Умовний рефлекс

Навколишнє середовище постійно впливає (через органи чуттів) на нервову систему людини, на її мозок. Організм сприймає ці впливи і реагує на них у відповідь. Цей процес називають рефлексом. Існують безумовні та умовні рефлекси. Безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Вони характеризуються стереотипною формою прояву і забезпечують пристосування організму до постійних умов. Безумовні рефлекси поділяються на прості і складні. До простих належать сухожильний, кашлевий і т. ін.; а до складних — харчовий, захисний, дослідницький, орієнтувальний тощо. Складні безумовні рефлекси становлять основу життєдіяльності організму.
Умовний рефлекс — це реакція організму, яка засвоюється за певних умов у процесі індивідуального розвитку. Біологічна роль умовних рефлексів полягає в розширенні діапазону пристосовних можливостей організму. Умовні рефлекси набуваються, змінюються залежно від умов, згасають, якщо потреби в них немає, виконують сигнальну (попереджувальну) функцію. Утворення умовних рефлексів є функцією кори головного мозку, а умовний рефлекс — одиницею вищої нервової діяльності. Саме Іван Петрович Павлов назвав умовний рефлекс тимчасовим нервовим зв’язком. Вища нервова діяльність — це об’єднана діяльність кори великих півкуль, підкоркових утворень і нижніх відділів центральної нервової системи, яка забезпечує складні стосунки організму із зовнішнім середовищем. Більшість умовних рефлексів утворюється в корі великих півкуль. (Наприклад якщо видалити її у тварини вона втратить майже весь життєвий досвід.. голодна собака поряд із куском м’яса не зможе встановити зв’язок між ним і втамування голоду, так може і загинути поряд із ним. Вона почне їсти тільки тоді, коли м’ясо потрапивши до рота, викличе выдповідний безумовний рефлекс, спричинивши збудження харчових центрів мозку.)

Мозок і психіка

Ми вже знаємо, що психіка – властивість нервової системи, то для правильного розуміння психічної діяльності потрібно знати особливості вищої нервової діяльності,яка є матеріальною основою психіки людини й тварин.

Нервова система поділяється на центральну й периферичну. Центральна – це мозок (головний і спинний), периферична – це нерви.

Мозок людини - надзвичайно складна система, яка працює як диференційоване ціле. Він має кілька частин. У хребті розміщений спинний мозок,який регулює найпростіші рухи. Він переходить у довгастий мозок,що керує різними процесами життєзабезпечення в організмі, такими як травлення,кровообіг, дихання тощо. Головний мозок складається з двох частин - правої та лівої півкуль, Великі півкулі головного мозку складаються з підкоркових вузлів і кори головного мозку, яка керує психікою людини.
Кора головного мозку - верхній шар півкуль - це насамперед нервові клітини. Вони називаються нейронами, або невронами. За даними дослідників, головний мозок складається зі 100 мільярдів нейронів - індивідуальних нервових клітин. Кожна така клітина головного мозку пов'язана із приблизно 15000 інших нейронів і створює своєрідну мережу, яка об'єднує та зберігає велику кількість інформації. На думку американського психолога Д. Куна та інших учених, у головному мозку може бути більше "стежин", які зв'язують нейрони, ніж атомів у цілому Всесвіті. Образно кажучи, у мозкові вагою 1,4-2,2 кг вміщується весь світ.

Нейрони об'єднані у великі мережі і є основою для функціонування всіх психічних явищ: процесів, станів, інтелекту й свідомості людини.

