Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ. Для спеціальностей 6.030203 «Міжнародні економічні відносини»





З ДИСЦИПЛІНИ «ОСНОВИ АУДИТУ»

Для спеціальностей 6.030203 «Міжнародні економічні відносини»

 

Укладачі: О. Ф. Андросова

к. е. н. доц.. каф. ФІБС

ст. викладач О. В. Шестопалова

 

 

затверджено на засіданні кафедри ФІБС

протокол №3 від 21.11.2011 р.

 

 

ЗМІСТ

 

 

Тема 1 АУДИТ, ЙОГО ОБ'ЄКТИ І МЕТОД

1.1. Аудит, його мета та завдання

1.2. Міжнародні стандарти та національні нормативи аудиту

1.3. Види аудиту

1.4. Предмет, об'єкти і метод аудиту

 

Тема 2 ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТУ ТА ЙОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1. Управління аудитом в Україні

2.2. Сертифікація аудиторської діяльності

2.3. Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності

2.4. Професійна етика та правовий статус аудиторів і аудиторських фірм

 

Тема 3 ПЛАНУВАННЯ, СТАДІЇ І ПРОЦЕДУРИ АУДИТУ

3.1. Порядок розробки планів та програм аудиту

3.2. Стадії, етапи і процедури аудиту

3.4.Процедури аудиту

 

Тема 4 МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ

4.1. Порядок проведення аудиторської перевірки

4.2. Узагальнення результатів аудиту

 

Тема 5 АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК

5.1. Поняття ризику і правила його оцінювання

5.2. Ризик аудиту або загальний ризик

5.3. Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

5.4. Ризик невиявлення

 

Тема 6 ПОМИЛКИ І ПРОЦЕСИ ОБМАНУ

6.1. Поняття помилок, їх різновиди та причини, виникнення

6.2. Помилки та шахрайство

 

Тема 7 АУДИТОРСЬКІ ДОКАЗИ

7.1. Поняття аудиторських доказів та їх види

7.2. Джерела і процедури отримання аудиторських доказів та вимоги, що до них висуваються

 

Тема 8 АУДИТОРСЬКІ РОБОЧІ ДОКУМЕНТИ

8.1. Поняття та класифікація робочої документації

8.2. Зміст і форма робочих документів

 

Тема 9 УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ АУДИТУ

9.1. Поняття аудиторського звіту і аудиторського висновку

9.2. Основні елементи аудиторського висновку

9.3. Види аудиторських висновків та їх зміст

 

ТЕМА 10. АУДИТ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА



10.1. Аудит операцій з коштами в касі

10.2. Аудит операцій на рахунках у банку

10.3. Аудит грошових документів та грошових коштів у дорозі

10.4. Аудит розрахунків із підзвітними особами

10.5. Аудит основних засобів

10.6. Аудит нематеріальних активів

10.7. Аудит матеріальних цінностей

10.9. Аудит розрахунків із покупцями та замовниками

10.10. Аудит розрахунків за претензіями

10.11. Аудит розрахунків за відшкодуванням завданих збитків

 

Тема 11 АУДИТ ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

11.1. Аудит формування і використання власного капіталу та забезпечення зобов'язань

11.2. Аудит довгострокових позик і векселів

11.3. Аудит короткострокових кредитів і прострочених позик

11.4. Аудит розрахунків з постачальниками і підрядниками

11.5. Аудит розрахунків за податками і платежами

11.6. Аудит розрахунків з оплати праці й за соціальним страхуванням

 

Тема 12 ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

12.1. Характеристика фінансової звітності та загальні вимоги до неї

12.2. Склад і призначення фінансової звітності та основні принципи її підготовки

12.3. Оцінювання фінансової звітності підприємства

12.4. Аудит фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності

12.5. Фінансовий аналіз звітності

 

 

Тема 1 АУДИТ, ЙОГО ОБ'ЄКТИ І МЕТОД

1.1. Аудит, його мета та завдання

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства, щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

 

Аудит, крім того, охоплює такі основні питання: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.

 

До проблемних питань аудиту слід віднести:

 

• недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

 

• брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;

 

• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси — і неосвоєний ринок аудиторських послуг;

 

• відсутність типових форм документів з аудиту;

 

• відсутність методичних рекомендацій з питань комп'ютеризації аудиту тощо.

 

Разом із тим впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю, зокрема:

 

• значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного апарату;

 

• надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

 

• незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;

 

• можливість вибору аудитора замовником тощо.

 

Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.

 

Основними завданнями аудиту є:

 

• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

 

• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;

 

• реальність визначення фінансових результатів;

 

• оцінка ефективності внутрішнього контролю;

 

• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.



 

1.2. Міжнародні стандарти та національні нормативи аудиту

 

Робота аудитора ведеться відповідно до документів, об'єднаних у дві групи:

 

а) державні законодавчі акти;

 

б) аудиторські стандарти (нормативи).

 

Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають змогу підтримувати аудиторську діяльність на відповідному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень.

 

Під стандартами аудиту розуміють основні принципи, яких слід дотримуватися під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам у виконанні їхніх обов'язків. Аудиторськими стандартами передбачені вимоги до висновків, у яких мають відображатися такі професійні якості, як незалежність і компетентність.

 

Крім того, стандартами обумовлено, що аудиторська діяльність має бути ретельно спланована. При цьому аудитор зобов'язаний вивчити стан внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту), що допоможе краще спланувати процедури здійснення аудиту.

 

Кожний стандарт характеризується лаконічністю. Загальні вимоги до структури стандарту мають включати: вступ, основний зміст, практичну спрямованість.

 

Рішенням Аудиторської палати України (АПУ) № 73 від 18.12.1998 р. затверджено 32 національних нормативи аудиту.

 

1.3. Види аудиту

 

Розрізняють аудит добровільний і обов'язковий.

 

Добровільний (ініціативний) аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони, коли перевірку не передбачено в установленому порядку.

