Проблеми становлення і трансформації громадянського суспільства в Україні

Здобувши незалежність, Україна залучилася до світових загальноцивілізаційних цінностей і процесів, визначила за мету створення демократичної, соціальної, правової держави, основою якої є розвинене громадянське суспільство. На відміну від відомих традиційних практик формування громадянського суспільства в нашій державі відбувається не лише під тиском глобальних змін, а й у рамках процесу модернізації, тобто комплексу соціальних, економічних, політичних, культурних, інтелектуальних трансформацій. Подібне нашарування процесів наднаціонального і національного характеру, особливо в умовах системної, глобальної кризи, виокремлює додаткові труднощі й проблеми у формуванні громадянського суспільства.

Дж. Локк розглядав громадянське суспільство як форму державності, що має певний соціально-економічний і духовний зміст. У Т. Гоббса громадянське суспільство – це "союз індивідуальностей", де його члени набувають високих людських якостей. Ж-Ж. Руссо називав громадянським суспільство, в якому громадяни користуються своїми правами безпосередньо, а не через представницькі інститути. Т. Пейн визначав його як галузь самореалізації приватних інтересів громадян. Для Г. Гегеля громадянське суспільство є проміжною між сім'єю і державою формою людської спільноти, яка забезпечує життєздатність суспільства і реалізацію громадянських прав. К. Маркс вбачав у ньому сукупність соціально-економічних відносин. У А. Токвіля громадянське суспільство – це позадержавна сфера соціуму. І. Фергюсон ототожнював його з усім суспільством у цілому.

Немає одностайності в тлумаченні громадянського суспільства і серед сучасних західних дослідників. Для Д. Коли воно є синонімом політичного суспільства. М. Кризан і Л. Колаковський, навпаки, протиставляють громадянське суспільство як сферу неофіційної активності громадян політичному суспільству як сфері офіційності. Д. Хелд зараховує до громадянського суспільства позадержавні сфери особистого, сімейного і ділового життя. У Е. Коєна – це сфера виключно соціальних відносин у вузькому їх розумінні, неекономічних і недержавних. Р. Дарендорф розглядає громадянське суспільство як сферу соціуму, яка відповідає вимогам сучасної цивілізації, має певний рівень цивілізованості; К. Поппер – як відкрите суспільство; В. Гавел і В. Клаус ототожнюють його з демократичним товариством.

Інтерес до теорії і практики громадянського суспільства у світі неухильно зростає з 1980-х років. Причиною цього є як прискорення у другій половині ХХ ст. процесів глобалізації, так і гостра необхідність ліквідації на терені постсоціалістичних країн ідеологічного і політологічного вакууму, який утворився у зв’язку з відмовою від марксизму, комунізму і соціалізму. Природно, що тема громадянського суспільства опинилася у центрі дискусій про соціально-політичне майбутнє України. Велика заслуга у розробці зазначеної проблеми належить вітчизняним ученим В. Бабкіну, В. Бебику, В. Горбатенку, О. Долженкову, А. Колодію, І. Кресіній, Ф. Рудичу, А. Сіленко, Г. Щедровій, Ю. Якименку та ін. Проте окремі аспекти формування громадянського суспільства в Україні, тенденції, проблеми, перспективи його розвитку в системі глобалізаційних процесів потребують подальшого осмислення.

Розбудова громадянського суспільства є нагальною проблемою сучасної України. Суттєвою ознакою громадянського суспільства є плюралістичність, розмаїття укладів життя людей у ньому і відповідно інтересів та пріоритетів. Соціальна структурованість і диференційованість – невід’ємна ознака громадянського суспільства, позаяк „щаблі” соціальних страт неначе відгороджують його від бюрократичних втручань, забезпечують певну свободу вільному волевиявленню людей і спільнот, а конкуренція й мобільність роблять його життєздатним і збалансовано стабільним.

