Класична школа політичної економії

Утвердження економічних відносин, характерних для ринкової економічної сис­теми, в ряді країн Західної Європи поставило нові завдання перед системою уяв­лень про те, як ця система функціонує. Виникла необхідність у формуванні нової економічної ідеології, здатної пояснити й узагальнити нові економічні процеси. На зміну меркантилізму прийшла класична політична економія. Вона зародилася в Англії в кінці XVII ст. і у Франції на початку XVIII ст.

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили тільки зовнішню сторону явищ, то класи­ки за предмет дослідження взяли виробництво, поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулися зміни, глибокі зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління гос­подарством країни перетворилася на науку про категорії і закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Сміта перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класична школа проголосила ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентую­чих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економії свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Про­блему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи аб­страктно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ. Західні економісти віддають належне класичній школі, але не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. На основі цих поглядів почала формуватися система уявлень про економіку, що базувалася на таких принципах:

- суспільство в цілому і його економіка підкоряються дії «природних» законів, що відображають наявність у світі загального порядку і не залежні від волі, бажань, поінформованості людей;

- втручання держави в ці процеси недоцільне й небажане Вона повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свободу;

- дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інте­ресів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Така модель поведінки одержала назву «економічна людина» (homo economicus);

- умовою бездоганної дії цього механізму є забезпечення мак­симуму економічної свободи, найкращою гарантією якої є приватна власність і повнота інформації, якою володіють економічні суб'єкти.

Ці принципи характеризують класичну школу на всіх етапах її існування і є критеріями приналежності до неї тих чи інших економістів і течій економічної думки.

Для розуміння ідей класичної школи треба детально розглянути роботи її найвидатніших представників: У. Петті, А. Сміта і Д. Рікардо - в Англії, П. Буагільбера і Ф. Кене - у Франції.

Основоположником класичної політичної економії в Англії є Уїльям Петті (1623 - 1687 рр.).

Основні теоретичні ідеї У. Петті

1. У. Петті намагається проникнути в суть економічних явищ і процесів, знайти причинно-наслідкові зв'язки між ними, внутрішні закономірності їх розвитку.

2. У. Петті вперше в історії економічної науки почав використовувати математи­чний і статистичний аналіз.

3. Шукаючи відповідь на запитання про джерела суспільного багатства, У. Петті вводить в науковий обіг широко відомий вислів: "Труд - батько багатства, а зем­ля - його мати". Він вважає, що джерелами багатства країни виступають перш за все праця людей, а також природа, земля, яка дає ресурси для виробництва.

4. У. Петті ввів поняття ринкової і природної ціни. Він показав, що природна ці­на товарів залежить від затрат праці на їх виробництво, а ринкова ціна (У. Петті називає її "політичною" ціною) - це ціна ринку, вона змінюється разом із зміна­ми у природній ціні, а також із зміною ринкової ситуації.

5. У. Петті не був послідовним у своїй теорії трудової вартості. Його погляди ще знаходилися під впливом меркантилізму. Він вважав, що праця є джерелом ба­гатства не в усіх галузях виробництва, а тільки в галузях з добування золота і срібла. Тобто золото і срібло (гроші) мають вартість тому, що на їх видобування було витрачено багато людської праці. Всі інші товари мають вартість лише то­му, що вони обмінюються на золото і срібло, які і визначають їх вартість.

6. У. Петті ще не відрізняє між собою такі фактори товару, як вартість і спожив­на вартість. Звідси він змішує абстрактну працю, як джерело вартості, з конкрет­ною працею як джерелом споживної вартості.

Дійсно, у створенні споживної вартості беруть участь і праця, і земля: "Труд - батько багатства, земля - його мати". Але джерелом вартості згідно з теорією трудової вартості може бути тільки праця.

7. У. Петті аналізує також такі категорії, як заробітна плата, земельна рента, бан­ківський процент. Він вважає, що заробітна плата - це ціна праці робітника і пропонує підприємцям платити мінімальну заробітну плату, яка б забезпечила мінімум засобів існування робітника.

Земельну ренту У. Петті розглядає як різницю між вартістю сільськогосподарсь­кої продукції і затратами на її виробництво. Ціна землі тим більша, чим більшу земельну ренту вона приносить.