 

Обов'язковий аудит проводиться відповідно до Закону, тобто підприємство-замовник зобов'язане запрошувати аудитора для перевірки фінансово-господарської діяльності. За Законом України "Про аудиторську діяльність" і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок здійснення обов'язкового аудиту, а також визначено перелік підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці. Обов'язковий аудит спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності.

 

Обов'язковий аудит можна назвати регламентованим, бо його проведення обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено категорії підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці.

 

Аудит поділяється на внутрішній і зовнішній.

 

Внутрішній аудит — незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах. Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування, для чого він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забезпеченню його рентабельності й зміцненню фінансового стану. Мета внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення і мобілізація резервів його зростання. Внутрішні аудитори надають своєму підприємству результати аналізу, рекомендації, поради.

 

Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) за договором із підприємством-замовником про виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:

 

• перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;

 

• перевірка відповідності даних підприємства-замовника і незалежного контролю.

 

1.4. Предмет, об'єкти і метод аудиту

 

За змістом аудит як одна з форм фінансового контролю включає експертну оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства за даними бухгалтерського фінансового обліку, фінансової звітності, а також надання аудиторських послуг і пов'язаних із ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, фінансової звітності, оподаткування, аналізу господарської діяльності, фінансів, управління трудовими ресурсами та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб.

 

На стадії виробництва аудит досліджує ефективність використання праці, її предметів і засобів, відповідність їх чинному законодавству і нормативно-правовим актам. При цьому вивчаються організація виробництва, прогнозування, ефективність праці, витрачання коштів на її оплату, а також дотримання технологічної і трудової дисципліни, раціональність використання робочого часу, експлуатації машин і механізмів та предметів праці.

 

Іншими словами, предметом аудиту є стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що перебуває у сфері аудиторської оцінки.

 

Предмет аудиту має багато спільного з предметом економічного аналізу, ревізії і судово-бухгалтерської експертизи.

 

Предмет аудиту конкретизується його об'єктами. Об'єктами аудиту є юридичні й фізичні особи, при цьому перевірці підлягають окремі господарські засоби і процеси, сукупність яких характеризує виробничу і фінансово-господарську діяльність підприємств і окремих посадових осіб за відповідний період, що складає поняття об'єктів контролю. До об'єктів можна віднести й економічні процеси, матеріально-технічне постачання, виробництво, збут продукції, продуктивність праці, собівартість, прибуток тощо.

 

Метод аудиту — це прийом дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що досліджуються, тобто шлях наукового пізнання і встановлення істини.

 

Загальнонауковими методами є: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз тощо.

 

Аналіз — це метод дослідження, який стосується вивчення предмета шляхом розчленування його на складові, кожна з яких аналізується (вивчається) окремо в рамках одного цілого (аудит фінансово-господарської діяльності підприємства).

 

Синтез — метод дослідження об'єкта в його цілісності, в єдності його частин (аудит виконання договорів на постачання товарно-матеріальних цінностей).

 

Індукція — метод дослідження, за яким загальний висновок складається на підставі ознайомлення не зі всіма ознаками, а лише з частиною їх, тобто способом виведення висновків від окремого до загального (аудит витрат обігу здійснюється насамперед за даними аналітичного обліку, а відтак — синтетичного обліку).

 

Дедукція — метод дослідження, за якого спочатку вивчається стан об'єкта в цілому, а потім стан його складових елементів, тобто висновки роблять від загального до окремого (аудит фінансових результатів спочатку проводиться за даними синтетичного обліку, а потім — аналітичного обліку).

 

Аналогія — прийом наукових висновків, за допомогою якого досягається пізнання ознак суб'єктів на основі їх подібності з іншими. Метод аналогії, базуючись на подібності окремих сторін різних об'єктів, є основою моделювання.

 

Моделювання — спосіб наукового пізнання, який ґрунтується на заміні об'єкта, що вивчається, на його аналог, модель, що містить істотні прикмети оригіналу (наприклад, стандарти).

 

Абстрагування — прийом відволікання, способом абстракції переходять від конкретних об'єктів до загальних понять (за перевіркою стану збереження матеріальних цінностей на окремих складах, абстрагуючись, роблять висновки щодо гуртовні в цілому).

 

Конкретизація — дослідження стану об'єктів за певними конкретними умовами існування їх (виявлення нестач в окремих магазинах).

 

Системний аналіз — вивчення об'єкта як сукупності елементів, що утворюють систему. В аудиті системний аналіз передбачає оцінку поведінки об'єктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування. Він дає змогу застосувати системний підхід до «оцінки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства /аналіз систем для дослідження об'єктів за умов невизначеності).

 

Функціонально-вартісний аналіз — це вивчення об'єктів на стадії підготовки виробництва, що включає проектування і синтез систем у процесі дослідження їх функціонування (проектування й оцінювання економічної ефективності технологічних процесів тощо).

 

Існують також власні методичні прийоми аудиту: інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові й суцільні спостереження, технологічний та хіміко-технологічний контроль, екс-дертизи, службові розслідування, експеримент.

 

Під час аудиту також використовують розрахунково-аналітичні методи (статистичні розрахунки, економіко-математичні методи, економічний аналіз тощо).

 

В аудиті також використовують документальні способи перевірки — дослідження документів, суцільне і несуцільне (вибіркове) спостереження, групування недоліків, формальну й арифметичну перевірку документів, нормативну (юридичну) оцінку документально оформлених господарських операцій, логічну перевірку, зустрічну перевірку, балансовий метод, порівняння, оцінку законності й обґрунтованості господарських операцій за даними кореспонденції рахунків бухгалтерського фінансового обліку тощо.

 

При цьому джерелами інформації є: первинні документи, у тому числі технічні носії інформації, реєстри синтетичного й аналітичного бухгалтерського фінансового обліку (книги, журнали, оборотні відомості, нагромаджувальні й розроблювальні таблиці, Головна книга, оборотна відомість за синтетичними рахунками та ін.); фінансова, податкова, статистична й оперативна звітність тощо.

