Застереження

Є кілька застережень, про які ви повинні пам'ятати, допомаючи пацієнту у переміщенні, незалежно від його стану, особливо коливоно здійснюється стоячи. Пацієнт повинен взути відповідне взуття, щоб здійснювати переміщення. Балетки, сандалі, з гладкою шкіряною підошвою чи шкарпетки без взуття порушуватимуть безпеку переміщення. Такі види взуття зазвичай вимагають належної підтримки і не забезпечують належної безпеки, а тому пацієнту краще їх не використовувати. Пояс для ходи
є об'єктом для хапання і поряд з цим зменшує потребу використання з цією метою одягу пацієнта. Ви повинні передбачливо виявляти пильність щодо виникнення різних незвичних реацій з боку пацієнта так само, як щодо виникнення загрозливих ситуацій, спричинених обладнанням, яке використовується. Всі бандажі чи пристосування, приєднані до пацієнта, чи такі, що ним використовуються (наприклад, гіпсові пов'язки, дренажні трубки, трубки для внутрішньовенного вливання), повинні бути належним чином захищені від пошкодження.

Спеціаліст з реабілітації повинен займати позицію, яка най­кращим чином дозволить страхувати і допомагати пацієнту. Щоб запобігти травмуванню пацієнта внаслідок падіння, найкраще бути спереду і трохи збоку від пацієнта, коли він стоїть. Ви по­винні будете йти на певні компроміси у використанні механіки свого тіла, коли ви перебуватимете у такій позиції, але вона доз­волить вам забезпечити максимальне страхування пацієнта. У ході завершення переміщення пацієнт може бути підстрахований за допомогою використання підколінного поясу, використанням поручнів ліжка, шляхом розташування у центрі ліжка чи за до­помогою використання інших подібних методів. Не залишайте пацієнта без нагляду, хіба що у випадку, коли йому забезпечена належна страховка, стабілізація та захист, щоб уникнути пошко­дження.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ, ЩО МАЮТЬ ПЕВНІ ПРОБЛЕМИ

Коли спеціаліст з фізичної реабілітації допомагає пацієн­там, що мають певні проблеми, змінити своє положення на маті чи ліжку або здійснити переміщення, потрібно дотримуватись спеціальних застережних заходів, щоб уникнути додаткового травмування та погіршення їх стану. Приклади таких станів роз­глянуті нижче.

Стани пацієнта, які потребують спеціальних застережних заходів під час його переміщення:

1. Повна заміна кульшового суглоба, особливо у перші два тижні після операції

Стегно після проведення заміни кульшового суглоба не мож­на приводити чи обертати, згинати більше ніж на 60 градусів чирозгинати далі, ніж на нейтральну позицію згинання-розгинання. Це означає, що ви не повинні переносити п'яту ноги, яка була опе-
рована, над протилежною кінцівкою; тягнути за оперовану ногу, дозволяти пацієнту лежати на оперованій кінцівці. Ви повинні підтримувати прооперовану кінцівку у відведеній позиції при переміщенні до пози лежання на боці і під час нього, а також коли пацієнт перевертається з боку на бік. Такі ж застережні заходи чинні і для пацієнта зі свіжим пере ломом стегна чи його вивихом.

Травма чи відчуття дискомфорту у нижній частині спини. Такі пацієнти повинні уникати надмірного обертання у крижовому відділі, згинання тулуба в боки та нахиляння тулуба вперед. Вони будуть відчувати менше дискомфорту при перевертантаженні якщо будуть перекочуватись одночасно всім тілом, а не частково повертаючи різні сегменти (тобто, насамперед обертати плечі і верхню частину тіла, тоді таз і тоді нижні кінцівки).
Вони можуть відчувати себе комфортніше під час лежання на боці, або лежанні горілиць, якщо ноги будуть трохи зігнуті у кульшових та колінних суглобах.

