Поняття, об’єкт, предмет та принципи глобалістики

Четвертий етап розвитку глобалістики розпочинається на межі 1980-1990-х рр., коли радикально змінюється геополітична структура світу. На цьому етапі особливого значення набувають проблеми забезпечення глобальної безпеки, що знаходить відображення в потребі більш активного формування таких напрямів наукових досліджень, як політична глобалістика та екополітологія.

Серед найважливіших проблем національного та регіонального характеру перше місце посідає створення ринкової економіки в державах колишнього СРСР та Китаї, а також раціональне вирішення регіональних конфліктів. На цьому етапі значна увага зосереджена на якісному аналізі перспектив розвитку цивілізації. З'являється тенденція дослідження взаємозалежності між довкіллям, світовим розвитком та питаннями війни і миру. Йде активний пошук політичної парадигми світового розвитку в умовах загострення глобальних проблем. Поширення набуває прогнозування розвитку світового співтовариства в умовах впливу на нього фундаментальних проблем сучасності, а також ретроспективний аналіз причин виникнення глобальних протиріч на попередніх етапах еволюції світового співтовариства. Вважалося, що глобальні проблеми потрібно розв'язувати на локальному рівні. Дослідження моделей національного розвитку здійснювалося із врахуванням глобальних змін та можливих альтернатив поступального розвитку світової цивілізації.

Набувають поширення концепції "інформаційного суспільства" як похідні від теорії постіндустріального суспільства, згідно з якою історія людства – це процес проходження певних стадій технологічного розвитку.

Провідний американський футуролог Д.Несбіт видає книгу "Мегатенденції", в якій визначались найбільш кардинальні напрями розвитку суспільства. Він висловлює погляд, що найважливішим стратегічним ресурсом стає не капітал, як це було в індустріальному суспільстві, а інформація, знання стають рушієм суспільного розвитку. У 1987 р. він видає в співавторстві з американським футурологом П.Абурдін працю "Нове відкриття корпорації". Вчені вважають, що на зміну добі "синіх" та "білих комірців" (виконавців ручної та рутинно-організаційної праці) прийшла доба " золотих комірців" – людей найвищого рівня кваліфікації, великого обсягу сучасних знань.

Наступна книга Дж.Несбіта і П.Абурдін "Мегатенденції, рік 2000. Десять нових напрямів 90-х років" вийшла друком у 1990 р. На погляд авторів:

- перша мегатенденція зумовлена розвитком світової економіки, зміцненням міжнародних економічних зв'язків, посиленням позицій вільної торгівлі, зростанням ролі телекомунікацій у прийнятті економічних рішень, появою нових джерел сировини і ресурсів, підвищенням ціни інтелектуальної власності;

- друга мегатенденція – ренесанс мистецтв, пов'язаний із розширенням для людини свободи вибору своїх пріоритетів, зокрема щодо способів проведення дозвілля, тягою людини до духовності;

- третя мегатенденція – час експериментів для врятування соціалізму, унаслідок чого може з'явитися новий гібрид соціалізму з ринковими механізмами, тобто з приватизацією засобів виробництва, ринковими цінами;

- четверта мегатенденція визначає нове співвідношення глобального стилю життя й культурного націоналізму, що полягає в тенденції до створення загального міжнародного стилю життя, космополізації сучасного світу у взаємозв'язку з відродженням національної культури, традицій. Проте націоналізм може породити і відторгнення глобальних цінностей, особливо у країнах, що розвиваються;

- п'ята мегатенденція – процес приватизації державного сектора економіки;

- шосту мегатенденцію зумовлює змінена геополітична ситуація, передусім в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, який характеризується значним економічним потенціалом, динамічністю розвитку;

- сьома мегатенденція пов'язана із залученням жінок на провідні посади в політиці, економіці, бізнесі;

- восьма мегатенденція фіксує зростання значення для сучасної цивілізації біотехнології;

- дев'ята мегатенденція зумовлена інтенсифікацією релігійних рухів;

- десята мегатенденція визначається як тріумф людини, за якого девальвуються цінності колективізму, індивідуалізм розглядається як етична відповідальність, спрямована на створення нової реальності.

Висловлювалось припущення, що 90-ті рр. ХХ ст. стануть десятиліттям економічного розвитку, політичних реформ та культурного відродження. Але життя пішло за більш песимістичним сценарієм, не вдалося врахувати негативні тенденції перехідного періоду:

- світову економічну кризу початку 90-х рр.;

- незадовільний хід перетворень у постсоціалістичних країнах;

- релігійне відродження в формі фундаменталізму та релігійного фанатизму;

- дифузію сили.