 

 

Тема 2 ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТУ ТА ЙОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1. Управління аудитом в Україні

 

Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до законодавства є неурядовим органом. Аудиторська діяльність регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (зі змінами і Доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. № 81-95-ВР, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення цього Закону Діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти, незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська Діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

 

Аудиторські послуги надаються у формі аудиту, експертиз, консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

 

АПУ здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

 

АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Вона є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність.

 

АПУ формується шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України. При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з'їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб.

 

АПУ створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються АПУ.

 

Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п'яти років, а членів АПУ першого скликання — відповідно, трьох років.

 

Персональний склад АПУ підлягає щорічній ротації у кількості не менше трьох членів. Призначення нових членів АПУ замість вибулих здійснюється у встановленому порядку шляхом таємного анкетування аудиторів України. Всі рішення АПУ приймаються простою більшістю голосів за наявності двох третин її членів або шляхом письмового анкетування.

 

За рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий, котрий веде засідання АПУ і функції котрого виконують по черзі всі члени палати за алфавітним порядком їхніх прізвищ.

 

Члени АПУ виконують свої обов'язки на громадських засадах.

 

Таким чином, основними завданнями АПУ є:

 

організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб'єктів підприємницької діяльності;

 

надання методичної допомоги аудиторським фірмам (розробка і затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо);

 

надання суб'єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю;

 

• підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів.

 

2.2. Сертифікація аудиторської діяльності

 

Сертифікацію (визначення кваліфікаційної придатності) аудиторів здійснює Аудиторська палата України. Кваліфікаційний сертифікат — офіційний документ, власник якого може здійснювати аудит на підприємствах та в господарських товариствах (серія А), у банках (серія Б) або в цих структурах одночасно (серія АБ).

 

Право на отримання сертифіката аудитора мають громадяни з вищою освітою, відповідними знаннями з питань обліку та досвідом роботи не менше трьох років на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста.

 

АПУ та її регіональні відділення видають документи серій А, Б, АБ (регіональні відділення тільки серії А) в індивідуальному порядку. Клопотання про надання сертифіката подаються до АПУ та її регіональних відділень особисто з пред'явленням паспорта. До заяви додаються офіційно засвідчена копія диплома про вищу освіту, витяг із трудової книжки, квитанція про сплату коштів за сертифікацію. Якщо таке клопотання подається до регіонального відділення АПУ, то ці документи представляються у двох примірниках. Клопотання з доданими до нього документами реєструється секретаріатом АПУ в спеціальному журналі, а зацікавленій особі видається письмова розписка. Розгляд клопотання та перевірка поданих документів здійснюється секретаріатом АПУ або її регіональними відділеннями протягом десяти днів. За їхніми наслідками завідувач секретаріатом складає письмовий висновок про допуск до іспиту особи або про відхилення її клопотання.

 

Для проведення іспиту створюються дві екзаменаційні комісії. До складу кожної входить десять членів АПУ, з яких п'ять делегує Спілка аудиторів України, а п'ять — міністерства та відомства України. Персональний склад екзаменаційних комісій затверджується рішенням АПУ. Засідання екзаменаційної комісії веде головуючий, функції якого виконують почергово всі члени комісії в алфавітному порядку їхніх прізвищ.

 

Іспит проводиться за традиційною формою: зацікавлена особа повинна дати відповіді на питання у білеті. У затверджених рішенням АПУ білетах охоплено широке коло проблем, що дають змогу з'ясувати рівень знань з бухгалтерського фінансового обліку, аудиту, податкового та правового законодавства.

 

Рішення екзаменаційної комісії про результати іспиту приймаються звичайною більшістю голосів за наявності двох третин її членів. За рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий. Про рішення комісії зацікавленим особам повідомляє секретаріат АПУ в день складання іспиту. Особи, які не склали іспит, мають право повторно скласти його не раніше як через рік після цієї спроби.

 

Сертифікати видає секретаріат АПУ не пізніше ніж через п'ять днів після складання іспиту. Особам, які складали іспит у територіальному відділенні АПУ, сертифікати видаються після того, як протокол екзаменаційної комісії про прийняття іспиту буде надіслано до секретаріату АПУ (це робиться протягом доби від дня іспиту) і отримано необхідне підтвердження.

 

2.3. Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності

 

Відповідно до рішення Аудиторської палати України від 31 жовтня 2000 р. затверджено Положення про Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності (далі — Реєстр) — офіційний загальнодержавний реєстр аудиторських фірм (юридичних осіб) і аудиторів-підприємців (фізичних осіб) — суб'єктів підприємницької діяльності .

 

За Законом України "Про аудиторську діяльність" ведення Реєстру покладене на Аудиторську палату України.

 

До Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності записуються такі дані:

 

• ідентифікаційний код/номер суб'єкта аудиторської діяльності (аудиторської фірми чи аудитора-підприємця);

 

• дата початку аудиторської діяльності (дата отримання першої ліцензії або свідоцтва);

 

• назва аудиторської фірми (прізвище, ім'я, по батькові для аудитора — суб'єкта підприємницької діяльності);

 

• адреса фактичного місцерозташування, номери контактних телефонів, факсу, електронної пошти;

 

• організаційно-правова форма;

 

• форма власності;

 

• інформація про державну реєстрацію;

 

• інформація про засновників (для аудиторів — ПІБ, номери сертифікатів та дати їх отримання, ідентифікаційний номер, адреса; для юридичних осіб — назва, ідентифікаційний код, частка у статутному капіталі);

 

• ПІБ керівника аудиторської фірми, номер та дата видачі сертифіката;

 

• кількість працівників, у тому числі сертифікованих аудиторів;

 

• наявність та місцерозташування філій або представництв чи відділень дочірніх підприємств.

 

Технічна сторона ведення Реєстру покладається на секретаріат Аудиторської палати України та регіональні відділення АПУ (САУ). Він також несе відповідальність за збереження даних Реєстру, підтримання його в робочому стані та за достовірність оприлюднених у пресі даних.

