Цивільна оборона у сучасних умовах. Методична розробка до теоретичного заняття

Методична розробка до теоретичного заняття

« Цивільна оборона у сучасних умовах. Роль і місце цивільної оборони у державній системі безпеки захисту населення відповідно до Закону про цивільну оборону України. »

Методична розробка

обговорена та затверджена

на засіданні кафедри

протокол №

Мета: дати характеристику середовищу проживання людини, взаємодії людини з середовищем проживання.

Метод: лекція.

Місце проведення: аудиторія.

Матеріальне забезпечення: ТЗН, таблиці, плакати

План

1. Цивільна оборона у сучасних умовах.

2. Роль і місце цивільної оборони у державній системі безпеки захисту населення відповідно до Закону про цивільну оборону.

2.1. Державна система Цивільної оборони України

2.2. Завдання Цивільної оборони України

2.3. Організаційна будова і порядок функціонування Цивільної оборони України

2.4. Організація Цивільної оборони на об'єктах господарювання (ОГ).

2.5. Сили і засоби Цивільної оборони.

2.6. Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їх цілі та завданн

Література

1. Русаловський А.В., Вендичанський В.Н. Цивільний захист: Навч. Посібн./За наук.ред. Запорожця О.І., -К.: АМУ, 2008, -250с.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник.– К: Знання-Прес, 2007.– 487 с

3..Довідник з цивільної оборони / Г.Г. Міговіч, ЗАТ "Українська технологічна група". К. – 1998. – 526с.

Тематика рефератів:1 Історичні аспекти становлення цивільного захисту.2.ЦЗ в Россії; 3.ЦЗв США; 4.ЦЗ в країнах Європи

Підсумки Другої світової війни змусили світове співтовариство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі. 24.10.1945 р. була заснована Організація Об'єднаних націй (ООН). 10.12.1949 р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов'язала держави, що підписали її, гарантувати «Кожній людині право на життя» (ст. 3), а також «Право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці» (ст. 23).

В умовах сучасних воєн, з попередженням яких, на жаль, людство поки що не може впоратися, ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 року зобов'язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксовано:

— перша Женевська Конвенція: «З поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях»;

— друга Женевська Конвенція: ^«З поліпшення становища поранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля»;

— третя Женевська Конвенція: «З поводження з військовополоненими»;

— четверта Женевська Конвенція: «Із захисту цивільного населення під час війни».

8 березня 1977 року з ініціативи Міжнародного комітету Червоного Хреста у Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції були прийняті два Додаткових Протоколи до Женевської Конвенції 1949 року, що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів.

Розглянемо завдання і зміст діяльності Цивільної оборони, визначені четвертою Конвенцією і доповненнями до неї.

Цивільна оборона призначена для виконання гуманітарних завдань, спрямованих уа захист цивільного населення від небезпеки і надання допомоги від наслідків воєнних дій або лих, а також для створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є:

— оповіщення;

— евакуація;

— забезпечення захисними спорудами і їх устаткуванням;

— проведення заходів щодо світломаскування;

— рятувальні роботи;

— медичне обслуговування, що включає першу медичну допомогу, а також релігійну допомогу;

— боротьба з пожежами;

— виявлення і визначення небезпечних районів;

— знешкодження й інші подібні види захисту;

— термінове забезпечення житлом і харчуванням;

— термінове надання допомоги у встановленні і підтримці громадського порядку в районах лиха;

— термінове відновлення необхідних комунальних служб;

— термінове поховання трупів;

— надання допомоги в збереженні об'єктів, необхідних для виживання.

«Організації Цивільної оборони» — це ті установи й інші організаційні структури, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що перебуває у конфлікті, виконувати будь-які з цих завдань і які використовуються тільки для їх виконання.

«Персонал» організацій Цивільної оборони включає таких осіб, які призначені стороною, що перебуває у конфлікті, винятково для виконання завдань ЦО.

«Матеріальна частина» організацій ЦО — це устаткування, матеріали, транспортні засоби, що використовуються цими організаціями для виконання завдань ЦО.

Стаття 62 четвертої Конвенції визначає захисний статус цивільних організацій ЦО:

1. Цивільні організації ЦО і їх персонал користуються повагою і захистом відповідно до Протоколу. Вони мають право виконувати доручення ЦО, за винятком випадків військової необхідності.

