Стоунхендж

Чи не найвідомішим у світі мегалітичним пам'ятником є так званий Стоунхендж, що здіймається на Солсберійській рів­нині у Великобританії. Його назва в перекладі означає Нави­саючі Камені. Має він і більш поетичну назву — Танок Велетнів. Ця велична споруда протягом багатьох століть збуджувала уяву численних дослідників, поетів та міфотворців. Найпопулярні-ша в середні віки легенда розповідає, що велетенські кам'яні брили були перенесені з Ірландії і встановлені у Солсбері чарів­ником Мерліном за часів, що передували славетному прав­лінню напівказкового короля Артура. Нібито чарівник встановив камені на тому місці, де були по-зрадницькому вбиті завойов­никами з континенту британські вожді. У деяких варіантах ле­генди йдеться про те, що багатотонні брили самі рухалися та ставали під звуки арфи, на якій грав Мерлін. Сюжет про різно­манітні споруди, що зводяться за допомогою чарівної музики, є дуже поширеним. Вважається, що в ньому знайшов відобра­ження той факт, що великі вантажі можна було зрушити тіль­ки завдяки дуже злагодженим ритмічним діям. Отже давні будівники використовували доступні їм механізми і працюва­ли у ритмі, що задавав арфіст. До речі, і в містичному серед­ньовіччі були люди, які не дуже вірили, ніби славнозвісний Мерлін покладався лише на магію. Письменник XII ст. Гальфрід Монмутський, наприклад, переказуючи вже відому нам ле­генду про перевезення Танку Велетнів з Ірландії, стверджував, що після того як 15 тисяч британців зазнали невдачі, зробив­ши спробу перенести брили на свої кораблі, мудрий Мерлін наказав встановити спеціальні машини. Після цього британці легко упоралися з роботою. Проте в XVII—XVIII ст. більшість тих, хто цікавився Стоун-хенджем, вже не вірила, що його збудував Мерлін. Походжен­ня велетенської споруди стали пов'язувати з друїдами — служителями таємничої давньої релігії, які правили в Британії ще до того, як її захопили римляни. Втім, як встановили сучас­ні археологи, дійсність виявилась більш захопливою, ніж най-таємничіші легенди. Танок Велетнів не могли звести ні легендарний Мерлін, ні друїди. За часів Мерліна (V ст. н. є.) вже ніхто не пам'ятав його будівників. Він був неймовірно ста­рим вже тоді, коли у Британії з'явилися перші друїди (десь V ст. до н. е.). Археологи стверджують: будівництво Стоунхенджу почалося ще у кам'яному віці і мало декілька етапів. Його по­чаток дехто з вчених відносить до XXVIII ст. до н. є. Основні спо­руди були зведені в період 1900 — 1600 pp. до н. є. Хто їх будував, якою мовою вони говорили, у яких богів вірили, про все це зараз діз­натися неможли­во. Але зрозуміло одне: вони були напрочуд вмілими інженерами і не­абиякими астро­номами, бо Стоун-хендж — це не що інше, як величез­ний прилад для спостереження за небесними тілами. Який же ви­гляд має цей диво­вижний пам'ятник? Він розташо­ваний на пласкій рівнині, де ніщоне затуляє обрію.

