Загальні риси методики

Методичні особливості занять при захворюваннях органів травлення

Хвороби системи травлення займають суттєве місце в клінічній медицині. Захворювання органів тралення часто вражають людей найбільш працездатного віку, обумовлюючи високий показник тимчасової непрацездатності і інвалідизації. Серед захворювань внутрішніх органів нозологія розподілилася таким чином: хронічний холецистит – 54%, дискінезія жовчного міхура і жовчних шляхів – 46%, органи травлення – 62%, хронічні гастрити – 40%, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки – 19%, коліти – 13% випадків. Тісний анатомо-фізіологічний зв’язок між органами травлення робить неможливим окреме лікування того чи іншого органу при його захворюванні.

Рівень змін нервово-психічного статусу в групі здорових сягає 45%, рівень факторів ризику дистресу – 64%. Ще серйозніших змін зазнає стан психічного здоров'я дітей. У 27% виявлені затримка психічного розвитку, або схильність до неї, у 10% - акцентуація рис характеру особистості, в 17% - схильність до психопатій. Таким чином виникає загроза знищення в ХХІ столітті інтелектуального рівня нації, різкого росту числа психічних захворювань.

Необхідним є ретельний контроль з боку викладача за учнями, які мають захворювання органів травлення, оскільки вони схильні переоцінювати свої можливості.

Відновлення умовно-рефлекторної діяльності органів травлення починається через 3-3,5 год. після їжі. Відчуття ситості супроводжується зниженням збудливості скелетної мускулатури. Таким чином, виконання фізичних вправ відразу після їжі порушує природні процеси травлення. Недотриманні цих правил призведе до погіршення функціональних і регенеративних процесів в кишково-шлунковому тракті (КШТ).

Характер впливу тренувань на травлення різний: невеликі помірні навантаження стимулюють, а сильні, інтенсивні, тривалі пригнічують рухову, секреторну, всмоктувальну функції кишково-шлункового тракту.

Урок необхідно проводити на відкритому повітрі. В холодну і вітряну погоду заняття на вулиці проводити не варто.

Можна використовувати усі вправи, рекомендовані програмою, але з обмеженим обсягом та інтенсивністю. В перший час потрібно щадити черевний прес, уникати вправ на тренажерах.

При підвищеній подразливості і порушеннях сну заняття доцільно проводити в супроводі музики (світломузики).

Допускаються вправи для всіх груп м’язів. Корисними є циклічні вправи невеликої та середньої інтенсивності, які залучають великі групи м’язів.

Слід проявляти обережність у вправах з різкими струсами тіла, стрибками.

Спеціальними (ІІ період) є вправи, в яких беруть участь м'язи живота, тулуба і таза, а також вправи на розслаблення і дихальні вправи. Вправи для м'язів живота сприяють зміцненню "м'язового корсету" підвищують тонус і перистальтику шлунку. Фізичні вправи для м’язів тулуба слід виконувати з невеликою амплітудою, щоб захистити ділянку виразкового процесу. Використовуючи фізичні вправи для черевного пресу, необхідно уникати статичних напружень у хворих; необхідно, щоб у них підвищення внутрішньочеревного тиску чергувалося з його зниженням при розслабленні м’язових стінок черевної порожнини.

Рекомендується виконання вправ в положенні тіла лежачи на боці, спині, животі. У положенні лежачи створюються кращі умови для кровообігу у черевній порожнині, відтоку жовчі, рухливості діафрагми і знижується навантаження на м'язи живота. Вихідне положення рекомендується часто змінювати.

Вправи з обтяженням слід чергувати з вправами на розслаблення м'язів, дихальними вправами. Особливо корисними є дихальні вправи на діафрагмальне дихання.

Показано вправи на координацію, увагу, рівновагу.

Для стимуляції коркових процесів і вегетативних функцій, створення позитивних емоцій у заняття треба вводити елементи ігор естафети.

Через 2-3 місяці після лікування можна використовувати плавання, біг.

Фізичне навантаження не повинне викликати явної втоми. Темп виконання частіше всього - середній. Щільність занять 40-50% - 60-70%.

На учнів, в яких підвищена моторна функція, заняття з фізичного виховання повинні впливати заспокійливо. Інтенсивність повинна бути такою, щоб трохи пригальмувати прискорену перистальтику. Тому не бажані стрибки, підскоки і вправи для м’язів черевного пресу.

Дата добавления: 2013-12-14