Кожний нейрон унікальний за формою та розміром і складається із волокон, що приймають вхідні сигнали, основного тіла, яке приймає сигнал (інформацію) і передає нервові імпульси по волокну, та волокон, які виносять сигнал із тіла нервової клітини. Зв'язок цих волокон забезпечує передавання сигналів між нейронами. Кожний нейрон подібний до мікроскопічної біологічної батарейки, завдяки якій у нервовій клітині та навколо неї живуть електрично заряджені молекули, які називають іонами. Нейрони мають або позитивний, або негативний електричний заряд і можуть перебувати у стані спокою, збудження чи потенціалу дії. Нервові імпульси мають не тільки електричну, а й хімічну природу. Остання пов'язана з функціонуванням синапсів. Синапс - це мікроскопічний простір між двома нейронами, через які передаються сигнали.

У психічному житті людини особлива роль належить лобним часткам,які охоплюють 30 відсотків поверхні великих півкуль. Враження лобних часток (унаслідок захворювання,травми тощо) позначається не на елементарних, а на вищих формах поведінки. З ураженням лобних часток мозку не тільки знижуються розумові здібності,а й відбуваються порушення в особистісній сфері людини. Інваліди,які до захворювання відзначалися тактовністю,врівноваженістю,стають нестримними,запальними,брутальними.
Установлено,що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.
Функцією лівої півкулі є читання й рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами,символами,цифрами,тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об’єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв’язку. Функціональна асиметрія, притаманна тільки людині,формується в процесі спілкування і залежно від переживання правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості.

Загалом цілісна діяльність мозку залишається "чорною скринькою". Ми знаємо, що в неї входить і що виходить, а що відбувається в мозку багато в чому залишається невідомим. Нейрофізіологічна основа вищих психічних функцій свідомості й самосвідомості залишається справою майбутнього.

5. Внутрішня і зовнішня психологічна проблема.

Психіка людини залежить від зовнішніх обставин і внутрішнього світу людини. Типовим для психології є також трактування психічної активності як внутрішньої, а того, що можна спостерігати й об'єктивно зафіксувати у формі поведінки, вчинку, продуктивності діяльності, — як зовнішнього. Проте головною причиною для включення у систему психології цих понять є необхідність пояснення природи психічного, рушійних сил його розвитку.
Чи існує така психічна причинність? Чи поширюється на психіку філософська теза про "спонтанійність" розвитку? Що чи хто виступає справжнім регулятором психічної активності? Ці та інші важливі питання вимагають визначитися щодо проблеми "внутрішнього й зовнішнього". І не дивно, що най гостріші дискусії у вітчизняній психології точилися саме навколо цієї проблеми.
Фундаментально взаємозв'язок внутрішнього й зовнішнього дослідив С.Л.Рубінштейн. Будь-який вплив одного явища на інше, зазначав він, переломлюється через внутрішні властивості того явища, на яке цей вплив здійснюється. Результат будь-якого впливу на явище чи предмет залежить не тільки від явища чи тіла, що на нього впливає, а й від природи, від власних внутрішніх властивостей того предмета або явища, на який цей вплив справляється. Усе в світі взаємозв'язане і взаємозумовлене. У цьому розумінні все детерміноване, але це не означає, що все може бути однозначно виведене з причин, які діють як зовнішній поштовх відокремлено від внутрішніх властивостей і взаємозв'язку явищ.
Закономірності становлення і розвитку внутрішнього процесу переходу зовнішнього у внутрішнє, об'єктивного в суб'єктивне як процес "інтеріоризації"у "поетапного формування розумових дій" стали предметом дослідження Л.С.Виготського, О.М.Леонтьева, П.Я.Гальперіна та ін.
Проблема зовнішнього й внутрішнього може дістати позитивне вирішення, коли від цих досить абстрактних понять здійснити рух у напрямі з'ясування специфічних особливостей кожного з "світів" — "макрокосмосу" й "мікрокосмосу", що приховуються за ними.
Зовнішнє може розглядатися відносно внутрішнього як відображене в ньому буття. Психіка, свідомість з точки зору онтологічного підходу при цьому набувають значення "всередині-буття" (Рубінштейн), своєрідного живого "внутрішнього дзеркала", за допомогою якого буття усвідомлює себе як таке. Зовнішнє, з іншого погляду, є те, що породжене внутрішнім, є його проявом або продуктом, зафіксованим у знаках чи матеріальних предметах.
Зовнішнє і внутрішнє можна також диференціювати не як статичні "світи", а як форми активності, що мають різні джерела. Під зовнішнім розуміють не частковий, випадковий вплив, а всі ті зовнішні умови, які співвідносяться у своїй якісній визначеності з внутрішнім, оскільки дія зовнішнього впливу небайдужа для його розвитку.
"Межа" між внутрішнім і зовнішнім досить умовна, і водночас безумовними є існуючі нетотожність, незбіг, суперечливість суб'єктивного й об'єктивного.

