Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Монтаж радіо- і телевізійних мачт




Рис. 8.1. Схема монтажу опор гусеничним краном

 

Монтаж монолітних фундаментів здійснюється по палям:

- свердло набивним;

- металевим, що занурені загвинчуванням.

В залежності від грунтових умов та розмірів свердлонабивні палі влаштовуються одним із наступних 3 способів: без кріплення стінок свердловини (сухий); із застосуванням глинистого розчину для запобігання руйнування стінок свердловини; із закріпленням свердловин обсадними трубами.

Сухий засіб застосовується в стійких грунтах, які можуть тримати стінки свердловини. Технологія влаштування палі відбувається наступним чином: влаштовується свердловина необхідного діаметра і на потрібну глибину. Якщо необхідно, то на дні свердловини (вибій) роблять розширення за допомогою спеціальних розширювачів. Після того як прийняли свердловину, в неї монтують арматурний каркас. Після цього виконують бетонування за допомогою бетоноводної труби, яка вільно пересувається вертикально. Вона складається із окремих ланок довжиною 0,8 або 1,0 м, які з’єднані між собою хомутами.

У приймальну ємність труби бетонну суміш подають від автобетонозмішувача або за допомогою спеціального завантажувального бункера. Під час бетонування труба піднімається. Ущільнюють бетонну суміш в свердловині за допомогою вібратора, який знаходиться на початку труби. Після закінчення бетонування свердловини, оголовок палі формують за допомогою спеціального кондуктора і захищають від атмосферного впливу. Найчастіше виготовляють палі діаметрами: 400, 500, 600,1000 і 1200 мм і довжиною до 30 м.

Для утримання стінок в обводнених грунтах застосовують глинистий розчин. В цьому випадку свердловину сверлять повертальним методом. Глинистий розчин надходить в свердловину по пологій (порожній) свердловій штанзі. Розчин готують на місці виробництва з бентонітової глини і його подають в свердловину. Піднімаючись, під час вкладання бетонної суміші, по свердловині повздовж стінок, розчин попадає в зумпф (яму) звідки знову повертається помпою в штангу. Після цього влаштовують арматурний каркас. Бетонну суміш подають за допомогою труби, яка занурена в свердловині. Суміш, яка надходить по трубі, ущільнюється і витісняє глину. Поступово трубу виймають.

Влаштування паль із закріпленням стінок обсадними трубами можливе в усіх грунтах і кліматичних умовах. Ці труби можна залишати в свердловині після виготовлення палі або вилучати. Занурюють труби під час свердління гідродомкратами. Після того як вибій вичистили, встановлюють каркас і бетонують. Під час бетонування трубу дістають повертальним рухом додатково ущільнюючи бетон.

Загвинчування застосовують його під анкерні башти ліній електропередач, радіозв¢язку, де потрібні великі зусилля проти виривання палі. Загвинчують крицеві і залізобетонні палі з крицевими наконечниками за допомогою пристроїв, змонтованих на базі автомобіля. Він має чотири аутригери, редуктори віднімання зусиль двигуна на робочий орган, який знаходиться на кінці палі і передає повертаючі зусилля через інвентарну металеву оболонку.

 

Монтаж стальних опор. Стальні опори ЛЕП виготовляють переважно зварними просторовими секціями. В залежності від умов транспортування ці секції можуть бути укрупнені на збиральних майданчиках і в цілому вигляді (з траверсами або без них) і перевозитись

до місця монтажу.

Опори висотою до 50 м монтують переважно за допомогою гусеничних або тракторних стрілових кранів. Застропивши опору дещо вище центру тяжіння, її монтують звичайним способом (рис. 8.1.). Щоб опустити центр тяжіння опори, до її нижньої частини закріплюють важкі інвентарні плити.

 

Опори більших розмірів і маси піднімають за допомогою стріли, що падає, використовуючи тягову і гальмівну корби. Опору збирають так, щоб її основа після повороту навколо шарніру А зайняло на фундаменті проектне положення (рис. 8.2,а). Стрілу кріплять до основи опори і тяговим тросом зв’язують із верхнею частиною.