Пошкодження спинного мозку. У пацієнта, який має ще свіжий перелом хребта, місце пошкодження може бути захищене якимось чином за допомогою супутніх пристосувань (гіпсовою чи пластиковою пов'язкою), внутрішніх фіксаторів (металевих пластин чи дротів) чи за допомогою комбінування цих методів слід уникати моментів сили, спрямованих на скручування і дію, отже, ви не повинні тягнути пацієнта за нижні кінцівки і його можна обертати лише цілком відразу. Коли такий пацієнт сидить без підтримки ззаду чи лежить на боці, необхідне застосування запобіжних поз або обмежувачів. При роботі з людиною з травмою, яка сталася декілька місяців чи років тому,пам'ятати про остеопороз, особливо у довгих кістках нижніх кінцівок та тілах хребців. Навіть незначний стресовий вплив напруження, спрямоване на ці кості, може спричинити перелом. У деяких пацієнтів перелом може виникнути під час пере-
міщення з візка на підлогу чи на інший об'єкт.

Опіки

Першочергове застереження - слід уникати протягування рановою поверхнею, місцем, куди була пересаджена шкіра, чи місцем, звідки вона була взята, по будь-якій поверхні. Під час протягування виникає тертя, яке може зашкодити процесу загоєння.
Пацієнта слід проінструктувати про необхідність піднімати тіло під час переміщення, щоб не виникало тертя.

Геміплегія

Для того, щоб контролювати чи пересувати пацієнта, не потрібно тягнути його за уражену кінцівку. Це має особливо велике значення для плеча, оскільки м'язи, внаслідок свого паралічу, не надаватимуть йому необхідної підтримки. Багато пацієнтів відчуватимуть біль чи дискомфорт під час лежання чи перекочування через уражене плече.

ВАРІАНТИ КЛАСИФІКАЦІЇ ПЕРЕМІЩЕНЬ

Переміщення позначають різним чином. Деякі описують шляхом зазначення числа осіб, потрібних для переміщення пацієн­та, але більшість описів передбачає уточнення: чи пацієнт є залеж­ним у здійсненні свого переміщення, чи може виконати його неза­лежно. Назва переміщення - важлива річ, оскільки вона входить до складу документації, якою будуть користуватись інші праців­ники. Всі особи, які опікуються пацієнтом, повинні дотримува­тись одного стандарту, називаючи переміщення. Коли тип перемі­щення вже вибрано, всі реабілітологи та інший персонал повинні виконувати його з конкретним пацієнтом в однаковий спосіб, щоб покращити запам'ятовування його пацієнтом. Родина пацієнта повинна спостерігати за переміщенням і практикувати допомогу у його виконанні під наглядом реабілітолога.

Цей вид переміщення застосовують тоді, коли пацієнт фізично нездатний допомагати під час переміщення і його не можнаперевести у позу сидячи. Для того, щоб перемістити пацієнта з однієї поверхні на іншу, може бути потрібна допомога однієї, двох
чи трьох осіб або спеціального обладнання.

Залежне сидіння і піднімання.

Для того, щоб перемістити пацієнта з однієї поверхні на іншу, може бути потрібна допомога однієї, двох чи трьох осіб. Можназамінити велику кількість помічників механічним ліфтом, у цьому випадку допомагати може і один реабілітолог. Цей вид переміщення застосовують, коли пацієнт цілком не може фізично допомогти під час переміщення.

Залежне переміщення у позі сидячи.

Пацієнт може переміщатись з однієї поверхні на іншу, переходячи у положенні сидячи за допомогою хоча б однієї сторонньої особи. Таке переміщення може вимагати наявності дошки для ковзання, рами або перекладини над ліжком чи іншого обладнання. Ці знаряддя дозволяють навести місток між двома поверхнями або дозволяють пацієнту використати верхні кінцівки для допомоги при переміщенні. Пацієнт може бути спроможний допомагати фізично під час переміщення, але вимагає допомоги при переміщенні і його слід підстраховувати протягом усього переміщення.

Незалежне переміщення у позі сидячи.

