Соціологічні дослідження

Тема 3

Тема 2

Організаційні основи та планування соціальної профілактики

ПЛАН

1. Завдання і принципи здійснення соціальної профілактики.

2. Напрями соціально-профілактичних заходів.

3. Типологія заходів соціальної профілактики, що застосовуються в межах держави.

4. Комплексне планування соціальної профілактики.

5. Складові профілактичних програм.

1. Завдання і принципи соціальної профілактики

Завдання соціальної профілактики:

- проведення системних та комплексних заходів з профілактики негативних явищ у суспільстві;

- використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;

- формування позитивної мотивації вчинків, підвищення рівня інформованості молодих людей, їхніх батьків та найближчого оточення.

Для створення профілактичних програм необхідно чітко знати принципи, по яких будується профілактична активність.

1. Принцип системності. Цей принцип припускає розробку і проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу соціальної ситуації в країні.

2. Принцип стратегічної цілісності. Цей принцип визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, що обумовлює основні стратегічні напрямки і конкретні заходи й акції. Підхід до профілактики повинний бути стратегічно цілісним.

3. Принцип багатоаспектності. Він припускає сполучення різних аспектів профілактичної діяльності.

- Особистісний аспект припускає вплив, спрямований на позитивний розвиток ресурсів особистості.

- Поведінковий аспект припускає цілеспрямоване формування у дорослих міцних навичок і стратегій поведінки, що стрес-переборює.

- Просторово-централізований аспект припускає активне формування систем соціальної підтримки в рамках превентивного і реабілітаційного про­стору (тобто, системи соціальних інститутів, соціальних центрів, спрямованих на профілактичну і реабілітаційну активність). Ця система може бути організована в окремому районі, країні, і повинна носити організований характер.

4. Принцип ситуаційної адекватності профілактичної діяльності. Відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній і наркологічній ситуації в країні.

5. Принцип континуальності. Забезпечення безперервності, цілісності, динамічності, сталості, розвитку й удосконалення профілактичної діяльності.

6. Принцип солідарності. Солідарна міжвідомча взаємодія між державними і суспільними структурами з використанням системи соціальних замовлень.

7. Принцип легітимності. Припускає реалізацію цільової профілактичної діяльності на основі прийняття її ідеології і довірливої підтримки більшістю населення.

8. Принцип полімодальності і максимальної диференціації. Припускає гнучке застосування в профілактичній діяльності різних підходів і методів, а не центрування тільки на одному методі чи підході.

Отже, під профілактикою маються на увазі перш за все науково обгрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані:

- на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і груп ризику;

- на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

Практика профілактичної роботи знаходиться в постійному розвитку. Проте можна виділити деякі основні моменти, що стосуються її змістовної частини.

1. Повсякденне життя рясніє стресовими чинниками, але, оскільки вони непомітно нагромаджуючись, володіють так званим кумулятивним ефектом, жоден з них окремо не може вважатися причиною тієї або іншої складної соціальної проблеми. Тому методи профілактики мають системний характер, тобто, вони направлені на викорінювання джерел стресу як в самій людині, так і в соціальному та природному середовищі і одночасно — на створення умов для придбання людиною необхідного досвіду вирішення проблем, які виникають.

2. Служби профілактики прагнуть не стільки реагувати на ці проблеми, скільки запобігти їх появі. Вони звернені до здорових громадян, що ще не вступили в смугу непередбаченої життєвої кризи або непередбачених проблем, які виникають в результаті несподіваних подій (наприклад, проблеми, з якими стикаються діти після розлучення батьків).

Така установка на роботу із здоровим клієнтом припускає надання диференційованих послуг, що враховують мотиви клієнта, його відносини з соціальним працівником і джерела винагороди останнього. Взаємостосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні будуватися на основі взаємної пошани, з розумінням того факту, що кожний з них вносить свій посильний внесок в рішення даної проблеми.

3. Методи профілактики звичайно включають навчання людей новим навикам, які допомагають їм досягти поставлених цілей і зберегти здоров’я. У той же час робота відповідних служб націлена на такі зміни соціального середовища, щоб підтримувати і стимулювати нормальну життєдіяльність людини. Системний підхід враховує всі ці взаємопов’язані чинники. Традиційні методи надання допомоги в переважній більшості можуть бути використані і для профілактики (наприклад, тренінг позитивного життєвого настрою був розроблений для терапевтичних цілей, але він широко використовується для підтримки корисних соціальних навиків).

