Інститут післядипломної освіти

План.

1.1. Семантика понять “підприємство”, “підприємництво”. Їх особливості, законодавча та нормативні бази.

1.2. Характеристика підприємницької діяльності туристичного підприємства.

1.3. Принципи підприємницької діяльності в туристичному бізнесі.

1.1.Визначення термінів “підприємство”, “підприємець”. Їх особливості, законодавча та нормативні бази.

Термін “підприємництво” вперше ввів на початку XVIII ст. французький економіст Ришар Кантильон. Він розглядався як самостійна діяльність, спрямована на отримання доходу (прибутку) і пов’язана з господарським ризиком. Поняття “підприємництво” асоціюється з економічною активністю, спрямованою на здобуття вигоди, тобто із заповзятливою діловитістю у сфері бізнесу.

Щодо теперішнього його семантичного поля, то підприємство визначається як самостійний об’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідницької, торгової і іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України.

Характерними рисами підприємства законодавчого визначаються такі, як самостійність, упорядковане створення, задоволення суспільних та особистих потреб, здійснення будь-якої діяльності.

Підприємницьку діяльність здійснюють підприємці, які мають право без обмежень на самостійне здійснення будь-якої підприємницької діяльності що незаборонена законодавством.

Порядок створення державної реєстраційної діяльності, реорганізації, ліквідації підприємств визначаються Господарським кодексом чи іншими нормативними документами.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм виробничої діяльності, рівні права та можливості для залучення до використання матеріально-технічних, фінансових, трудових і інших ресурсів.

Відносини у сфері господарювання (господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські), учасниками яких є туристичні підприємства, регулюються Конституцією України, кодексами та Законами України, нормативно-правовими актами Президента України Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Види, організаційні форми, структура, управління, майно, господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами, зовнішньоекономічна діяльність, соціальна діяльність туристичних підприємств відповідають статтям 63-69 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV.

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється як основним. так і спеціальним законодавством.

Основні законодавчі документи для організації внутрішнього туризму:

1. Податковий Кодекс України.

2. Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-111 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».

3. Закон України від 15.09.95 p. № 324/95-ВР «Про туризм».

4. Указ Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену

систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва».

5. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.200 № 1775-ІІІ.

6. Закон України «Про внесення змін до Закону Україні про туризм» №1282-IV від 18 листопада 2003р.

7. Правову базу діяльності туристичної галузі закладено Законом України «Про туризм», що є основоположним законодавчим актом і визначає основні правові, організаційні, освітні та соціально-економічні засоби реалізації державної політики в туристичній галузі. Крім того, цей закон створює умови для стимулювання ділової активності суб’єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Він також є правовою основою для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регулюють туристичну діяльність.

Даний закон спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здорове довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

У цьому законі визначено терміни «туризм», «турист», «туристичний продукт», «супутні туристичні послуги та товари», «характерні туристичні послуги та товари», «просування туристичного продукту», «місце продажу (реалізації) туристичних послуг», «місце надання туристичних послуг». Проте цей законодавчий документ не визначає поняття «туристичне підприємство».

У законодавчих і нормативних документах, а також у працях деяких дослідників, використовуються такі назви:

- «фірма» (фірмова назва, магазин, торгівля, страва, поїзд);

- «компанія» – для фінансових, страхових, енергогенеруючих підприємств;

- «організація», «установа» – для фінансових, благодійних, всеукраїнських суспільних організацій інвалідів, неприбуткових, профспілкових, релігійних організацій та установ;

- “господарське товариство” – для акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю.

- Указані терміни у тексті й у змісті означених джерел виступають як синонім до поняття “підприємство”.

Доречно мабуть навести ще одне визначення цього терміна: підприємство – це організаційно відокремлена й економічно-самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг, яке вживається тільки як пояснюючий термін, що не охоплює напрямів збутової та посередницької діяльності. Таким чином, для характеристики юридичних суб’єктів туристичної діяльності, серед яких функціонують туристичні оператори й агенти, і для яких виключною діяльністю є поєднання зусиль на організацію й забезпечення створення (туроператорами) та реалізацію туристичного продукту (туроператорами, турагентами), необхідно конкретизувати термін “туристичне підприємство”.