 

Аудиторська палата України щорічно, станом на 1 січня поточного року, оприлюднює у засобах масової інформації Реєстр суб'єктів аудиторської діяльності, які завчасно подали звіт та підтвердили свою аудиторську діяльність за звітний рік.

 

Регіональні відділення АПУ і САУ контролюють і підтверджують подану до Реєстру інформацію, що стосується аудиторських фірм (аудиторів) їхніх регіонів.

 

До Реєстру вносяться такі суб'єкти аудиторської діяльності:

 

а) аудиторські фірми, що зареєстрували свою діяльність згідно з чинним законодавством України і відповідають вимогам Закону України "Про аудиторську діяльність", а саме:

 

— організація пройшла державну реєстрацію як аудиторська фірма;

 

— установчими документами передбачено виключно аудиторську діяльність;

 

— загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не перевищує ЗО %;

 

— директором фірми є сертифікований аудитор;

 

б) аудитори, зареєстровані відповідно до Закону України "Про підприємництво" як суб'єкти підприємництва — фізичні особи і які мають чинний сертифікат аудитора.

 

Суб'єкти аудиторської діяльності, включені до Реєстру, зобов'язані:

 

• дотримуватися вимог чинного законодавства України, рішень АПУ, положень Національних нормативів аудиту і Кодексу професійної етики аудиторів України;

 

• подавати до АПУ звіт про аудиторську діяльність у встановлений строк;

 

• у місячний термін повідомляти АПУ про зміни в документах щодо внесення до Реєстру.

 

2.4. Професійна етика та правовий статус аудиторів і аудиторських фірм

 

Аудит як вид підприємницької діяльності відносять до інтелектуальної діяльності. У теорії та практиці аудиту важливе місце займає професійна етика аудитора. Вона включає ряд принципів службової поведінки та ставлення до виконання фахових обов'язків: незалежність суджень, обєктивність висновків, конфіденційність, чесність і сумлінність, почуття обов язку, відкритість, доброзичливе ставлення, компетентність і високий професіоналізм, організованість і добросовісність.

 

Принципи відповідають вимогам міжнародних нормативів аудиту. Від дотримання цих етичних принципів залежить авторитет фахівця, його професійна придатність виконувати найскладніші завдання.

 

Незалежність — головна риса професії аудитора. Вона обумовлена тим, що аудитор не є штатним працівником державного органу управління, він не підпорядкований іншим контрольно-ревізійним органам або політичним партіям чи громадським організаціям і не залежить від них. Думка аудитора з фінансових питань не має залежати від гонорару, який виплачується клієнтом.

 

Об'єктивність висновків має ґрунтуватися на вдумливому дослідженні діяльності клієнта, використанні достовірних даних, застосуванні оптимальних методів їх аналізу і складання аудиторського висновку за результатами перевірок. У ставленні до клієнта аудитор повинен бути коректним, чемним і передбачливим, а свої зауваження доводити у формі побажань, порад, рекомендацій.

 

Надаючи консультаційну допомогу, аудитор зацікавлений максимально захистити інтереси клієнтів, а отже, не зосереджує своєї уваги тільки на негативних фактах. І у клієнта, і в аудитора спільна мета — зробити посильний внесок у ефективне функціонування ринкової економіки.

 

Аудиторська фірма — юридична особа, яка безпосередньо займається аудиторською діяльністю і може створюватися на підставі будь-яких форм власності. Умовою створення такої фірми є те, що в ній є хоча б один сертифікований аудитор. При цьому керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

 

Основні функції аудиторської фірми:

 

• експертна оцінка фінансово-господарської діяльності та стану майна суб'єкта підприємницької діяльності, в основному, під час передачі його в оренду, приватизації, у випадках збитковості чи банкрутства;

 

• перевірка достовірності бухгалтерського, фінансового обліку та фінансової звітності за період дослідження;

 

•прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства, оцінювання перспективи його розвитку, розробка заходів для ліквідації збитковості та підвищення ефективності виробництва;

 

• інформаційне, наукове і методичне забезпечення діяльності підприємств на договірних засадах із замовниками;

 

• упорядкування обліку і звітності, коли підприємство-клієнт не в змозі організувати облік і звітність за відсутності кваліфікованих спеціалістів або з інших мотивів, при цьому аудитори складають баланс, фінансову звітність, облікові регістри на підставі первинних документів (відновлюють кількісно-сумовий облік);

 

• консультації (в усній і письмовій формі) з питань обліку, права, оподаткування, розрахунків, зовнішньоекономічних операцій за відповідну плату тощо.

 

Права аудиторів:

 

• перевіряти документи, регістри бухгалтерського фінансового обліку та іншу документацію;

 

• отримувати від підприємства пояснення і додаткові дані, необхідні для перевірки;

 

• отримувати від третіх осіб інформацію, необхідну для аудиту;

 

• проводити інвентаризацію матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів;

 

• залучати до перевірки на договірних засадах фахівців;

 

• проводити аналіз, надавати консультації з питань обліку, права, консолідації і трансформації звітності;

 

• надавати послуги щодо оцінки майна, проведення експертизи комп'ютерних програм бухгалтерського фінансового обліку;

 

• самостійно визначати форми і способи аудиту;

 

• займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створювати аудиторські фірми, об'єднуватися з іншими аудиторами в спілку тощо.

 

Обов'язки аудиторів:

 

• доброякісно перевіряти стан бухгалтерського фінансового обліку та звітності замовника, їх достовірність;

 

• належним чином надавати аудиторські послуги;

 

• повідомляти власникам, уповноваженим ними особам, замовникам про виявлені під час аудиту недоліки в обліку і звітності;

 

• зберігати в таємниці отриману під час аудиту інформацію;

 

• не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

 

• відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства та ін.

 

Рішенням суду або арбітражу аудитор може бути позбавлений сертифіката у випадках:

 

• проведення ним робіт, непередбачених сертифікатом;

 

• використання інформації про замовника для своєї підприємницької діяльності;

 

• розголошення інформації про фінансовий стан замовника.