4. Профілактика передбачає вирішення ще не виниклих проблем. Тому одні профілактичні заходи вживаються задовго до їх виникнення, а інші — безпосередньо перед виникненням проблеми.

5. Служби профілактики покликані знаходити оптимальні рішення як для досягнення поставлених цілей, так і для запобігання передбачених проблем, — в цьому і полягають цінність і значення профілактики.

2. Напрями соціально-профілактичних заходів.

Соціально-профілактичні заходи можуть бути направлені:

— на підвищення рівня правосвідомості населення регіону, працівників галузі народного господарства, членів трудового колективу, їх соціальної активності у сфері боротьби з правопорушеннями;

— на попередження певних видів правопорушень окремими соціальними групами;

- на становлення нового соціально-правового мислення, що дозволяє грамотно вирішувати завдання комплексного планування профілактики правопорушень.

Для забезпечення скоординованої профілактичної діяльності різних органів, організацій і установ, узгодження різних форм профілактики.

В планах слід передбачати загальні організаційні заходи, до числа яких можуть відноситися:

- створення ради профілактики;

- розробка Положення про раду профілактики правопорушень.

Разом з тим в даний час між теорією профілактики і практикою профілактичної діяльності відчувається помітний розрив, що перш за все негативно впливає на ефективність і результативність соціальної роботи. Тому сьогодні виникла гостра необхідність розробляти, систематизувати методи і напрями профілактичної роботи, оцінювати і аналізувати інформацію з цієї проблеми в різних галузях знань.

Профілактична робота проводиться на трьох рівнях:

1). в межах держави, тобто стосовно всіх громадян;

2). в колективах і групах;

3). індивідуально з певною особою.

Як видно, загальна профілактика відповідає І та 2 рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем.

3. Типологія заходів соціальної профілактики, що застосовуються в межах держави.

Кожному рівню профілактики притаманний певний комплекс спеціальних заходів, що застосовуються до певних осіб. Сюди входить весь комплекс здійснюваних державою економічних, соціально-культурних, правових та інших дій, спрямованих на недопущення скоєння злочинів.

1. Економічні заходи. Вони включають дії, спрямовані на:

- покращення ведення економічної політики;

- здійснення належного ведення бухгалтерського обліку та контролю;

- усунення проявів безгосподарності;

- ліквідацію інфляції, безробіття;

- забезпечення людей товарами першої необхідності, житлом, робочими місцями;

- своєчасну виплату заробітної плати, пенсії та інших виплат;

- розробка всяких технічних засобів та пристроїв (сигналізації, замки тощо) та інше.

2. Соціально-культурні заходи:

- проведення належного виховання громадян;

- функціонування навчальних закладів;

- виховання в дітей та інших громадян любові до краю, своєї культури, духовності;

- наголошення про шкідливий вплив наркоманії, токсикоманії, п'янства, проституції та інших антисоціальних вчинків (фонові явища);

- наявність гуртків масового проведення дозвілля (спортивних, радіотехнічних тощо);

- недопущення демонстрації по телебаченню програм, які пропагують культ насильства, агресії тощо;

3. Правові заходи:

- правове виховання (повага до законів);

- пропаганда і навчання громадян знанням юридичних норм;

- приведення законодавства до рівня міжнародних стандартів;

- усунення прогалин у законодавстві;

- застосування юридичних санкцій;

- кримінологічна експертиза нормативних акцій.

Заходи, що застосовуються до певної групи осіб:

1. Проведення роз’яснювальної роботи на підприємствах, установах, організаціях.

2. Проведення профілактичної перевірки. Таку перевірку в силу нормативних актів щодо належного функціонування певного об’єкта можуть проводити широке коло суб’єктів.

3. Направлення письмових повідомлень про усунення виявлених недоліків. Під час проведення профілактичної перевірки про результати її здійснення складається акт.

У залежності від того, що виявлено, можна прийняти ряд рішень:

- на підставі акту та інших доказів можемо прийняти рішення про притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності;

- повідомити вищестояще керівництво про виявлені недоліки та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності;

- попередити про недопущення в подальшому здійснення таких вчинків;

- зобов’язати у встановлений термін усунути виявлені недоліки.