Для формування даного терміна необхідно враховувати, що туристичне підприємство характеризується загальними для всіх підприємств рисами, а також має власні, специфічні, однією з яких є належність до структури туристичного кластера. За своєю сутністю кластер – це територіально-господарське взаємозумовлене поєднання базових, суміжних, допоміжних і обслуговуючих підприємств. Внаслідок науково обґрунтованого підбору поєднання підприємств, організацій та установ відповідно до природних, соціально-економічних умов регіону, з урахуванням його економіко-географічного положення, досягається певний економічний ефект. Туристичне підприємство сприяє розв’язанню на належному рівні проблем його формування і зв’язків, функціонування, розвитку, прогнозування та оцінки ефективності.

1.2. Характеристика підприємницької діяльності туристичного підприємства.

У чинному законодавстві України підприємництво розглядається як безпосередня самостійна систематична, на свій ризик діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, установленому законодавством. З цього визначення видно, що до підприємництва відноситься й діяльність з надання послуг. Отже, надання туристичних послуг є об'єктом підприємницької діяльності всіх суб'єктів туристичної індустрії.

Статус підприємницької структури одержують фізичні та юридичні особи шляхом державної реєстрації у встановленому порядку.

Економічною передумовою існування підприємництва є приватна власність на засоби виробництва. Для розвитку підприємництва в туризмі неодмінною умовою виступає не тільки приватна власність, а й інші умови, зокрема:

- стабільність державної економічної й соціальної політики;

- пільговий податковий режим для соціальних видів туризму;

- розвинута інфраструктура підтримки підприємництва, починаючи з ліцензування і закінчуючи державними органами регулювання й контролю;

- гнучкий ринковий механізм участі туризму в глобалізаційних процесах і в інтеграції України в європейські та світові економічні структури.

Головна мета підприємництва в туризмі полягає в розробленні маршрутів, формуванні туристичних потоків за обраними маршрутами, у виробництві туристичних товарів і наданні туристичних послуг, комплектуванні туристичного продукту відповідно до попиту споживачів з вигодою (прибутком) для себе. Якщо діяльність не передбачає одержання прибутку, то вона не відноситься до підприємницької. Тому головна відмінність підприємця від інших агентів корисної для суспільства і людей діяльності пов'язана з обов'язковим одержанням зиску (прибутку). У такому розумінні термін “підприємництво” ототожнюється з поняттям “бізнес”.

Туристичну діяльність слід розглядати як товарно-грошові відносини між туристами, туристичними підприємствами, сферою гостинності та обслуговування в дестинаціях.

Зростаючий попит на туристичні послуги звичайної якості породив масовість їх виробництва, у результаті чого надання послуг і реалізацію товарів для туристів поставлено “на конвеєр”. З'явилися різноманітні підприємницькі структури і суспільні інституції, що виготовляють різні компоненти для формування й реалізації турпродукту. Це викликало необхідність сертифікації та стандартизації у сфері туристичної діяльності, гармонізації вітчизняних стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами та правилами, що стосуються вимог до об'єктів туристичних відвідувань, взаємодії туроператорів, раціонального використання обмежених туристичних ресурсів, якості туристичних послуг. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, стосуються безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їхнього майна та охорони довкілля. Порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи роль підприємництва як на рівні всієї сфери туристичної діяльності, так і окремої дестинації або суб'єкта туристичного бізнесу, слід зазначити, що воно виконує ряд функцій:

по-перше, виступає важливим фактором зміни структури туризму через механізм переливання капіталу з менш прибуткового бізнесу в більш прибутковий, оскільки спонукальним мотивом підприємництва є максимізація прибутку. Гонитва за максимальним прибутком виступає “живильним” середовищем для конкуренції;

по-друге, сприяє ефективному формуванню і використанню туристичних ресурсів, мінімізації витрат та економічних ризиків, пов'язаних з банкрутством;

по-третє, створює стимули для підвищення кваліфікації працівників туризму, що забезпечує наближення рівня обслуговування туристів до світових вимог.

