Інфляція та безробіття

Підтримання інфляції та безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики держави. Для їх вирішення застосовується крива Філіпса у короткостроковому періоді, яка розкриває зв’язок між інфляцією та безробіттям (рис. 6.3). Новозеландський економіст Філіпс у 1958 р. опублікував статтю, в якій на основі статистичного аналізу динаміки заробітної плати у Великобританії за 1861—1957 рр. обґрунтував криву, що відображувала обернену залежність між номінальною заробі-

Рис. 6.3. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

тною платою і фактичним безробіттям. Згідно з цим обґрунтуванням рівняння раннього варіанта кривої Філіпса має такий вигляд:

, (6.8.)

де b — коефіцієнт, який показує реакцію номінальної заробітної плати (W) на зміну рівня безробіття (u).

До кінця 60-х років 20 ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, який адекватно відображував фактичну ситуацію в економіці. Але з часом криву Філіпса стали використовувати для визначення співвідношення між безробіттям та інфляцією, а не номінальною заробітною платою (саме цей варіант унаочнює на рис. 6.3). Заміна номінальної заробітної плати на інфляцію не змінила суті кривої Філіпса, оскільки ціна і номінальна заробітна плата мають майже однакову динаміку. Проте така модернізація дала змогу краще пристосувати цю криву до аналізу економічної політики.

Пізніше, коли в економіці багатьох країн виникли значні інфляційні очікування, а також таке явище, як стагфляція, виявилося, що ранній варіант кривої Філіпса не відображує всі умови, від яких залежить співвідношення між інфляцією та безробіттям. Це зумовило необхідність її вдосконалення.

1. Було враховано, що динаміка безробіття і цін залежить від співвідношення між фактичним і потенційним ВВП. Якщо Y < Y_p, то u > u_n, а інфляція зменшується. Тому в рівнянні кривої Філіпса фактичне безробіття було замінено на циклічне (u – u_n).

2. У наступному періоді інфляція залежить не лише від динаміки циклічного безробіття в цьому періоді, а й від того, як економічні суб’єкти формують свої інфляційні очікування. Ця обставина суттєво впливає на співвідношення між інфляцією та безробіттям. Тому криву Філіпса було доповнено очікуваною інфляцією.

3. В основі кривої Філіпса лежить обернена залежність між інфляцією та безробіттям, яка формується під впливом сукупного попиту. Якщо попит збільшується, то ціни зростають, а безробіття зменшується. І навпаки. Але слід зважати на те, що на інфляцію та безробіття може впливати і пропозиція, яка породжує протилежне співвідношення між ними: якщо пропозиція збільшується, то безробіття та інфляція зменшуються, якщо вона зменшується — безробіття та інфляція зростають. Це означає, що зміна пропозиції викликає пряму залежність між інфляцією та безробіттям. Це дало підстави доповнити рівняння кривої Філіпса ще одним елементом, має відображувати наслідки, спричинювані збуреннями сукупної пропозиції.

Із урахуванням зазначених змін і доповнень, сучасний варіант кривої Філіпса можна подати за допомогою такого рівняння:

(6.9)

де p^e — очікуваний темп інфляції; b — коефіцієнт, що показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття, яке спричинюється збуреннями сукупного попиту; p^s — темп інфляції, який спричинюється збуреннями сукупної пропозиції.

Згідно з рівнянням кривої Філіпса (6.9) початковим елементом рівняння кривої Філіпса є очікувана інфляція. Якщо спиратися на теорію адаптивних очікувань, то це означає, що . Проте в наступному періоді інфляція може прискоритися або уповільнитися порівняно з попереднім періодом. Передусім це залежить від циклічного безробіття, яке знаходиться в оберненому зв’язку з інфляцією і викликається збуреннями сукупного попиту. Тому в рівнянні перед циклічним безробіттям стоїть знак «–». Зміни в інфляції, які супроводжуються змінами циклічного безробіття, є інфляцією попиту.

Іншим елементом, який може прискорити або уповільнити інфляцію, є збурення сукупної пропозиції. Несприятливі збурення сукупної пропозиції викликають інфляцію витрат, що прискорює інфляцію, а сприятливі — спричинюють дефляцію витрат, що уповільнює інфляцію. Отже, інфляція, що викликається збуреннями сукупної пропозиції, прямо впливає на сукупну інфляцію, а тому перед p ^s стоїть знак «+».

