Джерела податкового права

Податкове право — це підгалузь фінансового права. Воно містить закони і підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов'язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види платежів і т.п., а також теоретичні положення (вчених), що пояснюють ті чи інші явища, обставини, терміни тощо. Іншими словами,податкове право — сукупність правових норм, якими регулюються відносини в галузі податків.

Суспільні відносини, які виникають під час сплати податків та інших платежів і врегульовані нормами права, є податковими правовідносинами між державними фінансовими органами й особами щодо обов'язкових платежів у бюджети всіх рівнів.

Податкові правовідносини визначають широке коло питань, і перш за все, форми платежу, контроль за правильністю його нарахування і вчасного внесення в бюджет. Вони мають свої особливості, насамперед щодо їх суб'єктів та об'єктів: платників податків і державних податкових органів. Вони становлять механізм правового регулювання, дія якого починається від правової норми і до учасника правовідносин. Правова схема має такий вигляд: правова норма — правосуб'єктність — юридичний факт. Об'єктом податкових правовідносин є доходи платників податків у двох формах: коштів (прибутку) та майна.

В особливій формі зв'язку з учасниками (види сплати податків, пільги тощо) проявляється зміст податкових правовідносин. Цей зв'язок виражається в суб'єктивних правах та відповідних юридичних обов'язках платників податків.

Суб'єктивне податкове право — вид і обсяг можливої поведінки платників податків та податкових органів, що охороняються державою. Суб'єктивному податковому праву завжди відповідає суб'єктивний податковий обов'язок, тобто вид і обсяг обов'язкової поведінки, які мають відповідати вимогам закону.

Предметом податкового права є система фінансово-правових відносин, яка регулює податкові відносини державних податкових органів і платників податків щодо встановлення, зміни та сплати платниками відповідних податків у відповідний бюджет (державний або місцевий). Доходи при цьому обчислюються в грошовій формі.

Метод податкового права характеризується як владно-майновий, зумовлений необхідністю застосування імперативних (таких, що не допускають вибору) норм податкового права з метою формування державного бюджету за рахунок коштів платників податків, тобто імперативний метод.

Імперативні норми податкового права зобов'язують платників податків жорстко дотримуватися виконання вимог податкового законодавства і не допускати будь-якого суб'єктивного впливу (крім податкового компромісу).

Суб'єкт податкового права — особа, яка є учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Суб'єктами податкових правовідносин є держава (органи влади, які встановлюють та регулюють механізм оподаткування), ОДПС, платники податків.

Об'єкт податкового права — матеріальні блага фізичних і юридичних осіб, з яких в установленому законом порядку стягуються податки, тобто доходи (прибутки), додана вартість, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, передача майна та інші визначені об'єкти.

Інститут податкового права визначається багатьма елементами, що зводяться до ряду загальних принципів:

- наявність комплексу рівних норм, що регулюють однорідні відносини;

- різносторонній вплив податкових норм, який забезпечує єдиний підхід;

- об'єднання всіх норм інституту податкового права стійкими зв'язками.

Принципи податкового права охоплюють керівні положення права, визначають суть системи та інституту. Можна виділити матеріальні (що охоплюють суть категорії), процесуальні (що регулюють сфери компетенції суб'єктів податкових правовідносин) і розрахункові (що регулюють функціонування конкретного податкового механізму) принципи.

Податкова політика держави має бути побудована таким чином, аби податки, які стягуються в державі, з одного боку, не стримували економіку, а з іншого - їх було достатньо для виконання своїх функцій. Основними функціями податків є:

- фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави;

- регулююча (регулювання процесу нагромадження грошових фондів функціонування національного ринку та інше;

- стимулююча (стимулювання прискорення темпів економічного зростання, інвестиційних процесів тощо);

- розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними групами та верствами населення, між сферами і галузями економіки).

Джерела податкового права – це форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права.

Податкове законодавство України ґрунтується на наступних принципах:

— загальність оподаткування — кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з пи­тань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

— рівність усіх платників перед законом — недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

— невідтворність настання визначеної законом відпо­відальності у разі порушення податкового законодавства;

— презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків плат­ників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

— фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

— соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників по­датків;

— економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

— нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

— стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджет­ного року;

— рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати плат­никами;

— єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елеме­нтів податку.

Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють оподаткування. Згідно ст. 3 «Податкове законодавство України» Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України, Податкового кодексу України, Митного кодексу України (у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткування операції з переміщення товарів через митний кордон України), законів України, що регулюють відносини, передбачені статтею 1 Податкового кодексу України; чинних міжнародних договорів України, якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі та виконання Податкового кодексу та інших законів з питань оподаткування, рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до Податкового кодексу України та інших законів з питань оподаткування.