2. Положення пункту 1 застосовуються також до цивільних осіб, які не є членами цивільних організацій ЦО, але на заклик компетентної влади і під її контролем виконують завдання ЦО.

3. Об'єкти, що використовуються Цивільною обороною, не можуть бути знищеними чи використовуватися не за прямим їх призначенням, крім сторони, якій вони належать.

Стаття 63 передбачає діяльність Цивільної оборони на окупованій території.

1. На окупованих територіях цивільні організації ЦО одержують від влади сприяння, необхідне для виконання ними завдань. Ні за яких обставин їх персонал не може бути примушений до виконання не властивих для них завдань.

2. Держава, що окупувала, не повинна примушувати цивільні організації ЦО виконувати їх завдання таким чином, щоб це негативно позначалося на інтересах цивільного населення.

3. Держава, що окупувала, може роззброїти персонал ЦО в інтересах безпеки.

Держава, що окупувала, не повинна змінювати прямого призначення будинків і матеріальної частини, що належать організації ЦО, чи користуватися ними, якщо такі зміни в призначенні спричинять шкоду цивільному населенню

5. Носіння легкої зброї цивільним персоналом ЦО з метою підтримки порядку чи самозахисту не розглядається як дія, що наносить шкоду супротивнику.

На окупованій території, в районах бойових дій персонал ЦО орієнтується за допомогою міжнародного розпізнавального знака ЦО і посвідчення особи, що підтверджує її статус.

Міжнародний розпізнавальним знаком ЦО є рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому тлі.

Стаття 67. Особовий склад збройних сил і військові підрозділи, які призначені в організації ЦО, користуються повагою і захистом за умови:

1. Особовий склад і військові підрозділи, які постійно призначені і займаються винятково виконанням завдань ЦО.

2. Особовий склад не виконує інші військові обов'язки під час конфліктів.

3. Особовий склад має тільки легку особисту зброю для підтримки порядку і самооборони.

4. Особовий склад не бере участі безпосередньо в бойових діях і не виконує дій, що наносять шкоду іншій стороні.

5. Будинки, устаткування і транспорт, засоби військових підрозділів, які призначені для організації Цивільної оборони, повинні бути чітко позначені міжнародним розпізнавальним знаком ЦО.

6. Матеріальна частина і будинки військових підрозділів, що постійно передбачені для організації ЦО і призначені винятково для виконання завдань ЦО, у випадку, якщо вони попадають у руки іншої сторони, продовжують підкорятися законам війни. Вони не можуть бути використані з іншою метою, крім цілей ЦО, до того часу, поки вони будуть потрібні для виконання завдань ЦО.

Окремо розглядається питання захисту жінок і дітей. Цьому захисту присвячені 76 і 77 статті, згідно з цими статтями жінкикористуються особливою повагою і їм забезпечується захист від примусу до проституції й ін.

Сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вжити всіх необхідних заходів для того, щоб діти, які досягли п'ятнадцятирічного віку, не брали особистої участі у воєнних діях, а також утримуватися від вербування їх у свої збройні сили.

Держави, що підписали або приєдналися до Женевських Конвенцій, зобов'язані дотримуватись їх вимог і консолідовано впливати на інші країни по виконанню ними вимог міжнародного гуманітарного права.

Для людини це стало значним кроком уперед. І коли сьогодні міжнародний тероризм загрожує безпеці цілих націй і держав, міжнародне співтовариство, керуючись Деклараціями ООН і Женевськими Конвенціями, дає рішучу відсіч і зробило ставку на ліквідацію міжнародного тероризму і релігійного екстремізму в ім'я захисту прав людини на життя.

2. Роль і місце цивільної оборони у державній системі безпеки захисту населення відповідно до Закону про цивільну оборону.

Конституція України, прийнята Верховною Радою в червні 1996 р., закріпила правові основи забезпечення безпеки, які охоплюють широкий спектр діяльності людини, у тому числі вимоги Загальної Декларації прав людини, прийнятої ООН 10.12.1948 року, Женевських Конвенцій від 12.06.1949 р., зарубіжного і власного державного будівництва, закріпивши їх у статтях 23, 27, 28, 29, 30, 50, 65. Стаття 27 Конституції говорить: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини...».

