Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей

Рис. 2.4. Поділ суспільного виробництва на первинне, вторинне і третинне

Рис. 2.3. Поділ суспільного виробництва на матеріальне та нематеріальне

Рис. 2.2. Основні елементи процесу виробництва

Рис. 2.1. Дві сторони суспільного виробництва

Тема 2. Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці.

1. Виробництво та його основні чинники.

2. Виробничий потенціал і межа виробничих можливостей.

2.1. Виробничі можливості суспільства і продукт виробництва

Створення споживацьких благ для задоволення потреб людей здійснюється в процесі виробництва.

Щоб жити, творити людина повинна мати їжу, житло, одяг, предмети культури тощо. Вона вирощує хліб, добуває вугілля, робить автомобілі, продає товари, надає послуги, будує міста і заводи, друкує книги та виконує іншу роботу. Ця діяльність не може зупинитись ні на мить, як не може ні на мить зупинитись споживання.

Виробництво – процес створення людьми у взаємодії з іншими виробничими факторами різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку всього суспільства.

Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно являє собою взаємодію людини з природою і сукупність відносин між людьми, рис. 2.1.

Людина для здійснення виробництва бере у природи матеріали, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини з природою включає два моменти: по-перше, природні ресурси обмежені і більшість з них не відтворювана. Тому чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближче момент їх виснаження; по-друге, людина сама є частиною природи. Тому зміна природного середовища призводить до змін самої людини, її фізичного здоров’я та фізичного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва призвела до появи ряду екологічних проблем, від вирішення яких залежить виживання людства.

В процесі виробництва люди, вирішуючи питання присвоєння ресурсів, організації та управління, вступають між собою у певні відносини. Такі відносини називаються виробничими або економічними.

Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Фактори виробництва та їх взаємодія. У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодію трьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці, засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор — підприємницький талант.

Основні елементи процесу виробництва наведено на рисунку 2.2.

Праця представлена інтелектуальною або фізичною діяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупність здібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаними навичками, здоров’ям, створює людський капітал. Інвестиції в людський капітал (освіту, наукові знання, підвищення кваліфікації), широта здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидко окупними для людини, підприємства, держави і суспільства.

Засоби виробництва — це створені у процесі виробництва всі види засобів праці і предметів праці.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи, канали, трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні та ядерні реакції тощо.

Розвиток знарядь праці — найперший показник технічного прогресу, а тому і міра тієї продуктивної здатності, якою володіє суспільство. Головною визначальною рисою кожної історичної епохи виробництва насамперед є ступінь розвитку засобів праці.

Предмети праці — це матеріали, що підлягають обробці. Їх поділяють на два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи для перетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо; 2) предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад, залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, без яких процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засоби виробництва — верстати, шляхи сполучення, комп’ютери, вантажівки, матеріали тощо, створені людиною, — називати капіталом. Ми теж термін «капітал» будемо використовувати у такому вузькому значенні.

Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають інвестуванням, тому засоби виробництва можна ще визначити як інвестиційні ресурси (товари).

Земля, чи більш широко, природні ресурси, — це дар природи для виробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла, шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох корисних копалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п’є, політекономія розглядає як природні ресурси.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, є підприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльності є підприємницька здібність — особливий вид людського капіталу, представ­лений діяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва з метою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабами і результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці і підпри­ємці являють собою людський (суб’єктивний) ресурс виробництва.

Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим і назавжди даним. У політекономії постіндустріального суспільства як фактори виробництва виокремлюються інформаційний та екологічний фактори.

Здатності людини в процесі виробництва реалізуються не тільки в праці як такій. Вони проявляються як уміння людини: 1) поєднати і раціонально використати об’єктивні фактори вироб­ництва — землю і капітал — для виготовлення певної продукції; 2) розвивати свої розумові і фізичні здібності; 3) створювати нові засоби виробництва, поліпшувати їх техніко-економічні характеристики; 4) послідовно вдосконалювати організацію праці і виробництва тощо.

Результатом виробничої діяльності людини виступає продукт — певна корисна річ чи послуга. Але ця корисна річ не виникає з нічого, її джерелом є природа, її різні речі, сили та процеси. Тому кажуть: праця є батьком речі, а природа її матір’ю.

