Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду

Історія Риму є яскравою сторінкою розквіту і загибелі рабовласницького (класичної форми) господарства. Виділяють три етапи розвитку Римської держа­ви: 1- царський (VIII - VI ст. до н. е.); 2 - республіканський (509 - 31 рр.до н.е.); 3 - імператорський (31р. до н.е. - 476р. н.е.).

На 1 етапі вирішальна роль в економічному житті належала землеробству. Високого рівня розвитку набуло ремесло, розвивалась зовнішня торгівля з Пів­денною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. У VII - VI ст. до н.е. відбули­ся розлад родового ладу і формування рабовласницьких відносин. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Майнова дифере­нціація зумовила появу інших залежних людей - клієнтів.

Протягом VI - III ст. до н.е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою було вільне населення.

У I ст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного оке­ану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. II - I ст. до н.е. характеризується як розквіт римського рабовласницького господарства в його класичній формі. Раби були основною виробничою силою у всіх галузях господарства. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.

Римська держава вважалася юридичним власником землі. Розподіл її у при­ватну власність здійснювався поступово. Характер і роль дрібного селянського господарства змінювалися на різних етапах розвитку Римської держави. Важли­вою ознакою економічного розвитку Риму була боротьба за землю. Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. Існувало трипілля. Землероби користувалися примітивними знаряддями праці.

Кінець республіки (I ст. до н.е.) - це період громадянських війн, занепаду сільського господарства, особливо в Італії. Подоланням цього занепаду, а також найвищим рівнем розвитку характеризуються I - III ст. н.е. Відбулися позитивні зміни в агротехніці. Розширилися посівні площі, вдосконавлювалися знаряддя праці, застосовувалося штучне зрошення. Іригаційна система давала можливість збирати 2 - 3 урожаї на рік. Розвивалась культура садіння, підживлення, прище­плення. Розпочалися зміни в організації виробництва у володіннях великих зем­левласників. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавали­ся в оренду колонам - дрібним землеробам. Виникли рентні відносини у вигляді натуральних і грошових платежів, відробітків. Поряд з вільними селянами- орендарями в маєтках землевласників з'явилися раби, які обробляли наділи землі і платили ренту. Зросла чисельність вільновідпущеників - лібертинів, які займа­лися ремеслом і торгівлею.

У II ст. до н.е. - II ст. н.е. високотоварними були маєтки, які спеціалізува­лися на вирощуванні однієї культури, призначеної для ринку. Рентабельними були латифундії і сальтуси, які вирощували різні культури. Рабська праця в сіль­ському господарстві була високоефективною. Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Більшість працюючих у майстернях були вільними, а рабська праця ви­користовувалась як некваліфікована. З I ст. до н.е. в ремеслі відбулися глибокі структурні зміни. Розпочалося будівництво громадських споруд (Колізей в Ри­мі), розкішних палаців знаті, лазень, водогонів, шосейних шляхів. Розвивалося суднобудування. На високу ступінь піднялась технологія виливання предметів з бронзи й благородних металів, різьблення по мармуру і базальту. Ремесло мало галузеву й географічну спеціалізацію. Розвивались виробництво кераміки, посу­ду, шкіряне і текстильне виробництво. Характерною особливістю римського ре­месла було об'єднання в колегії за професіями.

Процвітання ремесла в Італії тривало недовго. З II - III ст. н.е. провінції пе­ревершили в ремісничій майстерності ремісників з Апеннінського півострова. Італійські майстерні деградували, припиняли діяльність. Провінційні ж, навпаки, процвітали.

У II ст. н.е. Галлія стала однією з найрозвиненіших провінцій. Поширилися скляний, латунно-бронзовий, залізний, олов'яний, керамічний, ювелірний про­мисли. У Римській державі промисловою одиницею була майстерня. Однак за­няття ремеслом не було престижним і вважалося справою бідних і рабів.

Розвивалась торгівля, яка приносила більше прибутків ніж ремесло. Склався внутрішній ринок, де виробник сам продавав свій товар. З часом у Римі виникли спеціалізовані ринки. Сформувались великі центри внутрішньої торгівлі - ярма­рки.

Зовнішня торгівля в царський період у Римській імперії була слабко розви­нена. Її розвитку сприяли об'єднання Середземномор'я, під владою Рима, спеці­алізація і товаризація господарства, географічний поділ праці, успіхи в суднобу­дуванні й будівництві доріг. В Італії існувало професійне купецтво. Першим за­собом оплати була худоба, потім швидко розвинувся грошовий обіг. Розвитку і певної правової регламентації набула банківська справа. Рим став світовим центром грошових операцій, торгових угод, світовою біржею. Розвивався лих­варський капітал. Торгово-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в I - II ст. н.е. Фінансова система була заснована на експлуатації колоній.

У добу пізньої Римської імперії (III - V ст. н.е.) господарство занепало і прийшло до кризового стану. Визначальним стали розклад античної власності, поступова втрата рабством свого виробничого значення, натуралізація і аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Велике землеволодіння зберігалося, од­нак тенденція його розвитку полягала у зміцненні невеликого індивідуального виробництва. Розширилися господарська самостійність рабів, які отримували землю. Загострювались соціальні суперечності. Не припинялись народні повс­тання. Натиск варварів постійно посилювався і загрожував романському світу. Східна і Західна частини імперії роз'єдналися. У 476 р. н.е. Західна Римська ім­перія перестала існувати.

Дата добавления: 2013-12-14