4. Встановлення посиленого режиму несення служби по охороні громадського порядку (ОГП) на певній території (дільниці).

6. Здійснення профілактичних операцій і рейдів.

7. Соціальний патронат. Під соціальним патронатом розуміють комплекс заходів державної та іншої підтримки і допомоги особам, що її потребують. Сюди можна віднести:

• допомога дітям, батьки яких позбавлені батьківських прав, чи які взагалі одинокі;

• надання допомоги та лікування алкоголіків, наркоманів, осіб з психічними розладами;

• сприяння в працевлаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

• функціонування мережі притулків, пансіонатів.

4. Комплексне планування соціальної профілактики.

Комплексне планування соціальної профілактики - одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Воно є підсумком сумісної розробки різними органами, організаціями і колективами злагоджених планів, що передбачають систему довгострокових і поточних заходів щодо виявлення і усунення причин асоціальної поведінки.

Комплексне планування соціальної профілактики переслідує наступні основні цілі:

- скорочення і в перспективі повну ліквідацію асоціальної поведінки громадян;

- обмеження і в подальшому ліквідацію випадків антигромадської поведінки громадян і посадовців, тобто порушень соціальних норм, що шкодить суспільству і спричиняє протиправні діяння, які сприяють їх здійсненню;

- подолання негативних сторін суспільного розвитку, які сприяють негативним явищам;

- усунення умов для правопорушень, недоліків і прорахунків в діяльності органів управління, господарських організацій, суспільних формувань, культурно-виховних і медичних установ;

- боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом: поступове викорінення негативних форм поведінки в сім’ї, на виробництві, в суспільному житті, що сприяють правопорушенням;

- розвиток і вдосконалення позитивних соціальних процесів, які протидіють антигромадській поведінці громадян і сприяють дотриманню державної і трудової дисципліни;

- підвищення рівня свідомості та організованості громадян, формування пошани до правових розпоряджень;

- виховання екологічної дисципліни, підйом екологічної культури і знань в цій області, формування у кожної людини свідомого і дбайливого відношення до природи.

Комплексний план соціальної профілактики правопорушень доцільно розробляти як складову частину плану економічного і соціального розвитку регіону, галузі народного господарства, трудового колективу. При такому підході не тільки досягається узгодженість цих планів, але і полегшується вирішення питань матеріального й іншого забезпечення передбачених заходів.

Комплексний план соціальної профілактики правопорушень повинен бути обгрунтованим, реально забезпеченим відповідними матеріальними та іншими ресурсами, відображати специфічні умови життєдіяльності регіону, галузі народного господарства, трудового колективу.

При його розробці доцільно передбачити:

- вибір найактуальніших цілей профілактичної діяльності;

- максимально повне використання можливостей системи управління економічними і соціально-культурними процесами з урахуванням компетенції і функцій окремих органів управління, соціальної активності населення, нових умов, які виникають в результаті реформ у всіх сферах суспільства;

- об’єднання і раціональне використання сил і засобів для профілактичної роботи;

- збалансований розвиток всіх провідних напрямів профілактичної роботи і охоплення нею всіх складових частин даного регіону (міської і сільської місцевості, окремих населених пунктів, районів і територіальних зон із значною кількістю антигромадських проявів).

При розробці регіональних комплексних планів соціальної профілактики правопорушень слід враховувати, що специфічними особливостями, зокрема, володіють регіони:

- промислові, промислово-аграрні, які швидко розвиваються і відносно стабільні центри;

- надвеликі, великі, середні і малі міста;

- новобудови, портові, курортні, сільські райони.

Особливості кожного з таких регіонів повинні бути враховані при організації, розробці і реалізації комплексних планів соціальної профілактики правопорушень.

Комплексні плани соціальної профілактики правопорушень різних рівнів повинні бути органічно взаємопов’язані. У регіональному плані слід передбачати загальні і найважливіші заходи, реалізація яких покладається на певні суб’єкти профілактичної діяльності (наприклад, на профспілковий орган, прокуратуру, органи внутрішніх справ). Відповідні органи, організації і установи, розташовані на даній території, в своїх планах відтворюють адресовані їм заходи регіонального плану, деталізують їх, включають конкретні заходи профілактичної діяльності, що викликані специфікою відповідних суб'єктів.