 

Щоб підтримувати на належному рівні свою кваліфікацію, аудитор зобов'язаний проводити не менше двох аудитів протягом року.

 

Аудитор повинен якісно планувати, виконувати і оцінювати свою роботу. Аудит має проводитися так, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточностей у бухгалтерському фінансовому обліку та фінансовій звітності. Тому слід розумно його планувати.

 

Розрізняють два основних види неточностей: помилки і відхилення від норм.

 

На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотних зловживань адміністрації. Коли аудитору вдалося виявити зловживання, він повинен з'ясувати, яким чином вони позначилися на фінансовій звітності, а отже, йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Якщо адміністрація знала про виявлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила йому про них раніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації.

 

Тема 3. ПЛАНУВАННЯ, СТАДІЇ І ПРОЦЕДУРИ АУДИТУ

3.1. Порядок розробки планів та програм аудиту

 

Аудиторський процес складається з трьох основних етапів: планування, збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності балансу та фінансової звітності, написання звіту (висновку). Одним із найважливіших етапів аудиту є планування. Аудитор зобов'язаний чітко прогнозувати, контролювати й обліковувати процеси своєї діяльності для того, щоб забезпечити на кожній стадії роботи найбільш ефективні процедури.

 

Планування аудиту передбачає визначення його стратегії і тактики, складання загального плану аудиторської перевірки, побудову аудиторської програми і аудиторські процедури, оцінювання обсягу аудиторського контролю.

 

Норматив № 9 "Планування аудиту" визначає основні напрями підготовки плану і програми аудиту з урахуванням масштабів діяльності та особливостей об'єкта аудиту.

 

Обсяг планування може змінюватися залежно від величини суб'єкта підприємницької діяльності, набутого досвіду аудиторської роботи з клієнтом і знання особливостей його діяльності. Планування діяльності аудиторської фірми чи окремого аудитора має бути направлене на якісне і своєчасне виконання аудиторських робіт, ритмічне завантаження аудитора роботою, на перевірку виконання договірних зобов'язань, формування портфеля замовлень.

 

Планування — це процес вироблення аудиторської стратегії. Планування ведеться протягом усієї аудиторської перевірки. Аудитор повинен скласти графік завершення основних етапів операції. Графік показує заплановану аудиторську роботу і служить засобом контролю за проведенням операції. При складанні графіка мають враховуватися вимоги клієнта. Потім аудитор повинен підготувати програму перевірки, докладно перерахувати процедури, які необхідно здійснити під час операції.

 

Програма аудиторської перевірки — це основа детального планування часу і витрат.

 

Плани допомагають проводити роботу в межах часу, необхідного клієнту і аудитору, і є підставою для встановлення гонорару. Вони мають бути достатньо детально розроблені, щоб виконавці могли завершити завдання у відносно короткий термін і, таким чином, ефективно розпоряджатися своїм часом.

 

План аудиту має бути повідомлений аудиторській групі. Графіки, процедури, які необхідно виконати, і тип звіту головного аудитора слід повідомити групі аудиторів на самому початку перевірки. Аудитор повинен обговорити загальну стратегію перевірки з керівництвом клієнта. Деякі деталі планування (чи треба використовувати роботу внутрішніх аудиторів та ін.) необхідно обговорювати і узгоджувати заздалегідь (наперед).

 

При плануванні вивчаються напрями бізнесу замовника, історія його діяльності, нинішні умови, майбутня перспектива, територіальне розміщення, вид продукції, ринки її збуту, перспективи розвитку виробництва в майбутньому, зміни у структурі виробництва і управління, останні зміни у функціонуванні бухгалтерського обліку, ефективність контролю, сутність облікової політики і сфера облікового ризику, організація аудиту на підприємстві, труднощі в його проведенні. Аудитор повинен мати рівень знань про галузь і підприємство клієнта, який дав би йому змогу визначити операції та види діяльності, що, на його погляд, можуть здійснювати суттєвий вплив на фінансову інформацію. Слід також встановити рівень довіри до даних внутрішнього контролю, викласти у плані та програмі характер, терміни і глибину аудиторських процедур.

 

Після укладання договору на аудит і вивчення необхідної допоміжної інформації про підприємство-клієнта аудитор складає повний план аудиту і програму.

 

Першочерговому плануванню підлягають баланс, звіт про фінаніові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Надання аудиторських послуг планується за допоміжними договорами.

 

Протягом всього терміну проведення аудиту його загальний план і програма переглядаються і уточнюються аудитором у зв'язку з імовірністю змін умов і напрямів аудиту і можливістю отримання інших результатів після проведення аудиторських процедур.

 

Процес планування може бути подано трьома етапами:

 

• попереднє планування аудиту;

 

• підготовка і складання загального плану аудиту;

 

• підготовка і складання програми аудиту.

 

Основними питаннями загального плану аудиту є:

 

• обізнаність аудитора з бізнесом клієнта;

 

• розуміння обліку і системи внутрішнього контролю;

 

• визначення ризиків і їхньої суттєвості;

 

• види, час проведення і повнота процедур;

 

• координація, керівництво, супровід і нагляд;

 

• інші питання.

 

Загальний план аудиту включає такі питання:

 

• умови договору на виконання аудиту;

 

• зміст аудиторського звіту (висновку), строк його подання;

 

• відповідальність аудитора згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність";

 

• відповідальність замовника (клієнта) за подану фінансову звітність;

 

• система і форма бухгалтерського фінансового обліку;

 

• фінансова звітність, використана для аудиту;

 

• виконавці аудиту;

 

• тривалість аудиторської перевірки;

 

• бюджет часу і затрат;

 

• визначення найбільш важливих етапів і завдань аудиту;

 

• ступінь довіри до системи бухгалтерського фінансового обліку і внутрішнього контролю;

 

• робота внутрішніх аудиторів і масштаби їх залучення;

 

• сутність і обсяг аудиторських доказів;

 

• умови, що вимагають особливої уваги (можливість помилки, обману тощо);

 

• аудиторський ризик;

 

• залучення експертів.