Для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров'я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу держава, як гарант цього права, створила державну систему — Цивільну оборону України, увівши її в дію Законом України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року з наступними змінами і доповненнями в Законі України «Про Цивільну оборону України» від 24 березня 1999 року, а також Положенням Кабінету Міністрів України «Про Цивільну оборону України (1994 р.)».

У преамбулі Закону проголошено: «Кожний має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих і на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості...».

Цивільна оборона України є державною системою органів управління сил і засобів, створюваних для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

Державна система Цивільної оборони України

Систему Цивільної оборони становлять: — органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями в надзвичайних ситуаціях;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення в складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань Цивільної оборони;

— фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

— системи зв'язку, оповіщення й інформаційного забезпечення;

— центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— курси і навчальні заклади підготовки й перепідготовки фахівців та населення з питань Цивільної оборони;

— служби Цивільної оборони.

Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію України, усі шари населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничою ознакою.

Завдання Цивільної оборони України

1. Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження і впровадження заходів для зменшення збитків і втрат у випадку аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійного лиха.

З метою виконання завдання:

— вчасно розробляються і проводяться інженерно-технічні заходи щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій і захисту населення від впливу їх наслідків;

— готується науково-обґрунтований прогноз наслідків можливих надзвичайних ситуацій;

— здійснюється безупинне спостереження за станом потенційно-небезпечних об'єктів і навколишнього середовища;

— підтримуються в готовності до негайного використання засоби оповіщення й інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження і локальні системи оповіщення;

— створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;

— здійснюється забезпечення працівників підприємств, установ, організацій індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про обстановку, що складається.

З метою виконання завдання в усіх ланках міських і позаміських пунктів (управління) на основі автоматизованих систем централізованого оповіщення, ліній зв'язку і радіомовлення, а також спеціальних засобів, створюється система оповіщення й інформаційного забезпечення. Це комплекс організаційно-технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади адміністраціям підприємств, установ і організацій, силам Цивільної оборони і населенню.

Автоматизована система оповіщення й інформаційного забезпечення створюється на базі загальнодержавної мережі зв'язку і радіомовлення, підрозділяється на державну і регіональну. Система повинна забезпечити циркулярне оповіщення посадових осіб з використанням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення. Система оповіщення й інформаційного забезпечення використовується централізовано.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.

З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів щодо забезпечення укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха й у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, здійснювані центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих рад народних депутатів, штабами Цивільної оборони, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а також у випадку надзвичайної ситуації з метою створення умов для виживання населення, що може опинитися (опинилося) у вогнищах ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків надзвичайних ситуацій, надання їм побутових послуг і реалізації соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт є:

— тимчасове розселення громадян у безпечних районах;

— організація харчування в районах лих і тимчасового розселення;

— організація забезпечення потерпілого населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

— організація надання фінансової допомоги потерпілим;

— забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідеміологічного нагляду в районах тимчасового розселення.

5. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лих і місцях ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф, епідемій, епізоотії, що загрожують життю і здоров'ю населення, а також у випадках:

— розвідування вогнищ ураження і визначення їх меж;

— проведення робіт, пов'язаних з пошуком і порятунком людей;

— надання допомоги потерпілим;

— евакуація населення з небезпечних районів;

— карантинно-обсерваційних заходів;

— ізоляції вогнищ ураження;

— забезпечення суспільного порядку в районах лих і у вогнищах ураження;

— здійснення заходів життєзабезпечення населення;

— соціально-психологічної реабілітації населення;

— здійснення санітарно-гігієнічних і протиепідеміологічних заходів.

6. Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх готовності для стійкого функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є постійно діючі органи управління зі справ Цивільної оборони, у тому числі створені в складі підприємств, установ та організацій силами і службами Цивільної оборони.

Підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони її органів керування і сил, навчання населення умінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Контроль за виконанням вимог Цивільної оборони, станом готовності сил і засобів Цивільної оборони, проведенням РІНР у випадку виникнення надзвичайних ситуацій здійснює центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Організаційна будова і порядок функціонування Цивільної оборони України

Цивільна оборона України організована і функціонує за територіально-виробничим принципом.