Найдавніша його частина являє собою не­глибокий рівчак з двома земляними валами по боках. Він утво­рює правильне коло близько 115 м у діаметрі. Ймовірно, що рівчак не мав самостійного значення, а служив кар'єром, з якого видобували матеріал для валів. Зовнішній вал нижчий та вуж­чий за внутрішній. Його висота становить приблизно 0,5—0,8 м, ширина — 2,5 м. Внутрішній вал був насипаний з крейди, якою дуже багатий грунт Солсбері. Мабуть, у давнину вал мав сліпучо-білий колір. Завширшки він 6 м і 1,8 м заввишки. На північному сході коло розірване і утворює десятиметровий про­хід. Якщо стати в центр кола в день літнього сонцестояння, то саме в цьому проміжку видно, як сонце з'являється з-за обрію. Продовживши лінію від центра до виходу за межі кола ще на ЗО м, натрапляєш на велетенську кам'яну брилу, що була вста­новлена тут давніми будівниками. її верхівку видно з центра на рівні обрію, і сонце сходить майже просто над нею. Брила ви­сотою 6 м і вагою близько 35 т необроблена і має неправильну форму. У середині кола були встановлені ще чотири брили різ­ної форми. Дві з них не збереглися. Вони утворювали вписа­ний у коло прямокутник, довгі сторони якого перпендикулярні осі центр — схід сонця, а короткі — паралельні цій осі. Крім того, в найдавніші часи існування Стоунхенджу вздовж внут­рішньої стіни валу були викопані невеличкі ямки, всього 56. Вони різні за розміром, але теж утворюють правильне коло і розташовані на рівній відстані одна від одної. Незабаром пі­сля того, як вони були викопані, їх знову засипали крейдою. В деяких ямках зустрічаються обгорілі людські кістки. Мабуть, Стоунхендж був не тільки обсерваторією, але й місцем похо­вання.

Населення Британських островів встигло істотно змінити­ся, коли будування Танку Велетнів було поновлене. Нові зодчі звели у святилищі два концентричні кола з кам'яних брил бла­китнуватого кольору, кожна з яких важила близько 5 т. Як і раніше, кола були розірвані на північному сході, і в цей промі­жок можна було бачити встановлений за валом камінь, а на­прикінці найкоротшої за рік ночі — схід сонця.

Будівництво було завершене близько 1500 р. до н. є, коли кам'яний вік вже був позаду і в Британії починалася епоха бронзи. Зодчі бронзового віку почали свою діяльність з того,

що розібрали зведене попередниками коло з блакитнуватих каменів. На його місці вони збудували іншу споруду. Вона та­кож являла собою коло з вертикально поставлених кам'яних брил, але цього разу брили були оброблені металевими інстру­ментами, а зверху були укладені кам'яні перемички, щоб зро­бити кільце суцільним. Кам'яна перемичка нависала й над входом, але тут проміжок між двома сусідніми колонами був більший і утворював прямокутну пройму. Найцікавіше те, що у цій новій споруді брили були оброблені так, щоб знищува­ти природний ефект перспективи. Ті, що служили колонами, трохи розширювалися догори. Це давало ілюзію абсолютної вертикальності. Стоячі камені були оздоблені спеціальними ви­ступами, а покладені зверху — заглибленнями, що забезпечу­вало міцність споруди. Між іншим, такий прийом більш характерний для дерев'яного будівництва, і в наш час стало відомо, що в Стоунхенджу були дерев'яні прототипи. Ще бли­жче до центра митці бронзового віку спорудили велетенську підкову, відкриту на північний схід. Вона складалася з п'яти трилітів. Триліт — це особливий термін, який вигадали для позначення цих споруд. Він означає два камені, поставлені поруч і накриті, мов дахом, третім. Найбільший з трилітів Стоун­хенджу розташований напроти входу. Його висота сягає 8,7 м, а брили, що його складають, важать близько 50 т.

З блакитнуватих каменів, які використовували попередни­ки останніх будівників, була споруджена ще одна підкова, в середині першої, та її складали не триліти, а звичайні стоячі камені. Зрозуміло, в наш час далеко не всі камені Стоунхенджу знаходяться на тому місці, де їх встановили давні будівники. Деякі з них зовсім зникли, початкове розташування інших не вдається встановити. Крім того, в ансамбль цієї пам'ятки вклю­чені численні насипи, ями і рівчаки, про які ми тут не згадує­мо, але які дуже цікаві і важливі з точки зору археолога або астронома. Та в цій невеличкій статті ми лише спробували дати уявлення про те, як будували Стоунхендж. У нашого читача виникло, напевно, багато запитань. На них він зможе отрима­ти відповіді у книжках, спеціально присвячених цій темі.

Дата добавления: 2013-12-14