 

Об'єктами аудиту можуть бути:

 

• засновницькі (установчі) документи (статут, ліцензія, патент тощо);

 

• формування і зміни статутного (пайового) капіталу;

 

• наявність і використання кредитних ресурсів;

 

• необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, інвестиції);

 

• запаси (виробничі запаси, готова продукція, товари);

 

• кошти (каса, рахунки в банках, короткострокові векселі, інші активи);

 

• власний капітал (статутний, пайовий, додатковий, резервний, неоплачений капітал);

 

• довгострокові й поточні зобов'язання;

 

• витрати, доходи, фінансові результати.

 

3.2. Стадії, етапи і процедури аудиту

 

Сукупність організаційних, методичних і технічних процедур становить аудиторський процес.Аудиторська діяльність спрямована на дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення резервів зниження витрат та підвищення рентабельності відповідно до замовлень, виданих за договорами між аудиторськими організаціями і суб'єктами господарювання.

 

Основне завдання аудиторських служб — перевірка дотримання законодавства, що регулює фінансово-господарську діяльність підприємств, ведення бухгалтерського фінансового обліку, складання фінансової звітності та забезпечення державних органів і . власників інформацією про фінансовий стан суб'єкта підприємницької діяльності.

 

Аудиторські служби на договірних засадах надають також консультації, розробляють рекомендації щодо ведення і організації обліку, збільшення прибутків, оздоровлення фінансового стану. Залучені до аудиту висококваліфіковані зовнішні консультанти найбільш об'єктивно і фахово вирішують досліджувані питання.

 

На підставі замовлень і відповідно до укладених договорів між підприємствами й аудиторськими фірмами формується портфель замовлень. Портфель замовлень служить підставою для складання планів діяльності аудиторської фірми на календарний рік із розбиванням на квартали.

 

Аудиторський процес складається з таких стадій: початкова, дослідна і завершальна.

 

Початкова стадія включає визначення об'єкта аудиту й організаційно-методичну підготовку. При виборі об'єктів аудиторська фірма використовує складений план своєї діяльності. Для здійснення аудиту формується бригада або підбирається окремий аудитор, після чого видається наказ або розпорядження керівника аудиторської організації, в якому зазначаються найменування підприємства, що підлягає перевірці, період, за який воно обстежується, прізвище, ім'я, по батькові членів бригади (окремого аудитора), призначається керівник, котрий має кваліфікаційний сертифікат.

 

До виїзду на перевірку бригада вивчає економічний стан об'єкта аудиту, знайомиться з річною і періодичною фінансовою звітністю, актом (висновком) попередньої аудиторської перевірки, аналізує фінансовий стан, вивчає акти (довідки) перевірок з боку банків, податкових та інших державних органів, після чого керівник бригади складає програму аудиту, яку затверджує директор аудиторської фірми. У програмі вказуються об'єкт аудиту, зміст перевірки, періоди суцільного та вибіркового контролю. Конкретизуєть аудит у плані-графіку, де відображено строки перевірки кожного розділу теми і виконавців робіт. Завершується початкова стадія процесу аудиту складанням робочого плану аудитора, де передбачено об'єкт контролю, обсяг роботи і час її виконання (початок і закініення).

 

 

Дослідна стадія аудиту проходить безпосередньо на підприємстві.

 

Завершальна стадія аудиту включає узагальнення і реалізацію результатів аудиту. На цій стадії аудиту слід згрупувати виявлені недоліки, скласти нагромаджувальні відомості порушень, аналітичні таблиуі, розрахунки, графіки, узагальнити та відобразити результати перевірки в аудиторському висновку. Таким чином, аудиторський процес і сам аудиторський висновок впливають на суб'єкт підприємницької діяльності у справі оптимізації та нормативно-правового регулювання.

 

У процесі аудиторської перевірки слід використовувати такі матеріали: річні звіти, інформацію про збори акціонерів, засідання ради директорів, внутрішні фінансові звіти підприємства, аудиторські звіти,висновки за попередній період, матеріали внутрішнього аудиту тощо.

 

Програма аудиту містить перелік питань за окремими темами і видами і напрямками очікуваних робіт, що підлягають перевірці, під час проведення, види аудиторських процедур.

 

3.4.Процедури аудиту

 

Аудиторські процедури — це сукупність відповідних дій аудитора щодо перевірки фінансово-господарської діяльності, стану обліку і фінансової звітності юридичних і фізичних осіб, прийнятих підприємництвом. Аудитор спочатку збирає й аналізує інформацію, необхідну для оцінювання достовірності бухгалтерського балансу і фінансової звітності, вивчає статутні документи, виявляє віддхилення стану діяльності підприємства від того, який передбачено статутними документами. Відтак він вивчає форму і методику бухгалтерського фінансового обліку. Потім аналізу підлягають записи у Головній книзі й, зокрема, сумнівні записи, дані яких зіставляють з регістрами аналітичого обліку і первинними документами.

 

Перевіряючи первинні документи і регістри бухгалтерського фінансового обліку, слід виходити з таких вимог: повнота обліку, точність записів, правильність вартісних оцінок, об'єктивність, дотримання прав і обов'язків посадовими і матеріально відповідальними особами, відкритість даних.

 

Глибина і спосіб дослідження залежать від складності форми і ' методики обліку, а також від того, якою мірою аудитор може покладатися на дані внутрішнього контролю. Аудитору слід оцінити вплив змін у законодавстві на організацію і методику обліку, на аналіз звітів,визначити рівень роботи внутрішніх аудиторів.