6. Розвиток психіки і свідомості.

Усім видам матерії, починаючи від неживої, неорганічної і закінчуючи найвищою складною матерією - людським мозком, властива якість відображення, тобто здатність реагувати на впливи. Форми відображення залежать від форм існування матерії: відображення проявляється в здатності реагувати на зовнішні впливи відповідно до характеру впливу та форми існування матерії. Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення -свідомість.

Мільйони років тому на нашій Землі була лише нежива природа і не було живих організмів. Потім виникло життя,з’явилися рослини й тварини. З розвитком матерії на Землі з’явилися тварини зі складнішою будовою, які вже володіли чутливістю. Це і є найпростіші прояви психіки. Таким чином психіка, є властивістю не будь-якої живої матерії, а лише матерії високо організованої. Відчуття є вже в таких тварин, як малюски, членистоногі, черви. Отже, вони володіють психікою. Чим більшого розвитку досягають нервова система і мозок тварини, тим вищий у неї рівень психіки. Найбільшого ж розвитку вона досягла в людини.

Для тварин характерна елементарна сенсорна психіка. Наступна за цією стадією іде друга стадія розвитку – стадія розвитку перецптивної психіки. Вона характеризується здатністю відображення зовнішньої об’єктивної діяльності вже не у формі окремих елементарних відчуттів, а у формі відображення речей у цілому. Цю психіку також мають тварини. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцептивної психіки, але найбільш високоорганізовані з них піднімаються ще на один ступінь розвитку.
Цю нову, вищу сходинку називають стадією інтелекту (або ручного мислення).
Інтелект тварин – це не те саме, що розум людини. Інтелектуальною є поведінка найбільш високорозвинених тварин, наприклад, людиноподібної мавпи – шимпанзе.

Найвища стадія психіки, притаманна тільки людині називається свідомість.
Виникнення праці, а потім і мови стали найголовнішими, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок. Під впливом праці і в зв’язку з розвитком мозку удосконалювалися і органи чуття людини. Отже, разом з діяльністю, внаслідок виникнення виробничих відносин і виникає людська психіка – свідомість.

Питання для самоконтролю

1. Що означає термін «психологія»?

2. Що є предметом вивчення психології як науки?

3. Які галузі психологічної науки складають сучасну психологію?

4. Що таке донаукові психологічні знання?

5. Коли виникла психологія як наука?

6. Чим наукові психологічні знання відрізняються від донаукових?

7. Що таке рефлекс? Яка відмінність між умовними та безумовними рефлексами?

8. Які форми рефлекторної діяльності і поведінки регулюються корою великих півкуль, а також спинним мозком і мозковим стовбуром?

9. Яка особлива роль лобних часток мозку?

10. Функціональна асиметрія мозку. Роль правої та лівої півкуль.

11. Внутрішнє та зовнішнє в психології.

12. Вчені,котрі внесли значний вклад в дослідження впливу внутрішнього та зовнішнього на розвиток психіки.

13. Що таке психіка? Охарактеризуйте етапи розвитку психіки.

Література

1.Основи психології і педагогіки (Король Н.В.); Немішаєва, 2002.

2.Основи психології (Киричук О.В.); Київ,1997.

Дата добавления: 2013-12-14