції - від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західно­європейської федерації. За одним з таких проектів ("план Шумана") у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі –ЄОВС ( набув чинності у 1953р.)з організацією спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт) і спільного регулювання обсягів виробництва та рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. У березні 1957 р. в Римі була укладена угода про заснування Європейського співтовариства (ЄС) - "спільного ринку" з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄС було проголошене створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно у Римі було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом). В цей же час Великобританія, яка не приєдналася до ЄС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ). Ідея створення ЄАВТ полягала у розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність як це зроблено у ЄС.

ЄАВТ і ЄС у 1984 році домовилися створити єдиний економічний простір і поширити своє співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт. При цьому ЄАВТ отримувала всі пільги та торгівельні прибутки від членства у Європейському співтоваристві, не беручи, однак, участі у роботі інститутів ЄС. Ця угода набула чинності 1 січня 1994р.

Європейський економічний простір, створений цією угодою, розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС - вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

У цей же період в межах спільного ринку здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами. Спільна митно-тарифна політика забезпечила утворення у 1970-х роках власних коштів Співтовариства, головним чином за рахунок надходжень від митних виплат і компенсаційних зборів, що стягувалися при імпорті товарів з третіх країн. У 70-ті роки новий етап НТР обумовив необхідність розробки і спільної політики структурної перебудови економіки в Співтоваристві - країни-члени об'єднали свої зусилля для подолання технологічного відставання від США та Японії.

Розвиток інтеграційних процесів призвів до створення не тільки економічного, а й політичного союзу, з 1986 року запроваджувалися консультації щодо питання зовнішньої політики країн-членів. А 7-го лютого 1992р. прийнято Маастріхтську угоду, де було вирішено що майбутній Європейський Союз вестиме спільну закордонну та оборонну політику.

Важливим елементом інтеграції стало створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), що почала функціонувати з березня 1979 р., і перед якою були поставлені чотири головні завдання: досягнення валютної стабільності в межах ЄС;спрощення конвергенції процесів економічного розвитку; забезпечення стратегії зростання в умовах стабільності; стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин. Базовим елементом ЄВС є запровадження розрахункової валютної одиниці -ЕКЮ. Завдяки цьому, країнам ЄС вдалося побороти валютну кризу початку 80-х років. У1985 році було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз ("Європа без кордонів"), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1-го липня 1987р., як Єдиний Європейський акт угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституцій (організаційних структур).

Дата добавления: 2013-12-14