Податкове законодавство, виступаючи формою реалізації податково-правових норм, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють відносини оподаткування. Основу податкового законодавства становили закони й найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків – прирівняні до законів. Такими свого часу були Декрети Кабінету Міністрів України 1992-1993рр.). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов’язки учасників податкових відносин, цілісний правовий механізм справляння окремого податку чи збору. Принципово змінюються ситуації з прийняттям Податкового кодексу України. Цей кодифікований акт складається із норм, які охоплюють регулювання всіх найважливіших відносин у сфері оподаткування.

Термін «законодавство» досить широко використовується в основному значенні сукупності законів і інших нормативно-правових актів, які регулюють ту або іншу сферу суспільних відносин і є джерелом певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує й Конституція України. У законах залежно від важливості й специфіки врегульованих суспільних відносин цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших у поняттях «законодавство» включаються як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а деяких випадках – і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої ради. Частиною національного законодавства відповідно до ст..9 Конституції України є також чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення змін до Конституції України. Таким чином, поняття «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яки х надана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України, укази Президента України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень і відповідно до Конституції України й законів України.

Стосовно відносин оподаткування законодавцем включені до податкового законодавства:

1. Конституція України. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування й т.д.). у деяких випадках приймаються спеціальні конституційні й органічні закони – Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації й земель 1969р.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації й земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III, якого повністю розглядає фінансові питання Законодавчі акти інших галузей права в основному стосуються або деяких аспектів податків, або додаткових ознак, які характеризують правовий механізм окремого податку чи збору. Водночас навряд чи безумовним є подібне положення Податкового кодексу України. Коли йдеться про склад податкового законодавства, то зрозуміло, що його мають становити цілісні акти, а не окремі вилучення (статті або розділи) із них. Конституція України містить цілу низку норм-принципі які визначають фундамент законодавчого впливу на податкові відносини та містять приписи, на які повинне спиратися все податкове законодавство. Проте це не дає підстав визначити Конституцію України як податковий закон. Саме тому слід враховувати, що в регулюванні податкових відносин беруть участь лише деякі статті Конституції України.

2. Податковий кодекс України виступає головним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У цьому акті поєднуються матеріальні й процесуальні сторони регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів.

3. Митний кодекс України (у частині регулювання відносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням операцій з переміщення товарів через митний кордон України). Виділення цієї складової податкового законодавства не є найбільш вдалим серед інших норм цього кодифікованого акта. По-перше, таке положення суперечить п. 1.2 ст. 1 Податкового кодексу України, де йдеться про «закони з питань митної справи». Яким чином співвідноситься Митний кодекс із цими законами та з митним законодавством в цілому — питання, яке формує підстави відповідної колізії. По-друге, дуже складно уявити, яким чином Митний кодекс України може регулювати правовідносини. Елементарне знання про право дозволяють дійти висновку, що правовідносини — це суспільні відносини, вже врегульовані правом, і регулювання врегульованих відносин суперечить не щип призначенню Митного кодексу, а й елементарній логіці.

4. Закони України, що регулюють відносини, передбачені ст. 1 Податкового кодексу України. Ця складова податкового законодавства охоплює і не таке вже велике коло законодавчих актів цього типу. Якщо виходити з того, що Податковий кодекс України є головним і фактично і єдиним актом, який регулює справляння податків та зборів і всі відносини які із цим пов'язані, то до подібних законів можна віднести закони, які закріплюють компетенцію контролюючих органів у сфері оподаткування, або закони, які мають вносити зміни до податкового законодавства. У той же час доцільно з'ясувати, чи можна до податкового законодавства відносити закони, які визначають компетенцію податкових органів. Здається, що в цій ситуації йдеться про визначення компетенції відповідного органу, який створений державою для управління окремою галуззю. Таке законодавче регулювання принципово не відрізняється від закріплення повноважень органів управлінні у сфері банківської діяльності, підтримання правопорядку і т.д. Саме тому вбачається, що подібний законодавчий акт належить до управлінських (перш за все адміністративних), а не податкових.

5. Чинні міжнародні договори України, якими регулюються питання оподаткування. Цю складову податкового законодавства доцільно все ж таки розглядати в конституційній редакції. У статті 9 Конституції України йдеться не просто про чинні міжнародні договори, а про чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України^. Ця проблема зникає при узгодженні положення п. 3.1 ст. 3 п. 3.2 цієї ж статті Податкового кодексу України. Остання містить саме конституційну редакцію визначення цього джерела права. Пункт 3.3 ст. 3 цього Кодексу закріплює традиційний припис переваги норм міжнародного договору над нормою закону України.

6. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі та на виконання цього Кодексу та інших законів з питань оподаткування. Згідно зі ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. На підставі цих нормативно-правових актів реалізуються повноваження Кабінету Міністрів стосовно забезпечення економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики (фінансової, цінової, інвестиційної та податкової), виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

7. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до Податкового кодексу України та інших законів з питань оподаткування. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка в межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. До відання Автономної Республіки Крим відповідно до ст. 138 Конституції України відноситься розроблення, затверджен­ня та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України

Певними повноваженнями наділені органи місцевого самовряду­вання у сфері оподаткування. Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншими складовими доходи місце­вих бюджетів, які надходять в управління місцевих рад. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону". Деталізує повноваження місцевих Раду галузі оподаткування Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад є встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом, та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у властивості відповідних територіальних громад. Виключно на пленарних засіданнях місцевих рад (міст з районним поділом) встановлюються нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено і дуже цікав) конструкцію, яка на сьогодні не застосовується, але дуже широко використовувалась за часів радянської влади. Згідно зі ст. і зазначеного Закону на рівні те­риторіальних громад може використовуватись самооподаткування як форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Навряд чи цей припис може бути життєздатним, бо такий підхід не може бути узгоджений зі ст. 6 Податкового кодексу України. По-перше, не можна справляти обов'язкові примусові платежі (податки та збори) на добровільній основі. По-друге, виходячи із положень закону, справляння таких платежів повинно мати цільову спрямованість, тоді як податок відрізняється нецільовим характером.

Одним із проектів Податкового кодексу був передбачений п. 3.4 ст. 3: «Контролюючі органи надають податкові консультації у порядку, визначеному розділом II цього Кодексу». І Де положення видавалося штучним і неважко здогадатися, що воно віддзеркалювало перш за все позицію представників податкових органів. Дуже складно уявити, яким чином податкові консультації взагалі могли бути передбачені у ст. З «По­даткове законодавство України». Навряд чи їх можна віднести до якого-небудь різновиду законодавчого акта. Така відомча формотворчість лише ускладнює ефективність законодавчого впорядкування відносин опо­даткування. До того ж зі змісту цієї норми право податкових консульта­цій надавалося всім контролюючим органам, що теж, на наш погляд, суперечить чинному законодавству. Податкові консультації можуть надавати лише податкові органи, тоді як контролюючі органи можуть надавати консультації з питань справляння податків та зборів.

Податковим кодексом України (ст. 5) встановлюється межа впливу норм податкового законодавства та співвідношення їх із нормами законодавчих актів, які не відносяться до складу податкового законодавства України згідно зі ст. 3 Податкового кодексу України. Стаття застосовується при вирішенні питання щодо відповідності нормативно-правових актів, які регулюють відносини оподаткування з іншими джерелами податковою права, з іншим законодавством, закладає підстави співвідношення актів за актів за юридичною силою. Визначення нормативно-правового акту таким, що не відповідає Податковому кодексу, вирішується в судовому порядку. Слід мати на увазі, що фактично йдеться про три варіанти співвідношення норм податкового законодавства з іншими нормами:

1) співвідношення податкового та митного законодавства. Цілою низкою статей Податкового кодексу України акцентується увага на іс­нуванні такої межі та застосування митного законодавства до відносин оподаткування. Цьому є дві підстави: а) включення до сукупності податків та зборів мита — спеціального обов'язкового платежу, який входить до податкової системи України, справляється при перетинанні митного кордону України та регулюється митним законодавством; б) справляння податку на додану вартість та акцизного податку при перетинанні митного кордону України, яке регулюється в тому числі і митним законодавством. У цих відносинах податкове законодавство регулює справляння таких платежів на межі фінансового та адміністративного законодавств;

2) співвідношення податкового та бюджетного законодавства. Сплата податків та зборів, виконання податкового обов'язку — не є закінченням регулювання руху публічних грошових фондів. Сплачені податки та збори зараховуються до відповідних бюджетів. Але це вжене є предметом регулювання податковим законодавством^[1]. Зарахування ж податків та зборів до відповідних бюджетів і регулюється Бюджетним кодексом України. Саме в цій ситуації виникає певна межа в реалізації податкових та бюджетних норм. Податкове законодавство стосовно цих відносин застосовується лише до того моменту, коли йдеться про регулювання виконання податкового обов'язку, та закінчується сплатою податків та зборів. Стосовно цих відносин бюджетне законодавство не застосовується;

3) співвідношення податкового та іншого (цивільного, трудового, адміністративного, кримінального і т. д.) законодавства. Йдеться перш за все про конструкцію та зміст ст. 14 Податкового кодексу України, яка є дуже суперечливою. Стаття 14 «Визначення понять» охоплює близько 270 термінів, які важко розглядати як єдину систему. Сюди ввійшли поняття, які регулюються виключно податковим законодавством; які мають міжгалузеве значення (кошти); які мають цивільно-правову або господарсько-правову природу; які взагалі складно розглядати як правові приписи (пиво, хронометраж і т. д.). Значна кількість термінів із цієї статті або повністю дублює інше законодавство (і тому незрозуміло — навіщо воно взагалі в цій статті, якщо ніякої специфіки у визначенні та значенні Податковий кодекс йому не надає), або взагалі містить посилання на інший законодавчий акт (неподатковий), у змісті якого використовується це поняття.