У цілому підприємництво сприяє відновленню і розвиткові економіки туризму, створенню інноваційного середовища, відкриває шлях до перетворень, а тому стає рушійною силою розвитку економіки не тільки туризму, а й економіки всієї країни.

1.3. Принципи підприємницької діяльності в туристичному бізнесі.

Туристична діяльність відіграє значну роль в економіці України. Це підтверджує зацікавленість держави в подальшому розвитку цієї галузі. Тому функціонування туристичних підприємств основується на загальних принципах господарювання.

Туристичне підприємство, також як і інші підприємства в Україні, здійснює підприємницьку діяльність. Організовується вона у статусі юридичної особи, при цьому підприємство самостійно обирає індивідуальну форму власності, організаційну структуру, встановлює кількість працівників, посадові оклади, режим роботи, правила внутрішнього розпорядку, розробляє систему заохочень і знижок, укладає договір з трудовим колективом.

Підприємство створює філії, представництва, призначає посадовців, створює дочірні підприємства, погоджує питання про розміщення власних структурних підрозділів з відповідними інстанціями, реєструє їх відповідно до чинного законодавства. Колективний договір визначає місце трудового колективу в управлінні підприємством. Підприємства проходять реєстрацію в установі банку, в податковій інспекції і фондах соціального страхування за місцем розташування.

Учасниками відносин, пов'язаних з підприємництвом в туристичному бізнесі, є, з одного боку, юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги або здійснюють посередницьку діяльність щодо їх реалізації, а з іншого громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Основними суб'єктами підприємницької діяльності у туризмі є туристичні оператори (туроператори), туристичні агенти (турагенти) та інші структури (дилери).

Туроператори – це юридичні особи (підприємства), створені згідно із законодавством України, основною діяльністю яких є організація туризму, формування туристичного продукту, його реалізація та посередницька діяльність із надання характерних і супутніх туристичних послуг мандрівникам.

Важливу роль в економіко-технологічному механізмі туристичного бізнесу виконують турагенти, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницькі функції з реалізації туристичного продукту туроператорів або окремих послуг інших суб'єктів туристичного бізнесу.

Обов'язковою вимогою для всіх суб'єктів туристичної діяльності є отримання ліцензії на відповідний вид діяльності.

Сукупність підприємницьких структур з обслуговування туризму утворює туристичну інфраструктуру, яка являє собою комплекс юридичних і фізичних осіб економічної та соціальної сфер діяльності, що надають туристам послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, перевезення, екскурсійного обслуговування, відпочинку, рекреації тощо. Розвиток масового туризму сприяв переходу його інфраструктури на індустріальну основу, внаслідок чого з'явилася індустрія туристичного бізнесу.

Економічний успіх підприємництва забезпечується інноваціями, точніше, інноваційним менеджментом. Це пояснюється тим, що інноваційна заповзятливість у туризмі забезпечує появу нових послуг (продукту), привабливих не тільки для туристів, а й для інвесторів.

Варто особливо підкреслити, що Україна має потребу в такому туризмі, в якому іноваційність, діловитість, ефективна комунікативність стали б нормою господарювання кожного суб'єкта туристичного бізнесу.

Серед функцій підприємництва в туризмі виділяються такі:

1) організація маркетингу і реклами з метою визначення місткості ринку вироблюваних і запроектованих до впровадження туристичних послуг;

2) упровадження інновацій у виробництво туристичних послуг і формування туристичного продукту (пакета послуг);

3) формування ефективної системи забезпечення туристичної діяльності необхідними ресурсами;

4) просування на ринок (збут) туристичного продукту.

Щоб виконувати ці функції, підприємництво в туризмі повинне грунтуватися на науково-технічній, організаційно-управлінській та виробничо-комерційній творчості.

Об'єктом підприємницької діяльності в туристичному бізнесі виступає виробництво туристичних послуг, формування та збут туристичного продукту. Схема формування та збуту (продажу) пакетів туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туристів під час подорожування.