 

Рис. 8.2. Схема піднімання опори за допомогою падаючої стріли:

а — початкове положення; б — проміжне і кінцеве положення; в — діаграма зусиль на початку піднімання; 1 — підіймальна корба; 2 — якір поліспасту; 3 — піднімальний поліспаст; 4 — стріла; 5 — тяговий поліспаст; 6 — гальмівна корба;7 — гальмівний трос

Для полегшення роботи падаючої стріли верхню частину опори припіднімають автомобільним або гусеничним краном під кутом 10... 15° до горизонту. Це дає можливість зменшити тягове зусилля. В положенні коли стріла виходить із роботи, піднімальний і тягові троси розташовуються на одній прямій. В подальшому опора може повертатись тільки під дією своєї маси; при цьому піднімальний механізм виключається і включається в роботу гальмівний трос.

 

 

Рис. 8.3. Монтаж опор ліній електропередач безякорним методом:

1 — тяговий канат; 2 — нижні розчалки; 3 — верхні розчалки; 4 — підіймальний поліс­паст; 5 — допоміжна мачта; 6 — положення опори під час збирання; 7 — трактор.

Опори ліній електропередач монтують також безякорним методом (рис. 8.3). В цьому випадку допоміжну мачту монтують всередині опори і закріплюють за її башмаки двома розчалками. Після піднімання опори в положення, при якому центр її тяжіння розташовується над віссю змонтованих на башмаках поворотних шарнірів, опору утримують від перевертання за допомогою гальмівної розчалки, яка закріплена до трактора.

В тих випадках, коли всередині опори неможна змонтувати допоміжну мачту, застосовують монтажні портали. Перед підніманням ноги широко базових опор понизу кріплять зв’язками, утворюючи при цьому тимчасову цупку діафрагму, крім того підсилюють в місцях прив’язки тросів шляхом постановки тимчасових дерев’яних розпірок.

 

Монтаж опор ЛЕП за допомогою вертольотів. У важкодоступній місцевості, де умови транспор­тування матеріалів складні, економічно застосовувати вертольоти вантажопід’ємність 1,3 т із застосуваннями для підвішування вантажів.

Елементи опор збирали на землі і закріплювали до фундаментуза допомогою інвентарного шарніру. Під час монтажу вертоліт за­висав над опорою, монтажники закріплювали звисаючий з нього строп до тягової ниткиполіспасту, і вертоліт, набираючи висоту, плавно піднімав опору методом повороту (рис. 8.4,а). Зв’язок між вертольотом і монтажниками здійснювався по радіо. Таким чином монтують опори висотою до 22 м, маса яких приблизно вдвічі більша за вантажопід’ємність вертольоту. Монтаж методом повороту виконують також за допомогою продовженої опоритимчасової монтажної стійки (рис. 8.4, б). При цьому окремі секції доставляють вертольотом до фундаменту, де виконується її збирання. Зібрану опору монтують на інвентарний шарнір. Потім в опору заводять хрестовину, а на верхушку опори влаштовують стійку і закріплюють її за допомогою вант з гвинтовими затяжками.

Монтаж високих опор здійснюється в цілому вигляді методом повороту за допомогою одного-двох вертольотів або крупними блоками методом нарощування за допомогою вертольота. Нижню частину опор приблизно до висоти 50 м монтують гусеничним краном. Щоб точно змонтувати блоки в проектне положення, до виступаючих верхніх кінців поясів монтуючого блоку за допомогою болтів раніш закріплюють стикові накладки з нахиленими направляючими стержнями, які значно облегшують монтаж монтуючої секції і запобігають можливість зрушення нижніх її кінців із стикових накладок. Щоб нижні кінці поясів монтуючої секції не розходились, їх затягують стальним дротом. Для запобігання розгойдування і повороту секції під час польоту до низу фюзеляжу вертольота закріплюють цупку раму, яка охоплює верх підвішеної секції. Тривалість монтажу однієї секції складає 35...40 хв.

 

Рис. 8.4. Монтаж конструкцій опор за допомогою вертольота:

а — методом повороту; б — за допомогою тимчасової монтажної стійки: 1 — фундамент; 2 — наземний якір; 3 — поліспасти; 4 — опора; 5 — шарнір; 6 — хрестовина; 7 — гвинтові затяжки; 8 — ванти; 9 — монтажна стійка: 10 — шпальна клітка.