Банківський процент, згідно з поглядами У. Петті, залежить від величини земе­льної ренти.

У цілому погляди У. Петті мають суперечливий характер, хоча він і намага­ється з'ясувати суть економічних явищ.

У Франції XVII ст. промисловість була слабо розвинена. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм. Це була аграрна країна, в якій 90% населення було сільським.

У перший половині XVIII ст. Франція втрачає військову могутність і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму.

Засновник класичної політичної економії у Франції П'єр Буагільбер (1646 - 1714рр.), народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув високу освіту. Теоретич­но обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер ста­вить кілька проблем: чим визначається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечується, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни. Відповіді на ці запитання він дає на основі теорії вартості.

Ідеї П. Буагільбера продовжували фізіократи. Теорія фізіократів ("фізіо" - природа, "кратос" - влада) - виходить з того, що єдиним джерелом багатства кра­їни є праця людей, зайнятих в сільському господарстві. Саме природа, земля примножує це багатство, оскільки здатна плодоносити, і давати нові врожаї. В усіх інших галузях виробництва, вважали фізіократи, нічого нового не створю­ється, а тільки переробляється те, що створено в сільському господарстві.

Засновником цієї школи є французький економіст Ф. Кене (1694 - 1774 рр.), його головна праця "Економічна таблиця"(1758р.).

Основні теоретичніі ідеї Ф. Кене

1. Ф. Кене критично ставився до теорії меркантилістів, вважаючи їх погляди поверхновими. Він намагається створити цілу систему економічних ідей, які б складали певну економічну концепцію.

2. Ф. Кене вважає, що в економічному житті суспільства діють такі ж об'єктивні економічні закони, як і в природі. У той же час він ще не бачить різниці між за­конами природи й економічними законами.

3. Ф. Кене поділяє все суспільство на три великі класи:

- виробничий клас, до якого належать фермери і селяни;

- клас земельних власників (феодалів);

- безплодний клас, до якого він відносить ремісників, купців, банкірів, ростовщиків.

4. Найважливіша заслуга Ф. Кене полягає в тому, що у своїй "Економічній таб­лиці" він здійснює першу в історії економічної науки спробу розглянути процес суспільного відтворення і те, як відбувається обмін виробленої продукції між цими трьома класами, реалізується вироблена продукція і створюються умови для початку нового виробничого процесу.

5. Ф. Кене один з перших вводить в економічний обіг поняття "чистий продукт" як різницю між повною вартістю сільськогосподарської продукції і витратами на її виробництво. Але "чистий продукт" за Кене створюється лише в сільському господарстві.

6. Ф. Кене поділяє вкладений капітал на основний і оборотний. Основний капі­тал (Кене називає його "початкові аванси") - це витрати на знаряддя праці, сіль­ськогосподарські споруди, придбання худоби, - те, що використовується протя­гом декількох років.

Оборотний капітал ("річні аванси" по Кене) - це витрати на посівний матеріал, робочу силу.

Таким чином, Ф. Кене вводить багато правильних категорій і здійснює їх до­сить грунтовний аналіз. Але його погляди обмежуються лише сільським госпо­дарством, що дало підставу для критичного ставлення до теорії фізіократів з бо­ку найвидатнішого представника англійської класичної економічної школи - Адама Сміта.

Теоретичні ідеї фізіократів намагався втілити в життя А.Тюрго (1727 - 1781 рр.). У 1774 р. він став міністром фінансів Людовіка XVI. Вчений підготу­вав і здійснив низку буржуазних економічних реформ, які передбачали ліквіда­цію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, заборону податку з хлібної торгівлі тощо. Ці прогресивні перетворення спричинили незадоволення феодальної знаті і були скасовані. Це був крах не тільки реформи, а й фізіократії в цілому. Економічне вчення А. Сміта

Подальший розвиток, збагачення і конкретизація ідей класичної школи пов'язані з ім'ям видатного англійського економіста Адама Сміта (1723 — 1790 рр.). У праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) він довів, що разом з поділом праці розвивається обмін, що гроші - це не ви­гадка людей, а атрибут самого обміну, що вони є товаром. Основні теоретичні ідеї А. Сміта

1. Політична економія у А. Сміта формується в цілісну систему наукових погля­дів, як закінчена система, в якій одне положення логічно випливає з іншого.