Пацієнт може безпечно і ефективно переміщатись з однієї поверхні на іншу, перебуваючи у положенні сидячи без допомогисторонньої особи. Для пацієнта може бути доцільним використання дошки для переміщень, рами або перекладини над ліжком чи іншого обладнання.

Залежне переміщення у позі лежачи. Залежне стояння і обертання.

Цей вид переміщення вимагає присутності хоча б ще однієї особи, щоб асистувати пацієнту. Пацієнт зі сторонньою допомогою переходить у позу стоячи, зазвичай з ліжка, кушетки, туалетного сидіння чи візка і повертається таким чином, щоб його спина була скерована до того об'єкту, на який слід переміститися. Від вас може вимагатись підняти пацієнта у позу стоячи, стабілізувати його колінні і кульшові суглоби для виконання повороту і допомогти сісти. Деякі пацієнти можуть допомагати, використовуючи свої верхні кінцівки, інші - можуть бути цілком залежні від сторонньої допомоги.

Напівзалежне переміщення у позі стоячи

Цей вид переміщення може потребувати часткової фізичної допомоги або страхування з боку іншої особи. Деякі пацієнти під час виконання цього переміщення можуть бути здатними стояти, повертатись і сідати, переміщаючись з одного об'єкту на інший з мінімальною сторонньою допомогою. Допомога, якої вони потре­бують, може варіюватись від подачі консультативних реплік до страхування або до стабілізації і підтримки. Тут так само, як і у попередньому випадку, велике значення має забезпечення належ­ної безпеки при виконанні переміщення.

Незалежне переміщення у позі стоячи

Пацієнт може виконати переміщення безпечно і ефективно без будь-якої сторонньої словесної чи фізичної допомоги.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ З ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ

Реабілітолог несе першочергову відповідальність за безпеку кожного пацієнта, незалежно від того, яка саме програма реабілітації реалізується, і у деяких випадках незалежно від того хто забезпечує її проведення. Під час переміщення пацієнта є потенційна небезпека отримати травму. Через це реабілітолог повинен утримувати у безпеці навколишнє середовище, користуватись тільки тим обладнанням, яке справно функціонує. Члени родини пацієнта повинні бути проінструктовані, як моєна йому допомагати, та проінформовані про конкретні положення стосовно догляду/опіки за пацієнтом. Пацієнт теж повинен брати на себе відповідальність за дотримання власноїбезпеки. Залежна гігієна, догляд за шкірою, зміна пози, правильне використання технічних пристосувань, належне керування діями сечового міхура та випорожненням кишечнику, процедура переміщення можуть здійснюватися самим пацієнтом або під його керівництвом. Пацієнт часто знає, що є добре для нього, і реабілітолог повинен дослухатись до нього та користуватись його пропозиціями, якщо вони достатньо обґрунтовані і безпечні. Пацієнт повинен бути поінформований, що він відповідає за свою безпеку та здоров'я відповідно до рівня, який визначається його станом.

Рекомендації з дотримання безпеки:

Мийте руки до і після роботи з кожним пацієнтом, щоб уникнути перехресного зараження та передачі хвороби.

Забезпечте наявність достатнього простору, щоб маневрувати обладнанням чи виконувати потрібні процедури.

Зберігайте обладнання яке не використовується, таким чином, щоб не впливати на безпеку пацієнта.

Уникайте такого розташування пацієнта, при якому його міг зачепити персонал, який проходить поруч чи обладнання.

Не здійснюйте переміщень і не ходіть там, де є перешкоди.

Повсякчас перевіряйте обладнання та переконуйтесь, що воно працює справно; майте належну програму для утримання його в належному стані.

Розташовуйте обладнання, меблі та допоміжні пристосу­вання так, щоб вони знаходились у стабільному і безпечному по­ложенні та були легко досяжними для використання, і прибирай­те їх, коли вони не використовуються, щоб не заважати рухам пацієнта і реабілітолога.

Тримайте підлогу чистою від шнурків, носилок, матів або незакріплених килимів, води, бруду та інших схожих небезпечних речей.