Школа універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів).Особливого значення на сучасному етапі набуває Концепція універсального еволюціонізму М.М. Мойсєєва. В Концепції універсального еволюціонізму М. М. Мойсєєва сформована ідея щодо коеволюції природи і суспільства, біосфери та людини. В своїх працях, зокрема “Бути або не бути людству” (1999 р.), “Доля цивілізації. Шлях розуму” (2000 р.) він вказував на необхідність розробки стратегії людства, тобто сукупних дій людей, спроможних до початку екологічної катастрофи забезпечити коєволюцію (тобто спільну еволюцію) людини та оточуючого середовища. Термін “коеволюція” використовується біологією для визначення взаємопристосування біологічних видів в процесі їх еволюції. Під коеволюцією розуміється спільний розвиток взаємодіючих елементів єдиної системи, який забезпечує збереження її цілісності. Елементи, які коеволюціонують в межах системи, самі являють собою системи. Протилежним коєволюції є розвиток конфліктного типу.

Зміни, що відбулися на світовій арені, вимагали нових підходів до розробки можливих альтернатив поступового руху людської цивілізації.

У статті американського політолога Ф.Фукуями "Кінець історії" була сформульована теза щодо майбутньої безконфліктності світу. На його погляд, історія та її розвиток раніше відбувалися за рахунок нераціональних факторів, на зміну яким зараз поступово приходять закони розуму. Людство від темної епохи "закону сили" пересувається до найбільш логічного устрою, заснованого на досягненнях західної цивілізації, ринкової економіки та ліберально-демократичної ідеології. Ф.Фукуяма вважає, що "виникає досить помітний консенсус щодо ліберальної демократії як системи правління, оскільки вона взяла верх над протилежними ідеологічними концепціями. Завершується процес формування нових цивілізацій. Починається новий етап розвитку єдиної світової цивілізації, який об'єднає світ в єдину раціонально функціонуючу систему.

Всі більш активно в сучасній науці про міжнародні відносини вивчається зв'язок між глобалізацією та регіоналізацією, або, інакше кажучи, між світовою системою та регіональними підсистемами міжнародних відносин. У книзі "Шляхи історії: від стародавньої людини до наших днів" (1994) російський вчений І.М.Дьяконов виокремлює вісім фаз історичного розвитку людства, які проходили з нерівномірним прискоренням:

- перша фаза – від виникнення людини сучасного фізичного типу та формування первісного ладу, проходила протягом 30-40 тис. років;

- наступні чотири фази, від другої до п'ятої (середньовічної) тривали близько 10 тис. років;

- шоста (імперсько-феодальна, або стабільно-абсолютистська) продовжувалась 300 років;

- сьома (імперсько-капіталістична) тривала на Заході 100 років;

- восьма, посткапіталістична фаза, починається з середини ХХ ст. Її головні ознаки:

- пошуки національної та етно-релігійної самобутності;

- поява зброї великої сили знищення;

- електронізація інформації та побуту;

- зрушення в соціальній структурі;

- прискорення зростання народонаселення;

- незалежність колоній;

Якщо за нею наступить нова фаза історичного розвитку, можливі два можливих сценарії – оптимістичний та песимістичний. За песимістичним сценарієм людство та більша частина біосфери вимруть не пізніше ХХІІ ст. Оптимістичний сценарій розвитку історії супроводжується інтегральним сполученням не тільки цивілізацій, але й Людини з Природою, створенням ноосферного суспільства, здатного на коеволюцію з Природою.

Виникнення глобалістики є наслідком інтеграційних процесів у сучасній науці. Глобалістика має міждисциплінарний характер, тому що різні науки, виходячи з свого предмету та об’єкту, аналізують різні аспекти глобалізації, визначають власні бачення шляхів вирішення глобальних проблем, розглядаючи їх як окремо одну від одної, так і в якості цілісної системи. Є підстави вважати, що у майбутньому, глобалістика сформується як самостійна наука інтегрального типу. Водночас маємо відзначити, що глобалістика вперше виявила фундаментальні закономірності динаміки саморуйнування сучасного світу, використовуючи власну модель керованого світу. З її допомогою доведено, що вихід земної цивілізації з критичного стану є неможливим в умовах сучасного стихійного руху і може бути досягнутим виключно на основі науки. Таким чином глобалістика – це головна інтелектуальна зброя першої половини ХХІ ст. в боротьбі за створення майбутнього – Земної ноосферної цивілізації.