Територіальний принцип полягає у створенні Цивільної оборони в масштабі держави і на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

Виробничий — в організації і функціонуванні Цивільної оборони у всіх галузях зайнятості населення (від міністерств та інших центральних органів до об'єктів господарювання).

Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її устрою покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства й інші центральні органи виконавчої влади. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності і підпорядкованості.

Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, а його заступником — керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є голова Ради Міністрів АРК, начальниками Цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками Цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.

Безпосереднє виконання завдань Цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління зі справ Цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами і службами Цивільної оборони.

Органи управління зі справ Цивільної оборони, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Закон і положення про Цивільну оборону визначають повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організації з питань Цивільної оборони. Кабінет Міністрів України:

— забезпечує здійснення заходів для попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків;

— розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб — за категоріями відносно реалізації заходів для Цивільної оборони;

— створює резерви засобів індивідуального захисту і майна Цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;

— уживає заходів по забезпеченню готовності органів управління зі справ Цивільної оборони, сил і засобів Цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

— створює єдину систему підготовки органів управління зі справ Цивільної оборони, сил Цивільної оборони і населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

— визначає порядок створення спеціалізованих професійних і невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;

— задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління зі справ Цивільної оборони й установ Цивільної оборони.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань Цивільної оборони, здійснення заходів для захисту населення і місцевості під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління зі справ Цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і зі справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

— забезпечує здійснення державної політики у сфері Цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

— організовує розробку і здійснення відповідних заходів для Цивільної оборони;

— керує діяльністю підлеглих йому органів управління зі справ Цивільної оборони і спеціалізованих формувань, військами Цивільної оборони;

— здійснює контроль за виконанням вимог Цивільної оборони, станом готовності сил і засобів Цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у випадку виникнення надзвичайних ситуацій;

— координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування і юридичних осіб по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведенню пошуку і порятунку людей;

— здійснює оповіщення населення про загрозу чи виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

— здійснює навчання населення, представників органів управління і сил Цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

— організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ Цивільної оборони пошуково-рятувальних та інших підлеглих йому спеціалізованих формувань;

— створює відповідно до законодавства підприємство по виробництву спеціальної та аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Керівництво підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і підпорядкованості, забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи Цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні і фінансові витрати в порядку й обсягах, передбачених законодавством.

Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації й оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження, здійснюють інженерно-технічні заходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж, і несуть витрати по їх здійсненню в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.

Організація Цивільної оборони на об'єктах господарювання (ОГ)

Відповідальність за організацію і стан ЦО за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник ЦО, підприємства, установи, організації — їх перший керівник.

Начальник ЦО об'єкта підкоряється відповідним посадовим особам міністерства, відомства, у віданні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт.

Для планування заходів ЦО, підтримки готовності до дій у НС сил і персоналу, застосування засобів захисту і спеціального майна на підприємствах створюються штатні органи управління ЦО на правах основних підрозділів адміністрації підприємства або призначаються окремі штатні працівники.

На радіаційно та хімічно небезпечних підприємствах, а також на підприємствах, які залучаються до виконання завдань ЦО, незалежно від чисельності працівників, для безпосередньої організації і ведення робіт із планування, забезпечення і здійснення заходів ЦО призначається штатний працівник.

Основними завданнями адміністрації підприємств є:

— забезпечення захисту працівників і службовців на підприємстві;

— розробка і здійснення організаційних робіт та ІТМ з підвищення безпеки роботи ОГ і їх стійкості в умовах НС;

— керівництво створенням і оснащенням формувань для ліквідації наслідків НС, здійснення контролю за їх підготовкою;

— підготовка з питань ЦО керівного складу і контролю за підготовкою підлеглих органів і підрозділів.

На керівників потенційно небезпечних підприємств додатково покладаються:

— розробка, створення і впровадження локальної системи виявлення зараження й оповіщення населення у випадку аварії;

— створення, оснащення й утримання спеціалізованих формувань, готових до ефективних дій у НС;

— проведення організаційних робіт та ІТМ з попередження виникнення НС і підвищення безпеки технології виробництва посилення роботи з дотримання норм і правил безпеки зберігання, транспортування і використання СДОР;

— керівництво РІНР у випадку аварії;

оповіщення громадян, які проживають у зонах можливого ураження при аваріях.