Монтаж прожекторних опор

Монтаж прожекторних опор виконують тими ж методами, що і монтаж ліній електропередач. Під час монтажу опор методом без’якорного піднімання в першу чергу за допомогою кранів і вантажного поліспаста піднімають А-подібний шевр до певного визначеного кута, який залежить від разташування башмаків шевра, місця стропування, маси шевра і опори, що піднімається. Після цього шевром з використанням того ж вантажного поліспаста піднимають опору. Після піднімання і проектного закріплення опори, шевр опускають за допомогою піднімального поліспаста. Горизонтальне зусилля, що виникає на початку піднімання в башмаках шевра, сприймаєтся тягами, які з’єднують башмаки із шарнірами, що закріплені на опорі (рис. 8.5).

Під час розрахунків конструкцій прожекторної опори на зусилля під час піднімання у випадку стропування на 0,3 м вище центра тяжіння необхідно підсилити окремі елементи (в двох панелях від місця стропування до вершини опори і в одній панелі до низу опори) і влаштування між башмаками опори монтажних распірок із труб. Прожекторну опору збирали на шпальних клітках повністю, включаючи прожектора. Після збирання, установки опори на шарніри і запасовки такелажного обладнання її піднімали в наступній послідовності. Двома кранами верх шевра піднімали на висоту 8...10 м, і поліспастом поднімали шевр ще на 1...1.5 м для зняття навантаження із кранів і розстропування. В цьому положенні виконували огляд всього такелажного обладнання і конструкції опори. Електрокорбами поднімальних поліспастів виконували подальше піднімання. Під час піднімання шевра приблизно до 45° до горизонту прожекторна опора плавно починала підніматься. Коли прожекторна опора досягла кута поворота 80...850 подаль­ший поворот до проектного положення виконували гальмівним поліс­пастом, і в якості якоря був використаний трактор С-80. Після закріплення прожекторної опори до анкерним тяг шевр опускали вниз за допомогою піднімального поліспаста.

 

Рис. 8.5. Монтаж прожекторної опори способом безякорного піднімання:

І, ІІ—разні положення шевра; 1 — поднімальний поліспаст; 2 — гальмівний поліспаст; 3 — відвідна нитка на трактор С-80; 4 — зусилля опори; 5 — тяга на зусилля (700 кН), що з’єднує башмаки шевра і опори; 6 — монтажна розпірка; 7 — шевр; 8 — електрокорба вантажопід’ємністью 5 т

Радіо- і телевізійні мачти монтують наступними методами:

· методом посекційного нарощування за допомогою монтажної мачти, універсального підвісного або самопіднімального крана або гелікоптера;

· методом поворота в цілому вигляді за допомогою стрілового крана або гелікоптера;

· методом підрощування.

Секції, попередньо зібрані із площин разом з драбинами і ділянками, нарощують повзучим краном. Для кріплення опорних башмаків повзучого крана передбачені отвори. В залежності від конструкцій мачт застосовують повзучі крани ПКТ-6.

Монтаж більш високих мачт підніманням в цілому вигляді здійснюють за допомогою монтажної стріли або гелікоптера. Так була змонтована повністю зібрана радіомачта-антена висотою 142,5 м, січенням у вигляді правильного трикутника зі стороною 1350 мм, масою 29 т. Верх монтаж­ної стріли висотою 40 м був прикріплений нерухомо до радіомачти піднімальними тягами і рухомо до якоря вантажопід’ємністю 75 т піднімальним поліспастом (рис. 8.6).

Монтажні роботи були початі з улаштування тимчасової опори (шар­ніра) на центральний фундамент, збільшеного збирання мачти-антени і монтажної стріли. Для піднімання монтажної стріли до неї підвішували піднімальний поліспаст і піднімальні тяги. Після цього збирали постійн­і відтяжки. Дві з них, що розташовані в площині піднімання, відразу ж закріплювали до мачти-антени і анкерному фундаменту. До постійної кон­солі мачти-антени підвішували трос для піднімання відтяжок двох інших напрямків. Радіомачта була піднята на протязі трьох годин.