На сучасному етапі її розвитку глобалістика – сукупність знань і практичних дій, пов’язаних з аналізом і вирішенням глобальних проблем, намаганням надати процесам глобалізації керованого характеру.

Відзначимо, що існують поняття глобалістики як у широкому, так і вузькому розумінні. В широкому визначенні глобалістика – це сукупність наукових, філософських, культурологічних та прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи отримані результати таких досліджень, а також практичну діяльність по їх реалізації в політичній, економічній та соціальній сферах, як на рівні окремих держав, так і в міжнародному масштабі.

У вузькому визначенні – це міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, глобальних проблем, які є її наслідками та пошук шляхів закріплення позитивних і подолання негативних для людини та біосфери наслідків цих процесів. Згадаємо, що І.Валлерстайн та деякі інші дослідники виступили проти дисциплінарної організації наукового знання, посилаючись на те, що сучасний світ як цілісне утворення (світ-система) є в принципі неподільним на окремі сфери (політика, економіка, культура та ін.). Міждисциплінарна форма знання формується на основі дослідження міжнародних відносин, де політологія знаходиться в кризовому стані внаслідок розмивання власного предмету дослідження – держави.

Кожна наука проходить певні етапи формування. Критерії формування будь-якої науки загальні. Це визначення предмету дослідження; вироблення понять, які відповідають цьому предметові; встановлення фундаментального закону, властивого цьому предмету; відкриття принципу чи створення теорії, які дають змогу пояснювати факти. Під теорією (від грец. розгляд, дослідження, наукове пізнання) розуміємо систему головних ідей в тій чи іншій галузі знань, що узагальнює досвід та практику та відображає об’єктивні закономірності розвитку.

У визначенні об’єкту та предмету дослідження глобалістики існують певні розбіжності. Так, Український дослідник О.Білорус стверджує, що об’єктом глобалістики є процеси глобалізації, а предметом – виявлення законів і закономірностей формування нової системи світового порядку – глобалізму.

Методологією глобалістики він вважає глобально-цивілізаційний підхід, який дає змогу виявити ґенезу, витоки і взаємозв’язок політичних, економічних і культурних вимірів глобалізації, співвідношення процесів глобалізації, інтеграції і дезінтеграції, регіоналізації і фрагментації.

З точки зору російського дослідника А.П.Федотова, предметом дослідження глобалістики є єдиний позамежний світ. Українські вчені В.Бебік та Л.Дегтярьова висловлюють точку зору, що глобалістика – це наука про системне, комплексне вивчення суспільної сфери, яка розглядається як цілісний об’єкт дослідження з точки зору діалектичної єдності і суперечливості процесів універсалізації і гетерогенності світу, що глобалізується.

Отже, глобалістиці притаманно:

-планетарні масштаби об'єкту дослідження;

-метод системного аналізу процесів та явищ політичного, соціального, економічного, військового та технічного характеру у поєднанні з морально-етичними, культурними та релігійними категоріями і концепціями.

Узагальнюючи викладене, доходимо до висновку, що об’єкт глобалістики – процеси глобалізації в різноманітних формах прояву (форми глобалізації: фінансово-економічна, соціально-політична, науково-технологічна, інформаційна, екологічна, соціокультурна та ін.).

Предмет глобалістики – вивчення динаміки глобальної соціоекосистеми, розробка щляхів раціональної взаємодії елементів планетарної системи ‹‹людина – соціум - біосфера›› і виявлення її прогностичних тенденцій. При цьому під глобальною (планетарною) соціоекосистемою розуміють комплекс природних і соціокультурних речей, явищ і процесів, які функціонують як єдине ціле на рівні глобальної екосистеми – біосфери.

Принципи глобалістики:

1. принцип Ле Шательє – Брауна. У процесі техніко-антропогенного впливу на глобальну соціоекосистему порушення динамічної рівноваги в ній, до певного моменту, визначається внутрішніми силами соціоекосистеми. Планетарний вплив цивілізації на біосферу, який порушує дію цього принципу, створює передумови для дисбалансу в системі ‹‹людина – соціум - біосфера››.

2. Принцип системного доповнення. Глобальна соціоекосистема розвивається у такий спосіб, що її підсистеми (‹‹людина - екосистема››, ‹‹соціум - біосфера›› та ін.) забезпечують динаміку планетарної системи в її цілісності. Іншими словами, ефективний розвиток цивілізації передбачає збереження якісної (і кількісної) характеристики існуючого середовища проживання людини.