 

 

Тема 4 МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ

4.1. Порядок проведення аудиторської перевірки

Послідовність аудиторської перевірки діяльності підприємства складається з цілого ряду дій:

 

• збір і аналіз інформації, необхідної для оцінки достовірності бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності суб'єкта підприємницької діяльності;

 

• визначення профілю та обсягу діяльності підприємства за установчими документами, за статутом, характером і змістом його роботи;

 

• шляхом порівняння фактичної діяльності підприємства зі статутною встановлення невідповідності між ними, про що необхідно поставити до відома керівництво фірми і порекомендувати йому внести зміни чи доповнення до статуту і здійснити перереєстрацію підприємства у відповідних державних органах;

 

• планування аудиту і наступний контроль аудиторської перевірки;

 

• оцінювання внутрішнього аудиторського контролю;

 

• аналіз показників балансу і даних інших форм фінансової звітності;

 

• перевірка аналогічних показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал;

 

• контроль відповідності даних фінансової звітності записам в облікових регістрах;

 

• перевірка відповідності даних бухгалтерського фінансового обліку і фінансової звітності вимогам чинного законодавства і нормам облікової політики;

 

• попередня оцінка повноти і правильності складання балансу та інших форм фінансової звітності.

 

Одним із важливих аспектів аудиту є глибокий аналіз всіх статей балансу і перевірка їх відповідності записам у Головній книзі за аналізований період. Якщо при цьому буде виявлено невідповідності щодо бухгалтерських записів чи окремих сумових показників, аудитор звертається до облікових регістрів і первинних документів. Шляхом перевірки записів у облікових регістрах і даних первинних документів аудитору слід встановити повноту обліку, правильність записів у облікових регістрах і первинній документації, їх реальність.

 

На основі аналізу і тестування звітних та інших даних про підприємство аудитор висловлює свою професійну думку про об'єктивність і точність даних обліку і звітності та їх відповідність реальній дійсності.

 

При плануванні і здійсненні аудиторських процедур, оцінюванні отриманих матеріалів аудитор повинен враховувати, що невиконання клієнтами вимог законодавчих та нормативно-правових актів України може стати причиною перекручення фінансової звітності підприємства й істотно вплинути на фінансові результати діяльності клієнта.

 

Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід і знання господарської галузі діяльності клієнта й організації виробництва можуть дати йому змогу зробити висновок тільки про те, що окремі факти діяльності підприємства, ймовірно, не відповідають вимогам законодавчих та нормативно-правових актів України. Отже, аудитор не відповідає за невиконання керівництвом клієнта вимог законодавчих та нормативно-правових актів.

 

Однак аудитору слід врахувати, що під час проведення аудиторських перевірок завжди існує ризик невиявлення помилок, навіть якщо перевірка добре спланована і проведена відповідно до вимог Національних нормативів аудиту. Зазначена ймовірність зростає внаслідок впливу таких факторів:

 

• наявність значної кількості нормативних актів;

 

• неминуча відносна обмеженість систем обліку і внутрішнього контролю, які не можуть висвітити всю фактичну діяльність клієнта, а також відносна суб'єктивність, що супроводжує таку аудиторську процедуру, як тестування;

 

• визнання того, що значна кількість аудиторських доказів, отриманих аудитором, мають не доказовий, а інформативний характер.

 

Під час підготовки до проведення аудиторської перевірки аудитор має ретельно вивчити ті законодавчі та нормативно-правові акти, невиконання вимог яких може спричинити перекручення фінансової звітності підприємства.

 

Аудиторський звіт має виділити найголовніше. Основна мета аудитора — впевнитися, що довіру до фінансової звітності не підірвано.

 

4.2. Узагальнення результатів аудиту

 

Узагальнення результатів аудиту служить головним засобом оцінювання того, чи є фактичні дані, перевірені аудитором, підтвердженням, що фінансові звіти представлені відповідним чином за всіма суттєвими аспектами і відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності.

 

Звичайно, аудитор і клієнт можуть погодитись відносно того, що негативний висновок не потрібно складати. Виявлені неправильні дані можуть вплинути на аудиторську оцінку результатів перевірки. Проте аудитор повинен врахувати ту обставину, чи є повідомлення неправильних відомостей результатом помилок або зловживань. Оскільки останні є навмисними, їх значення виходить за межі грошового ефекту і аудитор повинен враховувати це під час оцінювання результатів перевірки.

 

Для узагальнення результатів аудиту необхідно їх систематизувати і згрупувати за однорідними ознаками. Для цього складають часткові акти перевірок (наприклад, акт ревізії каси), однорідні факти порушень відображають у нагромаджувальних відомостях, аналітичних таблицях, розрахунках, схемах тощо.

 

Суб'єкти підприємницької діяльності (замовники) зацікавлені у виявленні недоліків у фінансово-господарській діяльності, усуненні та попередженні (профілактиці) їх.

 

Однак, коли аудитор невпевнений у спроможності підприємства продовжувати своє функціонування, він повинен зазначити це в аудиторському звіті, вказати сутність змін у фінансовій звітності, які б могли бути здійснені. Якщо невпевненість досить значна, то аудитор повинен відмовитися від викладення своєї думки або скласти звіт на підставі незгоди. Коли облікова інформація не відповідає даним фінансової звітності, аудитор відображає це в аудиторському звіті.

 

Звіти аудитора мають бути короткими, обґрунтованими, чіткими і зрозумілими. Адміністрація підприємства-замовника має дати аудитору відповідь стосовно всіх зазначених у звіті недоліків і заходів щодо їх усунення. При цьому звіти можуть бути використані для складання аудиторських висновків за результатами здійсненої перевірки фінансово-господарської діяльності.

 

Для перевірки достовірності показників фінансової звітності слід зіставити дані балансу, інших форм фінансової звітності, облікових Регістрів. На остаточні результати достовірності чи недостовірності показників фінансової звітності відчутний вплив мають відхилення у бухгалтерському фінансовому обліку, факти невідображення або відображення в обліку в перекрученому вигляді окремих господарських процесів і операцій. Узагальнення результатів аудиторської перевірки суб'єкта підприємницької діяльності регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність" та Національними нормативами аудиту України № 6 "Документальне оформлення аудиторської перевірки", № 14 "Аудиторські докази", № 20 "Події, що мають істотний вплив на аудиторський звіт і відбуваються після укладення фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку", №№ 26-— 27 "Аудиторські висновки та звіти", №№ 28—29 "Окремі вимоги дог аудиторських висновків та звітів".