Не залишайте пацієнтів без нагляду, особливо, якщо вони мають фізіологічні чи розумові проблеми. Страхуйте пацієнта стра­хувальними пасками, загородками/поручнями ліжка чи іншими подібними пристосуваннями, коли за ним немає нагляду.

Вибирайте обладнання і отримуйте витратні матеріали та готуйте робочу зону до того, як прибуде пацієнт, щоб уникнути необхідності залишати пацієнта без нагаяду.

Упевніться, що персонал, який забезпечує опіку/надання послуг пацієнту, є достатньо підготований і кваліфікований та ком­петентний у визначеній для нього сфері діяльності.

Уникайте зберігання потенційно небезпечного обладнан­ня чи матеріалів на видному місці, бо є ризик, що їх може взяти до рук пацієнт. Не зберігайте хімікати чи важкі речі на поличці вище рівня плечей. Чітко вказуйте на коробках чи інших ємностях їх вміст і вагу.

Нещасні випадки, що призводять до травмування пацієнта, можуть бути пов'язані:

з використанням неправильно функціонуючого або неп­равильно керованого обладнання;

наявністю приміщення з небезпечними перешкодами чи перенаселеною територією;

надлишковою кількістю пацієнтів у робочій зоні, стосовно кількості персоналу, готового до проведення реабілітації;

недостатньою кількістю персоналу (наприклад, рано вранці або пізно після обіду).

Реабілітолог повинен бути особливо насторожі, коли він надає допомогу старшій людині з ослабленим розумом чи розумово відсталій особі; дуже молодій або з порушеними розумовими здібностями або з погіршеним фізіологічним статусом (наприк-
лад, важкі опіки, пошкодження спинного мозку, діабет чи серцево-судинні або дихальні проблеми); емоційно неврівноваженій особі. Пацієнти цих категорій можуть мати проблеми з перенесенням реабілітації або можуть легко отримати травму. Компе-
тентний реабілітолог збиратиме всю інформацію, що стосується пацієнта, та модифікує чи ревізує процес реабілітації, щоб зменшитивірогідність травмування. Реабілітолог має бути також готовий дбати про власну безпеку.

Нещасні випадки та пов'язані з цим пошкодження трапляються зазвичай, коли персонал, що надає допомогу, або члени родини є легковажні, невідповідно підготовані, неуважні.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДОПОМІЖНИХ ЗАСОБІВ ПЕРЕСУВАННЯ

Якщо спробувати провести загальну класифікацію допоміжних засобів пересування, то в її основу можна покласти принцип забезпечення пацієнту всезростаючої мобільності у ході відновлення його здатності пересуватись. У цьому випадку вона могла
би виглядати наступним чином:

Паралельні бруси.

Ходунці (рама-трапеція).

Милиці класичні.

Милиці канадські.

Палиці.

Інвалідні візки.

Пацієнт може потребувати навчання правильному пере­суванню за допомогою цих засобів для підтримання ваги влас­ного тіла, для покращення власної мобільності. У відповідності з тим, як стан пацієнта покращується, вдосконалюються якість рухів, він/вона можуть змінювати засоби пересування і поступо­во використовувати ті, які мають меншу площу опори, меншу стабільність і надійність. При зміні засобів на більш мобільні у самого пацієнта покращується рівновага, Координація, сприт­ність. Змінювати засоби пересування (при можливості) необхід­но для подальшого навчання самостійній ходьбі після перенесе­ної травми.

Коли вже є вибраним засіб пересування для даного хворого на певному етапі, то необхідно, щоб спеціаліст (фахівець з фізич­ної реабілітації) показав пацієнту, як правильно ходити, слідкую­чи за поставою, а далі - як сідати, лягати і навпаки, як долати перешкоди (сходи, бордюри), використовуючи даний допоміжний засіб.

ХАРАКТЕРИСТИКА ДОПОМІЖНИХ ЗАСОБІВ ПЕРЕСУВАННЯ

Паралельні бруси

Паралельні бруси бувають дерев'яні або металічні, регульо­вані або нерегульовані. Вони є горизонтальними і мають вертика­льну підпору для забезпечення більшої стабільності.

