Корсак К.В., Плохотнік О.В. Основи екології. - К.: МАУП, 2004

План.

Екологія як галузь науки та практичної діяльності людини.

Лекція 1.

1. Свідомість людства в умовах екологічної кризи.

2. Екологія як наука.

3. Основна екологічна парадигма.

4. Об’єкт, предмет і основне завдання екології.

5. Поняття екологічного середовища та екологічного фактора.

6. Основні властивості живих об’єктів.

Домашнє завдання:

Література:

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник.-К.:Либідь, 1997.-288 с.
2. Бойчук Ю.Д., Шульга М.В. та ін. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник.– Суми: Університетська книга, 2004. –352с.

4. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Львів: Афіша, 2000.-272 с.

5. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології. – К.: Вища школа, 2004. – 382с.: іл.

6. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. -Львів: Афіша, 1999.-256 с.

Тема наступної лекції: Основні закони і методи екології.

1. Всім нам випала доля жити на зламі тисячоліть. Всі ми народились та зростали в ІІ, а тепер на дворі ІІІ тисячоліття.

Найсуттєвішою ознакою 20 ст. стало створення ним низки смертельних загроз своєму розвитку та існуванню. Це – наслідок нагромадження ним помилок у ставленні до довкілля, ігнорування навіть очевидних сигналів природи про шкідливість і непередбачуваність їх недалекоглядних дій.

20 ст. було часом проголошення та практичного втілення заклику „Ми не можемо чекати милості від природи. Взяти їх у неї – наше завдання!”

І так діяли не лише керівники Радянського Союзу – вся історія поступу людей (а надто останні століття – період промислової та науково-технічної революції) свідчить про те, що вони не просто „брали” необхідне, а відбувалося бездумне руйнування довкілля.

Розорюючи степи та звільнені від лісів землі, забруднюючи струмки та ріки, людина безповоротно порушувала рівновагу природних екосистем. Археологи знайшли сотні мертвих міст. Колись зелені гори поблизу них стали кам’яними, а родючі поля – мертвими пустелями.

Але най масштабніше знищення природи відбувалось саме у 20 ст. – отруєно „великою хімією” повітря, води, ґрунти, майже не залишилось місць, де можна дихати на повні груди. Небезпечно забруднена навіть акваторія Світового океану.

Повіривши у нею ж створений міф про те, що вона є „царем природи”, вершиною розуму та біологічної досконалості, людина впритул наблизилась до межі самознищення, безперервно нарощуючи кількість глобальних загроз своєму ж існуванню: ядерна війна, „озонові діри”, теплове, хімічне та радіаційне забруднення довкілля, стрімке збідніння рослинного та тваринного світу, СНІД і десятки інших, так само небезпечних нових хвороб… тощо.

Якщо сюди додати демографічний вибух в окремих регіонах, помітне збільшення загрози воєнних конфліктів (з приводу поділу ресурсів – водних, енергетичних, чи інших), блискавичне і майже загальне погіршення стану довкілля, то можна впасти у розпач і припинити боротьбу за виживання та побудову ноосфери – сфери панування розуму та комфортного співіснування людства зі світом рослин та тварин.

Р.Рождественский

Дата добавления: 2013-12-14