Організаційну структуру ЦО промислового підприємства розглянемо на прикладі металургійного підприємства (схема 1.2). Умовно з організаційної структури можна виділити:

— керівництво ЦО;

— служби ЦО;

формування ЦО.

До складу керівництва ЦО об'єкта входять: начальник ЦО (НЦО), заступники:

по евакуації, якому підпорядкована евакокомісія; по заміській зоні;

по технічній частині, якому підпорядковується комісія з підвищення сталості роботи підприємства;

— начальник штабу, який є першим заступником НЦО підприємства.

Тільки йому надане право віддавати розпорядження з питань ЦО від імені НЦО. Штаб ЦО підприємства є основним органом управління ЦО підприємства.

Склад штабу залежить від категорії об'єкта по ЦО (особливої важливості, 1 і 2 категорії), а також від чисельності робітників та службовців. Він комплектується як штатними працівниками ЦО, так і за рахунок посадових осіб, не звільнених від основних обов'язків, і складається з начальника штабу та його заступників (помічників) по оперативно-розвідувальній частині, бойовій підготовці, а також інших спеціалістів на розсуд начальника ЦО.

Штаб ЦО здійснює заходи щодо захисту робітників, службовців і населення підвідомчих робітничих мікрорайонів і селищ при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастрофах, а також від сучасних засобів ураження. Організовує і забезпечує безупинне управління ЦО. Розробляє плани ЦО об'єкта на мирний і воєнний час, періодично коректує й організовує їх виконання. Організовує і контролює навчання робітників та службовців з Цивільної оборони і підготовку формувань ЦО об'єкта.

На об'єкті в залежності від характеру виробничої діяльності і наявності бази створюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку, медична, протирадіаційного і протихімічного захисту, охорони громадського порядку, протипожежна, енергопостачання і світломаскування, аварійно-технічна, сховищ і укриттів, транспортна, матеріально-технічного постачання й ін. На них покладається виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт.

Керівництво службами здійснюється їх начальниками, що призначаються наказом начальника ЦО об'єкта з числа керівників відділів, цехів, на базі яких створені ці служби.

Служба оповіщення і зв'язку звичайно створюється на базі вузла зв'язку об'єкта. На службу покладається: організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців і

населення робітничих селищ об'єкта про загрозу нападу противника; організація зв'язку та підтримка його в стані постійної готовності. Крім того, служба усуває аварії на мережах і спорудах зв'язку, що містяться у вогнищах ураження.

Медична служба організовується на базі медсанчастини (медпункту, поліклініки) об'єкта, начальник служби — головний лікар. Служба забезпечує комплектування, навчання і підтримку в готовності медичних засобів індивідуального захисту, медичну розвідку і санітарно-епідеміологічне спостереження. Надає медичну допомогу ураженим і евакуює їх до лікувальних установ, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх родин у місцях евакуації.

Служба протирадіаційного і протихімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей, харчувальних блоків.

Служба сховищ і укриттів організовується на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних цехів. Вона займається: розробкою розрахунків укриття робітників, службовців, населення робітничих селищ об'єкта, забезпеченням готовності сховищ і укриттів та контролем за правильністю їх експлуатації, організацією будівництва захисних споруд. На її особовий склад покладається забезпечення своєчасного заповнення сховищ і укриттів за сигналами оповіщення Цивільної оборони. Крім того, ця служба бере участь у рятувальних роботах при розкритті завалених сховищ і укриттів.

Транспортна служба створюється на базі транспортного відділу, транспортного цеху (гаража). Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезень, пов'язаних з розосередженням робітників, службовців і доставкою їх до місця роботи, організовує підвезення сил і засобів до вогнища ураження, готує транспорт для перевезень робітників, службовців, евакуації уражених, а також для інших цілей Цивільної оборони, проводить роботи по знезаражуванню транспорту.

Служба матеріально-технічного постачання організовується на базі відділу матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання об'єкта, вчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства, організовує ремонт техніки і різного майна, підвезення його до ділянок робіт, збереження й облік, забезпечує продовольством і предметами першої необхідності робітників та службовців як на самому підприємстві, так і в місцях розосередження.

