Лекція 3. Технології соціальної роботи: сутність, специфіка, класифікації

Суспільна свідомість на початку XXI століття визначається інтере­сом до соціальних технологій, до технологізації соціальної діяльності, що є закономірною складовою світової технологічної революції. Саме тому формування соціальної політики України можливе лише на основі технологізації соціальних процесів і за рахунок максимально ефективно­го використання соціальних ресурсів і можливостей соціальних установ і широкого кола працівників соціальної сфери.

Ефективність соціальної роботи сьогодні, на нашу думку залежить від визначення і усвідомлення наступних закономірностей:

•тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;

•особливостей їх соціального досвіду;

•влучності у постановці соціального діагнозу;

•добору адекватних шляхів розв'язання проблеми;

•визначення критеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів соціальної роботи.

Сукупність цих закономірностей потребує визначення факторів, що характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи. До них слід віднести:

• динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та формі роботи;

• неперервність, що визначається потребою постійної підтримки кон­такту з клієнтом;

• циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, операцій;

• дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній ступені впливу на клієнта різних етапах діяльності.

Соціальні технології в психолого-педагогічній літературі розгляда­ються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Типовим є погляд на соц­іальні технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, дос­віду, умінь і практики суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні техно­логії також розглядаються як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.

Ми будемо виходити з визначення технологій соціальної роботи як сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціаль­ними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соц­іальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.

До особливостей соціальних технологій можна віднести такі прояви:

—включення великої кількості індивідів, що наділені волею та свідо­містю;

—суб'єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу ліде­рами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікро-соціумів);

—комплексний характер соціальних технології і технологій соціаль­ної роботи, зокрема;

— превентивність змісту більшості соціальних технологій.
Гуманістичні тенденції розвитку соціальних наук пропонують погляд

на соціальні технології як на узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. На нашу думку, соціальні технології — це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою базується на "суб'єкт — суб'єктних" відно­синах. Без співпраці учасників соціального процесу, сумісних і усвідом­лених дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.

Повертаючись до питання особли­востей соціальних технологій ми здійснили спробу представити взаємозв­'язки і взаємозалежності учасників технологічного процесу в сфері соціальної роботи таким чином:

Рис. 1

Варто зауважити, що суб'єкт-суб'єктних стосунків технології набува­ють тільки в ситуації усвідомлення клієнтом (чи групою) наявності про­блеми та потреби і бажання її розв'язати.

Соціальні технології більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів. При такому підході головними скла­довими змісту технологізації виступають:

• розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;

• координація зусиль всіх підрозділів;

• визначення поетапності дій;

• визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

• корекція дій залежно від змін у цьому процесі.

Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи відзначається така особливість як синтетичність чи поліфакторність соц­іальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити реалізацію наступних технологічних компонентів: структурного, функці­онального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керова­них та некерованих соціальних ситуацій та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнту­вання, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

•нормативного;

• традиційно-ритуального;

• конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди);

• оціночного;

• статусного (вплив на статус людини);

• символічного;

• психотерапевтичного;

• соціоекологічного (вплив на життєве середовище);

• раціонального (переконання);

• сугестивного (навіювання);

• стимулюючого;

• селекційного;

• ситуаційного.

Аналіз наукової літератури з проблем соціальної роботи дозво­ляє нам виділити наступні етапи реалізації соціальних технологій:

• теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту техно­логічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'я­сування соціальний зв'язків між ними;

• методичний, який пов'язаний з добиранням методів, засобів впли­ву, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

• процедурний; який пов'язаний з практичною діяльністю по апро­бації обраної послідовності використання інструментарію.

Визначення етапів соціальних технологій дає нам можливість розроб­ки алгоритму їх реалізації. Логіку розвитку етапів соціальних техно­логій можна представити у вигляді схеми:

Структура технологій соціальної роботи визначається наявністю:

—програми (проекту), в межах якої (якого) розв'язується певна проблема;

—заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

—певного стандарту (нормативу) діяльності;

—критеріїв оцінки результатів.

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впро­вадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:

—формуванні процесу;

—наданні йому цільової спрямованості;

- оптимізації соціально-педагогічної діяльності;

—забезпеченні сталості соціального процесу;

—створенні механізмів саморегуляції процесу;

—забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.

Рис.2

Розуміння соціальної роботи як інтегрованого, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально-гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, перш за все соціально-незахищених верств населення дозволяє визначати два типи соціальних технологій:

— соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяль­ності;

— саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм.
Щодо другого типу, то тут частіше використовують термін "техно­логії соціальної роботи (діяльності)".

Багатоваріантність підходів до класифікації соціальних технологій дозволяє нам визначити такі основні види соціальних технологій:

• правового забезпечення функціонування суспільства;

• політичні технології адміністративного регулювання;

• економічного функціонування суспільства;

• інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп­'ютерної мережі;

• духовно-культурного розвитку;

• забезпечення соціального функціонування суспільства.

