Фінікійська та Крито-Мікенська культура

ПЛАН

Тема: ФІНІКІЙСЬКА ТА КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА. СІМ ЧУДЕС СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ.

ЛЕКЦІЯ 5.

Змістовний модуль ІІ

Навчальна мета: вивчити основні найбільш суттєві етапи розитку мистецтва та архітектури. Закріпити лекційний матеріал. Навчитися працювати з додатковою літературою, зарисовувати пам’ятки архітектури, їх декор, конструктивне рішення, а також відтворювати обємне зображення споруди.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 20 хв.

2. 20 хв.

3. 30 хв.

4. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповідні на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: література, фото матеріали тощо.

Джерела і література:

1.Всеобщая история искусств: В шести томах. - Москва, 1956. -Т. 1. - С. 131-144.

2. Всеобщая история архитектурьі. - Москва, 1958. - Т. 1. - С 76-86.

3. История искусства зарубежньїх стран. - Москва, 1962. - Т. 1. - С. 76-84.

4. История зарубежного искусства: Учебник для средних худож. заведений. - Москва, 1971. - С. 34-37.

5. Ривкин Б. И. Античное искусство. - Москва, Дрезден, 1972. -С. 9-42 /Малая история искусств/.

1. Особливості архітектури егейського світу та Крітської морської держави.

2. Палацовий комплекс в Кноссі. Архітектура мікенського пеіоду на Пелопонезі та видатні пам’ятки Мікен і Тірінфа. Роль егейської культури для розвитку культури стародавньої Греції.

3. Основні етапи розвитку грецької будівельної культури: архаїчний, класичний та елліністичний періоди. їх характеристика.

4. Зародження основних типів житлової, громадської і монументальної архітектури та еволюція їх об’ємно-просторових і конструктивних вирішень в архаїчний період.

5. Утворення і розвиток ордерних систем та проблеми синтезу скульптури й архітектури в грецьких монументальних спорудах.

6. Особливості архітектури егейського світу та Крітської морської держави. Палацовий комплекс в Кноссі. Архітектура мікенського пеіоду на Пелопонезі та видатні пам”ятки Мікен і Тірінфа.

7. Роль егейської культури для розвитку культури стародавньої Греції. Основні етапи розвитку грецької будівельної культури: архаїчний, класичний та елліністичний періоди,. їх характеристика.

8. Зародження основних типів житлової, громадської і монументальної архітектури та еволюція їх об’ємно-просторових і конструктивних вирішень в архаїчний період. Утворення і розвиток ордерних систем та проблеми синтезу скульптури й архітектури в грецьких монументальних спорудах.

9. Розквіт грецької архітектури в класичний період і видатні пам”ятки громадських та сакральних споруд. Ансамбль Акрополя в Афінах, Парфенон. Грецький театр. Грецька архітектура елліністичного періоду як вияв злиття грецьких традицій з традиціями мистецтва народів Близького Сходу. Містобудування Греції.

Видатними будівниками Стародавнього світу були також фінікійці. Фінікія — вузька смуга землі на східному узбережжі Середземного моря. Зі сходу вона обмежена Ліванськими го­рами. На цій порівняно невеликій території ще в третьому ти­сячолітті до н. є. виникло кілька міст, які згодом перетворилися на торговельні держави. Найвідоміші з них — Tip, Сідон і Бібл. Всі вони відігравали важливу роль в біблійській історії і часто згадуються у Біблії. Найбільшого розквіту ці міста досяг-ли в середині II тисячоліття до н. є. Кожне з великих міст мало менші, залежні від нього міста. Такі «дочірні» міста засновува­лись і у Фінікії, і скрізь по берегах та островах Середземного моря, бо фінікійці мали чудові кораблі і вели торговельні спра­ви в далеких країнах. Отже, зразки їхньої архітектури можна побачити і в Північній Африці, де вони заснували могутнє мі­сто Карфаген, і на заході, в Іспанії. Найстарішим зразком фі­нікійської будівельної майстерності є укріплення міста Єрихона, що був могутньою фортецею. Облозі Єрихона ізраїльським вій­ськом і його падінню відведено чимало місця в Старому Запо­віті. Єрихон розташований досить далеко від морського берега, на схилі западини Мертвого моря на 250 м нижче рівня моря. Його укріплення, зруйновані приблизно в XV—XIII ст. до н. е., являли собою подвійну кам'яну стіну. Зовнішня стіна мала то­вщину 2 м, внутрішня — 4. Заввишки стіни сягали 10 м. Між ними лишався простір 5 м завширшки. Цей простір заповню­вали житлові будови.