Згідно з рис. 6.3 розташування кривої Філіпса на графіку залежить від двох складових рівняння (6.9):очікуваного темпу інфляції (p ^e) і темпу інфляції, що спричинюється збуреннями сукупної пропозиції (p ^s). Іфляція, що дорівнює сумі цих складових, свідчить про відсутність циклічного безробіття. За цих умов рівняння кривої Філіпса втрачає циклічний компонент, тобто –b(u –
– u_n), і має такий вигляд: p = p ^e + p ^s. Інфляцію, яка формується в умовах відсутності циклічного безробіття, можно назвати інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає безробіття на рівні природної норми. Тому u_n = p ^e + p ^s (див. рис. 6.3).

Якщо інфляція повної зайнятості збільшується, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшується, то крива Філіпса переміщується вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображаються на графіку через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. З рис. 6.3 видно, що у разі збільшення безробіття відносно природної норми до u ₁ інфляція зменшується до π₁, а зменшення безробіття до u ₂ збільшує інфляцію до π₂ і т. д, тобто має місце обернена залежність між інфляцією та безробіттям.

Спираючись на криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Це досягається за рахунок політичних заходів, які здатні впливати на циклічний компонент інфляції. Так, уряд може стимулювати сукупний попит, щоб зменшити рівень безробіття. Але ціною його зменшення є прискорення інфляції, оскільки при цьому в рівнянні (6.9) зменшується циклічний компонент, тобто величина b(u – u_n). Або ж може обмежити сукупний попит. Це викличе зростання рівня циклічного безробіття і збільшення величини b(u – u_n) у рівнянні (6.9), що уповільнить інфляцію. Отже, ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття.

Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це виявляє крива Філіпса у довгостроковому періоді (див. рис. 6.4).

Рис. 6.4. Крива Філіпса у довгостроковому періоді

На рис. 6.4 точка Т ₁ на короткостроковій кривій Філіпса 1 характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює π₁, а безробіття — природній нормі, тобто u_n Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити рівень безробіття. З цією метою він стимулює збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого — спричинить зростання інфляції у формі інфляції попиту до π₂, що перемістить економіку з точки Т ₁ у точку Т ₂.

Інфляція на рівні π₂ закладається в очікування економічних суб’єктів. Тому працівники примусять підприємців адекватно підвищити номінальну заробітну плату в наступному періоді. Це, з одного боку, збільшить середні витрати, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги та збільшить безробіття до u_n, що перемістить економіку в точку Т ₃. З іншого боку, виникне інфляція витрат, внаслідок чого інфляція зросте до π₃, а короткострокова крива Філіпса переміститься в положення 2. Якщо заробітна плата знову підвищиться під впливом нового рівня інфляційних очікувань, то спіраль «ціни — заробітна плата» розгортатиметься далі, що викличе зростання інфляції спочатку до π₄, а потім — до π₅ і чергове повернення безробіття до природної норми. З’єднавши точки Т ₁ і Т ₅, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді.

Наведений варіант взаємозв’язку між ціною і заробітною платою відповідає теорії адаптивних очікувань, згідно з якою інфляційні очікування формуються на основі інфляції попереднього періоду. За таких умов у короткостроковому періоді ціни тимчасово випереджають заробітну плату, що забезпечує тимчасове скорочення безробіття.

Але за теорією раціональних очікувань ціни і заробітна плата змінюються пропорційно, оскільки робітники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах щодо рівня заробітної плати. Якщо їхні інфляційні очікування збігаються з фактичною інфляцією, то у підприємств не виникають стимули до збільшення обсягів виробництва порівняно з потенційним ВВП. Тому безробіття підтримується на природному рівні, а крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії і в довгостроковому, і в короткостроковому періодах.

Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору. Тому в кінцевому підсумку стимулювальна політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проблему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

Підсумки

1. Інфляція відображує зростання загального рівня цін у країні за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік). Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. Безпосередньо індекси цін є індексами інфляції і показують темп зростання цін. Водночас за допомогою їх обчислюється темп приросту цін, показником яких є темп інфляції. Існує два способи обчислення темпу інфляції: на основі індексу цін базового періоду, який приймається за 100 % та на основі індексу цін попереднього періоду.