Технології соціальної роботи можна розглядати як технології забез­печення соціального функціонування суспільства. Тому визначення соц­іальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної робо­ти: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як у циклі навчаль­них дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Аналіз основних підходів до группування соціальних технологій дозволив нам визначити такі їх класифікаційні ознаки:

1. Рівень суспільних відносин

2. Характеристика практичного втілення технології в організаційний процес

3. Місце здійснення експериментальної перевірки та апробації

4. Сфера докладання зусиль соціальних працівників

5. Масштабність соціальних операцій

Класифікація соціальних технологій представлена нами у таблиці:

№	Класифікаційна ознака	Назва технології	Додаткова характеристика
; 1
	Залежно від рівня суспільних відношень	• макротехнології; • мезотехнології; • мікротехнології.	• технології суспільства; • технології рівня міста, населеного пункту; • розраховані на невеликі людські спільноти.
	За ступенем практичного втілення в організаційний процес.	• інноваційні; • конструкторські; • традиційні.	• майже не розроблені; • розроблені на рівні прак­ тичного застосування; • впроваджені в суспільну практику.
	За місцем експериментальної перевірки та апробації	• кабінетні; • лабораторні; • польові	• отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; • отримані в експеримен­ тальних, штучно ство­ рених умовах; • отримані в реальному соціальному середовищі.
	Залежно від сфери докладання зусиль соціальних працівників	• інформаційні; • історичні; • технології соці­ альної злагоди; • технології розв'я­ зання конфліктів; • політичні; • адміністративно- управлінські; • психологічні технології; • педагогічні технології
	За масштабністю соціальних операцій	• глобальні; • регіональні; • локальні.	• застосовуються у будь- яких людських спільнотах; • застосовуються тільки в умовах окремих регіонів; • застосовуються з метою вирішення проблем обмеженого кола людей

Крім вищенаведених підходів до технологізації соціального процесу, в практиці соціальної роботи не виключається можливість застосування прикладних технологій соціальної, до яких, на нашу думку, належать технології:

—соціального контролю;

—соціальної профілактики;

—соціальної терапії;

—соціальної реабілітації;

—соціально-правового захисту;

—соціального страхування;

—соціального обслуговування;

—соціального опікунства;

—соціального посередництва;

—соціального супроводу;

—соціального патронажу;

—корекції;

—рекламно-інформаційні.

Добір і влучне застосування в практиці професійної діяльності тех­нологій соціальної роботи є показником певного рівня розвитку соціаль­ної роботи працівника і установи. На сьогодні, одним з найменш роз­роблених питань технологізації соціальної роботи є питання оцінки ре­зультатів застосування тієї чи іншої технології, визначення крітеріїв та еталонів оцінювання.

Узагальнення багатьох існуючих в практиці соц­іальної роботи методик досліджування досвіду роботи дозволило нам рекомендувати наступну технологію узагальнення передового досвіду соціальної роботи:

1. Вивчення і розповсюдження досвіду має вестись на підставі сучас­них концепцій розвитку соціальної сфери і передбачати розвиток само­стійного науково-пошукового мислення носія досвіду.

2. Розповсюдження і пропаганди потребує саме технологія роботи. Набір методів та прийомів кожного конкретного досвіду має використовуватись творчо, залежно від конкретних соціальних умов.

3. Передовий досвід має вивчатись та застосовуватись комплексно, з урахуванням запитів адресата, реальних проблем, кадрових ресурсів, рівня їх підготовленості, умов регіону і мікрорайону.

4. Введення нового продуктивно в тому випадку, коли ця новаторсь­ка діяльність стимулює творчу ініціативу та професійну взаємодію, коли виношується та створюється свій, авторський варіант нововведення.

Для оцінки досвіду соціальної роботи можна використати такі кри­терії:

—актуальність і перспективність (відповідність вимогам життя, тен­денціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота дос­віду "на перспективу", бачення нових можливостей удосконалення соц­іальної діяльності);

—новизна в цілепокладанні, відборі змісту, форм та засобів органі­зації соціальної роботи;

—відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соц­іальної науки (урахування таких провідних підходів, як: співробітництво і співтворчість; сполучення індивідуального підходу і колективної діяль­ності; розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-вихов­ного процесу; оновлення змісту і способів реалізації завдань);

—наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передо­вий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в ха­рактері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному роз­виту клієнтів, підвищенні престижу установи і т.п. Кожен з названих критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);

—можливість творчого застосування досвіду в близьких умовах, його трансформації в роботі з іншими об'єктами (мають бути створені технології використання досвіду, що дозволяють "відділяти" досвід від особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);

—оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнен­ня найкращого можливого результату;

— достатня апробація досвіду (мається на увазі і лонгитюдність дос­віду, що досліджується і достатня кількість учасників соціальної взає­модії);

— вимірюванність (застосування математичних, соціологічних, психологічних методів оцінки результатів, що дозволяють підтвердити на­явність якісних чи кількісних позитивних зрушень).

Узагальнення вищенаведених поглядів на систему технологізації соціальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням роз­витку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів резуль­тативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; засто­сування технологізації як способу оптимізації соціального результату.

Дата добавления: 2013-12-14