Загальновизнаними є особливості споживання як окремих туристичних послуг, так і в складі турпродукту, які визначають специфіку туристичної діяльності.

Перша особливість полягає в тому, що для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання. Найчастіше процес споживання туристичних послуг, що містяться в турпродукті, відбувається в туристичних дестинаціях, у яких ці послуги надаються.

Друга особливість туристичного споживання пов'язана з ринковим середовищем туристичного бізнесу, яке має особливий, часто культово-інтелектуальний характер, хоча туристичний ринок включає і придбання уречевлених (матеріальних) предметів споживання, у тому числі товарів культової і культурологічної спрямованості, що відображають історичну, національну, соціологічну та іншу специфіку місця відвідування туристів. У цьому сенсі туристичне споживання і ринок туристичних послуг несуть у собі особливу культурологічну спрямованість, пізнавально-романтичний аспект, а туристична послуга має невловимий, нематеріальний характер, хоч і справляє глибоке емоційне враження. Прикладом може слугувати висока пізнавальна сила впливу розповіді екскурсовода.

Третя особливість туристичного споживання пов'язана з тим, що надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу конкретного туру. За таким договором одна сторона (туроператор, турагент) за узгоджену плату зобов'язується забезпечити надання замовленого іншою стороною (туристом) комплексу туристичних послуг, тобто туристичного продукту. Договір на туристичне обслуговування укладається за загальними положеннями договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законодавством України, у письмовій (електронній) формі. Він може укладатися шляхом видачі ваучера, який являє собою форму письмового договору на туристичне та екскурсійне обслуговування. В договорах обумовлюються строки надання та види туристичних послуг, їх загальна вартість, розмір фінансової відповідальності турагента (туроператора) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди. Ваучер є документом суворого обліку.

До початку надання туристичних послуг споживачеві за його вимогою надається вся інформація, яка його цікавить.

Четверта особливість споживання турпродукту (послуг) пов'язана із зовнішніми ефектами для туристичного ринку, які по-іншому називаються екстерналіями. Суть цих ефектів полягає в тому, що виробництво, формування, реалізація та споживання туристичних послуг утворюють зовнішні вигоди для туристичного бізнесу різного рівня і спрямованості. Однак зовнішні ефекти, що створюються туризмом, можуть бути позитивними й негативними. Позитивні ефекти – це доходи не туристичних суб'єктів підприємництва, пов'язані зі збільшенням реалізації товарів і послуг, що не входять до туристичного продукту; розвиток інфраструктури дестинації у зв'язку з туризмом; збільшення кількості робочих місць і скорочення безробіття; зростання державних доходів за рахунок одержуваних податків і мита від туристичної діяльності. До негативних впливів туризму відносяться: забруднення зовнішнього середовища, нанесення збитків живій природі і погіршення екології в цілому.

І, нарешті, важливою особливістю туристичного продукту є те, що багато його складових не можуть накопичуватись і зберігатися для наступного споживання. Це стосується, наприклад, непроданого місця в готелі, каюті на круїзному кораблі, автобусі, поїзді. Якщо продаж не відбувся, це означає, що туристична послуга пропала для її володаря. Ось чому застосовуються знижки або інші пільги при реалізації квитків в останні хвилини перед відправленням транспорту.

Оскільки туристична діяльність є нерозривною єдністю виробництва і споживання послуг, то туристичний бізнес виступає як поєднана в часі і просторі система виробництва і споживання послуг, необхідних для задоволення потреб туристів, а підприємництво в туризмі – це сукупність різних видів діяльності, що покликані задовольняти комплекс потреб туристів і забезпечувати отримання прибутку підприємцям. Отже, туристичне підприємництво передбачає діяльність з метою отримання прибутку від виробництва й реалізації продукту (окремих послуг), необхідного для задоволення потреб туристів.

КАФЕДРА СУСПІЛЬНИХ НАУК

КАРПОВ В. В.

Дата добавления: 2013-12-14