На невеликих об'єктах господарювання служби ЦО не створюються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи управління цих об'єктів. Начальником штабу ЦО звичайно призначається наказом директора один із працівників даного об'єкта.

Сили і засоби Цивільної оборони

Сили Цивільної оборони створюються для захисту населення і територій, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Силами Цивільної оборони є її війська: спеціалізовані і невоє-нізовані формування.

Війська Цивільної оборони підкоряються керівнику центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

. Війська Цивільної оборони України

Війська ЦО України створюються відповідно до Закону України «Про війська Цивільної оборони» і становлять ядро найбільш підготовлених і мобільних сил. Чисельність військ визначається з урахуванням потреби й особливостей району призначення.

До 1992 року частини ЦО входили до складу Збройних Сил і підкорялися міністру оборони. 28.01.1992 р. постановою Кабінету Міністрів України «Про війська ЦО» частини ЦО були підпорядковані штабу ЦО України.

До складу військ ЦО України входять:

— чотири окремі мобільні механізовані бригади, одна з них навчальна;

— чотири окремих мобільних механізованих полки;

— дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйонів;

— Регіональний рятувально-координаційний центр;

— два вузли зв'язку МНС України.

Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуються у великих містах і промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, А.Р. Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська і Рівненська області.

Основними завданнями військ ЦО є:

— здійснення заходів щодо підтримки органів управління, сил і засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;

— нагромадження, розміщення, зберігання і своєчасне відновлення військової і спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення РІНР у мирний і воєнний час;

— проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації, вогнищах ураження і районах стихійного лиха;

— проведення піротехнічних робіт, пов'язаних з ліквідацією вибухонебезпечних предметів;

— участь в обороні України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.

Діяльність військ ЦО базується на принципах:

— гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань порятунку життя й охорони здоров'я людей, природного середовища в умовах виникнення НС;

— поваги до людини, її прав і свобод;

— забезпечення безпеки людей при проведенні РІНР в умовах ліквідації наслідків НС;

— підтримки екологічної безпеки;

— об'єднання заходів добровільності комплектування і загальної військової повинності.

Війська ЦО зобов'язані:

— брати участь у заходах, спрямованих на попередження і ліквідацію наслідків НС;

— готувати сили і засоби для попередження і ліквідації наслідків НС;

— здійснювати РІНР по оперативній локалізації наслідків НС, у тому числі і на територіях держав, з якими укладені відповідні

угоди;

— брати участь у локалізації і ліквідації великих лісових і торф'яних пожеж;

— проводити роботи з санітарної обробки населення, спеціальної обробки техніки й іншого майна, знезаражування будинків, споруд і територій;

— забезпечувати зберігання вантажів, які надходять у зону НС, гуманітарну допомогу;

— забезпечувати населення, що постраждало від наслідків НС, продуктами, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, а також надавати медичну допомоги;

— брати участь у здійсненні заходів щодо евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із зон НС;

— здійснювати радіаційну, хімічну і бактеріологічну розвідку у вогнищах ураження, зонах зараження і катастрофічної повені, а також на маршрутах до них;

— брати участь у проведенні науково-дослідних, конструкторських робіт, пов'язаних зі створенням, випробуванням і впровадженням нових технічних засобів, необхідних для захисту території держави і її населення при виникненні надзвичайних ситуацій, а також технології проведення РІНР;

— брати участь у здійсненні карантинних заходів у випадку епідемій, епізоотій і епіфітотій.

Комплектування військ ЦО здійснюється на підставі Закону України «Про загальну військову повинність і військову службу», а також за контрактом.

Спеціалізовані формування

Спеціалізовані формування призначені для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною і хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтовидобувних промислах, проведення профілактичних і відбудовних робіт, у тому числі і за межами України.

Вони створюються на трьох рівнях підпорядкованості.

У центральних органах державної влади спеціалізовані формування створюються рішенням Кабінету Міністрів України за представленням відповідних міністерств, відомств, узгоджених з міністерством України з питань надзвичайних ситуацій і з питань захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

В АР Крим, областях, містах Київ, Севастополь спеціалізовані формування ЦО створюються Радою Міністрів в АР Крим, місцевими державними адміністраціями відповідно до законодавства України.