Ходунці (рама-трапеція) використовуються, коли пацієнту потрібна максимальна опора, стабільність, надійність при його функціональних можливостях. Існує багато типів ходунців. Більшість з них має чотири опори (стійки), деякі два або більше коліщат, деякі різновиди можна регулювати для певної особи, є і ходунці, які складаються для зручності транспортування. Ходунці дають можливість зменшити навантаження на ноги хворого.

Переваги:

1. Достатньо велика площа опори для досягнення стійкості і надійності (але менша, ніж у паралельних брусів).

2. Більш мобільні, ніж паралельні бруси.

Недоліки:

Незручність у зберіганні та транспортуванні.

Важко або неможливо користуватись ними на сходах.

Забезпечують малу швидкість пересування.

Пацієнта неможливо навчити правильній ході при вико­ристанні даного засобу.

Незручно використовувати у вузьких проходах, на обме­жених територіях або у натовпі людей.

Паралельні бруси використовуються, коли пацієнт потребує щвримальної стабільності опори та її надійності. Переваги:

велика площа опори;

стабільність;

надійність.

Недоліки:

1) неможливість транспортування;

2) неможливість пристосувати у будь-якому місці.

Милиці під пахви

Ці милиці бувають дерев'яні або металічні, регульовані або такі, що не регулюються. Дані милиці використовує особа, яка потребує меншої стабільності та опори, ніж при використанні паралельних брусів або ходунців. Ці милиці дозволяють допомогти правильному швидкому пересуванню, їх зручно зберігати, транспортувати, використовувати у вузьких проходах.

Переваги:

1. Легкі;

2. зручні у використанні;

3. дозволяють досягти більшої швидкості при пересуванні, ніж у попередніх варіантах;

4. можливо виробити правильний стереотип ходьби.

Недопіки:

1. менш стійкі, ніж ходунці;

2. можуть стати причиною пошкодження судин або нервів під пахвами при неправильному використанні;

3. потребують від людини вмінь тримати добре рівновагу, а також мати достатній рівень розвитку координації;

4. потребують доброго розвитку м'язів рук і плечового поясу для забезпечення швидкого і безпечного пересу­вання.

Милиці з підлокітниками (канадські)

Вони бувають дерев'яні або металічні, з повними або напів- манжетами, що регулюється залежно від довжини, об'єму перед­пліччя певної особи, і з ручкою для тримання. їх використовують тоді, коли хворий вже добре володіє милицями під пахви і не пот­ребує більшої площі опори і стабільності, а хоче у подальшому навчитись ходити з палицею. Вони повністю знімають небезпеку пошкодження судин чи нервів під пахвами є більш функціональ­ними на сходах, у вузьких проходах та на обмеженій території, відносно легкі та зручні у використанні, транспортуванні та збері­ганні. Підлокітники зроблені для зручності і втримують милицю на передпліччі при русі рукою вперед.

Переваги:

легкі, зручні та безпечні;

більш мобільні, ніж попередні засоби;

досягається більша швидкість пересування.

Недоліки:

1) забезпечують меншу стабільність і надійність, ніж попередні засоби;

2) потребують від пацієнта високого рівня розвитку рівноваги, координації, фізичного розвитку, розвитку сили м'язівдля різних видів переміщень.

Палиця допомагає досягти високої швидкості пересування є гайлегшою із всіх існуючих допоміжних засобів, є зручною для транспортування, зберігання, використання. Іс­нує багато різновидів палиць, які бувають дерев'яні або металіч­ні, деякі регулюються під особу, мають різні площі опори (4- або 1 -опорна палиця).

Недоліки:

Палиця забезпечує дуже малу площу опори через наявність маленької основи.

Дві палиці не забезпечують достатньої стабільності.