За напрямком "Профілактика негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі" фахівцями центрів соціальних служб для молоді розроблено та реалізується 552 соціальних програми, зокрема з питань профілактики алкоголізму та наркоманії -157 програм, з профілактики ВІЛ\СНІДу та венеричних захворювань - 142 програми, з профілактики правопорушень та злочинності -140, з правової освіти - 77, з питань соціальної підтримки неповнолітніх та молоді, що повернулися з місць позбавлення волі - 36 соціальних програм.

Соціальні програми відзначаються цілісністю, системним та комплексним підходом до вирішення проблем профілактики негативних явищ. Соціальна робота здійснюється як з дітьми та молоддю, так і з їхніми батьками та найближчим оточенням. У рамках програм діє широке коло спеціалізованих служб, передбачено створення реабілітаційних центрів. До реалізації програм залучені працівники освіти, інших зацікавлених організацій та установ, організовуються серії семінарів та тренінгів для підготовки волонтерів, навчання спеціалістів районних центрів ССМ

5. Моделі та складові профілактичних програм.

З кожним роком з'являється все більше доказів того, що можливості медицини лікувати та рятувати від смерті не призводять до кардинальних змін в стані здоров’я населення. Доведено, що здоров’я людини на 55% залежить від способу життя і тільки на 8-10% - від організації допомоги. Тому, виникає нагальна необхідність впровадження серед населення, особливо дітей та молоді профілактичних програм.

На жаль, як в нашій країні, так і за кордоном існують випадки розробки профілактичних заходів без достатнього опрацювання їх менеджерського та соціально-психолого-педагогічного підгрунтя, без урахування політичної ситуації, суб’єктивних аспектів тих, на кого вони спрямовані тощо.

З іншого боку, аналіз профілактичної роботи (в основі дослідження Е.Чарлтона) дозволяє виділити п'ять основних типів профілактичних програм (або програм навчання здоровому способу життя).

Медична модель - молодим людям надається інформація про небезпечні наслідки того чи іншого явища. Слід зазначити, що така модель не є достатньо ефективною, тому що не враховує соціально-психологічних особливостей молодої людини, і тому вона іноді може призвести до зворотного ефекту.

Освітня модель - являє собою дію, спрямовану на окремого індивіда, дає йому змогу самостійно прийняти рішення. Але така модель не враховує профілактичну ситуацію, формування громадської думки щодо того чи іншого кризового явища та шляхів його подолання.

Соціально-політична модель - лобіювання необхідних рішень, реклама в засобах масової інформації. Перевага цієї моделі полягає в тому, що вона є ефективним засобом формування громадської думки, враховує соціально-територіальні особливості, соціальний час і тим самим знімає недоліки освітньої моделі.

Перших три моделі і зараз широко використовуються при попередженні кризових явищ. Але найбільш ефективними профілактичними моделями, які зараз застосовуються в профілактичних програмах серед молоді країн Європи, вважаються дві наступні.

Модель самопідсилення (комбіновано поєднує в собі основні характеристики трьох попередніх моделей).

Модель “дії на благо здоров’я”, що крім цього враховує і вплив на молоду людину її соціального оточення (референтної групи). Моделі "дій на благо здоров'я" діють в двох напрямках - через переконання та через підвищення відповідних мотивів (наприклад, підвищення цін на тютюн чи алкоголь, що пов’язано з матеріальними втратами курців). Переконання використовуються в програмах публічного навчання та "підвищення" або "покращення" здоров’я.

1. Київський міський центр соціальних служб для молоді намагається інтегрувати відомі менеджерські підходи та фінансові механізми, можливості здійснення профілактичної роботи. Тому структурна складова, в першу чергу, базується на політичних та нормативних вимогах, а з іншого боку, є адаптаційною, що корегується під умови конкретного фінансового року, окремих районів міста та референтних груп молоді.