2. А. Сміт поглиблює і розвиває теорію трудової вартості:

по-перше, на відміну від У. Петті й фізіократів, Сміт підкреслює, що праця є джерелом багатства в усіх галузях суспільного виробництва; по-друге, розрізняє споживну вартість товару та його мінову вартість, показує, що в основі пропорції обміну одного товару на інший лежать витрати праці на їх виробництво;

по-третє, розглядає дію закону вартості.

3. Теорія трудової вартості А. Сміта має суперечливий характер. Відкривши дію закону вартості. А. Сміт не зміг пояснити на основі цього закону створення до­даткової вартості (прибутку). Якщо робітник продає підприємцю свою працю, то, згідно із законом вартості він має отримувати таку заробітну плату, яка б до­рівнювала вартості його праці. Але якщо віддати робітникові всю вартість това­ру, створеного його працею, то підприємець не буде мати прибутку. Звідси А. Сміт робить висновок, що закон вартості діяв тільки до капіталізму. При капі­талізмі закон вартості вже не діє, а вартість товару визначається як сума доходів трьох основних класів суспільства: робітників, підприємців і землевласників.

Вартість товару = заробітна плата + прибуток + земельна робота Ця формула отримала в економічній літературі назву "догма Сміта".

А. Сміт не включає в вартість товарів вартість засобів виробництва, оскіль­ки вважає, що вартість останніх також складається із заробітної плати, прибутку і земельної ренти. Це пояснюється тим, що А. Сміт не розумів подвійного харак­теру праці, а саме того, що конкретною працею робітник переносить вартість за­собів виробництва на товар, і створює його споживну вартість, а абстрактною працею створюється нова вартість.

Недоліком теорії трудової вартості А. Сміта є також те, що він не розрізняв індивідуальну й суспільну вартість товарів.

Взагалі ж теорія трудової вартості А. Сміта мала величезне значення, оскі­льки під багатством країни він розумів продукт, який створюється працею людей в усіх галузях матеріального виробництва. Виходячи з цих теоретичних поглядів, А. Сміт створює систему практичних рекомендацій, спрямованих на економіч­ний розвиток країни.

Практичний аналіз в теорії А. Сміта

1. У своїх практичних рекомендаціях А. Сміт виходив з того, що головний мотив економічної діяльності людини - це її своєкорисний інтерес, егоїзм суб'єкта, який веде своє господарство, щоб задовольнити свою жадобу в багатстві. За­вдання держави полягає лише в тому, щоб створити всі умови для реалізації цих особистих інтересів, для свободи підприємницької діяльності. При цьому держа­ва не повинна втручатися у процес підприємницької діяльності, виконуючи лише роль "нічного сторожа".

2. Коли підприємець отримує можливості для організації своєї виробничої діяль­ності, він діє як "економічна людина", оскільки виробляє ті товари й послуги, які задовольняють потреби всього суспільства, і роблять багатшими і підприємця, і суспільство в цілому.

3. Сміт вважає, що стихійне виробництво товарів та послуг багатьма підприєм­цями не приведе до їх перевиробництва або недовиробництва, оскільки в еконо­мічному житті діє "невидима рука " економічних законів, які скеровують дії лю­дей в потрібне русло і роблять непотрібним втручання держави.

4. Створення умов для свободи підприємницької діяльності передбачає:

- вільну купівлю-продаж на ринку всіх видів ресурсів: землі, робочої сили, засобів виробництва;

- відміну всього, що обмежує мобільність робочої сили, і перш за все відміну крі­посного права;

- повну свободу зовнішньої торгівлі, проведення політики фрітредерства (віль­ної торгівлі);

- повну свободу торгівлі всіма видами товарів та послуг, відміну будь-якої дер­жавної регламентації в діяльності промисловців та торговців.

5. А. Сміт вважав, що в основі зменшення вартості товарів лежить збільшення продуктивності праці. В основі зростання останньої велике значення має погли­блення суспільного розподілу праці, спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів товарів та послуг.

Дата добавления: 2013-12-14