2. Залежно від рівня інфляції вирізняють три її види — інфляцію помірну, галопуючу та гіперінфляцію. За природою причин, які викликають інфляцію, її поділяють на інфляцію попиту та інфляцію витрат; за можливостями економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін — на очікувану та неочікувану. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді. Теорія раціональних очікувань спирається на інформацію не про минулий, а про майбутній період і виходить із того, що економічні суб’єкти, використовуючи інформацію про майбутні зміни в економіці, можуть на її базі формувати свої прогнози щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін.

3. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо причин (чинників), які викликають інфляцію. Згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірні сукупні витрати, тобто надмірний сукупний попит. Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін. При цьому монетаристи спираються на рівняння кількісної теорії грошей, в якому добуток M × V відображує витрати національної економіки на закупівлю товарів і послуг, які є еквівалентом сукупних витрат у кейнсіанців. Оскільки у монетаристів V є стабільною величиною, то надмірність сукупних витрат (M × V) пояснюється надмірністю грошової маси. Таким чином, відмінність між цими теоріями щодо причин інфляції полягає у відповіді на питання: що лежить в основі надмірності сукупних витрат? У кейнсіанців цією основою є надмірний сукупний попит у монетаристів — надмірна грошова маса.

4. Усі чинники інфляції поділяються на три види: чинники інфляції попиту, і чинники інфляції витрат, інфляційні очікування. Інфляція попиту спричиняється надмірністю сукупного попиту, яка проявляється у формі випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією. Оскільки сукупний попит є агрегатною величиною, то до чинників інфляції попиту відноситься такі чинники, які викликають надмірність трьох його складових: надмірного урядового попиту, надмірного приватного попиту, надмірного іноземного попиту. Інфляція витрат викликає зростання витрат на одиницю продукції, що проявляється у формі випереджального скорочення сукупної пропозиції порівняно із сукупним попитом. Тому до чинників інфляції витрат відносяться такі, які спричинюють збільшення середніх витрат. До них відносяться: зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо), зниження продуктивності ресурсів, випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення податків тощо.

5. Особливу роль в інфляційному механізмі відіграють гроші, які слугують інструментом реалізації сукупного попиту. Якщо домінує інфляція витрат, то збільшення грошової маси є не причиною, а наслідком інфляції. Якщо домінує інфляція попиту, то це свідчить про надмірне збільшення грошової маси, яке є не причиною інфляції, а інструментом реалізації надмірного сукупного попиту.

6. Серйозною проблемою для економіки є висока інфляція, яка викликає негативні економічні та соціальні наслідки. Серед цих наслідків основними є такі: зниження реальних заходів населення, знецінення фінансових активів, деформування відносин між позикодавцями і позичальниками, зниження мотивації до інвестування, перерозподіл доходів між приватним сектором і державою.

7. Підтримання інфляції і безробіття на низькому рівні — головні завдання макроекономічної політики. Для їх вирішення застосовується крива Філіпса. До кінця 60-х років 20 ст. макроекономісти спиралися на ранній варіант кривої Філіпса, яка відображала обернену залежність між номінальною заробітною платою і фактичним безробіттям. Пізніше номінальну заробітну плату було замінено на інфляцію, а фактичне безробіття — на циклічне безробіття. Крім того, криву Філіпса було доповнено очікуваною інфляцією та інфляцією витрат, яка спричиняється збуреннями сукупної пропозиції. Отже, в сучасному варіанті кривої Філіпса інфляція знаходиться в оберненій залежності від циклічного безробіття з поправкою на очікувану інфляцію та інфляцію витрат. Тому вона має від’ємний нахил.

8. Сума очікуваної інфляції та інфляції, викликаної збуреннями сукупної пропозиції, є інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає природне безробіття. Якщо інфляція повної зайнятості змінюється, то крива Філіпса зміщується у відповідний бік. Зміни в інфляції, що викликаються циклічним безробіттям, відображуються через відповідне переміщення точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Використовуючи криву Філіпса, уряд може робити вибір між інфляцією та безробіттям. Цього він може досягти заходами, здатними впливати на циклічний компонент безробіття. Але ціною зменшення безробіття є прискорення інфляції. Обмежуючи сукупний попит, уряд може ціною збільшення безробіття уповільнити інфляцію.

9. Вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що в довгостроковому періоді заробітна плата пристосовується до інфляції: прискорення інфляції викликає адекватне зростання номінальної заробітної плати, а її уповільнення — адекватне зменшення номінальної заробітної плати.

Дата добавления: 2013-12-14