2. Структурна складова київського підходу до реалізації профілактичних програм для молоді та за участю молоді функціональну складову. Дослідження практики показує, що в різні періоди реалізації відповідних профілактичних програм роль соціального працівника домінувала по-різному 3. Це підтверджує вище наведене твердження про вплив змін в політичній складовій на інший комплекс джерел та обмежень профілактичнії роботи. Якщо в 1998 році головною функцією була роль інформування населення про знання та соціальні послуги в контексті профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі, то через п'ять років (в 2003 р.) на перших ролях - як тренери та консультанти. Порівняний аналіз дослідження дозволяє припустити, що в системі профілактичної роботи ЦССМ міста відбуваються кардинальні зміни: роль консультанта як прикордонна роль між медиком та психологом визначить в найближчий час активізацію індивідуальної та групової, а не масової роботи.

http://old.tnpu.edu.ua/kurs/52/

Методи та форми соціально-профілактичної роботи

ПЛАН

1. Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.

2. Методика соціально-профілактичної роботи.

3. Форми роботи з профілактики негативних явищ.

1. Завдання профілактичної роботи системи служб соціальної роботи.

Передбачається вирішення конкретних завдань:

- проведення поведінкових та соціологічних досліджень, у результаті яких буде чітко визначено картину про групи молоді, які мають девіантну поведінку, є схильними до вживання наркотиків, алкоголю; форми та методи профілактичної роботи адаптуються до наявних соціально-демографічних та матеріальних умов;

- проведення ряду просвітницько-навчальних заходів з метою формування стійкого інтересу підлітків та молоді до здорового способу життя, підвищення рівня гігієнічної культури, санітарної освіти, відповідального ставлення до свого здоров’я; створення науково-методичної бази з профілактики негативних явищ і пропаганди здорового способу життя в молодіжному середовищі;

- створення різнопланових (духовних, медико-психологічних) реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів для молоді, яка має алкогольну чи наркотичну залежність; активізація підтримки спільнот родичів, діти яких страждають від алкогольної чи наркотичної залежності;

- створення притулків для дітей з родин, схильних до вживання алкоголю та наркотиків.

2. Методика соціально-профілактичної роботи.

Практики соціальної роботи виділяють кілька груп методів, методичних моделей реалізації профілактичних програм у молодіжному середовищі.

По-перше, це група методів, що продукують систематичну переробку переконань.

Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілактичній діяльності:

1 — увага; 2 — розуміння; 3 — згода; 4 — запам'ятовування; 5 — поведінка.

Щоб досягти результатів профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки.

По-друге, це методики “когнітивної відповіді”, що акцентують профілактичну дію на думках або “когнітивних відповідях” (виникають у суб’єкта під час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”.

По-третє, методики очікування – зв’язок групи факторів поведінки зі здоров’ям.

Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:

- чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси захворіти”);

- серйозності захворювання “рак є дуже серйозним захворюванням”);

- втрат, що пов’язані зі зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);

- переваг, що приносить зміна поведінки (’не випиваю - економлю кошти і приділяю більше уваги дитині);

- сигнали (натяки на дію) тощо.

П’ять стадій змін поведінки, пов’язаної зі здоров’ям:

1. “Навчання на рівних” - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку.

2. Стадія передзамислювання - індивід не виражає бажання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми.

2. Стадія замислювання - люди усвідомлюють, що проблема існує і вони думають її змінити, але це поки що не має зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років).

3. Підготовча стадія - комбінація намірів та поведінкових компонентів, на цій стадії люди бажають почати дію в найближчий рік (тобто, прийняти рішення).

4. Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми.

5. Стадія підтримки - профілактика рецидивів та оцінка виграшів зміненої поведінки.

Зміна цих стадій може розгортатись по спіралі ~ молода людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо.

Процесуальний метод адаптації передостороги включає в собі сім стадій:

1. Молоді люди не усвідомлюють наслідки для здоров’я своєї поведінки.

2. Усвідомлення цього, але сама проблема не знаходиться в полі зору особистості.

3. Зацікавленість та занепокоєність цією проблемою.

4. Рішення не робити якісь дії - вихід.

5. Прийняття рішення змінити свою поведінку.

6. Безпосередня дія.

7. Підтримка нової поведінки, пов'язаної зі здоров’ям.

Взаємодію когнітивних та емоційних компонентів особистості використовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.

Прийняття рішення проходить в три етапи:

1. Інтерпретація. Індивід може отримати інформацію про можливість захворювання через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії.