У трудовій діяльності людини значне місце належить мірі праці. Однією з таких мір є робочий день — одна з основних категорій трудових відносин. Саме в робочий час здійснюється трудова діяльність людини, процес виробництва.

Суспільство на кожному етапі свого розвитку встановлює тривалість робочого дня. Ця тривалість повинна вирішувати два протилежних за змістом завдання: 1) забезпечити протягом робочого дня найповніші затрати робочої сили, накопиченої під час відпочинку; 2) в той же час, затрати робочої сили повинні бути такими, щоб не зашкодити її здатності виконувати таку саму кіль­кість праці в наступні робочі дні.

Теоретично суспільство зацікавлене в ско­роченні робочого дня і збільшенні вільного часу, але останнє можна здійснити лише тоді, коли скорочення робочого дня компенсується зростанням обсягу виробництва матеріальних благ і послуг. Вирішити проблему скорочення робочого дня можна тільки на основі підвищення продуктивності праці.

Українська держава, як і інші держави світу, у законодавчому порядку регулює робочий час: тривалість робочого дня і тижня, тривалість відпустки, інші моменти робочого часу (понадурочні роботи, роботи в особливо тяжких умовах і т. ін.).

Взаємозв’язок і розвиток факторів виробництва. Виробниц­тво не можна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили, землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв’язку. А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. З розвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їх кількість.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системи машин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова досконалої організації самого процесу виробництва. Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує єдність, злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей як учасників процесу виробництва. Поглиблюється галузева диференціація суспільного виробництва, ускладнюється його структура, з’являються нові галузі виробництва. З часом складається народне господарство, яке поступово перетворюється у складний комплекс, що включає великі народногосподарські сфери і комплекси, галузі і підгалузі, територіальні формування.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна, але потрібна суспільству продукція. Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктів процесу праці: одні з них проміжні, а інші — кінцеві. Кінцевими продуктами вважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевого користування, а не для подальшої оброб­ки чи перепродажу. Всі інші продукти праці, які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, є проміжними продуктами.

Виробництво має певну структуру. З цього погляду розрізняють матеріальне та нематеріальне виробництво, рис. 2.3.

Матеріальне виробництво охоплює підприємства та галузі, які виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво) та матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт та пошиття одягу, прання, хімічна чистка тощо).

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, які створюють нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надають нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукові консультації тощо). В цілому суспільне виробництво включає, по-перше, виробництво матеріальних та нематеріальних благ і, по-друге, виробництво матеріальних і нематеріальних послуг.

Структуру виробництва можна розглядати і з позицій його поділу на первинне, вторинне і третинне, рис. 2.4. Така класифікація свідчить про те, що певні види виробничої діяльності є похідними від інших.

Первинне виробництво базується на безпосередньому присвоєнні того, що дає людині природа. До первинного виробництва відноситься сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничо-видобувна промисловість, лісництво, рибальство.

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі переробної промисловості, а також будівництво.

Третинне виробництво (похідне від первинного та вторинного) – це створення різних послуг. Останні поділяються на ті, що обслуговують виробництво і ті, що обслуговують особисті потреби людей.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, тобто надають виробничі послуги, називають виробничою інфраструктурою. Це – транспорт, зв’язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, консультації по управлінню. Галузі, які надають особисті послуги людині та задовольняють її соціальні та духовні потреби утворюють соціальну інфраструктуру. Наприклад, послуги виробничого характеру надають оптова і роздрібна торгівля, банкір, страховий та рекламний агенти, брокер, водій та зв’язківець. Особисті послуги люди отримують від лікарів, вчителів, редакторів, адвокатів, письменників, психологів та ін. В економічній теорії та практиці застосовують й інші варіанти структурного аналізу виробництва, зокрема виділяють галузеву, територіальну та інші структури.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва; розподілу; обміну; споживання.

Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Виробничий потенціал і обмеженість ресурсів. На основі ви­робничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Економічні ресурси –це всі природні, людські і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспіль­ство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.Економічний вибір – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб при мінімумі витрат.

Межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок змен­шення виробництва іншого продукту. П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Розглянемо цей аспект проблеми на такому прикладі. Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Припустимо, наша економіка витрачає всі ресурси на виробництво споживчих благ. Але існує деяка максималь­на кількість споживчих благ, що їх можна виробляти протягом року. Наприклад, 5 млрд. одиниць різноманітних споживчих благ (їжа, взуття, телевізори, легкові автомобілі, квартири тощо) — максимальна кількість, що їх може виробити економіка країни за існуючих технологій і ресурсів.

Припустимо далі, що, навпаки, всі ресурси витрачаються на вироб­ництво інвестиційних ресурсів — машин, верстатів, споруд тощо. Знову ж таки, через обмеженість ресурсів економіка здатна виробити обмежену кількість інвестиційних ресурсів, наприклад, 15 млн. одиниць різних засобів виробництва, якщо не виробляти споживчі блага.

Це — дві крайні можливості. Інші можливі варіанти розглянуто в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 – Проблеми економічного вибору

Альтернативні можливості виробництва
Можливості	Споживчі блага, млрд. од.	Інвестиційні ресурси, млн. од.
А
В
С
D
E
F

Комбінація F – це крайня можливість, коли виробляються лише споживчі блага, А — протилежний випадок. Трансформація споживчих продуктів у інвестиційні означає переведення ресурсів економіки з даного напряму використання на інший.

Щоб поглибити розуміння сутності виробничих можливостей, зобразимо наведені у табл. 2.1 дані графічно, рис. 2.5.

Рис. 2.5 – Графічне зображення альтернативних
можливостей виробництва

Точки А, В, С, D, Е, F відповідають різним комбінаціям кількості споживчих благ та інвестиційних ресурсів. За допомогою нанесених точок ми виводимо суцільну криву — межу виробничих можливостей, яка показана на рис. 2.6.

Рис. 2.6 – Графік межі виробничих можливостей

Кожна точка на кривій виробничих можливостей рис. 2.6 являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і спожив­чих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W, недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва. З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином.

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага.

Отже, функціонування національної економіки на межі вироб­ничих можливостей (точки А, В, С, D, Е, F) свідчать про її ефективність. Розглянувши графік межі виробничих можливостей, виникає питання про оптимальну структуру продукції. Даний графік відповіді на це питання не дає. Оптимальну структуру випуску продукції вирішують такі фактори, як гранична корисність цих продуктів, витрати виробництва, попит і пропонування, ціна.

Вмінені витрати. Вмінені витрати характеризують трансформацію одного продукту в інший. Кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість якогось іншого продукту, називається вміненими витратами цього продукту. У нашому прикладі 1 млрд. одиниць споживчих благ, від яких треба відмовитись, щоб одержати 5 млн. одиниць інвестиційних ресурсів, є їх вміненими витратами.

З даних таблиці і графіка можна зробити і третій висновок про те, що діє закон зростаючих вмінених витрат. Так, пересуваючись у таблиці від альтернативи А до В, ми бачимо, що виробництво 1 млрд. одиниць споживчих благ потребує відмовитись лише від виробництва 1 млн. одиниць інвестиційних ресурсів. Однак у міру руху від альтернативи В до С, від С до D і т. д. відкривається важливий економічний принцип. У процесі руху від альтернативи А до альтернативи F кількість інвестиційних ресурсів, від яких суспільство змушене відмовитися, щоб одержати нову кількість споживчих благ, зростає. Це вказує на те, що альтернативні комбінації за даних ресурсів пов’язані з дією закону зростання вмінених витрат. Це такий закон, з яким суспільство повинно рахуватися, організуючи випуск потрібної продукції.

Проте на практиці між виробничим потенціалом суспільства і рівнем його фактичного використання є різниця, яка полягає в тому, що люди з тих чи інших причин не повністю використовують наявні виробничі ресурси, наприклад, через низьку дисципліну праці, недосконале економічне законодавство, розбалансованість виробничих ресурсів і т. п.

Тема 3. Економічні потреби та інтереси.

3.1. Економічні потреби суспільства. Закон зростання
потреб.

3.2. Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності.

3.3. Економічні інтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом.

Дата добавления: 2013-12-14