 

 

Рис. 8.6. Піднімання мачти-антени методом поворота:

1 — мачта-антена; 2 — поднімання відтяжки; 3 — постійні відтяжки (гальма-ванти); 4 — монтажна стріла; 5 — піднімальний поліспаст; 6 — якір вантажопід’ємністю 75 т; 7 — тимчасова опора (шарнир); 8 — центральний фундамент; 9 — анкерний фундамент

В окремих випадках башти монтують методом підрощування. Під час монтажу телевізійної башти підвісним краном останній розташовують і переміщають по осі башти. Обойму крана підвішувають до стійок влаштованої секції за допомогою підвісок і розчалюють розтяжками, що закріплені до хомутів на обоймі і до скоб на стійках. Між консолю обойми і консолю на нижньому кінці мачти розташовують поліспаст, за допомогою якого мачту переміщають до верху. Мачта, що складається із п’яти секцій, проходить всередині рамки, що переміщається по мачті. Рамка в робочому стані закріплюєтся штирьом і розчалюється тросами до ніг мачти. На верху мачти на поворотному колі, канат який проходить через відводні ролики всередині башти, розташована стійка крана з оголовком, стрелою і контрвантажем. Канат вантажного поліспаста, стрілового поліспаста і канат піднімання проходять також всередині мачти крана. Внизу всі збігаючі нитки канатів направляються на барабани відповідних корб.

Піднімання крану і монтаж башти здійснюється в наступній послідовності. Башмак крану закріплюють на фундаменті, що розташований по осі башти. В горизонтальному положенні збирають повертальну частину крана з двомя секціями мачти і всіма механічними вузлами; запасовуають всі троси і поліспасти. Обойму і рамку надівають на мачту; першу закріплюють до нижньої частини мачти, другу — до верхньої. Низ мачти шарнірно з’єднують з башмаком і піднімають змонтовану частину крана за допомогою допоміжної мачти висотою 11 м, яка була підготовлена із елементів ноги башти. Для піднімання цієї мачти і розчалок використовують лебідки і анкера, що раніше змонтовані для монтажу башти. Після влаштування двох секцій мачти і поворотної частини крану в вертикальне положення розчалки рамки закріпляють на фундаменти ніг башти, вилучають піднімальне обладнання, піднімають ящик контрвантажу і намотують троса крану на власні лебідки. Після цього кран монтують методом підрощування, а телевізійну башту — методом нарощування.

Монтаж стовбура антени телевізіоної баштигвинтокрилом МИ-10К вперше у вітчизняній практиці був здійснений крупними блоками (рис. 8.7). Розбивка монтажних блоків виконана із розрахунку вантажопідіймальності гвинтокрила. Блоки були перевірені на власну стійкість від дії вітру. Монтаж блоків стовбура антени виконувався за допомогою направляючих і фіксуючих застосувань (уловлювачів). Уловлювачі представляли собою трубчаті консолі, що закріплені на нижньому і верхньому блоках. Система уловлювачів для влаштування останнього блоку складалась із внутрішнього конусу, зовнішніх опорних консолей і зовнішніх цупких направляючих. Поверхні уловлювачів, що торкались одна одну змазувались технічним вазеліном. Стропування блоків 1...14 виконувалось в двох місцях через короткі універсальні стропи, що закріплювались на два електрозамки траверси зовнішньої підвіски гвинтокрила. Блоки 15 і 16 довжиною 11,55 і 14,20 м підвішували за чотири стропи. Для зменшення коливання блока під час польоту стропи були пропущені через верхню площадку і закріплювались нижче центру тяжінняи блоку. Попереднє наведення блоку здійснювалось безпосередньо із кабіни гвинтокрила, що обладнаний системою стабілізаціх вантажу в плані. В процесі кінцевого наведення вступали в дію уловлювачі, що забезпечували влаштування блоків з високою точністю (±3 мм). Система направляючого устаткування забезпечувала стійкість блоку після розстропування до піднімання до місця стикування монтажників, які в період монтажу блоків знаходились на 10...15 м нижче монтажннх стиків. Розстропування виконувалось із кабіни гвинтокрила. Після влаштування в проектне положення чергового блоку монтажники піднімаються по зовнішній драбині на підмостки і виконують проектне закріплення і опорядження стиків.

8.7. Розчленування стовбура антенидля монтажу гвинтокрилом. Розташування навісних драбин і підмосткок:

1...16 — номера монтажних блоків, їх маса; 17 — підмостки; 18 — драбини


 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 648; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.036 сек.