2. Розвиток та ідентифікація адекватної стратегії подолання. Два найбільш загальні типи:

- застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки);

- уникнення подолання (відмова, фантазування).

3. Стадія оцінки, що включає індивідуальну оцінку ефективності стратегії і рішення про продовження цієї стратегії подолання чи заміну її на іншу, більш оптимальну.

Ще одна модель дії була розроблена на основі теорії запланованої поведінки. Вона постулює, що безпосередньою детермінантою людської поведінки є наміри щодо поведінки, яку особистість планує зробити.

Однією з причин, чому люди продовжують практику нездорової поведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”. Така осо-бистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ри­зику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”:

1) недостатність особистісного досвіду з даної проблеми;

2) впевненість, що проблема може бути попереджена діями індивіда;

3) впевненість, що проблема не з’явилась і що її не буде у майбутньому;

4) впевненість, що проблема зустрічається дуже рідко.

Існують специфічні теорії дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактичних програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоретична модель обґрунтовує поведінку, яка управляється очікуваннями та соціальними знаннями.

Очікування включають:

- очікування наслідків ситуації (“паління може спричинити рак”);

- очікування наслідків поведінки (“припинення паління може знизити ризик захворіти на...”);

- очікування ефективності (“якщо я хочу - я зможу припинити палити”).

Побудники - висновки, які впливають на управління поведінкою. Соціальні знання - центральний компонент. Особистість, з точки зору концепції, - це інформаційний процесор, що на відміну від когнітивних моделей, включає в собі репрезентацію соціального світу. Ця модель розглядає особистість в контексті широкого соціального світу в нормативних переконань особистості (“люди, значимі для мене, кинули палити”).

Методика соціального контролю фокусується на зв’язках, що особистість формує з суспільством. Цей зв’язок є об’єднанням чотирьох елементів:

1) прикріплення соціальних зв’язків за допомогою соціальних норм;

2) взяття на себе певних обов’язків;

3) кількість часу особистого життя затраченого на дані зв’язки;

4) прийняття центральної системи соціальних цінностей в суспільстві.

Методична модель соціального розвитку розглядає соціальні фактори, що являються предикторами ризикової для здоров’я поведінки (історія сім’ї, сімейне управління, сімейний конфлікт та установки батьків, шкільні зв’язки, ранні форми антисоціальної поведінки, референтна група та її вплив тощо).

Вищезазначені операційні моделі застосувались при поясненні небезпечної для здоров’я поведінки (вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, небезпечний секс, небезпечна харчова поведінка тощо), застосувались в численних профілактичних програмах. На сьогодні втрата здоров’я серед молоді створює проблему національної безпеки, самого існування держави, благополуччя територіальної громади.

З одного боку, тактика залякування та моралізаторства й дотепер продовжує існувати в інформаційному й освітньому просторі. Просвітницька робота серед молоді щодо здорового способу життя поки що фрагментарна та не дуже ефективна. Знання про шляхи збереження і зміцнення здоров’я реалізуються здебільшого формально, епізодично, без урахування об’єктивних тенденцій у молодіжному середовищі (погіршення життєвих умов, послаблення мотивації до здорового способу життя, низький рівень превентивних знань, навичок і вмінь тощо). На жаль, профілактична діяльність в багатьох організаціях зорієнтована на передавання знань від дорослого до дитини з ігноруванням активної позиції самої дитини, її права на самовизначення щодо власного способу життя.

З іншого боку, співпраця закладів освіти, соціальних служб молоді, центрів здоров’я, громадських організацій утворила новий управлісько-методичний простір, нові традиції популяризації здорового способу життя, розвитку духовно, психічно, фізично і соціально здорової особистості, розширення демократичної взаємодії дорослих з молоддю та попередження негативних явищ у молодіжному середовищі.

3. Форми роботи з профілактики негативних явищ.

Дослідницька діяльність включає в себе збір та поновлення банку даних про стан захворюваності та хворобливості дітей і молоді регіонів, поширення наркоманії, токсикоманії, хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНДу; про стан та динаміку злочинності в регіоні. Спеціалісти центрів ССМ систематично поновлюють інформацію про підлітків, що перебувають на обліку кримінальної міліції в справах неповнолітніх, підлітків та молоді, що перебуває на обліку медичних закладів, шкірвен- та наркологічних диспансерів.