На об'єктах господарювання, на яких передбачена обов'язкова наявність формувань, спеціалізовані формування ЦО створюються керівництвом суб'єктів господарювання при узгодженні з органами управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і з питань захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, які уповноважені вирішувати завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Основними завданнями спеціалізованих формувань є:

— надання екстреної допомоги радіаційно-хімічно-біологічно й іншим потенційно небезпечним об'єктам у локалізації аварій і катастроф з викидом радіоактивних, СДОР та інших агресивних речовин, попередження виникнення вторинних факторів;

— ведення рятувальних робіт у вогнищах ураження і районах стихійного лиха, як правило, при наявності радіоактивного забруднення і хімічного зараження, інших екстремальних умов;

— проведення специфічних робіт при ліквідації наслідків аварій, катастроф і наслідків стихійного лиха;

— здійснення на підприємствах, що обслуговуються, комплексу спеціальних попереджувальних і профілактичних заходів, які спрямовані на попередження аварійної ситуації, зниження втрат і збитків у випадку їх виникнення.

До центральних спеціалізованих формувань відносяться воєнізовані формування, призначені для ведення аварійно-рятувальних робіт при ліквідації великих виробничих аварій, у тому числі при наявності СДОР, аварій на залізничному транспорті, за наслідками стихійних лих, а також наслідками пожеж, загазовування, обвалів тощо.

До територіальних спеціалізованих формувань відносяться зведені рятувальні підрозділи, призначені для проведення специфічних робіт, пов'язаних з аваріями техногенного і природного характеру, а також для аварійно-відновлювальних робіт на об'єктах господарювання.

Об'єктові спеціалізовані формування створюються на об'єктах господарювання і складаються зі спеціалізованих підрозділів, які виконують завдання по ліквідації аварій, а також здійснюють аварійно-відбудовні роботи у випадку надзвичайних ситуацій безпосередньо за профілем даного підприємства.

До спеціалізованих формувань і аварійних служб міністерств і відомств відносяться:

— пошуково-рятувальні формування, гірничорятувальні, га-зорятувальні, спеціалізовані буксири-рятувальники, водолазноря-тувальні й ін.);

— аварійно-відбудовні формування, відбудовні поїзди, державний аварійно-технічний центр Державного департаменту з питань атомної енергетики, аварійно-відбудовні бригади у складі підприємств з обслуговування автодоріг, об'єктів електрозв'язку, електроенергетики, трубопровідного транспорту, комунального і водяного транспорту;

— формування і служби протипожежної охорони;

— служба медицини катастроф — державна служба медицини катастроф (ДСМК).

ДСМК призначена для:

— надання громадянам безкоштовної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях природного і техногенного характеру;

— організації і проведення комплексу санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у районах надзвичайних ситуацій;

— збирання, аналізу, обліку і передачі інформації про медико-санітарні наслідки надзвичайних ситуацій;

— забезпечення охорони здоров'я персоналу, який бере участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

— проведення науково-дослідної роботи, пов'язаної з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях.

Для виконання цих завдань створюється ГСМК на двох рівнях: державному і територіальному.

Невоєнізовані формування

Невоєнізовані формування (НФ) Цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві і Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкованості в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У невоєнізовані формування Цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей у віці до восьми років, жінок із середньою і вищою медичною освітою, які мають дітей у віці до трьох років, і осіб, що мають мобілізаційні розпорядження.

Невоєнізовані формування — це група робітників та службовців об'єкта, які об'єднані в окремий підрозділ, оснащений спеціальною технікою і майном, без звільнення їх від основної роботи і призначені для ведення РІНР при виникненні надзвичайної ситуації.

Формування можуть бути загального призначення і забезпечення (служб ЦО), за підпорядкованістю — територіальні й об'єктові.

Невоєнізовані формування загального призначення є основними підрозділами НФ ЦО. Вони створюються на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України, на

об'єктах господарювання і призначені для пошуку і порятунку потерпілих у районах лиха, надання їм долікарняної допомоги, проведення невідкладних робіт, які сприяють порятунку людей, захисту їх життя та здоров'я. Організаційно вони можуть бути зведені в загони, команди, групи.