Громадянське суспільство – це певний механізм неформального соціального партнерства, який уможливлює підтримання балансу інтересів у суспільстві та їх реалізацію. Воно передбачає свободу асоціацій індивідів, коли добровільні об’єднання та організації виражають інтереси і прагнення певних верств населення. Союзи підприємців, найманих робітників, органи виробничого самоврядування, спілки споживачів та багато інших структур покликані забезпечувати дотримання цивілізованих відносин між усіма учасниками виробництва й обміну, пом’якшувати зіткнення численних приватних устремлінь. Підгрунтям і ознаками громадянського суспільства є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності та відкритою конкуренцією, структурованість суспільства, виокремленість різних груп і верств у ньому, множинність незалежних політичних сил і партій, недирективно формована громадська думка і, найголовніше, вільна особа з розвиненим почуттям громадянської і власної гідності.

Проблема взаємовідносин людини і політичної влади, громадянського суспільства і держави завжди була актуальною. Не виключається з порядку денного вона і нині, особливо в країнах молодих демократій як мусульманської, так і православної цивілізацій, соціальний генотип яких становлять сильна державність і патерналістський культурний архетип. У межах цих цивілізацій держава ніколи не зводилась до становища „нічного сторожа” або „неминучого зла”, а завжди виступала в ролі рушія реформаторських зусиль „згори”. Епоха „зіткнення цивілізацій” (С. Хантінгтон) потребує переосмислення і перегляду визначальної ролі в цьому процесі не лише держави, а й громадянського суспільства. Від того, наскільки воно буде сформованим, зрілим, цивілізованим і стабільним, залежать результат глобальних трансформацій світової спільноти.

За результатами дослідження О. Норгаарда, мусульманські, буддійські, православні країни мають культурні бар’єри щодо впровадження ринкової економіки, тоді як католицькі, протестантські країни таких бар’єрів позбавлені. Таке культурне пояснення відносить усі колишні республіки СРСР (крім держав Балтії) до групи противників реформ. Учений зараховує Білорусь, Казахстан, Росію й Україну до четвертої групи країн, де ринкові інституції, як на початку, так і на пізніших стадіях, розуміються як щось чуже, що позначається на низькому рівні їх підтримки. Оскільки запровадження ринкових інститутів у цих країнах, найімовірніше, зустрічатимуть із підозрою, відзначає дослідник, вони є першими кандидатами на відставання. Така оцінка стану суспільств потребує певної кореляції у прийнятті політичних рішень як всередині держави, так і на міжнародному рівні.

Успіх проведення реформ вчений ставить у залежність від готовності до цього громадянського суспільства, впливу початкових структур громадянського суспільства на інституційні зміни. Україна зберігає елементи партисипаторної демократії, що тягнеться вглиб віків, аж до козацької традиції незалежного селянства, Магдебурзького права (на відміну від традиційного російського юридичного нігілізму) і цехових структур у деяких містах. Нині демократія з широкою участю мас має трансформаційну здатність. Водночас результати досліджень показують, що країни, які на початку перетворення мали відносно сучасне (диференційоване) громадянське суспільство та/або пройшли крізь початкову високу антисистемну мобілізацію, з більшою ймовірністю можуть переступити через свої початкові структурні умови й запровадити інституційні зміни у своїй економіці, ніж країни без таких характеристик.

Слід зазначити, що основні погляди на сутність і формування громадянського суспільства гносеологічно пов’язані з певними культурно-історичними традиціями: італійською, німецькою та англо-американською. В їх різноманітності на даний феномен простежуються не лише труднощі гносеологічного характеру, а й своєрідний відбиток різного історичного досвіду, розмаїття культурних традицій, у контексті яких відбувалося становлення громадянського суспільства, а також незавершеність і перспектива процесів його формування в глобальному масштабі. Перша з них пов’язана з добою Відродження в італійських містах-республіках і вирізняється цінностями гуманістичного індивідуалізму, зорієнтованими на духовну культуру, вільнодумство, мир і особистісну безпеку громадян. Друга традиція виокремилася в добу Реформації в німецьких протестантських містах і громадах, які сповідували цінності колективного, асоційованого життя, братерства, рівності, справедливості. Для третьої традиції, що сформувалася в промислових центрах у Новий час, притаманний економічний індивідуалізм, заснований на приватній власності та економічній свободі, модернізації і саморегуляції суспільства. Більшість авторів поділяють погляд на громадянське суспільство як на сферу недержавних, неполітичних відносин, щоправда, кожен з них по-різному розуміє форми його актуалізації.

Дата добавления: 2013-12-14