Створюються інформаційні банки даних про лікувальні, профілактичні, оздоровчі, спортивні заклади, заклади дозвілля та відпочинку тощо. З метою кращого проведення корекційної роботи з підлітками та молоддю регулярно проводять тестування, опитування, анкетування.

Дослідження мають виявити:

- оцінку орієнтирів підлітків та молоді щодо здорового способу життя;

- рівень знань молоді з проблем наркоманії, інформованість про наркотичні речовини;

- оцінку реальних масштабів наркотизації та алкоголізації серед підлітків та молоді;

- причини зловживання будь-якими наркотичними речовинами та проблеми, пов’язані з цим;

- передумови правопорушень та злочинності в дитячому та молодіжному середовищі;

- рівень інформованості молоді про ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом, способи захисту від інфекції;

- пропозиції щодо форм та методів соціальної та профілактичної роботи, які молодь вважає найбільш дієвими;

- молодих людей, схильних до девіантної поведінки;

- основні проблеми молоді;

- оцінки задоволеності молоді власним відпочинком.

Науково-методична діяльність.

Пріоритетною діяльністю є науково-методична робота, в основу якої покладені наступні напрямки: - розробка методичних та інформаційно-довідкових матеріалів на допомогу працівникам центрів ССМ, педагогам, батькам, молоді;

- проведення тематичних зустрічей, семінарів, “круглих столів” та конференцій з метою надання методичної допомоги фахівцям, що працюють з конкретними категоріями молодих людей та сімей, координації зусиль усіх зацікавлених організацій;

- діяльність експериментальних майданчиків центрів ССМ з метою розробки та впровадження інноваційних технологій, вдосконалення форм і методів соціальної роботи.

Медично-психологічна робота.

- виявлення контингенту, що потрапив у кризову ситуацію, та своєчасне направлення дітей та підлітків на консультацію в кризовий центр;

- надання висококваліфікованої спеціалізованої допомоги силами лікарів (гінеколога, психотерапевта, судмедексперта, венеролога);

- соціальна терапія з метою виявлення причин кризового стану, головної проблеми кризи, орієнтовної оцінки психічного стану, ступеня психічної травми, можливості психотерапевтичного лікування кризи, спільної тактики виходу з кризової ситуації, можливості розробки індивідуальної програми роботи.

Профілактично-корекційна робота.

- проведення особистої діагностики та психокорекції, психолого-педагогічна допомога у вирішенні сімейних конфліктів;

- повний комплекс допомоги для дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування, з метою уникнення та формування кризових ситуацій.

Організаційно-інформаційна робота.

- участь у роботі постійно діючого семінару з проблем профілактики кризових ситуацій для педагогів шкіл при міському відділі освіти;

- організація виїзних лекторіїв, проведення бесід, консультацій для учнів середніх навчальних закладів.

Методично-просвітницька діяльність.

Системою центрів ССМ активно проводиться просвітницька робота для спеціалістів ЦССМ, викладачів та заступників директорів з виховної роботи навчальних закладів, педагогів та медичних працівників загальноосвітніх шкіл, вихователів дитячих дошкільних закладів, представників зацікавлених громадських організацій.

Психопрофілактична робота.

Одним із найважливіших напрямів у вирішенні проблем людини є розвиток системи психопрофілактичної роботи. Методи корекції, направлені на часткову або повну зміну стану, що вже склався, можуть розглядатися як частина психологічної роботи. Потреба в профілактичних і коректувальних методиках настільки висока, що їх розробка і упровадження в життя нерідко випереджають формування науково обгрунтованих уявлень про механізми розвитку і саморозвитку людини.

У найзагальнішому значенні під профілактикою несприятливих функціональних станів розуміється комплекс заходів, спрямованих на попередження розвитку або на ліквідацію (повну або часткову) станів, що вже виникли.

Існує безліч способів поліпшення або нормалізації стану людини. До їх числа відносяться і такі традиційні для науки прийоми, як оптимізація режимів праці ф відпочинку, тренування і професійна підготовка, нормалізація санітарно-гігієнічних умов і езотеричні способи (наприклад, методики зміни станів свідомості).

http://old.tnpu.edu.ua/kurs/52/

Дата добавления: 2013-12-14