Таблиця 2. Типи візків

Тип візка	Коротка характеристика
Стандартний дорослий візок	Розроблений для особи, яка важить менше ніж 90 кг, дщ обмеженого використання на нерівних поверхнях або для забезпечення середньої функціональної активності.
Посилений дорослий візок	Призначений для осіб, які важать більше 90 кг, або для тих, хто виконує потужну функціональну активність.
Середній або молодіжний візок	Спроектований для людей з масою тіла, меншою, ніж у середньої дорослої людини, але більшою, ніж у дитини.
"Візок, який росте"	Зроблений таким чином, що дозволяє регулювати візок під розмір тіла і пристосовувати під ріст користувача.
Дитячий візок	Призначений для осіб приблизно до 6 років.
Візок, який використо­вується при геміплегії	Його сидіння опущене майже на 5 см, що дозволяє краще використовувати ноги пацієнта при штовханні візка. Однак низьке сидіння може зробити більш важким вдосконалення переходу з сидячого положення у положення стоячи.
Візок для ампугантів	Вісь його задніх коліс розташована майже на 5 см позаду, порівнюючи з нормальною позицією, для збільшення площі опори та для компенсації ваги втрачених нижніх кінцівок пацієнта.
Візок з керуванням однією ручкою	На одному великому колесі поставлені два обода. Два великих колеса пов'язані між собою зчепленням. Коли обидва обода рухаються разом, то рухаються разом і два колеса.
Візок з зовнішнім приводом	Для його приведення в рух використовується зовнішня сила, найчастіше електричний привід. Існує багато різних типів керування та контролю за роботою крісла (напр., джойстик, підборіддя, рот та ін.).
Спортивний візок	У ньому є нижче розташоване сидіння, низька спинка, нахилені під кутом задні колеса. Він може бути вико­ристаний для різноманітної спортивної активності. Деякі користувачі обирають саме цей тип візка дая повсякденної активності. _
Візок з відкидною спинкою	Його використовують особи, які іноді потребують част­кового або повного відкидання спинки, коли вони пере­бувають у візку. Спинка крісла може відкидатись назаД наполовину або повністю. Напівопущена спинка є відхи­леною назад на 30°, порівняно з вертикальною лінією, опущена повністю спинка - до горизонтального по ложе н- ня. Необхідними компонентами цього візка є підніжки» що піднімаються, та підлокітники, що витягуються.

Чотириточкова модель пересування.

Ця модель ходи можлива при застосуванні двобічних засобів допомоги (наприклад, милиць чи палиць). Її можна рекомендува­ти пацієнтам, що мають ослаблену мускулатуру, проблеми з підт­римання рівноваги чи значні больові відчуття. Її також можна ви­користати як відправну точку для розвитку координації пацієнта перед тим, як він перейде до використання двоточкової моделі. Виконують почергове і різнобічне переміщення уперед технічно­го засобу і протилежної кінцівки пацієнта (наприклад, права ми­лиця - ліва нога - ліва милиця - права нога). Це дуже повільна модель пересування, але забезпечує велику стабільність і є най­більш безпечною у людних місцях. Вона не вимагає значних зат­рат енергії і може бути застосована, коли пацієнт потребує макси­мальної стабільності і рівноваги. Вона не нагадує нормальну модель ходи.

Двоточкова модель

Ця модель теж потребує використання двобічних засобів до­помоги. Її можна рекомендувати пацієнтам, що мають ті ж проб­леми, що і у попередньому випадку, але менш виражені. Викорис­товується одночасне і різнобічне переміщення уперед технічного засобу і протилежної кінцівки пацієнта (наприклад, права милиця - ліва нога; ліва милиця - права нога). Це порівняно стабільна і швидша, ніж чотириточкова. Вона вимагає порівняно менших енергетичних затрат і дуже подібна до нормальної ходи (вона так само вимагає від пацієнта координації при однобічному переміщенні вперед верхньої кінцівки і протилежної нижньої кінцівки. Пацієнт може пересуватись швидше, але з меншою стабільністю, ніж при чотириточковій ході.

Дата добавления: 2013-12-14