Вихідним актом, який безпосередньо спрямований на регулювання податкових відносин, безсумнівно є Податковий кодекс України. Згідно із ст. 1 Податкового кодексу України «Сфера дії Податкового кодексу України» цей акт регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків щ зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час Здійснення податкового контролю, а також відповідальність за пору­шення податкового законодавства.

Сферою регулювання Податкового кодексу України є група одно­рідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків і зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що йдеться про рух Грошей у власність держави й територіальних громад (від платника в (бюджети) у формі податків і зборів. Законодавець у ч. 1 цієї статті Пробував закріпити вичерпний перелік відносин, на регулювання яких спрямований вплив приписів цього кодифікованого акта: 1) закріпленні переліку податків та зборів; 2) порядок адміністрування податків та зборів; 3) закріплення правового статусу платників податків та зборів; 4) компетенція контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб; 5) регулювання відповідальності за порушення податкового законодавства.

Навряд чи такий перелік можна вважати вичерпним. У перспективі він вимагатиме певного доопрацювання. Лише декілька зауважень. По-перше, навряд чи доцільно акцентувати увагу на необхідності ви ділення саме платників податків та зборів (тим більш у такій редакції, як це запропоновано). Доцільніше або наголосити саме на регулюванні правового статусу цих зобов'язаних осіб, або взагалі закріпити припис щодо визначення всіх елементів правового механізму податку (серед яких платник — лише один поряд з іншими). По-друге, акцентування уваги на особливості регулювання місця посадових осіб передбачає певне дублювання понять, бо обов'язки є однією зі складових повноважень. По-третє, навряд чи реалізація компетенції контролюючих органів та повноважень посадових осіб доцільно пов'язувати лише з податковим контролем. Податковим кодексом регулюються їх дії у всіх відносинах, пов'язаних із справлянням податків (облік платників, роз'яснення і т. д.), і значна частка цих відносин не характеризується функціями контролю. По-четверте, відповідальність стосується не всіх різновидів її взагалі (кримінальної, адміністративної і т. д.), а лише специфічного різновиду, який у Кодексі фігурує під назвою фінансової. Як підсумок, здається, що доцільніше було б закріпити відкритий перелік відносин, на регулювання яких спрямована дія Податкового кодексу України, та закінчити регулюванням інших відносин, пов'язаних із справлянням податків та зборів.

Спираючись на припис п. 1.2 ст. 1 Податковою кодексу України, визначається і певна межа регулювання податкового та митного зако­нодавства «відносини, що виникають у зв'язку з оподаткуванням операцій з переміщення товарів через митний кордон України, регулюються цим Кодексом та законами з питань митної справи».

Безпосереднім продовженням ст. 1 є стаття, яка регулює внесен­ня змін до Податкового кодексу України та спеціальних законів з питань оподаткування. Відповідно до ст. 2 цього акта зміна положень Податкового кодексу України або законів з питань оподаткування може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Податкового кодексу України або відповідного спеціального закону з питань оподаткування. Фактично її можна було б виділити як окремий пункт ст. 1 «Сфера дії Податкового кодексу України» або ст. 3 «Податкове законодавство України». Наголос на тому, що зміна положень Кодексу можлива лише шляхом внесення змін власне до нього, закріплює неможливість корегування податкового законодавства бюджетними законами (перш за все законами України, якими приймається річний бюджет). Водночас чинна редакція цієї статті досить суперечлива. Перш за все йдеться про «спеціальні закони з питань оподаткування». Таких законів згідно із ст. 3 цього Кодексу взагалі немає серед тих актів які становлять податкове законодавство України. Що законодавець мав на увазі під поняттям спеціальних законів, особливо в ситуації коли принципово Податковий кодекс намагається закріпити конституцію регулювання відносин виключно цим кодифікованим ні. кім, не лише не зрозуміло, а сама теза здається штучною. До йми ж. (штучним узагалі використання поняття «спеціального закону з питань оподаткування». Недоцільність використання такого поняття пояснюється тим, що може скластися уява про наявність і загального закону з питань оподаткування», чого взагалі немає. Роль такого узагальненого закону і виконує власне Податковий кодекс України.

Дата добавления: 2013-12-14