Глобалістика виступає як сукупність політологічних, соціологічних, культурологічних та соціально-філософських теоретичних підходів, які формуються відповідно до глобалізму як принципу, як ідеології світу, що глобалізується.

Принцип глобалізму вимагає структурно-цілісного погляду на систему соціальних взаємозв'язків людини, природи та суспільства; розуміння стану цієї системи як перманентно кризового, оскільки у межах поля, що досліджується, опиняються всі напруженості та конфлікти, притаманні для існування людини; розробки проблематики управлінського оволодіння кризовим розвитком.

Окрім принципів аксіоматику глобалістики індивідуалізують низка так званих правил глобалістики :1) правило необхідної різноманітності (будь-яка екосистема забезпечує свою сталість збільшенням різноманітності її складових і чим різноманітніші її складові, тим вищою є її стійкість); 2) правило взаємозв’язку економічного і екологічного розвитку (чим ефективніше розвивається екосистема, тим більше потребується ресурсів (фінансових, матеріальних, інтелектуальних); 3) правило десяти відсотків (соціоекосистема зберігає власну рівновагу, якщо в процесі виробничо-господарської і соціокультурної діяльності використовується не більше 10% її матеріальних, енергетичних і інформаційних ресурсів. Для глобальної соціоекосистеми цей показник є вищим).

Понятійний апарат глобалістики - аксіоми, поняття, терміни. Термін “глобалістика ” вводиться в обіг в статті польського вченого та письменника-фантаста С.Лемма “Планета Земля. Століття ХХІ” в газеті “ Комсомольська правда” в 1992 р. Він вказував на необхідність створення глобалістики як методології наддержавного, тобто планетарного та загальнолюдського підходу до світових проблем, тому що або людство врятується разом, або не врятується ніхто.

Міждисциплінарний характер глобальних досліджень пояснює недостатню визначеність її концептуальних засад та категоріального апарату. Але важливим досягненням глобалістики стало поступове формування прийнятної та загальнозрозумілої мови спілкування – категоріального апарату. До найбільш вживаних відносимо такі категорії, як глобалізація, глобалізм, глобальний розвиток, глобальні проблеми та ін.

Ці поняття не є сталими, а їх зміст загальновизнаним. Враховуючи певну термінологічну невизначеність, українські дослідники В.М.Бебік і С.О.Шергін пропонують змістовно і методологічно визначитись з глобалізацією як процесом, глобалістикою як наукою, глобалізмом як і деологією. Всі попередні моделі світу розглядали Світ в єдності двох елементів – біосфери та людини.Біосфера, за В.І.Вернадським – це оболонка Землі, склад та енергетика якої обумовлені минулою або сучасною діяльністю живих організмів. Ноосфера (сфера розуму)- це сфера діяльності живої ноосферної цивілізації, ядром якої є історична біосфера Землі.

Сучасна глобалістика пропонує якісно нову модель керованого світу. Вона складається з трьох елементів – біосфери, країн світу і конкретної країни, взаємодія яких описується узагальненими якісними параметрами світу, а керування має здійснюватись з боку світового співтовариства шляхом впливу на конкретну країну з врахуванням її узагальнених параметрів, які знаходять відображення в її місці в світі. А дже на сучасному етапі лише чверть світу користується двома третинами його ресурсів.

Глобалістика вводить кількісні критерії в концепцію сталого розвитку і пропонує наступні висновки:

- необхідність стабілізації усередненої по світу економіки, енергетики та чисельності населення;

- необхідність запровадження механізму керування світом, починаючи з рентного керування, тобто запровадження рентної платні з країн світу за користування біосферою;

- перехід до якісно нової соціально-економічної системи планового типу;

- глобалістика має стати основою якісно нового планетарного світогляду всього людства.

Основні постулати сучасної глобалістики:

- світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

- глобалізація світу – це об’єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і яким можна керувати об’єднаними, солідарними зусиллями людства;

- глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові небачені загрози його існуванню;

- людство повинно солідаризуватись і об’єднатись перед феноменом глобальних загроз і для розв’язання глобальних проблем;

- глобальну кризу людства можна перебороти;

- глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;

- глобальні проблеми – це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству;

- глобальні інтереси треба ставити вище національних;

- глобальна інтеграція – це закономірність розвитку людства;

- сучасна людина як найвища соціальна цінність набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації;

- в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних проблем;

- в основу інтегрованих системних парадигм глобалістики може бути покладена концепція ноосфери В. І. Вернадського.

Дата добавления: 2013-12-14