 

Національні нормативи аудиту вимагають документального оформлення всіх питань, які аудитор вважає важливими з погляду виконання процедур аудиту, обґрунтованості прийнятих рішень та оцінок, а також того, що аудит проводився відповідно до вимог Національних нормативів аудиту або інших стандартів та правил.

 

Процедури перевірки даних на відповідність — це тести, що складаються для отримання обґрунтованої гарантії щодо ефективності системи внутрішнього контролю.

 

Незалежні процедури перевірки проводяться для отримання доказовості, повноти, точності й правдивості даних, що обробляються системою обліку. Вони бувають у вигляді:

 

• детальних тестів операцій і залишків на рахунках;

 

• аналізу важливих показників, включно з остаточним обстеженням незвичайних відхилень і статей.

 

Норматив № 20 "Події, що мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються після укладення фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку" встановлює відповідальність аудитора за результати подій, що виникають після дати складення фінансової звітності клієнтом, але до підписання аудиторського висновку, або за результати подій, що виникли після підписання аудиторського висновку, але до дати оприлюднення фінансової звітності клієнта, та подій, які виникли після оприлюднення фінансової звітності підприємства . Аудитор повинен розглянути вплив подальших подій на фінансову звітність підприємства і на аудиторський висновок.

 

Існує два основних види подальших подій, які сприятливо або несприятливо впливають на фінансову звітність підприємства:

 

• події, що забезпечують подальше підтвердження умов, які існували на дату фінансової звітності;

 

• події, що відображають нові умови, які настають після дати представлення фінансової звітності.

 

Аудитор повинен виконати процедури перевірки для отримання свідчення того що всі подальші події до дати підписання аудиторського висновку, які мали потрапити у звітність, своєчасно виявлені й проаналізовані. Аудитор має провести процедури розкриття подальших подій, які могли вплинути на бухгалтерський баланс. Такі процедури можуть включати ознайомлення з протоколами зборів акціонерів, засідань ради директорів тощо.

 

Аудитор не несе відповідальності за виконання процедур перевірки або складення запиту стосовно фінансової звітності після дати підписання висновку. Але коли після дати підписання висновку і до офіційного оприлюднення фінансової звітності аудитору стає відомо про факт, який може суттєво вплинути на фінансову звітність клієнта, він повинен визначити для себе, чи треба внести поправку у фінансову звітність і аудиторський висновок, а також обговорити це питання з керівництвом клієнта і діяти відповідно до ситуації, що склалася.

 

Коли керівництво вносить зміни у фінансову звітність, аудитор повинен внести поправки в результати процедур аудиторської перевірки стосовно ситуації, що існує на той момент. Дата у висновку ставиться не раніше дня підписання керівництвом клієнта зміненої фінансової звітності.

 

Якщо клієнт не вносить потрібні виправлення до фінансової звітності, то аудитор складає висновок, відмінний від позитивного, з яким аудитор знайомить керівництво клієнта, що відповідає за оприлюднення звітності, але аудитор попереджає про недопустимість публікації звітності без відповідного коригування. Новий аудиторський висновок має містити посилання на те, що стало причиною перегляду думки про фінансову звітність клієнта і що призвело до зміни в аудиторському висновку.

 

Після проведення необхідних процедур і отримання необхідної інформації, аудитор складає висновок про ймовірність постійної діяльності підприємства і зміст висновку не змінюється.

 

 

Тема 5 АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК

5.1. Поняття ризику і правила його оцінювання

 

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки був незначним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

 

Ризик — ймовірність того чи іншого результату від реалізації певного господарського проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може виражатися в абсолютних та відносних показниках. В абсолютному вираженні ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної операції. Відносний показник ризику обчислюють шляхом віднесення абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує господарську діяльність.

 

Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

 

5.2. Ризик аудиту або загальний ризик

 

Ризик аудиту або загальний ризик — це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку в тих випадках, коли в документах фінансової звітності існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

 

Ризик аудиту має три складових:

 

• властивий ризик;

 

• ризик, пов'язаний із невідповідністю функціонування внутрішнього контролю;

 

• ризик невиявлення помилок та перекручень.

 

Властивий ризик є показником вразливості залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій стосовно перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширювалися.

 

При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов'язувати з залишками на рахунках і класом операцій.

 

Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір властивого ризику на рівні залишку за рахунком і класом операцій. Незважаючи на це, визначаючи загальну аудиторську стратегію, йому необхідно отримати від клієнта роз'яснення, щодо фактів існування ризику на рівні окремих позицій фінансової звітності.

 

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

 

Приклади факторів потенційних ризиків на рівні фінансової звітності такі:

 

• рівень цілісності управління;

 

• досвід, знання і зміни в управлінському апараті за певний період: малий досвід управлінського персоналу може вплинути на якість підготовки фінансової звітності підприємства; тиск на керівництво підприємства, наприклад, обставини, які можуть наштовхнути керівництво на перекручення фінансової звітності ;

 

• діяльність підприємства, наприклад, його товари і послуги, структура капіталу, споріднені сторони, виробництво і розміщення, розподіл і компенсаційні методи;

 

• фактори, що впливають на галузь, у якій здійснює діяльність підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також у фінансових тенденціях і показниках;

 

• бухгалтерські рахунки, які дають уявлення про фінансовий стан підприємства, і які, поза сумнівом, вимагають виправлення, наприклад, рахунок фінансових результатів, за яким треба було зробити коригування у попередньому періоді;

 

• складні основні операції, що можуть вимагати залучення спеціаліста іншої професії, ніж аудиторська;

 

• низдатність активів до анулювання або неправильного представння;

 

• терміни завершення незвичайних і складних угод, особливо в останні дні року.

 

5.3. Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

 

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства-це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існувати за класом операцій або класом укладених угод і може бути суттєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за іншими рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своєчасно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

 

Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контролю у зв'язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик невідповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адекватність описання внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику внутрішнього контролю високий.

 

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 636; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.314 сек.