Фінікійці зводили будівлі не лише з каменю. Чудовим бу­дівельним матеріалом був славнозвісний ліванський кедр. Ве­ликі ліси з цих могутніх та струнких дерев вкривали схил Ліванських гір. Цілі стовбури кедра добре годилися на те, щоб робити з них бантини та перекриття. Деревина була міцною і добре оброблялася. Часто з неї виготовляли і декоративні час­тини будови. Іноді деревину вкривали тонким шаром золота. Саме так був оздоблений храм, споруджений за наказом царя Соломона в Єрусалимі. Цю роботу виконали для мудрого царя будівельні майстри, яких він запросив з Тіру.

Цікавим різновидом фінікійських споруд були штучні гава­ні, які вони будували для своїх кораблів. Давні літературні дже­рела свідчать, що Карфаген мав велику штучну гавань, зроблену

у формі правильного кола. До наших часів вона не збереглась. Велике враження на сучасників справляли міські мури Карфа­гена, у другому ярусі яких були влаштовані приміщення для утримання бойових слонів. Ці мури були вщент зруйновані римлянами під час так званих Пунічних воєн, і ми знаємо про них лише з літературних джерел.

Ще одна велика культура розвивалася в II тисячолітті до н. є. у середземноморському регіоні. Йдеться про так звану міной-ську, або крито-мікенську, цивілізацію, головні центри якої знаходилися на островах Криті та Санторіні. Пам'ятники цієї культури зустрічаються і на континенті. Найвідоміші з них — міста Мікени та Тірінф, розкопані наприкінці XIX ст. археоло­гом-любителем Г. Шліманом на Балканському півострові. Мі­ста оточені мурами, що складені з великих оброблених брил. Таке мурування називають циклопічним, бо в грецьких леген­дах розповідається, що його робили не люди, а велетні-кікло-пи. Видатною пам'яткою мінойської архітектури є Брама левів у Мікенах. Вона являє собою прямокутний портал, складений з важких кубічних блоків і перекритий зверху довгастою ка­м'яною бантиною. Зверху встановлена велика трикутна плита з барельєфом, який зображує двох левів, що сидять.

Зовсім інший характер має мінойська архітектура на остро­вах. Тут майже зовсім відсутні товсті мури. Навіть на березі немає фортець. Цей дивний факт звичайно пояснюють тим, що мінойці мали наймогутніший у світі воєнний флот. На сво­їх островах вони відчували себе у цілковитій безпеці і фортець не потребували. На Криті археологи знайшли велику кількість будов, що відрізнялися своєрідним стилем. Особливої слави зажили царські палаци у Фесті та Кносі.

Середземноморські острови здебільшого розташовані у сей-смічнонебезпечній зоні. Тут часто трапляються землетруси. Мінойські будівельники перші вигадали гнучку сейсмічно стій­ку конструкцію. Вони вмонтовували у стіни спеціальні рейки, що запобігали руйнуванню будови від підземних поштовхів. На жаль, цей чудовий винахід не врятував давню цивілізацію від катастрофічної загибелі.

Острів Санторін, на якому, на думку деяких археологів, була розташована головна столиця мінойців і база їхнього флоту, нині має форму тонкого серпа. Але у давнину він мав майже круглу форму і на ньому існував вулкан. Близько 1450 р. до н. є. цей вулкан вибухнув, а разом з ним зникла і більша частина острова. На багатьох інших островах Середземного моря відбу­лися землетруси, а їхні береги дуже постраждали від цунамі

Мінойські міста були зруйно­вані, лани вкрилися вулка­нічним попелом, але най­страшнішим виявилось те, що у столиці на Санторіні за­гинули найосвіченіші люди мінойського суспільства. Не­вдовзі ця неповторна культура прийшла в цілковитий зане­пад, але залишилась у пам'яті сусідів, у міфах та легендах єгиптян та греків. Особливо барвистими були давньогрець­кі легенди. Тривалий час їх вважали цілковитою вигад­кою, поки археологічні від­криття кінця XIX — початку XX ст. не довели, що народна фантазія мала під собою істо­ричну основу. Однією з таких легенд дехто вважає розповідь про таємничу Атлантиду- щасливу країну, яку за одну ніч поглинули морські хвилі.

Дата добавления: 2013-12-14