Невоєнізовані формування забезпечення створюються в адміністративно-територіальних одиницях, на об'єктах господарювання і призначені для вирішення спеціальних завдань та всебічного забезпечення РІНР у районах стихійного лиха й вогнищах ураження.

Організаційно це можуть бути загони, команди, колони, бригади, дружини, групи, відділення, пости. Вони можуть виконувати такі завдання:

— ведення розвідки;

— забезпечення зв'язком;

— ведення медичної розвідки, надання медичної допомоги;

— проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів;

— локалізація і гасіння пожеж;

— ведення інженерної розвідки, РІНР, відновлення і ремонт доріг та дорожніх споруд;

— ведення аварійно-технічних робіт на мережах і спорудах комунально-енергетичного господарства;

— проведення санітарної і спеціальної обробки людей, техніки, майна, а також територій;

— перевезення людей і матеріальних цінностей;

— підтримка суспільного порядку, несення комендантської служби;

— забезпечення гарячим харчуванням, водою, продовольством, одягом, взуттям тощо.

Територіальні невоєнізовані формування загального призначення створюються на базі підприємств та організацій обласного, районного, міського підпорядкування, підкоряються начальникам Цивільної оборони відповідних територій і використовуються за їхніми розпорядженнями.

Територіальні НФ забезпечення створюються на базі підприємств, організацій і установ при наявності необхідних фахівців, матеріальних і технічних заходів, які підкоряються начальникам ЦО цих адміністративно-територіальних одиниць. Об'єкти, на базі яких створюються територіальні НФ ЦО, визначаються органами з питань НС і затверджуються державними адміністраціями, органами виконавчої влади на місцях.

Об'єктові НФ ЦО. Створюються на об'єктах господарювання, підкоряються начальнику ЦО об'єкта і використовуються в інтересах даного об'єкта, а також для проведення рятувальних робіт на сусідніх об'єктах за рішенням місцевих органів влади.

Об'єктові НФ ЦО поділяються на формування загального призначення (загони, команди, групи) і формування забезпечення (служб ЦО).

Формування загального призначення створюються на базі допоміжних цехів, робота яких істотно не впливає на виробництво.

Формування забезпечення (служб ЦО) створюються на базі служб чи структурних підрозділів, виробнича діяльність яких найбільше відповідає характеру завдань цих формувань.

Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється як централізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок об'єктів, на базі яких вони створюються. Спеціальна техніка і майно знаходяться в постійній готовності для використання за призначенням.

Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їх цілі та завдання

Комісії у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України, Положенням Кабінету Міністрів України «Про державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій» (ТЕБ і НС), іншими актами законодавства.

Ці комісії створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях. Основними завданнями комісії є:

— координація діяльності центральних місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням і функціонуванням Національної системи попередження і реагування на аварії, катастрофи й інші надзвичайні ситуації;

— участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

— організація і керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Комісія відповідно до поставлених завдань у надзвичайних умовах:

— готує і подає пропозиції по визначенню прав і обов'язків у цій сфері центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій;

— координує діяльність органів виконавчої влади з питань розробки і реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідемічного благополуччя, а також реагування на надзвичайні ситуації;

— розглядає питання створення чи припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні і небезпечні технології;

— бере участь у проведенні експертизи найважливіших проектів по будівництву і реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

— сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи Цивільної оборони населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;

— здійснення безпосереднього керівництва ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

— здійснює організацію робіт і взаємодію органів центральної та місцевої виконавчої влади, громадських організацій по евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;

— залучає до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні й інші формування,

— взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких піддалася негативним впливам у результаті надзвичайних ситуацій, що виникли на території району (області, України);

— організовує визначення розміру збитку, завданого суб'єкту господарювання і населенню внаслідок надзвичайної ситуації.

Склад обласної постійної комісії

Керівник комісії — перший заступник керівника обласної адміністрації (органу місцевого самоврядування, керівника підприємства).

Перший заступник керівника комісії — начальник управління з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Заступники керівника комісії:

— завідувач охороною здоров'я області;

— заступник начальника внутрішніх справ області. Членами комісії можуть бути начальники управління, керівники великих підприємств.

Рішення комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади.

Дата добавления: 2013-12-14